Базов Віктор Петрович. Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни (аналіз складу злочину)

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовані актуальність обраної теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, вказується мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, дається коротка характеристика її методологічним і теоретичним засадам, визначені її наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію результатів дисертації, її структуру й обсяг.
Розділ 1. “Історичний розвиток кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення законів та звичаїв війни” присвячено історії виникнення і розвитку кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення законів і звичаїв війни. На підставі аналізу історичних документів доводиться, що основними джерелами встановлення кримінальної відповідальності за порушення цього злочину є міжнародний договір, міжнародний звичай, національний кримінальний закон. Історичними коренями становлення правових норм стосовно кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни в Україні служать національні звичаї українського народу. Відповідальність за вчинення досліджуваного злочину передбачалася ще в договорах русичів з греками й готами, а також у “Руській правді”. Соборне уложення 1649 р. було першим документом на Русі, в якому воєнні злочини було систематизовано в окрему главу. У Військовому Артикулі 1716 р. їх уперше було кодифіковано в окремий спеціальний кримінальний кодекс, з прийняттям якого в Росії було запроваджено правило, згідно з яким питання відповідальності за порушення законів і звичаїв війни регулювались окремими воєнно-кримінальними кодексами (військовими артикулами, статутами про покарання, Польовим кримінальним уложенням), які застосовувалися в імперії до 1917 р. Важливе значення питанням протидії розглядуваним злочинам приділялось у часи козацької доби й Української народної республіки, а також у радянський період. На різних історичних етапах порушення законів та звичаїв війни розглядалося як злочин проти власності, військового благочестя, церкви, держави, порядку проходження військової служби. Із прийняттям у 2001 р. нового КК він вважається злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Проаналізовані міжнародні договори України й кримінальні закони зарубіжних країн свідчать, що порушення законів та звичаїв війни характеризуються подвійною протиправністю: ці діяння заборонені нормами як національного, так і міжнародного права. Відповідальність за їх учинення встановлено в окремих статтях і розділах (главах) національних кримінальних або військово-кримінальних кодексів, відмежовано від злочинів проти людяності, від агресії, від геноциду, а також від військових злочинів.
Покарання за вчинення цих злочинів відрізнялись особливою суворістю, як правило, це була смертна кара. Зазначено, що й зараз у більшості країн світу порушення законів та звичаїв війни карається тривалими строками позбавлення волі: від 10-20 років з конфіскацією майна (Іспанія, Узбекистан) до довічного ув’язнення (Україна, Російська Федерація, Білорусь, Німеччина, Болгарія, Франція, Казахстан) і навіть до смертної кари (США, Японія, Таджикистан), що, на думку автора, заслуговує на увагу.
Обґрунтовується теоретичне значення аналізу розвитку законодавства щодо порушення законів та звичаїв війни для подальшого вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за цей злочин і запропоновано з урахуванням положень міжнародних договорів України й досвіду інших держав систематизувати відповідні кримінально-правові норми, що стосуються відповідальності за вчинення воєнних злочинів, у єдиному окремому розділі Особливої частини КК України.