ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СПРЯМОВАНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і доцільність,  визначається об’єкт, предмет і мета дослідження, сформульовано гіпотезу, завдання; визначено теоретичну та методологічну основи та методи дослідження; розкрито наукову новизну та теоретичну значущість одержаних результатів, накреслено шляхи та умови їх впровадження у практику, сформульовано основні положення, які виносяться на захист; подано відомості про структуру дисертації. 

У першому розділі “Теоретичні засади проблеми формування громадянської спрямованості старшокласників” подається історичний огляд громадянськості та ідей щодо розуміння її, розглянуто напрямки розв’язання проблеми формування громадянської спрямованості особистості. Розкрито підходи до вирішення проблеми формування громадянської спрямованості особистості в історії теоретичної думки та практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Зокрема, аналіз стану розробленості проблеми у психолого-педагогічній літературі засвідчив, що до проблеми громадянського становлення особистості зверталося не одне покоління вчених різних країн світу, визначаючи критерії та шукаючи шляхи її розв’язання.

У свідомості українців громадянськість, як категорія, бере початок з часів Київської Русі. З утратою державності комплекс громадянськості перестав домінувати у свідомості українців, але все ж таки зберігся і, до певної міри, позитивно впливав на  інші народи. За часів царизму лише окремі мислителі, вчені-педагоги зверталися до проблеми громадянськості. К.Д.Ушинський, відстоюючи думку про “громадянську моральність”, наголошував, що у характері простого народу “багато могутніх задатків чесної громадянськості”, а відмова від патріотичного виховання приведе до духовного зубожіння і моральної деградації суспільства.

А.С.Макаренко  розглядав процес виховання громадянина як один із найважливіших та найскладніших, головним завданням якого є виховання свідомого патріота. При цьому він доводив, що всяка громадянська позиція може проявлятися лише у поведінці особистості, в якій реалізуються суспільно важливі цілі та цінності, норми й еталони. Тому вмотивованість дій, моральних вчинків, ціннісна орієнтація молоді вважалися основними складовими формування громадянської спрямованості особистості.

Упродовж 60–70-х років у вітчизняній науці формування громадянської спрямованості особистості розглядалося без урахування генезису, менталітету нації, етносу; як правило, йшлося про виявлення певних загальних параметрів і рис у розвитку націй і народів, які проявлялися у побуті, поведінці, культурі, звичках тощо. Виключенням була  позиція В.О. Сухомлинського, який розглядав громадянське виховання через аналіз його сутності й особливостей, виокремлюючи такі компоненти, як громадянське бачення світу, моральність, ідейна переконаність, громадянська гідність.

На початку 90-х років з’являється більш глибокий і повний погляд на проблему громадянськості та, зокрема, на формування громадянської спрямованості особистості. Більшість спеціалістів-філософів, політологів (М.Ф.Головатий, Е.І.Головаха, В.С.Небоженко), за ними – психологи та педагоги  трактують громадянськість як соціально-психологічну якість суб’єкта, що характеризується зрілою громадянською свідомістю, розвинутим почуттям патріотизму.

Розглядаючи компоненти громадянськості як комплексної якості людини, О.В.Киричук обґрунтовує такі її показники: базові життєві цінності (істина [у пізнанні]; користь і доцільність [у праці]; любов [у спілкуванні]); добро у ціннісно-орієнтаційній [за змістом] і спільній [за формою] діяльності;  творчість (у загальній життєдіяльності); типи самовизначення особистості (прагматичний, моральний, самоактуалізація); характер смислоутворюючих мотивів (саморегуляція, самовираження, моральна саморегуляція, гармонізація життя); духовні інтенції та життєві настанови людини (віра, надія, любов).

О.І.Вишневський серед цінностей сучасного українського виховання  виокремлює блок громадянських якостей (“основні громадянські якості”), які мають бути закладені у структурі особистості.

Таке бачення громадянськості засвідчує, що вона є складним психоло­гічним утворенням, яке потребує від педагога не лише знання її особливостей, але й високого рівня розвитку позиції педагога як громадянина. У цьому ж параграфі дано визначення терміну “громадянська спрямованість особистості”, зроблено спробу з’ясувати зміст громадянської спрямованості та сформулювати якості виховання громадянина розкрито характеристики громадянської спрямованості особистості.

Зосереджено увагу на різних підходах до розуміння власне громадянської спрямованості особистості. Аналіз наукової літератури засвідчив, що це поняття, в основному трактується як структурно-особистісне утворення, відображаючи характер взаємовідносин особистості, суспільства і виражаючи суб’єктність особистості. Зміст громадянської спрямованості особистості розглядається нами як інтегративне особистісне утворення, що складається із певних компонентів.

Спираючись на дослідження І.Д.Беха, Е.О.Помиткіна, К.І.Чорної, ми виявили три психолого-педагогічні передумови, які визначають можливість формування громадянської спрямованості особистості: 1) наявність у старшокласників знань про сучасне довкілля, суспільство, людину, стиль і норми її поведінки; 2) за­своєння старшокласниками форм суспільних відносин; 3) накопичення старшокласниками позитивного досвіду взаємодії, спілкування з людьми різного віку, статусу, а також зі своїми однолітками. А виходячи із визначення громадянської спрямованості особистості, ми вичленили три структурні компоненти громадянської спрямованості: пізнавальний, мотиваційний, вчинковий – та визначили показники сформованості громадянської спрямованості особистості старшокласників (таблиця 1).

Аналіз педагогічної літератури з цієї проблеми та практичного досвіду виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів дозволив нам виокремити основні педагогічні ідеї, що в сукупності є достатніми для успішного формування громадянської спрямованості старшокласників, а саме:

1. Надання учасникам виховного процесу можливостей для прояву у процесі діяльності активності, свідомості, самостійності, відповідальності; задоволення потреб учнівської молоді щодо реалізації свого особистісного потенціалу заради інших.

2. Створення у середовищі учасників виховного процесу атмосфери комфортності, товариськості, взаємодопомоги.

3. Розгортання діяльності в мікрогрупах паралельно з роботою в усьому класному колективі.

4. Спільного визначення класним керівником та учнями мети, принципів організації та змісту виховної діяльності.