ЗМІСТ І МЕТОДИКА ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ УЧНІВ 5 – 7 КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX СТОЛІТТЯ)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми. Визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дисертаційної роботи, її методологічну і теоретичну основи, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, описано апробацію.
У першому розділі «Становлення та розвиток трудового навчання в загальноосвітній школі (1954–1970 рр.)» проаналізовано процес відродження і становлення трудового навчання в школах України впродовж вказаних років, охарактеризовано його складний і суперечливий шлях. Показано, що негативну роль у підготовці учнівської молоді до майбутньої трудової діяльності відіграла відміна у 1937 р. трудового навчання в загальноосвітніх школах. З відновленням цього навчального предмета в 1954 р. розпочався новий період трудової підготовки учнів.
Перша програма для 5–7 класів, за якою навчались у 1954/1955 навчальному році в шкільних майстернях, передбачала ознайомлення учнів з обробкою деревини і металів вручну.
На час уведення предмета «Трудове навчання» у навчальний план загальноосвітніх шкіл не було єдиних критеріїв відбору навчального матеріалу. Не існувало й об’єктивної думки стосовно поняття «основи виробництва», хоча перше завдання, що стояло перед навчальним предметом, – це ознайомлення учнів з основами виробництва. Реальним підґрунтям для розробки методичних основ трудового навчання в загальноосвітній школі був досвід виробничого навчання, нагромаджений у системі трудових резервів.
У практиці виробничого навчання застосовувались предметна, операційна, операційно-комплексна системи. Після відновлення предмета «Трудове навчання» в організації навчального процесу в шкільних майстернях почала домінувати операційно-комплексна система, на місце якої пізніше стали системи операційно-предметна та предметно-операційна.
Навчальні заняття за операційно-комплексною системою поступово набували форми наборів трудових уроків з виготовлення виробів. Для надання урокам політехнічної спрямованості в доступній формі вводились елементи, характерні для трудового процесу на виробництві: проектування виробу, складання плану його виготовлення, вибір конструкційних матеріалів тощо.
Зміст трудового навчання в 5–7 класах, який виражався у системі знань і вмінь, будувався на основі найбільш поширених і важливих у житті видів праці. Навчальний процес на уроках формувався з урахуванням завдань політехнічної освіти. Практична робота учнів була зорієнтована на продуктивну працю.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано вплив суспільно-політичного середовища на зміст трудового навчання. Відповідно до партійних та урядових постанов розроблялись уніфіковані навчальні програми предмета. Однак у них не враховувалися регіональні особливості. Програми часто впроваджувались у школи без належної апробації.
Загалом 1954–1970 рр. можна вважати періодом науково обґрунтованого формування змісту предмета:
– в програмах реалізовувалась диференціація навчального матеріалу для дівчат і хлопців та міста і села, вводились нові розділи, що забезпечували розвиток технічної творчості, конструкторських здібностей школярів;
– зміна системи трудового навчання з операційно-комплексної, яка була характерна для виробничого навчання і забезпечувала професійну освіту, на операційно-предметну та предметно-операційну сприяла переорієнтації змісту навчання в шкільних майстернях на вирішення завдань політехнічної освіти;
– поєднання навчання з продуктивною працею на уроках трудового навчання забезпечувало досягнення виховних цілей предмета.
Аналіз методичних засобів та організаційних підходів, які застосовувались у навчальному процесі впродовж 1954– 1970 рр., свідчить, що:
– велика увага на уроках приділялась розвитку конструкторських здібностей, технічного мислення учнів (використовувались технологічні картки, технічні задачі, вправи);
– самостійності у навчальному процесі сприяло застосування інструкційних карток (робочих, інформаційних, контрольно-перевірочних, карток робочих прийомів), технічних довідників та іншої літератури;
– розвитку політехнічного світогляду сприяло використання наочних посібників (стендів, таблиць, ескізів, рисунків тощо) і технічних засобів навчання, пристроїв програмованого контролю, техніки (тренажерів, координаторів).
У другому розділі «Трудове навчання школярів в умовах та після переходу до загальної середньої освіти (1971–1990 рр.)» висвітлено особливості трудового навчання в умовах прийняття і реалізації постанови «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи» (1972 р.).
Показано, що формування змісту предмета «Трудове навчання» в цей період було однією з головних науково-педагогічних проблем. Як позитивне треба відзначити доповнення навчальних програм для учнів 5–7 класів новим змістом з конструювання і машинознавства, що сприяло розвитку конструкторсько-технологічних знань та умінь школярів. Проекти програм проходили достатню попередню апробацію, широко обговорювалися вчителями. Розроблялись нові системи, які були закладені в основу навчальних програм, – предметно-технологічна (1980 р.) і конструкторсько-технологічна (1986 р.).
Вагому роль в організації трудового навчання відіграло введення в дію у 1978 р. «Положення про базове підприємство (організацію) загальноосвітньої школи», що давало змогу учням наочно ознайомлюватися з основними виробничими процесами під час екскурсій. Базове підприємство допомагало в організації суспільно корисної, продуктивної праці школярів.
У суспільстві постало питання про необхідність покращення матеріальної бази шкільних навчальних майстерень. У 1978 р. вступило в дію «Типове положення про навчальні майстерні загальноосвітньої школи», в 1986 р. – «Положення про навчальні майстерні загальноосвітньої школи».
Одним з головних завдань трудової підготовки в 1970–1990 рр. було: дати учням систему елементарних технічних і технологічних знань; забезпечити формування у школярів практичних умінь і навичок; навчити їх користуватися найбільш поширеними принципами технологічних процесів, систематично розвивати політехнічний кругозір.
Трудове навчання в 5–7 класах мало за мету озброїти учнів загальнотехнічними, сільськогосподарськими і господарсько-побутовими знаннями та вміннями, розвивати технічне мислення і конструкторські здібності.
Для реалізації визначених завдань на уроках в 5–7 класах використовувались: розповідь учителя, демонстрування вчителем прийомів трудових дій, політехнічний аналіз властивостей матеріалів, застереження учнів від помилок у процесі виконання виробничих операцій, навчання школярів виконувати виробничі операції за усними та письмовими інструкціями і за самостійно складеними картками, формування конструкторсько-технологічних умінь на спеціальних заняттях з конструювання, навчання умінню планувати індивідуальну та колективну працю тощо.
На заняттях у шкільних майстернях застосовувались фронтальна, бригадна та індивідуальна форми навчання. Крім принципів політехнізму і поєднання навчання з продуктивною працею в навчальному процесі використовувались загальні дидактичні принципи навчання.
Резервом удосконалення навчально-виховного процесу було здійснення міжпредметних зв’язків. У навчальних програмах з трудового навчання для 5–7 класів після кожної теми було вказано можливі його зв’язки з іншими навчальними предметами.
У цей період зростає увага до профорієнтаційної роботи. З 1977 р. в школах створюються комісії та кабінети професійної орієнтації. Для кращої організації роботи в цій сфері вчителям рекомендовано складати перспективні плани профорієнтаційної роботи за кожним розділом і темою програми. В 5–7 класах профорієнтаційна робота спрямовувалась на виховання в учнів інтересу до різних видів праці в промисловості, сільському господарстві і сфері обслуговування.
У третьому розділі «Трудове навчання в незалежній Українській державі (1991–2000 рр.)» охарактеризовано змістово-методичні аспекти трудового навчання в умовах переходу країни до ринкових відносин.
Із проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р. стали актуальними оновлення структури системи освіти та її змісту, приведення їх у відповідність до потреб особистості й суспільства.
Ще раніше, згідно з Декларацією про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), на основі аналізу стану загальноосвітньої школи в країні і досвіду діяльності освітніх структур у провідних державах світу була опрацьована Концепція середньої загальноосвітньої школи. Цей документ прийнято рішенням колегії Міністерства народної освіти України № 8/61 від 12 вересня 1991 р. У ньому визначено головні завдання і перспективи розвитку школи, основні напрямки духовного та національного її відродження: відновлення культуротворчої функції школи, відображення в змісті навчання і виховання традицій національної культури, демократизація та гуманізація освіти, індивідуалізація та диференціація навчально-виховного процесу і його розвиток з урахуванням національних традицій, інтеграція зусиль усіх освітніх інституцій для поліпшення виховання підростаючого покоління.
Однак з боку держави послабилась увага до трудового навчання, передусім через недостатнє фінансування освітньої галузі. За таких умов «Положення про навчальні майстерні навчально-виховного закладу» (1994 р.) практично не могло діяти. В зв’язку з цим одним з першочергових завдань стало збереження існуючих навчальних майстерень і наявного обладнання.
Праця учнів розглядалась у контексті ринкової економіки в кількох аспектах, як: засіб життєзабезпечення, товар, що виноситься на ринок праці і професій; засіб самовизначення і самоутвердження для досягнення певного соціального статусу; перевірка і розвиток своїх здібностей, виконання професійних проб. Отже, політехнічну освіту необхідно було зорієнтувати на потреби особистості та її розвиток, щоб виробництво отримало професійно мобільного робітника, а суспільство – повноцінного громадянина. Відбувається переорієнтація трудової підготовки на особистісно-орієнтований підхід до навчання учнів.
У зв’язку з новими вимогами виникає необхідність удосконалення трудового навчання за такими напрямками:
– диференціація та індивідуалізація навчального процесу залежно від інтересів, нахилів і здібностей школярів при збереженні групових форм організації занять;
– підвищення науково-технічного рівня навчального предмета, насамперед шляхом уведення до його змісту доступної для учнів інформації про високі технології і нову техніку, пов’язані з широким застосуванням електронних засобів, а також шляхом використання сучасних інформаційних технологій навчання;
– підготовка учнів до праці шляхом залучення їх до продуктивної праці з художньо-прикладних промислів, малого бізнесу тощо.
У цей час посилений інтерес становлять проблеми індивідуального підходу до учнів. Ці проблеми пов’язані з підвищенням якості навчання, переорієнтацією навчального процесу на особистість школяра. Особливо актуальним є питання про врахування індивідуальних особливостей дітей на уроках під час вивчення ними теоретичного матеріалу. Індивідуального підходу вимагає також контроль за засвоєнням знань учнями, вмінням останніх застосовувати набуті знання при розв’язанні технічних задач і виконанні трудових завдань. Індивідуальний підбір спеціальних контрольних завдань сприяє усуненню формалізму в оцінці знань і вмінь школярів, дозволяє оптимально організувати їх наступну самостійну роботу.
Організація цілеспрямованої діяльності учнів з підготовки до вибору професії розглядалась переважно як формування пізнавальної спрямованості, що залежала насамперед від стану викладання навчальних предметів у школі. Найбільш сприятливі умови для здійснення профорієнтаційної роботи з усіх шкільних предметів мало трудове навчання, оскільки його зміст був важливим засобом такої роботи зі школярами. На уроках в 5–7 класах формувались різні початкові трудові і деякі професійні вміння та навички в учнів, перевірялась практична придатність кожного з них до певного виду діяльності. Урок спрямовувався на вирішення трьох профорієнтаційних цілей:
• інформаційної – ознайомлення учнів з професійно-інформативними матеріалами, необхідними для формування у них знань про світ професій;
• виховної – формування в учнів позитивного ставлення і готовності до свідомого вибору професії;
• діагностичної – на уроках вчитель мав змогу спостерігати за практичною діяльністю кожного учня, бачити його ставлення до виконуваної роботи, оцінювати інтереси та здібності.
Отже, для трудового навчання школярів 5–7 класів у період 1991–2000 рр. характерні такі риси:
– в основу навчального предмета закладається особистісно-орієнтоване навчання, де учень є головною фігурою всього навчально-виховного процесу;
– актуальною проблемою стає активізація пізнавальної діяльності учнів;
– пожвавлюються пошуки інноваційних форм і методів уроків;
– організація навчально-виховного процесу спрямована на дотримання таких принципів, як єдність загальнолюдського та національного, розвиток і саморозвиток учнів у процесі навчання, співробітництво, співтворчість, індивідуалізація та диференціація.
На основі зіставлення особливостей змісту і методики трудового навчання учнів 5–7 класів в період другої половини XX ст. і сучасних вимог до предмета «Трудове навчання» та освітньої галузі «Технологія» загалом, варто акцентувати увагу педагогів щодо ефективності застосування окремих методичних засобів (засобів формування у школярів конструкторських здібностей, технічного мислення, політехнічного світогляду, самостійності у навчальному процесі) та організаційних підходів зазначеного періоду на уроках трудового навчання в сучасних умовах:
– поєднання дидактичних, у тому числі, графічних матеріалів різної складності з метою врахування індивідуальних можливостей учнів у навчанні: технологічні картки (з повними та неповними даними), інструкційні картки (робочі, інформаційні, контрольно-перевірочні, робочих прийомів), картки-завдання;
– відновлення принципу поєднання навчання з продуктивною працею, насамперед шляхом залучення учнів 5–7 класів до художньо-трудової діяльності, місцевих народних ремесел;
– посилення політехнічної спрямованості уроків, зокрема, за допомогою комплексу технічних задач і різнотипних завдань: технічні задачі (дослідницькі, конструкторсько-технологічні, організаційні), завдання логічного характеру (ігри, кросворди, головоломки), диференційовані завдання з основ техніки і технології різних рівнів складності;
– поєднання сучасних тестових методів контролю навчальних досягнень учнів з традиційними (програмований машинний і немашинний контроль, контрольні роботи);
– всебічне сприяння відновленню шефської опіки підприємств, ВНЗ (укладання відповідних угод) над школами з метою зміцнення зв’язку трудової підготовки з життям, виробництвом і сферою обслуговування, надання допомоги в організації продуктивної праці, забезпечення матеріалами та інструментами, комп’ютерною технікою;
– зміцнення матеріально-технічної бази навчальних майстерень, повернення до централізованого постачання обладнання та інструментів.
Для перевірки того, наскільки використовується досвід організації трудового навчання другої половини XX ст. в сучасних умовах, нами проведено анкетування вчителів трудового навчання (72 особи) шкіл Тернополя й інших населених пунктів Тернопільської обл., а також Хмельницької обл. Серед опитаних педагогів із стажем до 10 років досвід другої половини XX ст. використовують 30%, а зі стажем більше 10 років – 80%.
З метою ознайомлення майбутніх вчителів з позитивним досвідом організації трудового навчання в другій половині XX ст. нами розроблено цикл лекцій з методики трудового навчання (змістовий модуль «Основи теорії трудової підготовки») для ВНЗ. Зміст лекцій закладений в основу опублікованих методичних матеріалів.
Проведене дослідження дало підстави сформулювати наступні загальні висновки:
1. Трудове навчання як компонент освітньої галузі «Технологія» зазнає перманентних змін з розвитком науково-технічного прогресу, модернізацією сфери техніки і технологій. За таких змін необхідно врахувати історичний досвід педагогічної науки і практики. Адже навіть в минулих умовах, коли принципи навчання були насичені певними ідеологічними постулатами, педагогічна наука розробляла і впроваджувала в життя ефективні системи трудового навчання, методики проведення занять.
2. Важливим етапом підготовки учнів до життєвого самовизначення є трудова підготовка в 5–7 класах, оскільки вона є базою для наступного профільного навчання в старших класах. У цей віковий період починають формуватися професійні інтереси школярів, інтенсивно розвиваються їх інтелектуальні та сенсорно-рухові здібності.
3. З відміною у 1937 р. трудового навчання в школі відбувся спад загального рівня трудової підготовки учнів. Введення фрагментів виробничого характеру в зміст шкільних предметів – основ наук, які були покликані замінити окремий предмет «Трудове навчання», не давали бажаних результатів у досягненні соціального замовлення щодо трудового виховання та навчання і профорієнтації учнівської молоді. Надалі зміст трудового навчання не вдосконалювався, методика проведення занять технічного характеру розглядалася лише стосовно позакласної, гурткової роботи.
4. У 1954 р. розпочався новий етап у трудовій підготовці школярів. В умовах авторитарного управління державою загалом та освітою зокрема, що властиве періоду другої половини XX ст., головною вимогою до трудового навчання було задоволення потреб суспільства у підготовці до вибору й отримання переважно робітничих професій. У зв’язку з цим зміст навчального предмета спрямовувався на формування у школярів найпростіших трудових прийомів і навичок, які були необхідні в масовому виробництві. Організація трудового навчання учнів 5–7 класів, що склалася упродовж багатьох років, мала певні позитивні риси, зокрема: відведення стабільної кількості обов’язкових годин на трудове навчання, наявність мережі позашкільних закладів технічного спрямування, існування централізованої системи матеріально-технічного постачання.
Радянська теорія трудового і професійного становлення особистості стала основою формування трудової політехнічної школи. Питанням трудового виховання і навчання у 5–7 класах значну увагу приділяли відомі вчені-педагоги.
5. Формування змісту трудового навчання в 5–7 класах базувалося на наступних положеннях:
– вирішальну роль у формуванні змісту трудового навчання відігравали потреби суспільного розвитку країни;
– політехнічна, професійна спрямованість змісту навчального предмета поєднувалася з різними видами продуктивної праці учнів (для потреб свого колективу, інших колективів, всього суспільства);
– зміст матеріалу, що вивчався, формувався на основі комплексного застосування дидактичних систем трудового навчання;
– невід’ємною складовою була виховна і профорієнтаційна спрямованість змісту навчального предмета з урахуванням специфіки зайнятості населення в основних галузях народного господарства;
– зміст навчального матеріалу підбирався на основі поєднання розумового та фізичного навантаження школярів;
– у навчальні програми закладалися міжпредметні зв’язки з основами наук;
– варіативність програм залежала від матеріально-технічної бази навчальних майстерень загальноосвітніх шкіл;
– диференціація навчального матеріалу для хлопців і дівчат, міста і села забезпечувала врахування фізіологічних особливостей дітей та їх інтересів, а також регіональних особливостей.
6. Методика трудового навчання в другій половині XX ст. характеризувалась наступними рисами:
– діяльність учнів на заняттях була орієнтована на домінування практичних робіт суспільно корисного характеру, серед джерел знань провідне місце займали технологічні операції на уроках та екскурсії на виробництво, сільськогосподарські об’єкти.
– одним з головних завдань трудового навчання було засвоєння учнями 5–7 класів елементарних технічних, технологічних, сільськогосподарських і господарсько-побутових знань, формування практичних умінь і навичок, систематичне розширення політехнічного кругозору, розвиток технічного мислення і конструкторських здібностей, сприяння професійній орієнтації, з цією метою на уроках комплексно застосовувались:
- методи проблемного навчання;
- вправи для засвоєння практичних навичок із застосуванням технічних засобів (тренажерів, координаторів);
- наочні посібники, в тому числі стосовно конструкцій виробів – стенди, таблиці, ескізи, рисунки, набори креслень об’єктів праці, технологічні картки (з повними та неповними даними), інструкційні картки (робочі, інформаційні, контрольно-перевірочні, картки робочих прийомів);
- демонстрації (предметів, об’єктів, процесів, які вивчалися, в натуральному вигляді; кінофільмів, діафільмів, графічних посібників, прийомів роботи);
- технічні задачі різних видів (дослідницькі, конструкторсько-технологічні, організаційні) та рівнів складності;
- завдання логічного характеру (ігри, кросворди, чайнворди, головоломки);
- різні форми оцінювання навчальних досягнень учнів (тестування, контрольні роботи, програмований контроль (машинний та немашинний)).
7. Становлення нових соціально-економічних відносин у суспільстві після Акта проголошення незалежності України зумовили необхідність перегляду на практиці підходів до організації і змісту освіти, забезпечення в інших умовах якісно вищого рівня загальноосвітньої, професійної та наукової підготовки громадян держави. Проте недостатнє фінансування шкіл, обумовлене кризовими явищами в економіці країни, послаблення уваги до трудової підготовки молоді з боку суспільства призвели до морального старіння матеріальної бази навчальних майстерень, стали перешкодою оновлення змісту предмету відповідно до науково-технічного переозброєння народного господарства, інтенсивного запровадження нових технологій в сфері виробництва й обслуговування.
8. На основі проведеного дослідження виокремлено етапи становлення трудового навчання в період другої половини XX ст.:
1-й етап (1954–1970 рр.) – відновлення і формування навчального предмета «Трудове навчання» в загальноосвітній школі;
2-й етап (1971–1990 рр.) – узагальнення досвіду і побудова цілісної системи трудового навчання;
3-й етап (1991–2000 рр.) – трудове навчання в незалежній Українській державі за складних умов розвитку в ній ринкових відносин.
9. Підвищення якості сучасної трудової підготовки обумовлене необхідністю набуття школярами здатності швидко освоювати технічні нововведення і відкриття. В цих умовах різко зростає значення психолого-педагогічного і дидактичного аспектів трудової підготовки. Відбувається її переорієнтація на особистісно-орієнтований підхід до учнів. Однак це не означає відмови від усіх перевірених багаторічною практикою видів і норм навчально-трудової діяльності школярів. Окремі особливості трудового навчання учнів 5–7 класів у другій половині XX ст. можуть бути перенесені в сучасні умови, зокрема, засоби формування у школярів конструкторських здібностей, технічного мислення, політехнічного світогляду, самостійності у навчальному процесі.
Дисертаційна робота не вичерпує всіх питань, що стосуються вивчення змісту і методики трудового навчання учнів 5–7 класів у другій половині XX ст. Подальшого дослідження потребують питання змісту і методики підготовки з обслуговуючої праці учнів 5–7 класів у вказаний період.