ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСОБІВ ДЕТОКСИКАЦІЙНОЇ ТЕРАПІЇ І ПРОФІЛАКТИКИ РАНОВОЇ ІНФЕКЦІЇ У СВИНЕЙ : ПАТОГЕНЕТИЧЕСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ СРЕДСТВ ДЕТОКСИКАЦИОННОЙ ТЕРАПИИ И ПРОФИЛАКТИКИ раневой инфекции у свиней

Короткий зміст

Дослідження проведені протягом 1992–2002 рр. в умовах кафедри хірургії Білоцерківського державного аграрного університету. Матеріалом для виконання дисертаційної роботи були свині великої білої породи віком 2–4 міс. із КСП “Нива” і “Маяк” Білоцерківського району, агрофірми “Надія” Фастівського району Київської області, навчально-дослідного господарства Білоцерківського ДАУ та агрофірми “Мрія” Козятинського району Вінницької області.

На першому етапі досліджень у вищезгаданих господарствах Вінницької і Київської областей  вивчали поширення хірургічної патології у свиней. За результатами проведеної диспансеризації виявилося, що основну питому вагу серед хірургічної патології складають абсцеси, рани і флегмонозні процеси (Рублен-

ко М.В., Ільніцький М.Г.,1994).

Другий етап досліджень базувався на результатах попереднього і виконував- ся в рамках держбюджетного замовлення Міністерства аграрної політики України (№ 02.12 ВТ)  у 1997–1999 рр.: “Розробка та впровадження препаратів, виготовлених на основі кремнієорганічних сорбентів, для лікування і профілактики хвороб сільськогосподарських тварин”. Зокрема, на цьому етапі був створений сорбційно-антибактеріальний препарат “Песил”, розроблені схеми його профілактичного і лікувального застосування при різних нозологічних формах хірургічної інфекції у свиней із вивченням його впливу на детоксикаційні системи організму, а також вивчено детоксикаційні властивості препарату “Вірутрицид”.

Третій етап досліджень включав державні виробничі випробування препарату “Песил”, розробку та затвердження нормативно-технічної документації на його виробництво та застосування.

Доклінічне дослідження песилу було проведене на лабораторних тваринах: щурах, мишах, кролях і собаках згідно з методичними рекомендаціями щодо токсикологічного контролю нових засобів захисту тварин. При цьому проводили клініко-гематологічні, біохімічні і гістологічні дослідження. Кількість еритроцитів і лейкоцитів визначали гемоцитометром ГЦМК–3, а гемоглобін і лейкограму – загальноприйнятими методами. Крім цього, у лабораторних тварин – щурів (20 гол.), кролів (4 гол.), собак (5 гол.) – за допомогою уніфікованих методів (Меньшиков В.В.та ін., 1987) досліджували вплив песилу на стан гемостазу.

Патогенетичну роль ендотоксикозу та детоксикаційних систем організму в розвитку ранової інфекції вивчали на свинях (40 гол.) з модельованими інфікованими ранами. На третю добу ранового процесу тварин розділили на дві групи – контрольну і дослідну. Після первинної хірургічної обробки в рани дослідних тварин одноразово протягом двох днів аплікували комплексний сорбційний препарат “Песил” з наступним накладанням провізорних швів, а контрольним тваринам застосовували дренаж із лініментом Вишневського. На 3-ю, 7-у і 10-у добу від часу нанесення ран проводили гематологічні та біохімічні дослідження крові, ультразвукову діагностику стінок ран та їх біопсію з наступним фарбуванням гіс- тозрізів гематоксиліном та еозином.

У плазмі крові методом Л.І.Андреєвої та ін. (1988) визначали рівень молекул середньої маси (МСМ) і недоокиснений продукт перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) – малоновий діальдегід.  Кількість металів – Fe, Cu i Zn – у сироватці крові визначали методом атомно-абсорбційної спектрометрії на приладі ААS-30 (Німеччина), а кількість залізовмісного білка феритину – імуноферментним методом за допомогою тест-системи “ИФА-ФР” (“Імунотех”, Росія) у вигляді 96-лункового полістиролового планшета, покритого моноклональними  до феритину антитілами. Зчитування результатів проводили спектрофотометрично на ридері моделі ОКИ-1 (Росія) при l=492 нм.

Загальний білок сироватки крові визначали рефрактометрично на приладі RL-3 (Польща), а його фракційний склад – методом диск-електрофорезу у вертикальному 7%-ному поліакриламідному гелі (ПААГ) методом K.U.Lemli (1970). При підготовці роздільного гелю використали буферну сис­тему з рН 8,9. Денситометрію відмитих зразків фореграм проводили на приладі  АФ-1 (Україна). “Гострофазний” білок фібронектин у плазмі крові свиней вивчали методом імуноферментного аналізу (“Імунотех”, Росія).

Кількість креатиніну в сироватці крові досліджували за допомогою тест-набору фірми “Лахема”, а сечовини – ферментативним методом.

Визначення активності трансаміназ (АлАТ і АсАТ) проводили в сироватці крові методом Райтмана-Френкеля (Меньшиков В.В., 1997). Контроль за антиоксидантною системою здійснювали шляхом визначення в сироватці крові активності супероксиддисмутази (СОД) – методом О.С.Брусова та ін. (1978), а каталази –  методом, описаним О.Г.Архиповою (1988).

Фракційний склад ліпідів у сироватці крові свиней із гнійно-запальними процесами визначали методом плазмово-десорбційної мас-спектрометрії на біохімічному мас-спектрометрі МСБХ-01 виробництва ВАТ “SELMI” (м.Суми, Україна) методом R.D.Macfarlane et al.(1990). Для лабораторної оцінки перебігу ранового процесу використали планіметричний метод дослідження, що ґрунтується на визначенні площі ранової поверхні шляхом целофанографії методом Т.Д.Зирянової та ін. (1977).

Інструментальну діагностику перебігу ранового процесу проводили у 13-и свиней приладом для ультразвукової діагностики (УЗД) “Sкanner 100S” (Голландія) із секторним датчиком і частотою 7,5 МГц.

При проведенні бактеріологічних досліджень визначали видовий склад мікрофлори гнійних ран та його зміни при лікуванні препаратом “Песил” і лініментом за Вишневським, чутливість мікрофлори до антибактеріальних препаратів та кількість мікроорганізмів в 1 мл ексудату.

Для зменшення рівня ендотоксикозу застосовували і вірутрицид (реєстраційний № 15–9,1/19 від 4.12.1991 р.). Препарат є 1 %-ним розчином тіотриазоліну і має протизапальні, імуностимулювальні та антиоксидантні властивості. Для клініко-експериментального обґрунтування профілактичного застосування песилу і вірутрициду щодо розвитку хірургічної інфекції в умовах виробництва було створено контрольну і дві дослідні групи тварин.

У вищезазначених господарствах кнурців віком 2–3 міс. кастрували відкритим методом “на лігатуру”. У рани контрольних тварин (120 гол.) засипали антибактеріальний препарат трицилін, першої дослідної групи (63 гол.) – трицилін і додатково внутрішньом’язово одноразово ін’єктували вірутрицид (4 мг/кг), а другої дослідної групи (134 гол.) – аплікували одноразово песил (0,4 г/гол). Лабораторні дослідження крові (загальний білок і його фракції, креатинін і сечовина, мікроелементи, феритин і фібронектин) проводили до операції та на 3-ю, 8-у і 16-у добу після операції.

Отримані дані піддавали варіаційному статистичному аналізу на програмувальному мікрокалькуляторі “SHARP- EL-506 P” за програмами, складеними И.Д.Соколовым (1987), з використанням параметричного t - критерію Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Патогенетична роль детоксикаційних систем організму в розвитку

хірургічної інфекції у свиней.  Клінічна характеристика ранового процесу

До початку лікування рани у свиней мали виражені симптоми гнійного запалення. На дні їх виявляли ділянки некрозу, вкриті гнійним ексудатом. Початкова площа ранової поверхні не перевищувала 22,3±2,29 см². За результатами мікробіологічних досліджень встановлено високий рівень мікробного обсіменіння ран – 10⁷–10⁹ клітин в 1 мл ранового ексудату. Мікробний пейзаж мав полімікроб- ний характер, але представлений здебільшого E. coli, B. mycoides і S.epidermidis. 

Гістологічними дослідженнями встановлено, що біля країв стінок ран є дві зони, які послідовно переходять одна в іншу. Перша зона безпосередньо прилягала до порожнини гнійної рани й утворювала гнійно-некротичний шар, який відокремлювався від живої тканини добре вираженою демаркаційною зоною; друга (демаркаційна), містила значну кількість поліморфноядерних лейкоцитів, поодинокі еозинофіли, макрофаги і молоді клітини сполучної тканини типу полібластів.

Інформативним методом дослідження перебігу ранового процесу виявилася ехографія, яка істотно доповнює традиційні методи і дозволяє візуалізувати на екрані монітора поширення запальної реакції в глибині м’яких тканин.

Нами опрацьована наступна методика УЗД ран. Тварину фіксують у лежачому положенні, видаляють волосяний покрив у ділянці дослідження та змащують шкіру спеціальним контактним гелем. Головку зонда встановлюють на краї рани перпендикулярно до поверхні шкіри і проводять сканування впоперек стінки рани. При цьому було виявлено, що на ехограмах зона запального інфільтрату, порівняно з безінфільтратною, істотно світліша. Запальний інфільтрат м’яких тканин на екрані візуалізувався у вигляді ділянки з підвищеною ехогенністю з дещо розмитим на кордоні контуром. Він поширювався в м’яких тканинах (м’язи, фасції, підшкірна клітковина) на глибину 2,66±0,03 см, а площа поширення (S) в радіусі 1 см від центру випромінювання датчиком становила 6,38±0,06 см².

Стан антиоксидантних систем при рановому процесі у свиней

Виявлено, що у свиней із гнійними ранами на 3-ю добу ранового процесу в сироватці крові кількість малонового діальдегіду не відрізнялася від його рівня у клінічно здорових свиней (12,23±0,84 мкмоль/л; р<0,2). Проте концентрація в плазмі крові молекул середньої маси (МСМ), як маркера ендогенної інтоксикації, збільшилась у 3,6 рази – з 0,79± 0,04 од. до 2,87±0,08 од.(р<0,001). Вивчаючи спек- тральний склад МСМ при =280 і =254, виявили, що концентрація МСМ₂₈₀ у клінічно здорових тварин становила 0,079±0,001 од., тоді як у свиней із ранами вона збільшувалася на 16% (р<0,001). Крім того, збільшувалась і концентрація МСМ₂₅₄ на 13,3% (р<0,001) – з 0,262±0,002 од. до 0,297±0,003 од.

Отже, рановий процес у свиней у стадії розвитку гнійного запалення супроводжується істотним накопиченням у крові продуктів проміжного обміну, що, очевидно, негативно впливає на обмінні процеси в організмі, а отже й на регенерацію тканин у рані.

Визначення активності трансфераз печінки показало, що рівень АлАТ і АсАТ у сироватці крові здорових поросят становив відповідно 0,27± 0,01 і 0,37±0,007 мккат/л. На 3-ю добу ранового процесу під впливом продуктів проміж- ного обміну та патогенної мікрофлори він вірогідно збільшувався: аланінамінотрансферази – на 29,6% (р<0,001), а аспартатамінотрансферази – на 18,9% (р<0,001).

Дослідження показників функціонального стану нирок – креатиніну і сечовини – засвідчило, що у свиней із ранами, порівняно із здоровими, їх рівень у сироватці крові істотно вищий: креатиніну – в 1,9 (р<0,001), а сечовини – у 4,9 рази (р<0,001).

Дослідження ферментів системи антиоксидантного захисту показало, що у крові клінічно здорових свиней кількість супероксиддисмутази становить 0,17±0,01 од. Під впливом гнійно-запального процесу вона підвищилася на 76,5% – до 0,30±0,01 од. (р<0,001). Однак активність каталази в цей період зменшилась в 1,3 рази і становила 2,12± 0,02 од. проти 2,83±0,02 од. (р<0,001) у клінічно здорових тварин.

Отже, в умовах розвитку гнійної інфекції у свиней істотно змінюється функціональний стан печінки та нирок з накопиченням в організмі токсичних метаболітів. При цьому підвищується активність ферменту антиоксидантної системи супероксиддисмутази, але зменшується активність каталази. Ці зміни можуть  свідчити про розвиток у свиней при рановому процесі компенсованого ендотоксикозу.

Важливу роль у процесі запалення, зокрема ранового, відіграє адгезивний білок фібронектин. Проведеними дослідженнями встановлено, що його рівень знижувався на 61,9% (р<0,001): з 104,8±7,1 нг/мл у клінічно здорових до 64,9±1,33 нг/мл у хворих тварин.

Вивчення рівня в сироватці крові феритину (залізовмісного білка) показало, що під впливом гострогнійного запалення у фазі гідратації (3-я доба) його кількість збільшується у 2,2 рази і становить 14,22,1 нг/мл проти 6,340,17 нг/мл у клінічно здорових тварин (р<0,001). На цьому фоні виявлено зменшення в 1,5 рази кількості заліза, вміст якого у контрольних тварин становив 21,30,38 мкмоль/л (p<0,05). Уміст міді залишався без змін і становив 15,90,52 мкмоль/л (p<0,1), а цинку – зменшився на 16,4% і складав 13,40,54 мкмоль/л (p<0,02).

Дослідженням ряду показників ліпідного обміну в організмі свиней виявлено, що плазма крові клінічно здорових тварин містила типові мас-спектри зразків залишків ліпідів КМІ (квазімолекулярні іони) пальмітинової і олеїнової кислот, стеаринової і олеїнової кислот, двох залишків пальмітинової кислоти та холестеролу. При ускладненні ранового процесу гнійною інфекцією в розпал запальної реакції було виявлено підвищення інтенсивності піків КМІ виділених ліпідів більш ніж удвічі, що свідчить про істотне пошкодження структури клітинних мембран.

Важливе патогенетичне і діагностичне значення у тварин відіграє метаболізм білків крові. Встановлено, що під дією гострогнійного процесу кількість загального білка в сироватці крові поросят зменшується з 65,10,23, до 62,40,23 г/л ( p<0,001). Електрофоретичне дослідження його фракційного складу показало, що в сироватці крові клінічно здорових поросят преальбумінів міститься 3,00,06 %, альбумінів – 41,00,23, постальбумінів – 3,990,14, церулоплазміну – 5,420,14, трансферинів – 4,660,08, гаптоглобіну – 4,330,08, імуноглобуліну G – 25,40,13, IgА – 4,350,13 та білків S-фракції  – 7,360,08 %. Під впливом токсичних продуктів проміжного обміну та продуктів життєдіяльності мікрофлори у свиней із гнійними ранами кількість преальбуміну зменшилась в 1,3 рази, альбуміну – в 1,6 рази (p<0,001), тоді як постальбуміну значно підвищилася – у 3,3 рази (p<0,001).

Церулоплазмін належить до білків гострої фази. Його рівень також збільшився у 2,7 рази. Однак рівень іншого металовмісного білка гострої фази (трансферину) залишився без змін (p<0,2). Ще один індикатор запальної реакції – білок гаптоглобін – у цей період збільшився в 1,3 рази (p<0,001).

Крім того, нами доведено, що гострий гнійний процес у свиней зумовлює  зменшення рівня імуноглобулінів класів G і А на 1,7% (p<0,001). Аналізуючи зміни S-фракції, до складу якої входять різноманітні білки – Ig M, b-ліпопротеїди, виявили, що їх кількість також зменшилася на 0,6 % (p<0,001).

Отже, результати проведених досліджень показали, що у свиней із гнійними ранами на піку інфекційно-запальних процесів  розвивається стан компенсованої ендогенної інтоксикації. На цьому фоні знижується антиоксидантний потенціал крові. Тому для лікування і профілактики цих ускладнень необхідно використовувати засоби детоксикаційної та імуностимулювальної терапії.

 

Розробка сорбційно-антибактеріального препарату  “Песил” для

лікування ран і профілактики хірургічної інфекції

Методи синтезу комплексного препарату “Песил”. Одним із ефективних антисептиків широкого застосування у ветеринарній практиці при гнійно-запальних інфекціях є етоній. Причому, такі сорбційні препарати, як гідро- та ксерогель метилкремнієвої кислоти активно сорбують токсини різного походження. Це й зумовило вибір етонію та ксерогелю метилкремнієвої кислоти як компонентів для створення нового комплексного препарату антимікробної дії – “Песилу”. Згідно з ФС 42-1599 – 87, етоній легко розчиняється у воді та 95 % -ному етиловому спирті, тому при одержанні комплексного препарату було випробувано два шляхи його синтезу.

Лікувальна концентрація етонію у водних або спиртових розчинах найчастіше становить 2%. Виходячи з цього, формувалися пасти ентеросгелю (гідрогелю метилкремнієвої кислоти) із водними або спиртовими розчинами. Загальна методика лабораторного синтезу препарату “Песил” обома способами полягає в наступному: 0,040 г етонію розчиняють у 4 мл спирту або дистильованої води, після чого до одержаного розчину додають 20,0 г ентеросгелю, ретельно перемішують і одержують густу пасту. З метою досягнення остаточної сорбції етонію ентеросгелем, її відстоюють протягом 60 хв. Після цього пасту висушують у термошафі при температурі 110°С до постійної маси. Далі одержаний порошок розтирають у ступці.

Для використання у технологічному процесі придатні обидві методики, проте ми надали перевагу методиці водного синтезу, як найбільш технологічно безпечній.

У фізико-хімічному відношенні після іммобілізації препарат являє собою просторовозшиту кремнієорганічну сполуку, що має глобулярну структуру, утворену за рахунок внутрішньоглобулярних і міжглобулярних силоксанових зв'язків ºSі -0- Sіº, на поверхні якої іммобілізовано антисептичний препарат “Етоній”. Гідрофобну природу поверхні глобул переважно визначають кінцеві метильні групи, що забезпечують високу їх спорідненість з органічними речовинами. При зрощенні глобул між собою за рахунок поліконденсації поверхневих гідроксильних груп утворюються вільні порожнини (пори), поверхня яких має органофільну природу.

Дослідження фізико-хімічних властивостей  препарату “Песил”

Ефективність адсорбційних процесів визначається фізико-хімічними властивостями сорбційного препарату, передусім селективністю його дії щодо певних токсичних речовин, які утворюються в рані в першій фазі ранового процесу.

“Песил” (ТУ У 46.15.544–2000) – це аморфний високодисперсний порошок ксерогелю поліметилсилоксану з іммобілізованим на ньому препаратом “Етонієм”. Він білого кольору зі специфічним запахом, призначений для лікування і профілактики хірургічної інфекції та ран у тварин. У 100 г цього препарату міститься 98,0 г поліметилсилоксану і 2,0 г етонію. Внаслідок постійної порційної десорбції етонію з песилу досягається місцевий антибактеріальний ефект. Препарат виявляє адсорбційно-евакуаторну активність щодо ранового ексудату, та сорбційну активність щодо продуктів життєдіяльності мікроорганізмів. Контактуючи з основою препарату, рідина ранового ексудату “дренується” через капілярну сітку поліметилсилоксану, а речовини органічної природи сорбуються на його поверхні. Таким чином забезпечуються протинабряковий і протизапальний ефекти. У міру загоєння рани ксерогель метилкремнієвої кислоти видаляється з рановим умістом.

Для визначення співвідношення  “матриця : етоній” вивчено процес сорбції-десорбції останнього з водних розчинів різної концентрації. Якісний аналіз етонію в екстракті проводили згідно з ФС 42-1599–87. Встановлено, що за першу годину десорбується майже половина іммобілізованого етонію, тоді як подальша десорбція уповільнена через наявність у пористій структурі ПМС капілярної складової (мікропор). Ксерогель, що залишився після десорбції етонію, висушували при 120°С до постійної маси для визначення вмісту кремнію та сорбційного об’єму пор.

При вивченні сорбційного об’єму пор дослідили також параметри пористої структури ПМС (основної характеристики сорбенту), що відтворюють адсорбційні властивості препарату щодо ранових метаболітів при аплікаційному лікуванні гнійних ран різної етіології.

Пориста структура визначалася за адсорбцією порошку ПМС, що утворювався після десорбції етонію та сушіння при 120°С. В основу методики покладено класичний метод визначення сорбційного об’єму пор адсорбенту за адсорбцією зразком пари рідини. Як адсорбтив вибрано бензол, що адсорбується на поверхні виключно за рахунок фізичної сорбції. Сумарний сорбційний об’єм пор (у см³/г) визначали за приростом ваги адсорбенту після визначення адсорбційної рівноваги в системі “адсорбент–пари бензолу”. Сорбційний об’єм пор ПМС повинен становити від 0,80 до 1,30 см ³/г.

Подрібненість є основною характеристикою покривної здатності сорбційних препаратів для аплікаційного застосування, тому після подрібнення песилу в полі зору мікроскопа мають бути відсутніми часточки, розмір яких перевищує 100 мкм.

Експериментальні дослідження щодо гострої токсичності  препарату “Песил”. Гостру токсичність песилу вивчали на мишах і щурах. У першій серії дослідів 10-ти мишам з масою тіла 18–20 г внутрішньоочеревинно вводили по 5 мг препарату. Ця доза відповідає ЛД₅₀ – 55 мг/кг етонію для мишей.

Протягом години після введення песилу на фоні клонічних конвульсій  загинули 3 миші. Решту (7 тварин) забили через 10 днів. При їх патолого-анатомічному розтині суттєвих змін з боку внутрішніх органів не було виявлено.

У другій серії дослідів песил вводили внутрішньооче­ревинно 10-ти білим щурам з масою тіла 150–200 г із розрахунку 130 мг/гол. Доза етонію відповідала ЛД₅₀ – 130 мг/кг для щурів при внутрішньоочеревинному введенні. Протягом го­дини після введення загинуло 3 щурі, через 24 год – ще 1 щур. Решта тварин були забиті через 10 днів. При дослідженні внутрішніх органів патологічні зміни не були виявлені.

У третій серії дослідів іммобілізований на ПМС етоній у дозі 130 мг/гол вводили підшкірно 10-ти білим щурам з масою тіла 150–200 г. Протягом години загинуло 3 щурі. Решта тварин були забиті через 10 днів після введення препарату. При макро-і мікроскопічному дослідженні забитих тварин суттєвих змін внутрішніх органів не було виявлено.

Випробування песилу на пірогенність

Пірогенні властивості препарату вивчали на 10 кролях породи “Шиншила” з масою тіла 2,3–3 кг. Для цього песил змішували з 200 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду, інкубували протягом трьох діб при кімнатній температурі, центрифугували і надосадову рідину, підігріту до 37°С, в об’ємі 20 мл вводили у вену вуха кролів. Препарат вважали апірогенним, якщо після введення розчину в жодного з них ні при одному вимірюванні температури тіла протягом перших чотирьох годин та через 24 год після введення препарату вона не підвищувалася більше ніж на 0,6°С. При аутопсії забитих тварин через 11 діб змін з боку внутрішніх органів не було виявлено.

Таким чином, проведені дослідження показали, що препарат “Песил” пірогенних властивостей не має.

Дослідження хронічної токсичності песилу

Визначення хронічної токсичності песилу проводили на 20-ти  білих щурах з масою тіла 150–220 г, 5-ти безпородних собаках з масою тіла 10–14 кг і 5-ти кролях з масою 2–3 кг. При цьому звертали увагу на їх загальний стан, поведінку, наявність та характер виділень із слизової оболонки носа і кон’юнктиви, стан волосяного покриву, наявність апетиту, зміну маси тіла.

Враховуючи те, що песил призначений для місцевого використан­ня  протягом 1–4-х діб, його вводили тваринам щодня упродовж 7 днів: щурам першого дня – внутрішньоочеревинно, у наступні дні  – по 5 мг/кг маси за етонієм у підшкірні кармани, утворені після ліній­ного розрізу шкіри довжиною 1,5 см; собакам і кролям – по 10 мг/кг маси. Після досліду тварин забивали і проводили патолого-анатомічний розтин, вивчали гістологічні препарати печінки, нирок, селезінки, легень.

У процесі експерименту, що тривав 90 діб, не загинула жодна тварина. Не виявлено істотних змін волосяного покриву, слизових оболонок, поведінки тварин. Усі вони були активними, добре поїдали корм і не мали порушень з боку шлунково-кишкового тракту. У цей період тварин 5 раз зважували. Маса тіла коливалась у незначних межах: у дрібних тварин –1–3 г, у кролів збільшилася на 20–40 г і практично не змінилася в собак.

Вивчення впливу песилу на периферичну кров проводили на щурах і собаках. Кров для досліджень брали з вени на 20-ту добу. Встановлено, що песил у застосованих дозах не мав негативної дії на гематологічні показники, показники системи гемокоагуляції (у кролів і собак), функціональний стан печінки (у кролів та собак), а також на рівень у крові сечовини та креатиніну.   

Патоморфологічні дослідження тварин були проведені через 30, 60 і 90 діб після одноразового внутрішньоочеревинного введення препарату.У всіх тварин рани загоїлися первинним натя­гом. При розтині забитих тварин, незалежно від терміну спостереження, будь-яких макроскопічних змін з боку внутрішніх органів не спостерігалось. У черевній порожнині через 30 і більше діб після введення песилу ознак запалення очеревини не було. Введений препарат осідав на поверхні печінки, селезінки, шлунка або між петлями кишечнику, утворюючи невеликі конгломерати, вкриті тонкою прозорою капсулою і прикріплені до вісцерального листка очеревини без види­мих запальних змін.

Таким чином, проведеними патолого-анатомічними і гістологічними дослідженнями встановлено, що песил не викликає істотних змін з боку внутрішніх органів і не проявляє токсичних властивостей.

При дослідженні шкірно-резорбтивної і подразнювальної дії, проведеному на п’яти кро­лях, було виявлено, що песил не викликає побічної дії.

КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ ЛІКУВАННІ    

ГНІЙНИХ РАН

Вплив препарату “Песил” на перебіг ранового процесу у свиней з інфікованими ранами. Досліди проведено на поросятах 2,5–3,5-місячного віку з гнійними ранами. Тварин розділили на дві групи – контрольну (24 гол.) і дослідну (33 гол). Слід зазначити, що вже після дворазової обробки ран сорбційним препаратом істотно покращувався загальний стан дослідних тварин. Температура тіла була в межах норми. Почали зменшуватись гіперемія, набряк тканин і, відповідно, зяяння ран.

На 4–5-ту добу помітно зменшилася кількість ранового ексудату. Рани інтенсивно очищалися від залишків некротизованих тканин. Характерною особливістю було те, що фібрино-тканинна маса ставала дещо зволоженою, кашоподібної консистенції і легко видалялася. Кількість густого гнійного ексудату біло-жовтого кольору була невеликою. Такий характер очищення гнійних ран є яскравим проявом дренажно-евакуаторних властивостей песилу та свідченням активних репаративних процесів за рахунок покращання мікроциркуляції.        

На 7-му добу рани тварин дослідної групи майже очистились від девіталізованих тканин, мали незначну припухлість країв, а тому були закриті ранніми вторинними вузликовими швами.

Тваринам контрольної групи, починаючи з 3-ї доби ранового процесу, проводили дренаж із лініментом Вишневського. У них краї і стінки ран були покриті фібрино-тканинним струпом, який був щільним, а його відшарування від стінок ран було утрудненим і супроводжувалось ерозивною капілярною кровотечею.

На 7-му добу ранового процесу рани контрольних тварин не мали показань до закриття їх швами. При пальпації країв ран з їх порожнин виділялась невелика кількість гнійного ексудату сірого кольору з неприємним запахом.

На 10-ту добу майже у всіх дослідних тварин, внаслідок закриття ран швами, утворились спайки між краями кутів. Поверхня країв була покрита фібриновим струпом коричневого кольору, який був щільно зв’язаний із нижчерозташованими тканинами.У цей період у контрольних свиней, порівняно із 7-ою добою, запальний набряк тканин помітно зменшився. Рани мали незначне зяяння. Стінки і дно ран були нерівними і мілкими за рахунок виповнення його грануляційною тканиною, переважно з боку стінок ран.

Гістологічне дослідження біоптатів країв ран показало, що на 5-ту добу лікування песилом з’являлась значна кількість грануляційної тканини. Остання була представлена переважно молодими клітинами пухкої волокнистої сполучної тканини різного ступеня диференціації – від полібластів до фібробластів. По краях ран відбувалося нашарування епітелію на регенеровану дерму. Сама грануляційна тканина містила кровоносні судини, спрямовані вертикально до поверхні рани.

Дослідження біоптатів країв ран контрольних свиней показало, що вони мали певну кількість безструктурної некротизованої тканини. Поверхня ран була покрита незначною кількістю грануляційної тканини, у якій чітко виділялися петлі кровоносних судин. На межі з рановою поверхнею епітеліальний шар був значно потовщений і гребенями глибоко проникав у дерму.

На 7-у  добу в дослідних свиней по обидві сторони від зближених країв ран відбувалось розмноження клітин сполучної тканини різного ступеня зрілості. Ранова поверхня контрольних свиней у цей період мало чим відрізнялася від попереднього терміну дослідження. У зоні судинних петель грануляційної тканини виявлялися нейтрофільні лейкоцити і молоді клітини сполучної тканини типу полібластів, фібробластів і лімфоїдних клітин.

На 15-у добу ранового процесу в дослідній групі свиней рани загоїлися пов- ністю, свідченням чого була завершена епітелізація. У контрольних свиней порож-нина рани ще не була вщерть заповнена грануляційною тканиною і покрита епітелієм.

Планіметричні дослідження показали, що на 7-у добу ранового процесу площа ран в обох групах тварин істотно зменшилась: у дослідних свиней – у 3,9 рази і становила 5,63±0,25 см² проти 22,3±2,29 см² (р<0,001) до лікування, а в кон- трольних – 10,8±0,25 см², тобто зменшилася  лише у 2 рази (р<0,001).

На 10-у добу площа ран у контрольних свиней становила 3,81±0,11см², а порівняно з днем, коли розпочалось лікування (3-а доба), зменшилась у 2,8 рази (р<0,001).

У результаті проведеного лікування рани тварин дослідної групи, за винятком 2-х поросят, загоїлись первинним натягом за 15±0,5 днів, тоді як у контрольній – за 24±1,2 дні. До того ж 7 контрольних тварин мали ускладнення у вигляді абсцесів, що локалізувалися в ділянках, анатомічно близьких до ран. 

Вплив песилу на ранову мікрофлору у свиней

При проведенні бактеріологічних досліджень ранового ексудату (22 гол.) гнійних ран ми виявили істотні відмінності у видовому складі мікрофлори та її чутливості до антибактеріальних засобів, залежно від методу лікування.

Після застосування песилу на 4-у добу лікування з ран були висіяні асоціації мікробів, як тих, що були в них до використання препарату, так і нові. Останні складалися з Ps. aeruginosa , P. vulgaris, Staph. aureus, E. coli. При цьому 25% штамів, виділених із ран тварин дослідної групи, були резистентні лише до еритроміцину, тоді як у контрольній групі було вже 50% штамів, резистентних до п’яти антибіотиків. Крім того, кількість мікробних клітин в 1 мл ексудату під дією препарату зменшилася нижче критичного рівня – до 10⁴ , а при традиційному лікуванні становила 10⁶.

У другій фазі ранового процесу чутливість мікроорганізмів до антибіотиків у дослідній групі була  вищою, ніж у контрольній. І хоч у цей період в асоціації бактерій були наявні Ps. aeruginosa i P. vulgaris, токсигенність усієї асоціації, ймовірно, була знижена за рахунок сорбційної дії песилу.

Ультрасонографія в динаміці загоєння інфікованих ран у свиней

На 7-у добу ранового процесу були виявлені істотні відмінності між дослідною і контрольною групою щодо поширення зони запального інфільтрату. Так, у дослідних тварин вона вірогідно зменшилася до 2,56±0,08 см, а її площа – до 6,02±0,12см² проти 3,17±0,11 см ( р<0,01) і 8,33 ± 0, 39см² (р<0,001) у контрольних.

На 10-у добу ранового процесу в дослідних свиней зона запального інфільтрату в тканинах продовжувала інтенсивно зменшуватися до 2,09±0,04 см, проти  2,91±0,07 см у контрольних (р<0,001). Площа інфільтрату, відповідно, становила 5,23±0,13 см² проти 7,17±0,17 см² (р<0,001).

Порівняно з 3-ю добою ранового процесу, дослідні тварини мали зону запального інфільтрату на 21,4 % меншу (р<0,001), тоді як у контрольних вона була більшою на 9,4 % (р<0,001). Подібні зміни виявлялись і при визначенні площі запального інфільтрату.

Слід зазначити, що ехографічне дослідження дає надзвичайно важливу діагностично-прогностичну інформацію щодо ускладненого перебігу ранового процесу. Так, у двох поросят контрольної групи через 1–1,5 тижні після загоєння ран були виявлені ехонегативні включення – глибокі абсцеси різних розмірів, які діагностувались пізніше і підтвердилися  при  виконанні пункцій.

Вплив песилу на детоксикаційні системи організму свиней із гнійними ранами

Рівень ендотоксикозу у свиней при лікуванні гнійних ран песилом. Встановлено, що на 4-у добу лікування у тварин обох груп рівень продуктів ПОЛ (малоновий діальдегід) не відрізнявся від такого показника у свиней до лікування і становив у дослідній групі 11,99±0,53 мкмоль/л (р<0,5), контрольній – 10,2±0,30 мкмоль/л (р<0,1). З 8-ї доби лікування свиней рівень МДА почав істотно знижуватися – до 8,53±0,37 мкмоль/л. Саме в цей період були наявні всі показання до накладання ранніх вторинних швів.

У свиней же контрольної групи на 8-у добу рівень малонового діальдегіду, навпаки, підвищувався і досяг 14,89±1,55 мкмоль/л. Така динаміка цього токсичного метаболіту є яскравим свідченням детоксикаційної дії песилу.

Крім того, після дворазової аплікації у гнійні рани песилу у тварин в 1,8 рази (р< 0,001) зменшилася загальна кількість МСМ. На 7-у добу лікування в дослідних свиней рівень МСМ нормалізувався, тоді як у контрольних був у 2,1 рази вищим за показник клінічно здорових тварин. Це вказує на суттєве зниження рівня середньомолекулярних олігопептидів у крові за рахунок місцевої детоксикації продуктів аутолізу препаратом “Песил”.

Дослідження складових МСМ показали, що вони (а це середньомолекулярні пептиди, які визначаються при довжині хвилі l =280 нм) протягом усього періоду репаративних процесів в обох групах утримувалися в середньому на рівні, який був на початку лікування (0,092±0,002 од.).

Дослідження середньомолекулярних сполук при довжині хвилі l=254 показало, що на 7-у добу ранового процесу в контрольних свиней МСМ₂₅₄ у крові  зменшився на 11,2% (р<0,001), порівняно з показником до початку лікування. У дослідній групі цей показник залишався без змін, хоч і мав тенденцію до збільшення (р<0,1). Проте, порівняно з контролем, він був в 1,2 раза вищим і становив 0,315±0,01 од. проти 0,267±0,003 од. (р<0,001).

На 10-у добу в дослідній групі рівень МСМ₂₅₄  не відрізнявся від показника сьомої доби і становив 0,312±0,004 од. (р>0,5).

У контрольній групі цей показник, на противагу дослідним тваринам, збільшився до 0,333±0,01 од. і був вищим за показник 7-ї доби на 24,7% (р<0,001).

Вплив препарату “Песил” на функціональний стан нирок при лікуванні ран у свиней. Дослідження видільної функції нирок у свиней показало, що у тварин, рани яких лікували традиційним методом, кількість креатиніну на 7-у добу ранового процесу становила 134,9 ± 5,5 мкмоль/л і залишалась на рівні, який був  до початку лікування – 124,3±1,20 мкмоль/л (р<0,1). Водночас у групі тварин, яким застосовували метод вульнеросорбції, вона, навпаки, зменшилася на 19,7% (р<0,001) і досягла рівня 103,8±3,0 мкмоль/л.

На 10-у добу ранового процесу різниця між групами за рівнем у крові креатиніну залишалася значною (р<0,001). Так, у контрольних свиней він був на рівні 3-ї і 7-ї доби ранового процесу – 134,8±5,49 мкмоль/л (р<0,1; р>0,5), тоді як у дослідних – значно меншим і становив 104±3,32 мкмоль/л. Однак, порівняно з клінічно здоровими тваринами, у свиней обох груп рівень креатиніну  був вірогідно вищим за норму.

Дещо іншою була динаміка такої низькомолекулярної азотистої сполуки, як сечовина. На 7-у добу ранового процесу у крові дослідних свиней її було 13,7±0,67 ммоль/л, а контрольних – 10,6±0,73 ммоль/л (р<0,01).

 На 10-у добу в контрольній групі вміст сечовини у крові залишався на попередньому рівні, тоді як у дослідних зменшився на 44,5% (р<0,001) і становив 9,48±0,16 ммоль/л. У той же час, порівняно з клінічно здоровими поросятами, цей показник в обох групах був вищим за норму (р<0,001).

Отже, в умовах вульнеросорбції песилом функціональний стан нирок покращується значно інтенсивніше. Однак факт відсутності нормалізації рівня в крові низькомолекулярних азотистих сполук свідчить про істотне функціональне навантаження на нирки в період інтенсивного репаративного процесу, що потребує ретельного дослідження цього у майбутньому.

Функціональний стан печінки при лікуванні гнійних ран  свиней препаратом “Песил”. Дослідження активності ферментів (АлАТ, АсАТ) показало, що на 7-у добу ранового процесу між показниками тварин обох груп вірогідної різниці не було. У контрольних свиней активність АлАТ і АсАТ становила відповідно 0,32±0,02 мккат/л і 0,49±0,01 мккат/л, що не відрізнялось від показників дослідних тварин – 0,33±0,02 мккат/л (р>0,5) і 0,48±0,02 мккат/л (р>0,5). Однак щодо долікувального періоду виявляли подальше збільшення активності АсАТ у контрольній групі – в 1,1 раза (р<0,001).

Надалі, на 10-у добу ранового процесу, активність трансфераз печінки у дослідних тварин істотно зменшилась: АлАТ – на 37,5% (р<0,001), АсАТ – на 37,1% (р<0,001). У контрольних поросят зниження активності АсАТ було менш інтенсивним – лише на 13,9% (р<0,01). Активність же АлАТ залишалась на попередньому рівні (р<0,5).

Таким чином, активність індикаторних ферментів печінки залишається високою в обох групах тварин навіть на 7-у добу ранового процесу, однак при застосуванні песилу нормалізація активності аланін- та аспартатамінотрансферази настає вже на 10-у добу ранового процесу, або на 7-у добу лікування ран, тоді як у контрольних тварин ці показники залишаються високими. Це означає, що місцева аплікаційна детоксикація застосуванням песилу сприяє нормалізації функціонального стану печінки при гнійно-запальних процесах.

 Вплив песилу на стан залізовмісного білка феритину і фібронектину. Імуноферментний метод дослідження феритину показав, що на 7-у добу ранового процесу у тварин дослідної групи його кількість у сироватці крові, порівняно з періодом до лікування (3-я доба), була більшою в 1,7 раза (р<0,01), тоді як у контрольних залишалася без змін.

На 10-у добу в дослідній групі, незважаючи на тенденцію до зниження кількості СФ (р>0,5), його рівень був у 3,2 рази вищим за показник клінічно здорових свиней (р<0,001).

Рівень фібронектину в плазмі крові тварин дослідної групи після розпочатого лікування ран суттєво підвищився і на 7-у добу ранового процесу складав 110,6±4,91 нг/мл, що не мало вірогідної різниці (р>0,5) з його вмістом у здорових тварин, однак при лікуванні гнійних ран традиційним методом спостерігалась подібна динаміка вмісту. Відновлення рівня в крові фібронектину відбувалося повільно, і щодо інтактних свиней цей показник був меншим на 44% ( р<0,01).

На 10-у добу ранового процесу кількість ФН у тварин дослідної групі знаходилася в межах норми; у контрольних же свиней, незважаючи на поступове підвищення
 концентрації  фібронектину до 82,3±2,34 нг/мл, його рівень становив лише 78,5% (р<0,05) від показника інтактних і дослідних тварин.

Таким чином, отримані результати свідчать про те, що ліквідація гнійного запалення і ендотоксикозу тканин супроводжується підвищенням рівня ФН, що корелює з клінічними ознаками сприятливого перебігу ранового процесу.

 Вплив препарату “Песил” на показники ферментної антиоксидантної системи при лікуванні гнійних ран у свиней. Дослідження показали, що при застосуванні песилу активність супероксиддисмутази (СОД) в сироватці крові на 7-му добу ранового процесу знижується до 0,26±0,01 од/мл проти 0,30±0,01 од/мл (р<0,001) на початку лікування. У контрольній групі вона залишалась високою і становила 0,31±0,02 од/мл. Тобто, зменшення рівня ендотоксикозу під впливом песилу зумовлює зниження активності СОД.

На 10-у добу ранового процесу одночасно із зменшенням запальної реакції в тканинах знижується активність СОД як у дослідній, так і контрольній групах. Однак у дослідній групі рівень СОД нормалізувався, порівняно з інтактними тваринами (р<0,2), тоді як у контрольній залишався вищим на 52,9% (р<0,001).

Під впливом песилу динаміка активності іншого антиоксидантного ферменту – каталази – була протилежною: на 4-у добу лікування вона збільшилась на 17% (р<0,001) і становила 2,48±0,06 од. У контрольних тварин вона, навпаки, зменшилась на 21,1% (р<0,01) і становила 1,75±0,11 од.

На 10-у добу ранового процесу (7-а доба лікування) активність каталази  в дослідній групі залишалась на попередньому рівні і становила 86,6% (р<0,001) від рівня активності ферменту в інтактних тварин. У контрольній групі активність каталази продовжувала знижуватись і становила лише 24,6% (р<0,001) від показника клінічно здорових свиней.

Отже, детоксикаційна дія песилу зумовлює зниження рівня вільнорадикальних процесів у вогнищі запалення, на фоні чого відновлюється активність каталази.

Стан обміну Fe, Cu і Zn при лікуванні гнійних ран у свиней препаратом “Песил”. При вульнеросорбції на 7-у добу ранового процесу рівень сироваткового заліза (СЗ) у тварин був вірогідно вищим за показник долікувального періоду на 38,7% (р<0,05 ). У тварин контрольної групи вміст СЗ  мав лише тенденцію до збільшення (р<0,2).

На 10-у добу кількість СЗ в дослідній групі не тільки нормалізувалась, а й була на 29,5% більшою (р<0,05) за показник інтактних тварин.

Результати дослідження іншого мікроелемента сироватки крові – міді – показали, що на противагу його стабільності в перші дні ранового процесу на 7-у добу його вміст у дослідних тварин підвищився на 10% (р<0,05) і становив 17,5±0,37 мкмоль/л. Водночас у контрольній групі кількість сироваткової міді не зазнала істотних змін (р<0,5). Із зменшенням запального процесу в ранах тварин дослідної групи рівень міді в сироватці крові нормалізувався (р<0,5).

У контрольних свиней уміст міді в сироватці крові досяг свого піку лише на 10-у добу і становив 18,6±0,43 мкмоль/л.

Щодо вмісту цинку в сироватці крові, то з початком лікування у тварин усіх груп відбувалось його вірогідне підвищення: у дослідній групі – на 19,4% (р< 0,01), у контрольній – на 14,9% (р<0,05).

На 7-у добу вміст цинку в крові свиней нормалізувався (р>0,5) і в подальшому був стабільним у межах показника інтактних тварин (р<0,5).

Отже, вульнеросорбція песилом сприяє динамічній нормалізації вмісту у крові Fe, Cu i Zn.

Вплив препарату “Песил” на стан білкового обміну при лікуванні гнійних ран у свиней. Встановлено, що при лікуванні гнійних ран песилом посилюється синтез загального білка в організмі, тому протягом усього періоду дослідження вміст білка в сироватці крові дослідних тварин був вищим, ніж у контрольних.

Дослідження фракційного складу білка показало, що преальбуміну протягом усього періоду дослідження в ньому містилась незначна кількість – 3–4%. Щодо альбуміну, то з початком застосування вульнеросорбції його рівень на 7-у добу ранового процесу зріс на 12,5% (р<0,001), тоді як
 у контрольній групі він залишався в попередніх межах – 26,8±0,91% (р>0,5).

На 10-у добу кількість альбуміну зменшилась у крові тварин обох груп: у дослідних – на 11,7% (р< 0,01), у контрольних – на 17% (р<0,02).

Аналіз постальбумінової фракції показав, що вона протягом усього періоду становила 9–10%, що було майже втричі більше за норму (р<0,001).

Разом з тим, незалежно від методу лікування, підвищений рівень церулоплазміну в крові знижувався більш ніж у 2 рази (р<0,001). На 7-у добу в дослідній групі він складав 7,17±0,3%, а у контрольній – 5,56±0,7%, а на 10-у добу збільшувався в середньому до 8–8,3% (р<0,02).

Значну роль в антиоксидантному захисті організму має металопротеїн трансферин. На 7-у добу ранового процесу під впливом вульнеросорбції він становив 5,56±0,13% , що не відрізняється від показника до лікування. У свиней контрольної групи його вміст, навпаки, збільшився на 39,5% (р<0,001).

Друга фаза ранового процесу супроводжується зниженням вмісту трансферину в обох групах. При цьому в контрольній він нормалізується і становить 4,6±0,35%, а в дослідній – зменшується до 3,93±0,17% (р<0,001).

Незалежно від застосованих методів лікування, білок гаптоглобін утримується в організмі свиней на високому рівні (у середньому становить 5,93±0,45%), однак на 7-у добу ранового процесу кількість його у контрольних тварин була більшою у 1,2 раза (р< 0,05), ніж у дослідних.

При вивченні імуноглобулінів G i A було виявлено, що з початком лікування ран рівень Іg G підвищується в обох групах і вже на 7-у добу навіть перевищує такий у клінічно здорових свиней: у дослідній – в 1,4 (р<0,001), а в контрольній – в 1,2 рази (р<0,001).

У другій фазі ранового процесу спостерігається тенденція до нормалізації  в крові   рівня ІgG.

У динаміці IgА виявлені певні відмінності. Так, на 7-у добу ранового процесу жоден з методів лікування істотно не вплинув на його вміст у крові: у дослідній групі він становив – 2,46±0,05%, у контрольній – 2,76±0,23% (р>0,05). Однак у міру загоєння ран підвищується вміст Іg А: на 10-у добу його вміст у контрольній групі становив 4,6±0,31%, а в дослідній – 3,08±0,14%.

Подібною є динаміка білка стартової S-фракції. На 7-у добу ранового процесу в дослідній групі її рівень залишається близьким до показника долікувального періоду, а в контрольній – зменшується на 2,4% (р<0,001).

На 10-у добу, порівняно з попередньою, кількість білка збільшується на 2,4 (р<0,01), а в контрольній групі – на 2,3% (р<0,2), що відповідає межам рівня клінічно здорових тварин.

Отже, вульнеросорбція песилом істотно зменшує рівень катаболічних процесів при гнійно-некротичному процесі у свиней, сприяє скороченню терміну гострофазної реакції білків та посиленню гуморальної імунної відповіді.

Стан показників ліпідного обміну при лікуванні гнійних  ран   у свиней препаратом “Песил”. На 7-у добу ранового процесу у контрольних тварин інтенсивність піків холестеролу становила 8400 КМІ, тоді як у дослідних – 5800 КМІ, тобто була меншою в 1,4 рази. У дослідній групі піки залишків пальмітинової і олеїнової кислот зменшилися в 1,3 рази. Виділені залишки ліпідів пальмітинових кислот (Р/Р) у дослідних свиней були в 1,5 рази меншими за показник контрольної групи. Подібна картина спостерігалась і з залишками стеаринової та олеїнової кислот,  інтенсивність піків яких у тварин дослідної групи була меншою в 1,4 рази.

На 10-у добу ранового процесу ця різниця в дослідних свиней становила: за холестеролом – у 1,5 рази, залишком пальмітинової і олеїнової кислот (Р/О) – 1,7 рази, двома залишками пальмітинових кислот (Р/Р) – 1,7 рази і залишком стеаринової та олеїнової кислот (С/О) – 1,6 рази.

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ЗАСТО - СУВАННЯ АНТИОКСИДАНТНОГО ПРЕПАРАТУ “ВІРУТРИЦИДУ” З ТРИЦИЛІНОМ  І  ПЕСИЛУ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ХІРУРГІЧНОЇ

 ІНФЕКЦІЇ У СВИНЕЙ

Клініко-морфологічні дані при застосуванні препаратів “Вірутрицид”-“Трицилін” і “Песил”. Встановлено, що вже на 3-ю добу після кастрації рани в контрольній і дослідній групах мали характерні клінічні відмінності. У контрольних тварин, яким у рани засипали трицилін, вони мали значне зяяння, були гіпере- мійовані, болючі і з підвищеною місцевою температурою. Їхні стінки, внаслідок припухання тканин, були дещо вивернуті назовні, вкриті фібриновою плівкою сірого кольору, яка була вологою за рахунок  ексудату. Кукси сім’яних канатиків внаслідок запалення мали ущільнення розміром до 2 см. При пальпації набряклих стінок ран у більшості тварин спостерігалось незначне виділення мутного ексудату, інколи з домішками крові, що вказувало на наявність явищ ексудації і розвиток мікрофлори.

У свиней дослідних груп у цей період відмінностей при клінічному дослідженні ран не було, але рани свиней контрольної групи мали менш виражений набряк тканин. Краї ран були м’якими, сухими, малоболючими і дещо зяючими, вкриті фібриновим струпом. Фунікуліт був незначним, а частіше – відсутнім.

На 8-у добу краї ран в більшості контрольних тварин ще мали значний набряк, були гарячими, при натисканні з ран виділявся гнійний ексудат неприємного запаху, а при пальпації було виявлено одно- або двосторонній гнійний фунікуліт. У багатьох тварин з’являлася крайова епітелізація. У поросят же першої і другої дослідних груп краї ран були сухі, незначно припухлі, з крайовою епітелізацією, а грануляції вкриті ніжним струпом. Лише деякі тварини мали незначне запалення кукс сім’яного канатика.

Через 16 діб у 22% контрольних тварин було діагностовано післякастраційні ускладнення у вигляді гнійного фунікуліту. При цьому кукси сім’яних канатиків становили 2,5–3 см в діаметрі, а рана мошонки була виповнена крупнозернистими грануляціями. У центрі ран виявляли нориці, з яких при натисканні виділялася невелика кількість гнійного ексудату сірого кольору.

У більшості тварин дослідних груп у цей період виявляли рубцювання ран, і лише у 4% першої та 3% другої дослідної груп реєстрували гнійний фунікуліт.

У результаті застосування з профілактичною метою песилу рани загоїлись на 13±1,02 добу, вірутрициду в комплексі з трициліном – на 15±1,3 добу, тоді як після лише одного трициліну – на 21,2±1,2добу.

При дослідженні гістоструктури біоптатів ран виявилося, що в кабанчиків контрольної групи на 7-у добу після операції на епітеліальному покриві був значний шар ороговілих клітин. Епітелізація проходила повільно, оскільки ранова поверхня ще не виповнилася грануляційною тканиною.

На 16-у добу ранового процесу поряд із куксою сім’яного канатика виділялася зона, у якій локалізувалися залишки присипки (трициліну), які мали вигляд кришталиків, що розмежовувалися прошарками сполучної тканини на сегменти та інкапсулювалися.

У свиней першої дослідної групи, яким застосовували вірутрицид + трицилін, порожнина ран виповнювалася молодою грануляційною тканиною різного ступеня зрілості зі значною васкуляризацією. Причому, ранова поверхня була вкрита струпом, що містив нерозчинені кришталики трициліну.

Схожу гістоструктурну картину виявляли і в біоптатах, які притрушували песилом. При цьому біля кукси сім’яного канатика виявляли кришталики песилу. Поверхня ран була покрита струпом, у якому також була виявлена значна кількість кришталиків присипки.

Стан білкового обміну при застосуванні засобів імуностимулювальної і сорбційної дії  для профілактики ранової інфекції

Під впливом операції в сироватці крові відбуваються динамічні зміни кількості загального білка. Так, на 3-ю добу, незалежно від способу профілактики хірургічної інфекції, його рівень був значно нижчим за такий показник у кнурців до операції (64,1±0,26 г/л;р<0,001): у тварин контрольної групи – на 13%, першої дослідної – на 18,8%,  другої дослідної – на 11% .

Із посиленням процесів регенерації синтез загального білка активізувався у тварин усіх груп.

Електрофоретичне дослідження білка сироватки крові показало, що рівень преальбуміну у свиней усіх груп протягом ранового процесу був вірогідно вищим – майже у 2 рази (р<0,001), ніж до кастрації, а рівень альбуміну в сироватці крові тварин усіх груп поступово зменшувався.

За результатами вивчення глобулінових фракцій білка, зокрема постальбуміну, виявлено, що у крові свиней до операції його містилось 3,86±0,08%. Після операції, на вершині розвитку запальної реакції (3-я доба ), рівень постальбуміну вірогідно зменшився як у контрольній групі тварин, так і в першій дослідній –  відповідно на 1,5% (р<0,05 ) і 0,5% (р<0,01). У свиней другої дослідної групи спостерігалась лише тенденція до його збільшення (р<0,5).

У всіх тварин на 8-у добу спостережень була виявлена гіперпостальбумінемія, проте на 16-у добу ранового процесу рівень післяальбуміну вірогідно знизився.

Нами встановлено, що перед кастрацією вміст церулоплазміну у фракційному складі сироваткових білків становив 4,08±0,08%. На 3-ю добу ранового процесу його рівень збільшився лише в сироватці крові контрольних тварин – на 1,4% (р<0,001).На 8-му добу досліджень рівень цього білка продовжував вірогідно зростати. У крові тварин контрольної групи його містилось 6,43±0,32% (р<0,02), першої дослідної – 4,96±0,16% (р<0,05), другої дослідної – 7,89±0,25% (р<0,001). На 16-у добу після операції рівень церулоплазміну залишався досить високим у всіх кастрованих тварин, порівняно з показником доопераційного періоду.

Разом з тим гостра запальна реакція в ранах після кастрації супроводжується вірогідним збільшенням трансферину у тварин усіх груп, але найбільше його було у тварин контрольної групи – на 2,75% (р<0,001), тоді як у дослідних – відповідно лише на 1,61% і 2,04% (р<0,01). На 16-у добу нормалізація його відбувається лише в сироватці крові тварин контрольної і першої дослідної груп.

При дослідженні протеїнограми виявлено зміни і щодо вмісту гаптоглобіну сироватки крові. На 3-ю добу після операції вміст гаптоглобіну в контрольних тварин збільшується в 1,4 рази (р<0,001), а у тварин другої дослідної групи – в 1,3 рази (р<0,02) при його стабільності у свиней першої дослідної групи.

Фаза дегідратації, незалежно від способу профілактики хірургічної інфекції, супроводжується вірогідним збільшенням (р<0,001) рівня гаптоглобіну  у тварин усіх груп, однак у групі, де місцево застосовували песил, його концентрація була найнижча –5,14±0,15%.

За результатами досліджень виявлено також динамічні зміни факторів гуморального імунітету. Так, на 3-ю добу в прооперованих тварин контрольної і 2-ї дослідної груп вміст у крові IgG знизився: у перших – на 1,1% (р<0,05), у других – на 1,7% (р<0,01). Проте у тварин першої дослідної групи він залишався на рівні доопераційного періоду.

Із 3-ї доби ранового процесу відбувається подальше зниження рівня IgG в сироватці крові тварин усіх груп, але найменшим воно було (на 1,1% ; р<0,01) у другій дослідній групі, тоді як у контрольній і першій дослідній групах – на 7,7% і 8,6% (р<0,001), відповідно. На 16-у добу ранового процесу рівень IgG істотно підвищується: у контрольній і у першій дослідній групах – в 1,6 рази, у другій дослідній – в 1,2 рази (р<0,001). Така динаміка властива гіперглобулінемії, оскільки у всіх групах кількість IgG виявилася більшою, ніж у клінічно здорових свиней: у контрольних – на 2%, першій дослідній – на 3,1, другій дослідній – на 1,3% (р<0,01).

Дещо іншою була динаміка сироваткового IgА. На 3-ю добу після операції рівень у крові IgA підвищився в 1,3 рази (р<0,05) лише в контрольних тварин. На 8-у добу ранового процесу збільшення вмісту IgA було виявлене у свиней першої і другої дослідної груп – на 4,31% та 2,3% (р<0,001), відповідно, у контрольній же – лише на 1,1 %.

На 16-у добу після операції, із затуханням запальних процесів у ранах, спостерігалось подальше зростання рівня IgA як у тварин контрольної, так і 2-ї дослідної груп – відповідно до 4,14±0,12% (р<0,001) і 4,64±0,16% (р<0,02). У свиней же першої дослідної групи зниження його рівня до  4,23±0,16% було невірогідним (р<0,5).

Нами виявлено, що різні методи профілактики ранової інфекції протягом перших 3-х діб не впливають на рівень у крові білків S-фракції, однак одночасно з посиленням проліферативних процесів у ранах свиней контрольної групи він збільшується до 5,6% (р<0,001), а в першій дослідній – до 3,6% (р<0,001).

Вплив вірутрициду та песилу на вміст креатиніну і сечовини   в  сироватці крові кастрованих свиней

Після операції виникають певні зрушення в азотистому обміні організму свиней, що підтверджується вірогідним підвищенням кількості креатиніну в сироватці крові (р<0,001). Так, на 8-у добу його рівень у свиней контрольної групи складав 115,9±4,2 мкмоль/л, при застосуванні вірутрициду – 70,7±2,4 мкмоль/л

(р<0,001), а песилу – 86,2±6,2 мкмоль/л (р<0,01).

На 16-у добу рівень креатиніну істотно підвищився і в дослідних тварин, але це збільшення не виходило за межі фізіологічної норми.

Дослідження сечовини показало, що після операції її рівень підвищується у крові усіх тварин, однак найменшим він був у свиней другої дослідної групи.

У подальшому, на 8-у добу ранового процесу, у свиней контрольної і першої дослідної групи спостерігалось зменшення кількості сечовини в 1,5 (р<0,001) і 1,2 рази (р<0,05). У свиней же другої дослідної групи в цей час її рівень підвищився до 6,06±0,1 мкмоль/л.

На 16-у добу, незважаючи на зменшення інтенсивності запальної реакції у тканинах, уміст сечовини в крові свиней контрольної і першої дослідної груп збільшився до 8,02±0,22 і 8,12±0,17 ммоль/л (р<0,001). У свиней другої дослідної групи він залишався на попередньому рівні (р<0,1).

Отже, протягом усього періоду дослідження рівень сечовини в крові свиней залежав від інтенсивності запальної реакції у тканинах. Місцева детоксикація операційних ран песилом зумовлює менш інтенсивний прояв запальної реакції, з чим, імовірно, пов’язане менш виражене збільшення рівня сечовини в сироватці крові цих тварин.

Вплив вірутрициду і песилу на вміст мікроелементів Fe, Cu і Zn в

сироватці крові при загоєнні операційних ран у свиней

Рівень Fe в сироватці крові після операції у свиней контрольної групи, порівняно з клінічно здоровими тваринами, зменшився на 15,8%, а в дослідних тварин, навпаки, спостерігалась протилежна картина. Надалі, на 8-у добу, вміст іонів заліза у сироватці крові контрольних свиней поступово знизився – до 15,7±0,56 мкмоль/л (р<0,01). Серед дослідних груп подібне явище спостерігалось тільки у другій. У групі, де застосували вірутрицид, кількість Fe⁺⁺  залишалась на рівні клінічно здорових тварин. Проте вже на 16-у добу ранового процесу рівень заліза в крові тварин усіх груп був однаковим (р<0,5) і меншим за показник клінічно здорових свиней майже на 11% (р<0,01).

Щодо вмісту міді в крові, то на 3-ю добу після кастрації кнурців він зростає. Найвищим він був у крові свиней другої дослідної групи, у яких він збільшився на 37,6% (р<0,001), у першій дослідній групі – майже на 30% (р<0,001), тоді як у контрольній – тільки 12% (р<0,02) при нормі 12,5±0,11 мкмоль/л.

На 8-у добу ранового процесу концентрація міді в сироватці крові тварин контрольної групи залишалась на попередньому рівні (р<0,5), тоді як у дослідних групах зменшилась: у першій – на 21% (р<0,001), а в другій – на 9,3% (р<0,001). Завершення фази дегідратації в ранах тварин дослідних груп супроводжувалось вірогідним збільшенням рівня міді у крові до 14,9±0,46 мкмоль/л (р<0,01) і 15,4±0,23 мкмоль/л (р<0,05). У крові контрольних тварин така динаміка мала невірогідний характер (р<0,5). Відносно передопераційного періоду вміст міді був значно більшим у свиней усіх груп.

Істотна роль у процесах загоєння ран належить цинку. Так, на 3-ю добу ранового процесу підвищення вмісту іонів Zn у сироватці крові на 14% (р<0,05) відбувалось тільки у свиней першої дослідної групи, тоді як кров тварин другої групи, навпаки, містила лише 82,2% (р<0,001) цинку від рівня клінічно здорових свиней. У контрольній групі вміст Zn не змінювався при нормі 12,9±0,29 мкмоль/л. На 8-у добу ранового процесу було виявлене збільшення вмісту цинку в сироватці крові тварин контрольної і другої дослідної груп відповідно – на 15,7% (р<0,05) і 16% (р<0,05), у свиней же першої дослідної групи, навпаки –  зменшення на 28,6% (р<0,001). На 16-у добу відбулося підвищення рівня Zn у крові тварин усіх груп. Порівняно з доопераційним періодом, він був вищим майже в 1,2 рази (р<0,05).

Стан феритину сироватки крові при профілактиці хірургічної інфекції у свиней засобами детоксикаційної терапії

У період загоєння ран, особливо на вершині розвитку запальної реакції, спостерігається  збільшення рівня феритину в крові тварин усіх груп: у контрольній – до 8,26±0,26 нг/мл, а в першій і другій дослідних груп – відповідно до 7,84±0,52 та 7,41±0,5 нг/мл (р<0,001) при доопераційному рівні 5,45±0,04 нг/мл. На 8-у добу післяопераційного періоду кількість сироваткового феритину в контрольних тварин незначно знижувалася, але вже на 16-у добу реєстрували нову хвилю підвищення його вмісту – до 10,24±1,22 нг/мл (р<0,02).

Подібна динаміка спостерігалася і в дослідних групах, проте зменшення кількості феритину на 8-му добу було більш виражене: до 4,90±0,13 нг/мл в першій та до 4,85±0,37 у другій групі. Далі, на 16-ту добу, його рівень підвищився відповідно до 7,50±0,4 та 5,99±0,49 нг/мл.

На 16-у добу ранового процесу концентрація феритину в другій дослідній групі була в межах доопераційного періоду, у першій – мала тенденцію до нормалізації, тоді як у тварин контрольної групи була в 2 рази більшою за норму і досягла 10,24±1,22 нг/мл (р<0,01), що, на нашу думку, пов’язано з виникненням ускладнень.

Стан фібронектину плазми крові при профілактиці хірургічної

інфекції у свиней засобами детоксикаційної терапії

На 3-ю добу після операції кількість цього білка зменшилася, порівняно з клінічно здоровими тваринами (94,6±2,4 нг/мл), і складала у першій дослідній групі 58,4±2,8  нг/мл, другій – 55,0±3,3, а в контрольній – 61,2±4,1 нг/мл (р<0,001). На 8-у добу після операції у тварин, яким застосовували песил і вірутрицид, кількість фібронектину істотно збільшилася – відповідно до 87,4±2,7 і 89,5±3,6 нг/мл при 76,5±4,4 нг/мл у контролі. Така динаміка фібронектину співпадає з позитивним перебігом ранового процесу у тварин дослідних груп, що підтвердилось у наступний термін дослідження.

На 16-у добу в поросят першої дослідної групи рівень фібронектину в крові досягав 92,8±4,1 нг/мл, другої – 98,4±5,1 нг/мл, а в контрольній він зменшився до 72,3±4,7 нг/мл. У цей період рани дослідних поросят загоїлися, а в контрольних у ряді випадків спостерігались ускладнення ранового процесу.

Таким чином, застосування методів детоксикаційної та антиоксидантної терапії для профілактики післяопераційних ускладнень у свиней сприяє зменшенню рівня катаболічних процесів та гострофазної реакції білків, що свідчить про протизапальну дію песилу і вірутрициду. Причому, під їх впливом відбувається активація гуморального ланцюга імунної системи організму, на що вказує збільшення синтезу IgG і IgА. Застосування цих препаратів з профілактичною метою при операційних ранах у свиней зменшує в організмі тварин високий рівень токсичних метаболітів і сприяє більш динамічній нормалізації обміну мікроелементів та залізовмісного білка феритину. Усе це сприяє скороченню терміну загоєння операційних ран – у середньому в 1,6 рази при істотному зменшенні частоти післяопераційних ускладнень хірургічною інфекцією.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо патогенетичної ролі детоксикаційних систем організму в розвитку ранової інфекції у свиней, на підставі чого принципово по-новому розв’язано проблему лікування і профілактики хірургічної інфекції. Встановлено, що травма тканин, наростаюча мікробна агресія, катаболічний характер обміну речовин в організмі зумовлюють зниження імунологічної реактивності, підвищення функціонального навантаження на детоксикаційні системи й розвиток компенсованого ендотоксикозу. На основі кремнієорганічного сорбенту поліметилсилоксану створено сорбційно-антибактеріальний препарат “Песил”, розроблені методика його використання з лікувально-профілактичною метою та технічні умови (ТУ У 46.15.544–2000) на виробництво в Україні. Застосування песилу у травмованих свиней дозволяє суттєво знизити рівень ендотоксикозу і таким чином ефективно профілактувати розвиток хірургічної інфекції та скоротити термін лікування в середньому в 1,6 рази.

2. Ранова інфекція у свиней супроводжується порушенням білкового обміну з явищами гіпопротеїнемії. При цьому відбувається зниження рівня загального білка, преальбуміну і альбуміну, IgG, IgA та білків S-фракції з одночасним збільшенням церулоплазміну і гаптоглобіну (білки гострої фази) при відносній стабільності транспортного білка феритину. Поряд з цим у сироватці крові підвищується активність трансаміназ печінки і рівень продуктів азотистого обміну – креатиніну і сечовини, що вказує на істотне збільшення явищ катаболізму і накопичення в організмі свиней токсичних метаболітів.

3. Наростаюча протеолітична реакція та розпад у зв’язку з цим плазмових і тканинних білків у свиней із гнійними ранами призводять до збільшення в крові як загальної кількості токсичних олігопептидів середньої молекулярної маси (МСМ), так і їх пулів – МСМ₂₈₀ та МСМ₂₅₄. Порушується співвідношення між антиоксидантними ферментами: активність супероксиддисмутази підвищується, а каталази – зменшується, однак рівень малонового діальдегіду залишається стабільним. Усе це є свідченням наростаючого компенсованого ендотоксикозу, що спонукає до застосування засобів детоксикаційної терапії.

4. Використання ехографії є об’єктивним, швидким та інформативним методом інструментального контролю перебігу ранового процесу, що дозволяє візуалізувати поширення зони запалення в ранах, діагностувати на ранніх стадіях наявність карманів і мікроабсцесів у навколорановій зоні та обирати раціональну тактику лікування. При цьому ехосонографічно поширення запального інфільтрату м’яких тканин виявляється на екрані монітора у вигляді ділянок з підвищеною ехогенністю, розмитими контурами, а явища абсцедування – достатньо окресленими і гетерогенними, з гіпо- чи неехогенними ділянками.

5. Сорбційно-антибактеріальний препарат “Песил” являє собою композицію іммобілізованого на поліметилсилоксані (98,0%) антисептика етонію (2,0%). Він не має токсичних і пірогенних властивостей, не впливає на показники системи гемокоагуляції, білкову картину крові та азотистий обмін; після десорбції частково залишається в місці уведення, інкапсулюється, не спричиняючи запальної реакції тканин.

6. При застосуванні песилу істотно підвищується чутливість ранової мікрофлори до антибіотиків, кількість мікробних клітин в 1 мл ексудату після дворазової його аплікації зменшується нижче критичного рівня – 10⁴.

7. Аплікації песилу в рани принципово змінюють картину запально-репаративного процесу у свиней: сприяють зменшенню інтенсивності запальної реакції та зони інфільтрату і, відповідно, тканинного набряку та зяяння ран, більш ранньому та повному їх очищенню від девіталізованих тканин, що дозволяє накладати ранні вторинні шви, скорочуючи термін загоєння гнійних ран у середньому в 1,6 рази.

8. При вульнеросорбції відбувається вірогідне зниження рівня в крові перекисного окиснення ліпідів і загальної кількості середньомолекулярних  пептидів, що свідчить про істотне послаблення ендотоксемії. При цьому протягом усього періоду репаративних процесів підвищеним є рівень середньомолекулярних пептидів, що з’являються при протеолізі і представлені ароматичними амінокислотами (МСМ₂₈₀). Кількість середньомолекулярних пептидів МСМ₂₅₄, до складу яких входять неароматичні амінокислоти, у фазі дегідратації динамічно знижується, що відображає посилення процесів імуногенезу.

9. Рівень у плазмі крові свиней адгезивного білка фібронектину знаходиться у прямій залежності від перебігу ранового процесу: при його ускладненні має місце гіпофібронектинемія (72,8±2,34 нг/мл, при нормі 104,8±7,1 нг/мл) і, навпаки, при зменшенні інтенсивності запальної реакції, усуненні гнійного запалення і, відповідно, ендотоксикозу його рівень підвищується (110,6±4,91 нг/мл).

10. Стан антиоксидантної системи свиней знаходиться у прямій залежності  від складності перебігу ранового процесу і, відповідно, ступеня ендотоксикозу в організмі, що підтверджується зростанням під дією вульнеросорбції в сироватці крові активності каталази та нормалізацією супероксиддисмутази.

11. В антиоксидантному захисті та забезпеченні репаративної функції у свиней істотну роль відіграють Fe і Zn. В умовах інфекційно-запального процесу вміст у сироватці крові заліза та цинку істотно знижується. Посилення репаративних процесів у рані супроводжується збільшенням у сироватці крові кількості заліза і нормалізацією цинку, що при застосуванні песилу має більш динамічний характер.

12. Фракційний склад ліпідів плазми крові свиней представлений тригліцеридами – холестеролом, залишками пальмітинової та олеїнової кислот, стеаринової та олеїнової, і двома залишками пальмітинових кислот. Внаслідок гнійно-некротичного процесу вони збільшуються удвічі, що вказує на їх гідролітичну деструкцію в клітинних біомембранах. Під впливом вульнеросорбції відбувається більш швидка нормалізація фракційного складу ліпідів. Причому, протягом усього періоду дослідження у мас-спектрі плазми крові тварин, незалежно від методу лікування, переважають тригліцериди, до складу яких одночасно входять залишки пальмітинової та олеїнової кислот.

13. При лікуванні гнійних і операційних ран у свиней період активації репаративних процесів супроводжується альбумінемією, яка при застосуванні песилу й вірутрициду менш виражена, порівняно із традиційним методом лікування, що пов’язано з меншим рівнем ендотоксикозу. Крім того, детоксикаційна та антиоксидантна терапія забезпечує протизапальний ефект, який виражається динамічним зменшенням умісту в крові гострофазних білків – церулоплазміну і трансферину. Водночас при використанні гідрофобної мазі виникає гіпертрансферинемія, яка нормалізується лише із завершенням репаративних процесів.

14. Динаміка продукування імуноглобулінів G і А істотно залежить від рівня ендотоксикозу в організмі, а саме: зменшується у фазі гідратації і підвищується в період інтенсивного перебігу процесів регенерації, що свідчить про посилення функціональної активності В-системи імунітету на завершальному етапі ранового процесу.

15. При рановому процесі у свиней спостерігається порушення функціонального стану нирок, що підтверджується стійким збільшенням у крові рівня продуктів метаболізму – креатиніну і сечовини, які можуть поглиблювати ендотоксикоз. Однак застосування вірутрициду і песилу, порівняно з традиційним лікуванням, сприяє їх зменшенню в сироватці крові.

16. Аплікація в операційні рани свиней з профілактичною метою песилу в дозі 0,4 г сприяє обмеженню деструктивно-запальних процесів у травмованих тканинах і прискорює їх загоєння (у середньому в 1,6 рази) завдяки місцевій дегідратації і детоксикації травмованих тканин та сорбції факторів патогенності бактерій, токсичних речовин і метаболітів запальної реакції. При комплексному застосуванні вірутрициду (4 мг/кг) і трициліну загоєння операційних ран також прискорюється (у середньому в 1,4 рази), що є наслідком підвищення під впливом вірутрициду активності антиоксидантної системи та факторів імунного захисту організму свиней.