Малієнко Юлія Борисівна. Методика навчання історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету, об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання, методи та методологічну основу дослідження; визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи та особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження у практичну діяльність.
У першому розділі „Теоретичні основи навчання історії середніх віків у загальноосвітніх навчальних закладах” досліджено проблеми розвитку методики
навчання історії середніх віків у середніх навчальних закладах на межі ХІХ-ХХ ст. у Російській імперії та у ХХ – початку ХХІ ст. в СРСР і в Україні.
Особливості соціально-економічного і політичного розвитку Росії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. зумовили специфіку освітнього процесу в країні. У цей період визначилися загальні засади, висхідні позиції розбудови курсу історії середніх віків у середніх навчальних закладах, такі концептуально важливі чинники, як: 1) актуальність курсу історії середніх віків, його завдання та мета; 2) зміст курсу історії середніх віків, його програми; 3) місце у концентрах навчання, паралельне вивчення світової та вітчизняної історії; 4) методика і організація навчання історії середніх віків; 5) очікувані результати навчання.
Досліджено, що розвиток освіти, суспільні вимоги рубежу ХІХ-ХХ ст. визначили основні риси змісту і програм зазначеного курсу для середніх навчальних закладів, зокрема:
- відвертий європоцентризм, який пояснювався очевидним зверхнім, колоніальним ставленням Європи і Росії до неєвропейських держав;
- надання у змісті курсу пріоритетного значення політичній історії великих країн Європи, Візантії, провідних німецьких держав. Історія слов’янських держав, Угорщини, Іспанії, Італії, скандинавських народів вважалася „другорядною” (Шульгін) і розглядалася поверхово;
- недостатнє висвітлення динаміки економічного розвитку;
- значний культурологічний аспект у змісті курсу, детальне вивчення питань церковної (в основному католицької) і світської культури.
Результати дослідження показали, що на межі ХІХ-ХХ ст. зароджується і починає активно розвиватися методика навчання історії у середніх навчальних закладах, у цілому, та історії середніх віків, зокрема. Науковці: П.Виноградов, М.Кареєв, М.Стасюлевич, учителі-методисти: Я.Гуревич, А.Кролюницький, Я.Кулжинський, В.Шульгін та інші прагнули не тільки окреслити зміст, структуру, програму курсу, а й визначити найбільш доцільні методи навчання історії середніх віків. Проведений нами аналіз методів навчання, характерних для даного періоду, засвідчив, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. простежуються спроби реалізації ідей пошукового підходу у практиці викладання історії середніх віків. Хоча найпоширенішим залишався формально-репетеційний метод, розробка реального (хрестоматійного), лабораторного, порівняльного, рефератного методів свідчили про становлення розвиваючого навчання.
Ми дослідили, що при існуючій у той час методиці підручники виступали як основний засіб навчання, на якому переважно будувався урок. Розвиток навчальної літератури у цей час характеризувався значним динамізмом: у підручниках з’являється методичний апарат, представлений запитаннями і завданнями, різноманітними словниками тощо. У цілому, варто відзначити значні досягнення методичної думки рубежу ХІХ-ХХ ст. у сфері навчання історії середніх віків.
Розвиток даного курсу у наступний період, 20-80-ті рр ХХ століття, відбувався у контексті радянської педагогіки. У 1962 р. вийшов підручник К.Агібалової та Г.Донського „Історія середніх віків”, що став одним із кращих підручників з історії в СРСР. Незважаючи на монополію формаційного підходу і відповідне державне замовлення, в роботах кращих радянських методистів розроблялися ідеї особистісно-орієнтованого навчання.
З перетворенням України на самостійну державу були прийняті закони та керівні документи про освіту спрямовані на досягнення якісно нового стану освіти. У зв’язку з процесами євроінтеграції України актуальність та значний освітній потенціал курсу історії середніх віків об’єктивно зростає, адже саме цей предмет починає формувати ідею європейської єдності, що особливо важливо в умовах сучасних інтеграційних процесів.
Мета і завдання історичної освіти, її окремих курсів сьогодні реалізуються через зміст, представлений у Державному стандарті базової і повної середньої освіти та Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з всесвітньої історії для 5-11 кл. та Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з всесвітньої історії для 5-12 кл. В останній зазначено, що зміст навчального історичного матеріалу побудований на основі синтезу культурологічного, цивілізаційного та соціоантропоцентричного підходів у контексті всесвітньої та вітчизняної історії. У межах даного підходу особлива увага приділяється питанням духовності, повсякденного життя, взаємовпливу та діалогу культур різних народів.
Аналіз керівних документів сучасної освіти дозволив нам сформулювати завдання курсу історії середніх віків. На уроках історії середніх віків мають бути виконані наступні завдання:
- формування в семикласників цілісного уявлення про період середніх віків: про середньовічні цивілізації: християнську, арабо-мусульманську, традиційні цивілізації середньовічного Сходу; про повсякденне життя людини в цей час; про внесок середньовіччя у культурну спадщину людства;
- формування в учнів понять, історичних зв’язків, тенденцій, які розкривають політичні, культурні, економічні аспекти, характерні для епохи середньовіччя;
- розвиток описових, аналітичних, хронологічних, картографічних, практичних,
мультимедійних умінь; розвиток емоційно-оцінних суджень;
- виховання усвідомлення вихованцем себе як особистості (І.Бех), його вільного і
відповідального самовираження, на фактичному матеріалі історії середніх віків формування толерантності, моральних цінностей, поваги до світової культури.
Важливим елементом змісту історичної освіти є курс історії середніх віків. Саме у 7 класі паралельне вивчення вітчизняної і світової історії стає постійним фактором навчання, що вимагає ретельного відбору фактичного і теоретичного матеріалу, відповідних психолого-педагогічних підходів до організації навчального процесу на уроках всесвітньої історії в 7-х класах.
Проведений на етапі констатувального експерименту аналіз підручників показав, що орієнтація на сучасні освітні стандарти зумовила появу в Україні власних підручників з історії середніх віків, написаних О.Карліною, О.Крижанівським та Н.Подаляк. Дослідження сучасного стану навчання історії середніх віків у навчальних закладах, проведені в ході констатувального експерименту, виявили, що 50% вчителів віддають перевагу традиційним формам навчання, лише 25% використовують різні види інтеракцій, що свідчить про недостатність упровадження нових освітніх технологій у практику навчання.
Було встановлено, що незважаючи на активний розвиток сучасної української методики у галузі вивчення окремих історичних дисциплін, методичні дослідження навчання історії середніх віків знаходяться на початковій стадії свого розвитку. Аналіз сучасного стану вивчення історії середніх віків показав необхідність створення нової методики навчання даного курсу.
У другому розділі дисертації „Методичні умови навчання курсу історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи” розкритий процес створення цілісних уявлень про середньовічні цивілізації, проаналізовано шляхи формування понять зазначеного курсу, розвиток навчально-пізнавальних умінь, висвітлено становлення емоційно-оцінних суджень. З метою реалізації поставлених завдань нами були проаналізовані Державний стандарт базової і повної середньої освіти та Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з всесвітньої історії у тих частинах, де розкриваються обсяг та державні вимоги до уявлень, понять, умінь, емоційно-оцінних суджень семикласників, які формуються на уроках історії середніх віків. Це дозволило нам виділити загальні та особливі риси формування вищезазначених навчальних якостей семикласників, класифікувати їх, розкрити специфіку процесу становлення.
Навчальний процес в школі здійснюється за загальними законами пізнання, має емпіричний та теоретичний рівні, кожен з яких відіграє важливу роль у формуванні історичних знань. Результатом емпіричного пізнання стають уявлення. Ми дослідили, що формування в учнів відповідних уявлень, які виконують пізнавальну і регулятивну функції, – це надзвичайно важливий процес, оскільки, по суті, уявлення є стартовим інтелектуальним капіталом, який отримує дитина на уроках історії. Нами показано, чим більш широкими є історичні уявлення, тим змістовнішою стане система понять з історії середніх віків, сформованих на їх основі.
Дослідження свідчать, що зазначені процеси стають підґрунтям для переходу дитини на теоретичний рівень пізнання, до розуміння сутності понять, формулювання зв’язків та тенденцій історичного розвитку у V-ХV ст. Поняття – форма людського мислення, за допомогою якої пізнаються загальні, суттєві ознаки предметів, явищ, об’єктивної дійсності. За допомогою цього інтелектуального інструменту (термін М.Холодної) учнями засвоюються історичні факти та їх зв’язки. Оволодіння історичними поняттями означає засвоєння семикласниками найбільш важливих, специфічних ознак історичних фактів, відображення в їх свідомості історичних подій і явищ середньовіччя в найбільш суттєвих зв’язках і стосунках. Складовими історичної теорії, крім понять, є зв’язки та тенденції розвитку суспільства, розкрити зміст яких означає встановити внутрішні, суттєві зв’язки між подіями, явищами і процесами, що періодично повторюються та окреслюють певні напрями історичного розвитку. Аналіз теоретичних досліджень навчального процесу показав, що зв’язок між фактами і теорією виявляється в індуктивному та дедуктивному способах пізнання. На уроках історії середніх віків у 7 класі більш поширеним є індуктивний спосіб, що пояснюється віковими особливостями учнів.
До змісту історичної освіти включені також знання про способи інтелектуальної діяльності та досвід їх здійснення, втілені в уміннях та навичках, які є показником шляхів здобуття знань, їх практичного втілення. Розроблена нами класифікація навчальних умінь необхідна для координування роботи вчителя при підготовці та проведенні уроків.
Розвиток особистості реалізується у процесі навчання через формування у дитини власних емоційно-оцінних суджень. Актуальність проблеми формування емоційно-оцінних суджень визначається втіленням аксіологічного підходу до шкільної освіти в цілому, до викладання історії, зокрема. Нами показано, що розвиток емоційно-оцінних суджень семикласників передбачає здатність дитини до вибору і обґрунтування власної позиції в оцінці історичних об’єктів середньовіччя на основі усвідомлення особливостей епохи, розуміння її базисних цінностей.
Нами розроблені підходи до формування уявлень, понять, умінь, емоційно-оцінних суджень у семикласників. Вони, зокрема, представлені поетапними алгоритмами, неодмінною складовою яких є мотиваційний, інформаційно- аналітичний та підсумковий етапи, які забезпечують виконання навчально-пізнавальних завдань, що стоять перед учнями. Аналіз методичної літератури, педагогічний досвід дозволив нам визначити критерії сформованості уявлень, понять, навчальних умінь та емоційно-оцінних суджень учнів 7 класів на уроках всесвітньої історії, зокрема, креативність, самостійність, поглиблення та збільшення кількісних і якісних ознак, якими оперують семикласники при характеристиці історичних об’єктів. Головним критерієм, на наш погляд, є набутий семикласниками власний інтелектуальний досвід пізнання історичного матеріалу.
Різнорівневий характер процесу формування навчально-пізнавальних показників діяльності дитини визначив специфіку розроблених нами репродуктивних, перетворюючих, творчих завдань, які сприяють розвитку і самореалізації дитини. Вектори ускладнення, визначені нами для характеристики рівня уявлень, понять, зв’язків, тенденцій, умінь, емоційно-оцінних суджень, окреслюють завдання організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Нами показано, що усі види навчально-пізнавальної діяльності семикласників на уроках історії середніх віків тісно пов’язані між собою, це дає можливість вчителю за допомогою відповідної методики закласти основу для глибокого усвідомлення учнями історичних фактів, створити цілісний образ епохи середніх віків, сприяти розвитку навчально-пізнавальних умінь та емоційно-оцінних суджень. Отже, визначення і теоретичне обґрунтування методичних умов ефективного навчання семикласників історії середніх віків дозволили нам створити методичну систему навчання.
У третьому розділі „Авторська методика навчання учнів історії середніх віків” висвітлені методика експериментального навчання учнів історії середніх віків, представлено хід і результати формувального експерименту.
В основу методичної моделі навчання історії середніх віків, розробленої нами, були покладені психолого-педагогічні закономірності засвоєння семикласниками історичного матеріалу. Відповідно до цього, були визначені умови, методи та результати навчання. Реалізація методичної моделі обумовила таку взаємодію дисертанта і вчителів, як ознайомлення педагогів з метою експерименту, його методикою та ходом проведення; планування навчально-виховного процесу у відповідності до завдань експерименту, визначення кількості годин на вивчення нового матеріалу, на закріплення і контроль результатів навчання, проведення тестування, анкетування тощо. Під час проведення експерименту вчителі були ознайомлені з новими підходами до підготовки уроків, що сприяло підвищенню ефективності їх проведення.
З метою забезпечення науково-об’єктивної та доказової перевірки правильності обраної гіпотези ми провели констатувальний та формувальний експерименти, процедурними елементами яких стали: проведення експериментальних уроків, анкетування учнів і вчителів, аналіз контрольних робіт, результатів опитування та тестування, бесіди, спостереження.
Формувальний експеримент був побудований на матеріалах тем наступних уроків: „Селяни в ХІ-ХІІІ століттях”, „Сеньйори”, „Ремесло і торгівля”, „Життя у середньовічному місті”, „Франція та Англія у Столітній війні” та інших. Вибір саме цих тем пояснювався їх широкими пізнавальними можливостями, наявністю значної долі узагальнення, їх міжкурсовою актуальністю. Експеримент довів, що при всій структурній різноманітності сучасних уроків, найчастіше їх змістовими елементами є: організаційний момент, актуалізація опорних знань, умінь, уявлень семикласників, мотиваційно-стимулююча частина, визначення мети та очікуваних результатів уроку, вивчення нового матеріалу, організація навчальної діяльності учнів через систему пізнавальних завдань, підсумковий етап закріплення, контролю
і корекції досягнутих учнями результатів навчання.