ВЛАСЕНКО МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В УМОВАХ ІНСТИТУЦІЙНОЇ КОНВЕРГЕНЦІЇ

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовано
актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, з’ясовано
інформаційну основу, визначено об’єкт і предмет дослідження, методи
дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих
результатів, рівень їх апробації.
У першому розділі “Теоретичні основи дослідження фінансового
сектору країн ЄС” узагальнено підходи до визначення економічної природи
фінансових інститутів та структури фінансового сектору ЄС в умовах
інституційної конвергенції та “європеїзації”, теоретично обґрунтовано ґенезу
нового фінансового посередництва та систематизовано існуючі підходи до
дослідження фінансового сектору.
Подвійне трактування поняття інституту як формалізованих правил і
норм та специфічних організацій дозволяє розглядати економічну природу
фінансових інститутів у контексті теорії фінансового посередництва, яка
базується на постулатах нової інституційної теорії про недосконалість
ринкового механізму (існування транзитивних витрат, асиметрії інформації на
ринку та втручання акторів у ринок), що обумовлює необхідність у складній
комбінації інститутів, а також механізмах забезпечення довіри до фінансових
інститутів (контракти та гарантії їх виконання). Фінансові інститути
функціонують в умовах чинних нормативно-законодавчих та регуляторних
рамок (інституціонального середовища), а механізм забезпечення виконання
контрактів працює через організації, які встановлюють норми та контролюють
їх дотримання у суспільстві. Сукупність фінансових інститутів як специфічних
інститутів ринкового випуску, задіяних виключно у фінансовому і ринковому
посередництві та наданні фінансових послуг на комерційній основі незалежно
від форм власності, формує фінансовий сектор економіки країни. Цей підхід
дозволяє виокремити органи фінансового регулювання зі структури
фінансового сектору.
Відносна дезінтермедіація стала проявом адаптації фінансових інститутів
до нових умов, таких як зменшення транзакційних витрат, інформаційної
асиметрії та збільшення регуляторного навантаження, шляхом зміни ролей
(основні завдання – постачання ліквідності, створення вартості та інтермедіація
ризиків) та зміни структури (фінансові конгломерати), що сприяло формуванню
фінансових інститутів нового типу, діяльність яких повністю або частково
10
знаходиться поза регуляторним полем та пояснюється удосконаленою теорією
фінансового посередництва. На умови функціонування сучасних європейських
фінансових інститутів також впливають інституційна конвергенція та
“європеїзація”, яку слід розуміти не тільки як зростання компетенції і впливу
інститутів ЄС та експорт європейських інститутів, а й як трансферні механізми
між європейськими країнами. Така триєдина природа “європеїзації” дозволяє
встановити наявність двостороннього зв’язку між інституційним середовищем
та фінансовими інститутами у процесі трансформації фінансового сектору країн
ЄС протягом останніх десятиліть.
Оцінювання трансформації фінансового сектору здійснюється шляхом
інтеграції елементів методологій дослідження фінансових структур, фінансової
стійкості та фінансового розвитку. Найбільш перспективними напрямами
удосконалення методичних підходів є комплексне оцінювання розвитку
фінансового сектору з позиції концепції фінансового центру (прямий внесок в
економічне зростання та зайнятість) та зростання фінансових посередників
(опосередкований внесок в економічне зростання через ефективне виконання
своїх функцій фінансовими посередниками), дослідження трансформації і
спільних ознак розвитку фінансового сектору країн ЄС (методики кластеризації
країн та виявлення “клубної” конвергенції – наявності конвергенції у підгрупах
країн ЄС за її відсутності у загальній сукупності цих країн).
У другому розділі “Механізм трансформації фінансового сектору країн
ЄС в умовах конвергенції інституційного середовища” проведено
систематизацію напрямів, детермінант та результатів трансформаційних змін у
країнах ЄС з метою формування механізму трансформації фінансового сектору
країн ЄС, досліджено особливості функціонування інститутів фінансового
посередництва в країнах ЄС у процесі посилення фінансового регулювання,
проведено порівняльне оцінювання трансформації фінансового сектору країн
ЄС з використанням факторного, регресійного і кластерного аналізу.
Посилення зовнішнього конкурентного тиску та інтенсифікація
інституційної конвергенції в процесі розбудови єдиного ринку фінансових
послуг починаючи із запровадження Плану дій з фінансових послуг 1999 р.
обумовили значні багаторівневі та багатовекторні структурні і функціональні
зміни, формалізовані у механізмі трансформації фінансового сектору країн ЄС
у напрямі кількісного і якісного розвитку небанківського фінансового
посередництва (рис.1). Поділ фінансової структури країн ЄС на “банківський”
та “ринковий” типи в сучасних умовах не відповідає дійсності, натомість
відбувається формування уніфікованої європейської моделі з елементами як
континентально-європейської, так і англо-саксонської практики фінансового
посередництва і фінансового регулювання, яка забезпечуватиме
конкурентоспроможність фінансового сектору країн ЄС на світовому рівні.
Посилення пруденційних вимог до традиційних фінансових інститутів та
можливості для регуляторного арбітражу зумовили активізацію розвитку
інститутів “тіньової” банківської системи, діяльність яких знаходиться поза
регуляторним полем та пов’язана із сек’юритизацією і обігом складних
структурованих фінансових інструментів.