Кристопчук Тетяна Євгенівна. Тенденції розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, його методологічну і теоретичну основу, подано концепцію дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження; особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі – "Теоретичні засади дослідження розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу" – розкрито пріоритетні цілі створення єдиного європейського освітнього простору; подано загальну характеристику освітніх систем у країнах ЄС у педагогічній теорії; концепцію та науковий тезаурус дослідження розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу; проаналізовано розвиток педагогічної освіти у країнах Європейського Союзу в контексті формальної, неформальної, інформальної освіти; обґрунтовано класифікацію країн ЄС за подібністю розвитку педагогічної освіти та критерії порівняння.
У дослідженні проаналізовано пріоритетні цілі створення єдиного європейського освітнього простору, серед яких: забезпечення якості вищої освіти; імплементація ступеневої системи вищої освіти; упровадження системи кредитів (ECTS) як засобу забезпечення мобільності, гнучкості, послідовності в одержанні кваліфікацій; взаємне визнання ступенів, запровадження рамок кваліфікацій, Додатка до диплома (Diploma Supplement); розширення академічної мобільності студентів і викладачів; розвиток полікультурної та міжкультурної освіти; сприяння мовній політиці ЄС (EU Language Policy), що включає розвиток змісту іншомовної освіти та формування спільного європейського комунікативного простору; розповсюдження грамотності в галузі інформаційних і комунікаційних технологій; навчання впродовж життя.
Теоретичний аналіз розвитку освітніх систем у країнах ЄС у педагогічній теорії показав, що дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців зосереджуються на висвітленні особливостей розвитку освіти на різних її рівнях: дошкільної, середньої, професійної, вищої, післядипломної освіти, підвищення кваліфікації вчителів.
Обґрунтовано концепцію та науковий тезаурус дослідження тенденцій розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу. Концепція дослідження обраної проблеми ґрунтується на пріоритетності монографічного дослідження та на порівняльному, системному, цілісному, синергетичному, культурологічному підходах. У дисертації розкрито їх зміст. Базові поняття дослідження класифіковано у три групи: поняття, що розкривають теоретичні засади дослідження розвитку педагогічної освіти в країнах ЄС; поняття, що висвітлюють структуру освітніх систем країн Європейського Союзу; поняття, що визначають структуру та зміст педагогічної освіти в країнах ЄС.
У розділі здійснено порівняльний аналіз базових понять дослідження, що використовуються у європейському та вітчизняному науковому дискурсі. Показано, що за змістом поняття "освіта" у вітчизняному науковому просторі трансформувалося і сьогодні розглядається як система різноманітних навчальних закладів і освітніх установ; особливий процес; різнорівневий результат; соціокультурний феномен; соціальний інститут, що впливає на стан свідомості суспільства (В. О. Огнев’юк, С. О. Сисоєва). Педагогічна освіта тлумачиться вітчизняними науковцями як спеціалізована підсистема освітньої сфери, що передбачає підготовку педагогічних працівників та забезпечує у такий спосіб ефективність освітньої сфери (В. І. Луговий). Поняття "тенденція" у енциклопедичних джерелах та наукових дослідженнях трактується як напрям, в якому здійснюється розвиток будь-якого явища або процесу; напрям розвитку явища, ідеї; спрямований розвиток будь-якого явища або процесу. У дисертації поняття "тенденції розвитку" розглядається як пріоритетний напрям, в якому здійснюється розвиток педагогічної освіти, що відбувається у контексті освітніх, наукових, соціальних, культурних змін у швидкозмінному суспільстві.
У англомовній науковій літературі та документах ЮНЕСКО поняття "education" – як поняття виховання, так і поняття освіта – недиференційоване, тлумачиться як навчально-виховна діяльність; як процес, під час якого суспільство цілеспрямовано передає накопичені знання, розуміння, світосприйняття, цінності, навички, компетенції і моделі поведінки з покоління в покоління (МСКО). Поняття "teacher education" – педагогічна освіта – трактується як наука викладання і навчання та її застосування до виховання людей; будь-які офіційні програми (formal programs), що були створені для підготовки вчителів (на рівні вищої освіти) для початкових (elementary) та середніх (secondary) шкіл (Т. Вільям (T. William)). У польських дослідженнях найбільш близьким до змісту "педагогічна освіта" (kształcenia nauczycieli) у вітчизняному просторі є таке поняття: сукупність всіх програм вищої освіти, після завершення навчання за якими випускники мають право працювати вчителями (Т. Пільх (T. Pilch)). Поняття "tendency" – тенденції – розглядається як значний шанс; щось, що буде відбуватися у конкретному напрямі; ситуація, що є початком розвитку у конкретному напрямі; "development" – розвиток – як процес розробки, стан зростання, новий і передовий продукт або ідея, подія, яка визначає новий етап в мінливій ситуації; якісні зміни на краще, які відбуваються у часі.
Аналіз проблеми розвитку педагогічної освіти у країнах Європейського Союзу в контексті формальної, неформальної, інформальної освіти показав, що в переважній більшості країн ЄС немає чітко визначеної структури неформальної та інформальної педагогічної освіти. "Інформальна освіта" на законодавчому рівні не врегульована, за винятком країн Скандинавії, Литви. Під формальною педагогічною освітою в країнах Європейського Союзу розглядається існуюча в суспільстві система освіти (спеціальні заклади та організації), що підпорядковується певному офіційному освітньому стандарту набуття знань і передбачає одержання загальновизнаного диплома. Формальна педагогічна освіта вчителів здійснюється у таких закладах, як педагогічні коледжі, які діють як самостійні навчальні заклади (наприклад, у Німеччині, Нідерландах, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Румунії, Угорщині, Литві) або як структурні підрозділи педагогічних університетів (Нідерланди, Румунія), чи спеціалізовані коледжі при академіях (Болгарія, Литва); інститути педагогіки, що здійснюють педагогічну підготовку майбутніх вчителів з педагогічних спеціальностей різних галузей освіти (Велика Британія (чотирирічні інститути, однорічні інститути педагогіки при університетах), Данія, Кіпр); вищі педагогічні школи (Італія, Німеччина, Франція, Ірландія, Швеція, Польща), що здійснюють педагогічну підготовку майбутніх вчителів з педагогічних спеціальностей різних галузей освіти; університети – вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку фахівців з різних напрямів науки. У Данії технічні, аграрні вищі навчальні заклади університетського типу здійснюють підготовку вчителів професійних предметів для середньої школи; педагогічні академії – вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку фахівців у галузі педагогіки (Австрія, Німеччина). Серед закладів підвищення кваліфікації вчителів, що входять до структури формальної педагогічної освіти, виділяють: університети, педагогічні інститути (Австрія, Велика Британія, Ірландія, Данія, Польща, Латвія, Угорщина, Чехія, Швеція, Словенія, Словаччина, Румунія, Італія, Іспанія та ін.); учительські центри: регіональні центри підготовки вчителів, навчальні центри (Австрія, Іспанія, Ірландія, Велика Британія, Угорщина, Німеччина, Чехія, Фінляндія); середні школи (Угорщина, Німеччина, Нідерланди, Греція, Португалія, Словенія, Фінляндія, Швеція, Люксембург, Велика Британія, Естонія).
Неформальна педагогічна освіта у країнах ЄС розглядається як будь-який вид організованої і систематичної діяльності, що здобувається у післяробочий час в освітніх закладах, клубах, гуртках і, зазвичай, не передбачає отримання офіційного документа. Неформальна педагогічна освіта вчителів здійснюється у таких закладах, характерних для всіх країн Європейського Союзу, як дошкільні навчальні заклади освіти, середні школи, навчальні гуртки, педагогічні майстерні, літні школи, педагогічні інститути, університети. У країнах Скандинавії неформальна педагогічна освіта здійснюється у таких закладах, як Північна народна академія (Nordic Folk Academy) – об’єднаний інститут для всіх країн Скандинавії; Народні вищі школи (folk high school), навчальні гуртки (study circle), навчальні асоціації. Серед форм неформальної педагогічної освіти виділяють тренінги (Австрія, країни Балтії); студійні групи (Данія); навчальні майстерні (Польща); навчальні поїздки землями ФРН та іншими країнами (Німеччина); участь у міжнародних освітніх програмах та проектах (Словенія, Угорщина, країни Балтії); навчальні курси і програми з педагогіки (Іспанія, країни Балтії); робота групи вчителів за авторськими програмами (країни Балтії); взаємообмін вчителями між школами, міжнародний взаємообмін вчителями (Велика Британія).
Інформальна педагогічна освіта (спонтанна) розглядається як індивідуальна самостійна (чи в групі) пізнавальна діяльність педагога, що здійснюється під час повсякденної життєдіяльності, пов’язаної з його професійною діяльністю або проведенням дозвілля, не обов’язково цілеспрямована та структурована, не фіксується документально, але сприяє розширенню професійних знань та умінь. Серед форм інформальної педагогічної освіти виділяють: індивідуальне і часткове навчання – одноразові лекції, відеоуроки, телебачення, відео, медіа-консультації, читання спеціалізованих журналів.
У розділі визначено критерії класифікації країн ЄС за подібністю розвитку педагогічної освіти, а саме: територіальна ознака, галузева специфіка, освітні реформи (корекційні, модернізаторські, структурні, системні). За такими критеріями було виділено групи країн: країни Західної Європи, Центрально-Східноєвропейські країни, країни Балтії, країни Середземномор'я. У процесі дослідження визначено критерії розвитку педагогічної освіти у країнах Європейського Союзу: інституціональний; управлінський; соціальний. Обґрунтовано показники, що розкривають зміст кожного критерію.
У другому розділі – "Розвиток педагогічної освіти у країнах Західної Європи" – проаналізовано розвиток педагогічної освіти у країнах Західної Європи, зокрема, в Австрійській Республіці та у Федеративній Республіці Німеччина; у країнах БЕНІЛЮКС; у Французькій Республіці; у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Республіці Ірландія; у країнах Скандинавії; визначено тенденції розвитку педагогічної освіти у країнах Західної Європи.
Аналіз розвитку педагогічної освіти у країнах Західної Європи показав, що професійна підготовка вчителів, зокрема, в Австрійській Республіці здійснюється в педагогічних академіях, університетах та вищих школах мистецького профілю. Педагогічна освіта характеризується паралельною моделлю педагогічної підготовки; ступеневістю професійної підготовки вчителів; різнотипністю кваліфікацій вчителів; автономією вищих педагогічних навчальних закладів щодо визначення складових змісту підготовки вчителя. Педагогічна післядипломна освіта Австрії охоплює підвищення кваліфікації та перекваліфікацію та здійснюється в педагогічних інститутах, центрах підвищення кваліфікації, професійних об'єднання вчителів. Для педагогічної освіти характерним є децентралізований тип управління освітою.
У Федеративній Республіці Німеччина підготовка вчителів здійснюється в університетах, академіях мистецтва, вищих педагогічних школах, вищих навчальних закладах технічного, спортивного, музичного профілю за двома фазами: теоретичною (Studium), практичною (Vorbereitungsdienst). Педагогічна освіта характеризується: варіативністю моделей педагогічної підготовки вчителів; ступеневістю професійної підготовки вчителів; різнотипністю підготовки педагогічних кадрів; дезінтеграцією процесу теоретичної і практичної підготовки майбутнього вчителя; уніфікацією педагогічної підготовки вчителів; домінуванням літніх студій як форми післядипломної освіти вчителів; децентралізованим типом управління педагогічною освітою.
У країнах БЕНІЛЮКС педагогічна підготовка вчителів здійснюється у таких типах вищих навчальних закладів, як університети (Люксембург); університети, педагогічні інститути соціального розвитку (Бельгія); педагогічні коледжі (Нідерланди). Основні характеристики педагогічної освіти у країнах БЕНІЛЮКС: "університетизація" педагогічної освіти (Люксембург); варіативність моделей підготовки вчителів; зменшення кількості педагогічних дисциплін у навчальному плані підготовки вчителів середньої школи ІІ ступеня (менше 20% – Бельгія); скорочення терміну підготовки вчителів середньої школи (до 5 років – Бельгія, Нідерланди); здійснення підготовки вчителів за однією спеціальністю (Нідерланди). Післядипломна педагогічна освіта здійснюється в університетах у формі практичних курсів неповного робочого дня. Педагогічній освіті притаманний централізований тип управління.
Характерним для педагогічної освіти Французької Республіки є: різнотипність вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку вчителів (університети, вищі нормальні школи, інститути); застосування послідовної моделі як єдиної форми організації навчального процесу в педагогічній підготовці вчителів; здійснення підготовки вчителів дошкільних закладів на рівні магістра; повна або часткова автономність вищих педагогічних закладів щодо розподілу кількості годин у навчальному плані, виділених на педагогічну підготовку вчителів; зменшення терміну навчання до п’яти років у підготовці вчителів початкової та середньої школи; здійснення підготовки вчителів за однією спеціальністю; здійснення підвищення кваліфікації вчителів на базі вищих навчальних закладів; децентралізований тип управління педагогічною освітою.
Педагогічна освіта Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Республіки Ірландія характеризується широкою мережею вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку педагогічних кадрів, яка охоплює вищі педагогічні школи, інститути педагогіки при університетах, факультети педагогіки при політехнічних інститутах, чотирирічні школи сценічного мистецтва. Серед ознак, притаманних педагогічній освіті цих країн, виділено: варіативність моделей педагогічної підготовки вчителів (паралельна, послідовна, інтегрована); ступеневість професійної підготовки вчителів; трирівневість здобуття спеціальності вчителя середньої школи (початковий, середній, вищий); трьохетапність професіоналізації вчителя (допрофесійний, професійний, етап післяуніверситетської підготовки). Закладами підвищення кваліфікації вчителів є центри підвищення кваліфікації, професійні об'єднання вчителів, незалежні консультаційні групи (Великобританія); університети, навчальні коледжі, навчальні центри (Ірландія). Тип управління педагогічною освітою – централізований.
Педагогічна освіта вчителів у країнах Скандинавії здійснюється в університетах, вищих педагогічних школах, вищих професійних школах. Характерними ознаками педагогічної освіти вчителів є: "університетизація" педагогічної освіти (Фінляндія); превалювання паралельної моделі підготовки вчителів на всіх рівнях ISCED (Данія); обов’язковість магістерського рівня для вчителів всіх кваліфікацій (Фінляндія); багатопредметна спеціалізація (Данія). Післядипломна педагогічна освіта здійснюється на базі Вищої школи вчителя, центрів підвищення кваліфікації, професійних об'єднань вчителів, середніх шкіл у формах курсів, студійних груп, а також курсів за вибором, організованих педагогічними комітетами для вчителів певного фаху. Тип управління педагогічною освітою – децентралізований.
На основі теоретичного аналізу класифіковано тенденції розвитку педагогічної освіти у країнах Західної Європи на: загальні, особливі та специфічні. До загальних тенденцій розвитку педагогічної освіти (характерних для всіх країн Західної Європи) віднесено такі: глобалізація, інформатизація, інтеграція, інтернаціоналізація; варіативність навчальних програм педагогічної підготовки вчителів; безперервність освіти; входження коледжів у структуру університетів; формування готовності вчителя до педагогічних інновацій. До особливих тенденцій (характерних лише для окремих країн Західної Європи) віднесено такі, як: підготовка педагогічних кадрів у педагогічних академіях (Австрія, Німеччина); "університетизація" педагогічної освіти (Люксембург, Фінляндія); поширення транснаціональної освіти (Велика Британія, Франція, Німеччина); бінарність системи вищої педагогічної освіти (Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія, Нідерланди, Німеччина, Франція); пріоритетність унітарності в системі вищої педагогічної освіти (Австрія, Фінляндія, Швеція). Серед специфічних тенденцій (характерних для окремої країни даної групи) виділено: професійне спрямування педагогічної підготовки з першого року навчання (Франція); диверсифікація програм підготовки вчителів (Німеччина).
У третьому розділі – "Розвиток педагогічної освіти у Центрально-Східноєвропейських країнах" – проаналізовано педагогічну освіту у Центрально-Східноєвропейських країнах, зокрема, в Республіці Польща, Республіці Болгарія та Румунії, Республіці Словаччина та у Республіці Словенія, Республіці Угорщина та у Чеській Республіці й визначено тенденції розвитку педагогічної освіти у Центрально-Східноєвропейських країнах.
У розділі показано, що переважна більшість Центрально-Східноєвропейських країн не пройшли етап системної реформи, спрямованої на створення освітніх стандартів, забезпечення якості освіти, зупинившись на стадії реструктуризації системи національної освіти, за винятком Польщі, Угорщини, Словенії, Чехії.
Для педагогічної освіти Республіки Польща притаманним є здійснення підготовки вчителів в університетах, вищих педагогічних школах (педагогічні академії), політехнікумах, економічних, аграрних, медичних академіях, вищих професійних школах, вчительських колегіумах. Серед основних характеристик педагогічної освіти в країні виділено: варіативність моделей педагогічної підготовки вчителів (як виняток, на рівні ISCED-0-1 – виключно паралельна модель); ступеневість педагогічної підготовки; двопрофільність педагогічної підготовки. Підготовка вчителів здійснюється за програмами для здобуття кваліфікації: вчитель дошкільних закладів, вчитель початкової школи, вчитель гімназії, викладач вищої школи. Закладами підвищення кваліфікації є університети, вищі педагогічні школи, вищі професійні школи. Тип управління педагогічною освітою – централізований.
Характерною ознакою педагогічної освіти Республіки Болгарія та Румунії є різнотипність вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку вчителів (університети, національні академії, спеціалізовані університетські коледжі, кваліфікаційні центри). Педагогічна підготовка вихователів дитячих садків та вчителів початкових класів здійснюється у педагогічних коледжах, вчителів початкових шкіл, що викладають іноземні мови, музичну освіту і фізичне виховання – в університетських коледжах (University College). Для педагогічної освіти цих країн властива варіативність моделей підготовки вчителів; ступеневість професійної підготовки вчителів; автономність вищого навчального закладу щодо розподілу кількості годин у навчальному плані, виділених на професійну педагогічну підготовку вчителів, адміністрування напрямів своєї діяльності, фінансова незалежність від органів державної влади; рівнева система підвищення кваліфікації вчителів (шкільний, регіональний, національний рівні). Середні школи, центри професійного розвитку вчителів є закладами підвищення кваліфікації вчителів. Тип управління педагогічною освітою – централізований.
Основні характеристики педагогічної освіти Республіки Словаччина та Республіки Словенія: бінарна система вищої педагогічної освіти; варіативність моделей педагогічної підготовки; домінування паралельної моделі на рівні ISCED-0 (Словенія); різний термін опанування освітніми програмами підготовки бакалавра (3-4 роки – Словенія, 4-5 років – Словаччина); централізований тип управління. Післядипломна педагогічна освіта здійснюється на курсах підвищення кваліфікації для випускників вищих шкіл відповідно до педагогічного фаху та за формами педагогічних програм підготовки для випускників непедагогічних факультетів (Словаччина). Закладами підвищення кваліфікації вчителів є вищі професійні школи – педагогічні, філософські, лікарські відділення (Словаччина), вищі педагогічні школи (Словенія).
Спільними ознаками для педагогічної освіти Республіки Угорщина та Чеської Республіки є: бінарна система педагогічної освіти; послідовна модель педагогічної підготовки; ступеневість педагогічної освіти; автономність вищого навчального закладу щодо розподілу кількості годин у навчальному плані, виділених на професійну педагогічну підготовку вчителів; зростання терміну професійної підготовки вчителя середньої школи; децентралізований тип управління освітою.
До загальних тенденцій розвитку педагогічної освіти у Центрально-Східноєвропейських країнах віднесено: глобалізацію, інформатизацію, інтеграцію, інтернаціоналізацію; гуманізацію освіти; упровадження системи якості освіти для забезпечення її конкурентоспроможності; стандартизацію професійно-педагогічної підготовки; удосконалення нормативно-правового забезпечення підтримки молодих учителів; розширення доступу до здобуття педагогічної професії випускникам бакалаврських програм. До особливих тенденцій віднесено: децентралізацію управління педагогічною освітою (Болгарія, Угорщина, Румунія, Чехія); впровадження медіаосвіти вчителів (Угорщина, Словаччина, Чехія); організацію постдипломної освіти вчителів на базі закладів освіти дорослих (Угорщина, Чехія). До специфічних тенденцій віднесено такі, як: двоциклова структура педагогічної освіти (фундаментальний та мультицикл); перетворення педагогічних училищ на коледжі (Угорщина); запровадження для майбутніх вчителів професійно-орієнтованого відбору до та після завершення магістерських програм (Угорщина); підготовка вчителів за двома спеціальностями (Угорщина); зростання доступності вищої педагогічної освіти для малозабезпечених верств населення (Словенія); впровадження в університетах західноєвропейських і американських навчальних програм (Болгарія).
У четвертому розділі – "Розвиток педагогічної освіти у країнах Балтії та країнах Середземномор'я" – проаналізовано педагогічну освіту у країнах Балтії (у Республіці Естонія, Латвійській Республіці, Литовській Республіці) та країнах Середземномор’я (у Королівстві Іспанія, Португальській Республіці, Італійській Республіці, Грецькій Республіці, Республіці Мальта та Республіці Кіпр); визначено тенденції розвитку педагогічної освіти у країнах Балтії та країнах Середземномор’я.
Національні системи педагогічної освіти країн Балтії характеризуються чітким обранням європейського вектору розвитку і входженням у західноєвропейські регіональні структури багатостороннього співробітництва.
У системі педагогічної освіти країн Балтії діють такі типи вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку вчителів: університет, вища школа, коледж. Для педагогічної освіти країн Балтії характерним є: варіативність моделей підготовки вчителів; превалювання паралельної моделі при підготовці вчителів на рівні ISCED-1; ступеневість педагогічної підготовки. Підготовка вчителів дошкільних закладів і початкових шкіл здійснюється на рівні бакалавра. Виділяють чотири категорії вчителів: вчитель, старший вчитель, методист, експерт. Підвищення кваліфікації вчителів відбувається на базі університетів та вищих професійних шкіл. Тип управління педагогічною освітою – централізований.
До загальних тенденцій розвитку педагогічної освіти у країнах Балтії у дисертації віднесено: глобалізацію, інформатизацію, інтеграцію, інтернаціоналізацію; диверсифікацію педагогічної освіти; перехід від національної системи кредитів до системи кредитів ECTS; децентралізацію управління освітою. До особливих тенденцій віднесено такі: зростання мобільності студентів, академічного персоналу вищих педагогічних навчальних закладів (Естонія, Латвія); впровадження диверсифікованої системи вертикальної та горизонтальної інтеграції освітніх підсистем (Литва, Естонія); формування системи неуніверситетських педагогічних коледжів (Естонія, Латвія). До специфічних тенденцій віднесено: збільшення кількості вищих педагогічних навчальних закладів, зокрема, за рахунок приватних вищих навчальних закладів (Латвія); укрупнення навчальних курсів на педагогічних факультетах (Литва).
Для педагогічної освіти Королівства Іспанія властивим є: "університетизація" педагогічної освіти; послідовна модель педагогічної підготовки вчителів; здійснення підготовки вчителів дошкільних закладів і початкових шкіл за освітньою програмою бакалавра; превалювання кількості годин, виділених на професійну педагогічну підготовку, над іншими дисциплінами навчальної програми; коливання тривалості педагогічної підготовки вчителя середньої школи від 3 до 6 років. Підвищення кваліфікації вчителів відбувається на базі регіональних центрів підготовки вчителів у формі курсів, семінарів, конференцій, програм для підвищення кваліфікації, візитів-спостережень в школах, співробітництва між вчителями, індивідуальних або спільних досліджень, наставництва. Для педагогічної освіти притаманний децентралізований тип управління.
Основні характеристики педагогічної освіти Португальської Республіки: різнотипність вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку вчителів (університети, вищі педагогічні навчальні заклади, політехнічні інститути); послідовна модель педагогічної підготовки вчителів; обов’язковість магістерського рівня; зменшенням частки годин на професійну педагогічну підготовку; підвищення кваліфікації вчителів на базі вищих навчальних закладів, професійних об'єднань вчителів; централізований тип управління педагогічною освітою.
Для педагогічної освіти в Італійській Республіці притаманним є здійснення професійної підготовки вчителів в університетах, вищих педагогічних школах, педагогічних ліцеях. Характерними ознаками педагогічної освіти є: варіативність моделей педагогічної підготовки вчителів; здійснення професійної підготовки вчителів всіх кваліфікацій на рівнях бакалавр–магістр; обов’язковість магістерського рівня для вчителів дошкільних закладів; найбільш тривалий серед усіх країн ЄС термін навчання для здобуття кваліфікації вчителя середньої школи – від 4 до 7 років. Підвищення кваліфікації вчителів забезпечується в університетах, регіональних інститутах наукових досліджень і навчання вчителів, центрах професійного удосконалення. Тип управління педагогічною освітою – централізований.
Педагогічній освіті Грецької Республіки притаманно: "університетизація" педагогічної освіти; ступеневість педагогічної освіти; варіативність моделей підготовки вчителів; обов’язковість післядипломної підготовки для всіх категорій вчителів; різнотипність моделей післядипломної педагогічної підготовки (традиційна та інноваційна); різноманітність організаційних форм у системі післядипломної педагогічної освіти (пропедевтичне, періодичне, спеціальне підвищення кваліфікації, перепідготовка); централізований тип управління педагогічною освітою.
Педагогічна підготовка вчителів на Мальті здійснюється в університеті, на Кіпрі – у педагогічному інституті, який забезпечує педагогічну підготовку та перепідготовку педагогічних кадрів для системи дошкільної та середньої освіти. Підготовка вчителів дошкільних закладів та початкової школи на Мальті здійснюється за паралельною моделлю, на Кіпрі – виключно за послідовною. Для педагогічної освіти Республіки Мальта та Республіки Кіпр характерним є здійсненням педагогічної підготовки вчителів всіх кваліфікацій на рівнях бакалавр–магістр. Підвищення кваліфікації вчителів на Мальті є обов’язковим, що реалізується на курсах підвищення кваліфікації, семінарах та інших публічних виступах. Невід'ємним компонентом професійної підготовки вчителів у Республіці Кіпр є педагогічна інтернатура. Тип управління педагогічною освітою в обох країнах – централізований.
У розділі здійснено аналіз та узагальнення тенденцій розвитку педагогічної освіти у країнах Середземномор’я. До загальних тенденцій розвитку педагогічної освіти у країнах Середземномор’я віднесено: глобалізацію, інформатизацію, інтеграцію, інтернаціоналізацію; застосування моніторингу якості педагогічної освіти і зовнішньої оцінки роботи вчителя; посилена увага до підвищення кваліфікації вчителів. До особливих тенденцій віднесено такі, як: пріоритет університетського рівня педагогічної освіти (Італія, Іспанія); забезпечення постдипломної освіти вчителів на базі професійних об'єднань вчителів (Іспанія, Італія, Португалія). До специфічних віднесено: здійснення педагогічної освіти в інтегрованих університетах (Іспанія); формалізацію нормативно-правової бази професійного удосконалення вчителів (Португалія); обов’язковість педагогічної інтернатури (Республіка Кіпр); багатопрофільність підготовки вчителів (Мальта).
У п'ятому розділі – "Порівняльний аналіз тенденцій розвитку педагогічної освіти в країнах ЄС та можливості їх використання в Україні" – здійснено порівняльний аналіз тенденцій розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу; визначено спільне та відмінне у розвитку педагогічної освіти у країнах ЄС; проведено аналіз модернізації педагогічної освіти в Україні у контексті європейської інтеграції; виокремлено напрями використання досвіду країн ЄС у системі педагогічної освіти України.
Порівняльний аналіз тенденцій розвитку педагогічної освіти у країнах Європейського Союзу дозволив виокремити наскрізні сучасні тенденції розвитку педагогічної освіти, притаманні всім країнам Європейського Союзу. До наскрізних тенденцій розвитку педагогічної освіти віднесено: глобалізацію, інформатизацію, інтеграцію, інтернаціоналізацію. Разом з тим спостерігаються тенденції розвитку педагогічної освіти в окремих країнах ЄС, які мають прогресивний характер: впровадження медіаосвіти вчителів (Угорщина, Словаччина, Чехія); обов’язковість педагогічної інтернатури (Республіка Кіпр); двохтуровий відбір кандидатів на професію вчителя (Угорщина); поширення транснаціональної освіти (Велика Британія, Франція, Німеччина).
У розділі визначено спільне та відмінне у розвитку педагогічної освіти у країнах ЄС. Серед спільних рис розвитку педагогічної освіти у країнах ЄС виділено такі: переважання підготовки вчителів середніх шкіл за двома моделями – паралельною та послідовною; пріоритетність паралельної моделі у підготовці вчителів дошкільних закладів і початкової школи; поєднання у структурі змісту педагогічної освіти предметного та професійного блоків; переважання ступеня бакалавра для вчителів дошкільних закладів та початкових шкіл; здійснення підготовки вчителів у різних типах вищих навчальних закладів. Відмінності стосуються: значної різниці в тривалості підготовки вчителів як для початкової, так і для середньої школи; обов’язковості магістерського рівня (Фінляндія, Португалія); фахової підготовки вчителів: багатопредметна спеціалізація (Данія, Іспанія), підготовка за двома спеціальностями (Велика Британія, Італія, Угорщина), підготовка за однією спеціальністю (Нідерланди і Франція); структури вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку вчителів; диверсифікації післядипломної педагогічної освіти.
Серед актуальних проблем модернізації педагогічної освіти в Україні у контексті європейської інтеграції виділено: створення єдиного освітнього простору України; впровадження європейських стандартів якості вищої педагогічної освіти; оновлення змісту педагогічної освіти, в тому числі й післядипломної; збільшення обсягу психолого-педагогічної підготовки вчителів; забезпечення зв’язку у системі ступеневої педагогічної освіти; здійснення підготовки вчителів за декількома спеціальностями; інтеграція педагогічних коледжів до структури університетів.
Серед напрямів використання досвіду країн ЄС у системі педагогічної освіти України у процесі дослідження виокремлено такі: стандартизація педагогічної підготовки за європейською кредитною трансферно-накопичувальною системою на всіх рівнях вищої освіти; визнання у суспільстві та на вітчизняному ринку праці освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр"; впровадження нової системи забезпечення якості вищої педагогічної освіти; забезпечення моніторингу якості вищої педагогічної освіти; модернізація здійснення педагогічного контролю; сприяння участі студентів та викладачів вищих навчальних педагогічних закладів у комплексних програмах і проектах міжвузівської міжнародної співпраці; створення умов для зростання академічної мобільності студентів і викладачів; створення програм безперервного навчання; організація міжнародних наукових досліджень; децентралізація управління системою педагогічної освіти; гуманізація педагогічної освіти. З'ясовано, що використання досвіду країн ЄС у системі педагогічної освіти України має враховувати самобутні національні історичні, політичні, культурні, соціально-економічні, освітні традиції країн ЄС та проходити етап адаптації до освітніх традицій української держави за умови збереження національних здобутків фахової підготовки вчителів.