ГОДУЄВА (ГРЕЙДІНА) КСЕНІЯ ІГОРІВНА ЗАХИСТ ПРОКУРОРОМ ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ ПОЗА МЕЖАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлено його предмет та об’єкт, окреслено методи дослідження. Поставлено мету дослідження, на підставі якої визначено задачі, сформульовано положення, що становлять наукову новизну, висвітлено практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні аспекти дослідження захисту прокуратурою прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблем захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» автором досліджено ступінь розробленості проблеми захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження.
Систематизовано погляди науковців на окреслену проблематику. Зокрема, акцентовано увагу на таких дискусійних питаннях, що потребують подальшого наукового дослідження, як: сутність прокурорської діяльності щодо захисту прав і свобод дітей; завдання захисту прокурором прав і свобод дітей у сфері, не пов’язаній з кримінальним провадженням; повноваження прокурора щодо захисту прав і свобод неповнолітніх; поняття та зміст організації роботи прокуратури з нагляду за додержанням законів у сфері охорони дитинства та представництва інтересів дитини у суді.
У підрозділі 1.2 «Становлення та розвиток діяльності прокурора із захисту прав і свобод дітей в Україні поза межами кримінального провадження» розглянуто історичні та ідеологічні витоки здійснення прокурором захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження.
У дисертації зазначено, що проблема забезпечення державою прав дитини поза межами кримінального провадження засобами прокурорського реагування має глибокі історичні корені. На основі аналізу правових пам’яток, чинних на території України, доведено, що вперше прокурора як суб’єкта захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження нормативно було закріплено в «Установах для управління губерніями», затвердженими указом Катерини ІІ від
7 листопада 1775 році.
Зроблено висновок, що у радянський період прокурорів було наділено більш широким спектром повноважень, що сприяло належному забезпеченню прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження.
Зауважено, що з моменту проголошення незалежності України повноваження прокурора у сфері захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження поступово трансформувалися відповідно до вимог європейських стандартів. Автором обґрунтовано, що запровадження комплексного підходу до організації роботи органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження засвідчило остаточне формування самостійного відокремленого напряму прокурорської діяльності.
У підрозділі 1.3 «Діяльність прокурора щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження в зарубіжних країнах» автором проаналізовано відповідні норми матеріального і процесуального права, що регламентують правовий статус прокурора та його повноваження щодо захисту прав і свобод дітей окремих європейських держав, країн СНД, а також Китайської Народної Республіки. Залежно від обсягу повноважень прокурора щодо захисту прав і свобод дитини поза межами кримінального провадження зарубіжні країни класифіковано на три групи: 1) країни, в яких прокуратура позбавлена можливості захисту прав і свобод дітей засобами, не пов’язаними зі здійсненням кримінального провадження (Австрія? Великобританія, Італія тощо); 2) країни, в яких прокурор захищає права і свободи дітей шляхом здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також представництва інтересів дітей у випадках, визначених законом (Республіка Таджикистан, Республіка Киргизстан, Угорщина, Україна, Республіка Молдова тощо); 3) країни, в яких прокуратура захищає права дитини шляхом здійснення суцільного нагляду за законністю, в тому числі за діяльністю органів правосуддя, уповноважується подавати позови й вступати в будь-який судовий процес, виходячи із суб’єктивної думки щодо необхідності захисту в ньому інтересів держави чи будь-якої особи (Республіка Туркменістан, Республіка Білорусь, Китайська Народна Республіка).
Зроблено висновок, що широкий спектр повноважень прокурора дає змогу забезпечити оперативне реагування на порушення законності й результативне відновлення прав дітей і водночас створює небезпеку «підміни» прокуратурою інших органів державної влади, уповноважених здійснювати захист прав та свобод дітей.
Розділ 2 «Сутність захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Місце прокуратури в системі державного захисту прав і свобод дитини поза межами кримінального провадження» на основі аналізу існуючої системи державного захисту дитини в Україні та сутності прокуратури як органу, уповноваженого здійснювати правозахисну діяльність поза межами кримінального провадження, констатовано, що ефективність захисту прокурором прав і свобод дитини забезпечується взаємодією прокуратури з органами і установами, уповноваженими здійснювати державну політику у цій сфері. Залежно від характеру взаємодії запропоновано органи державної влади умовно поділити на дві групи: ті, діяльність яких може бути предметом нагляду з боку органів прокуратури під час здійснення підготовки для пред’явлення позову чи вступу у вже розпочатий процес (служби у справах дітей, кримінальна міліція у справах дітей тощо) і всі інші (Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, суди).
У підрозділі 2.2 «Об’єкт та предмет діяльності прокурора щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» увагу приділено визначенню й дослідженню суб’єктивних можливостей та суб’єктивно обумовлених потреб, що становлять зміст об’єкта діяльності прокурора щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження. Вказано, що комплекс можливостей і суб’єктивно обумовлених потреб, що підлягають прокурорському захисту поза межами кримінального провадження, становлять: особисті та соціально-економічні, культурні й інші права, свободи та інтереси дитини. Доведено, що такі можливості є основним об’єктом захисної діяльності прокурора у досліджуваній сфері, поряд з яким може існувати додатковий – інтереси держави.
Обґрунтовано, що при виникненні конфлікту інтересів держави і дитини пріоритет має надаватися захисту прокурором інтересів неповнолітніх.
У підрозділі 2.3 «Мета, завдання, засоби та способи захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» проаналізовано нормативно-правові положення, якими регламентовано мету, завдання, засоби та способи захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження.
Залежно від форми захисту прокурором прав і свобод дитини пропонується виокремити судові та позасудові способи його здійснення, які, у свою чергу, поділити на: загальні (використовуються прокурором як для дитини, так і для захисту дорослої людини та інтересів держави) та спеціальні (можуть бути використані виключно для захисту прав і свобод дитини). До останніх належать: рішення прокурора про негайне відібрання дитини від батьків у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, звернення до суду з позовами про відібрання дитини (ст. 170 Сімейного кодексу України), позбавлення батьківських прав (ст. 165 Сімейного кодексу України) тощо.
Науково обґрунтовано, що прокурорському захисту прав дитини, як правило, не властиві способи, установлені в договорі. Захищаючи права дитини, порушені внаслідок незаконних дій чи бездіяльності її батьків, опікунів, піклувальників чи органів опіки, прокурор використовує способи, установлені законом.
Розділ 3 «Організація роботи прокуратури із захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Поняття та елементи організації роботи щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження в органах прокуратури України» на підставі аналізу наукових підходів до розуміння поняття «організація роботи в органах прокуратури» зроблено висновок, що організація роботи в органах прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження являє собою сукупність заходів щодо впорядкування (по горизонталі) діяльності прокурорів відділів управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України, відділів захисту прав і свобод дітей прокуратур обласного рівня, прокурорів прокуратур районного рівня, а також прирівняних до них прокурорів, щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження, що здійснюється, відповідно, Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами областей і прирівняними до них прокурорами, керівниками спеціалізованого підрозділу Генеральної прокуратури України, прокуратур областей і прирівняних до них прокуратур, а також міськими, районними та прирівняними до них прокурорами шляхом визначення конкретних завдань, повноважень і компетенції, прав, обов’язків, відповідальності, заснованих на принципах предметності та внутрішньої спеціалізації, конфіденційності даних про дитину, права якої порушені, і мають на меті економію робочого часу за рахунок його оптимізації та отримання кращих результатів за найменших витрат корисних ресурсів: людських, матеріальних та інших. Науково обґрунтовано, що елементами організації роботи в органах прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження є: робота з персоналом, організація діяльності щодо виявлення й поширення позитивного (передового) досвіду, розподіл прокурорської праці, інформаційно-аналітичне забезпечення, планування, первинний облік і статистична звітність, контроль виконання та оцінка ефективності.
У підрозділі 3.2 «Оцінка ефективності організації роботи органів прокуратури щодо захисту прокуратурою прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» зосереджено увагу на суб’єктах оціночної діяльності, критеріях і показниках ефективності роботи прокурора щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження. Підтримано думку, що у зв’язку із двоєдиною природою захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження існує необхідність оцінювання ефективності роботи органів прокуратури як з позиції ефективності та якості нагляду за додержанням і застосуванням законів, так і з позиції представництва інтересів громадян або держави в суді. Визначено, що суб’єктами внутрішньосистемної оцінки ефективності роботи прокурора щодо захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження є: Генеральний прокурор України, його заступники, керівники прокуратур обласного та районного рівнів, керівники структурних підрозділів апарату Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня, організаційно-контрольні підрозділи Генеральної прокуратури України і прокуратур обласного рівня, старші прокурори міст з районним поділом, відповідальні за здійснення організаційного забезпечення управлінських заходів, а також зональні прокурори стосовно нижчестоящих прокурорів. Серед суб’єктів зовнішнього оцінювання ефективності діяльності запропоновано виділяти: громадськість, осіб, які вступили у правовідносини з органами прокуратури, ЗМІ, експертів, представників міжнародних організацій тощо.
У підрозділі 3.3 «Шляхи підвищення ефективності захисту прокурором прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження» обґрунтовано, що вдосконалення прокурорського захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження в Україні має здійснюватися за такими сімома напрямами, як: 1) законодавчий (встановлення посад ювенальних прокурорів як спеціалізованих прокурорів у єдиній системі органів прокуратури та визначення меж їх компетенції); 2) кадровий (оптимізація штатної чисельності прокурорів, уповноважених здійснювати захист прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження, з урахуванням кількості дітей у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, зокрема дітей-інвалідів і дітей, позбавлених батьківського піклування); 3) інституційний (підготовка концепції запровадження інституту ювенальних прокурорів як складової системи ювенальної юстиції); 4) освітньо-науковий (забезпечення у вищих навчальних закладах, зокрема спеціалізованих, підготовки кандидатів для роботи в прокуратурі за спеціальною освітньою програмою «ювенальний прокурор»); 5) аналітичний (визначення спеціальної наукової установи з розроблення програми адаптації найбільш прогресивних та інноваційних елементів законодавства зарубіжних країн в українську модель, дослідження суспільних процесів та оцінки їх впливу на поведінку дітей і батьків, розроблення пропозицій щодо підготовки програм захисту прав дітей у відповідній сфері суспільних відносин); 6) інформаційний (провадження соціально-освітньої роботи серед дітей і дорослого населення щодо прав неповнолітніх, засобів і способів їх захисту, зокрема шляхом звернення до органів прокуратури); 7) фінансовий (забезпечення належного фінансування заходів, пов’язаних із підготовкою спеціалізованих ювенальних прокурорів і проведенням наукових досліджень у сфері захисту прав і свобод дітей поза межами кримінального провадження).