ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні процеси демократизації суспільства вимагають більш зваженого й реалістичного погляду на основні напрями та складові практичної діяльності. Розбудова української державності орієнтована на створення демократичних інститутів за найвищими цивіліза­ційними зразками. Проте, на жаль, в зазначених процесах перемагають емо­ційні прагнення, а не чітка, узгоджена програма дій та факторів.

Певною мірою це залежить від безоглядного прагнення копіювати зарубіж­ний досвід, хоча об’єктивно він не завжди відповідає реаліям нашого життя.

Надто численними, гострими та багатогранними є проблеми, з якими зіткнулася незалежна Україна – як задавнені, успадковані від попередньої системи, так і нові, інколи викликані невдалими реформаторськими змінами, або популістичними діями в суспільстві, політиці, економіці, у повсякден­ному житті.

Відтак дедалі більшої актуальності набувають дослідження базових харак­теристик політичної та правової сфер суспільства взагалі й особливо таких їх елементів як: політична система, держава та її інститути, на засадах загально­національних інтересів та національної ідеї, проблеми, пов’язані із сутністю та розвитком правової системи, удосконаленням механізмів функціонування держави, специфіки юридичної діяльності в різних суспільно-історичних, політико-правових і соціально-психологічних умовах. Ці та інші проблеми зумовили потребу з’ясувати ідейні витоки і сучасні уявлення про сутність таких феноменів, як правосвідомість, правова культура, демократична, соціальна, правова держава, громадянське суспільство як основних орієнтирів суспільного розвитку, політико-правових перетворень, спрямованих на втілення цінностей свободи і демократії.

Створення громадянського суспільства є однією з необхідних умов роз­витку України шляхом здійснення вагомих соціально-політичних, економіч­них та правових реформ. У зв’язку з цим необхідно розглянути вплив грома­дянського суспільства, що формується, на державу та право, на майбутнє цих соціальних інститутів. Оскільки соціальна, правова держава – це держава, підпорядкована принципу верховенства права, у якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності та законності, а також підконтрольні незалежним судам, юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав і свобод людини. Соціальна, правова держава може існувати лише в поєднанні з громадянським суспільством, забезпечуючи його функціонування та розвиток. Така держава та громадянське суспільство створюються синергетично. В існуванні та розвитку громадянського суспільства – зміст, соціальне призначення та майбутнє демократичної, соціальної, правової держави. На її формування та майбутнє впливає не тільки становлення громадянського суспільства, підвищення соціальної цінності держави і права, укріплення національних основ державності, але й еволюція дер­жавно-правових інститутів у багатьох народів. Особливе місце в концепції соціальної та правової держави займає людина. Вона є вищою соціальною цінністю державно-правового життя суспільства.

Правотворча та правозастосувальна діяльність тільки тоді буде ефектив­ною, коли поряд з міцними самоорганізуючими витоками пріоритетне місце буде займати свідома організаційна творчість суб’єктів. Правосвідомість суспільства, окремих груп та індивідів є соціально цілісним інститутом. Його виникнення, функціонування та розвиток безпосередньо пов’язані з соціо­культурними чинниками, правотворчістю та правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства.

Суттєвою перешкодою на шляху розбудови соціальної, правової держави стає правовий нігілізм, який в умовах кризи набув широких масштабів, охопив усі сфери суспільства. У нашій державі він набув специфічного змісту: дещо змінилась його природа, причини існування, джерела, що його відтворюють, форми та способи негативного впливу на суспільне життя. Стримувати процес поширення правового нігілізму, обмежувати умови, що його породжують, відтворюють та провокують, неможливо сьогодні без відповідного підви­щення рівня правової свідомості та правової культури.

Саме тому існує нагальна потреба привернути увагу суспільства до висвітлення наступних питань. Здійснення впливу правової культури на еволюцію державності в цілому; викорінення правового та етичного нігілізму, які дійсно можуть привести суспільство до повної деградації; збереження та забезпечення ефективності правової регулятивної системи; зміцнення та роз­виток, у перспективі держави як особливої форми політичного, територі­ального, структурного об’єднання людства, захист прав та свобод людини, в тому числі об’єктивна обумовленість гендерно-чутливої політики на сучас­ному етапі державотворення.

Актуальність дослідження зумовлена також рядом інших принципово важливих проблем щодо правової свідомості та правової культури. По-перше, в умовах трансформування і демократизації суспільства, прийняття нових законодавчих актів, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в суспільній правосвідомості, а тому вагомого значення набуває аналіз право­вої свідомості з позиції соціально-правового суспільства. По-друге, актуалізу­ється необхідність підвищення рівня профілактичної і виховної функції правової культури. По-третє, стан правової свідомості і правової культури суспільства в цілому та особистості зокрема, ще не відповідає європейським стандартам, внаслідок чого виникає байдужість багатьох людей до правових цінностей, відсутність потреб і навичок користування нормами права, що призводить до появи нелегітимних норм поведінки та правопорушень.

Підґрунтям для розроблення теми автору стали дослідження О.В. Агра­новської, С. Алексєєва, В. Бабкіна, Г. Балюк, Н. Бури, А. Зайця, О. Зайчука, О. Копиленка, В. Головченка, В. Зеніна, О. Зорченка, М. Козюбри, В. Копєйчикова, М. Костицького, А. Крижанівського, В. Кудрявцева, О. Лука­шової, М. Матузова, Є. Назаренко, А. Нікітіна, В. Оксамитного, Н. Оніщенко, М. Орзіха, П. Рабіновича, О. Ратинова, Р. Русинова, В. Сальникова, В. Селіванова, О. Семітка, В. Сіренка, О. Скакун, О. Татаринцевої, Ю. Шемшученка, В. Шишкіна, В. Щегорцева та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­таційне дослідження здійснено відповідно до програми науково-дослідної діяльності Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України і є складовою частиною наукової теми відділу теорії держави і права: “Теоре­тичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина” (номер державної реєстрації 0104U007590).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретико-методологічних засад дослідження правової свідомості та правової культури громадян, визначення змісту, структури, видів та функцій правової свідомості як одного з основних чинників, що сприяють процесу формування соціальної, правової держави.

Визначена мета дослідження зумовила постановку наступних завдань:

науково обґрунтувати поняття, розкрити та проаналізувати зміст та природу правової свідомості, її місце у правовій системі;

дослідити специфіку взаємозв’язку правосвідомості та правової культури на сучасному етапі розвитку правової системи України;

з’ясувати загальні закономірності та особливості формування правової свідомості та правової культури громадян і конкретизувати їх прояви в сучасних умовах державотворення в Україні;

визначити фактори впливу на правову свідомість, що сприяють її вдосконаленню та розвитку, а також, що призводять до її деформацій та дисфункцій;

висвітлити і проаналізувати вплив правової свідомості та правової культури на еволюцію правової системи, в цілому та на її формування в Україні, зокрема;

спрогнозувати шляхи подолання впливу правового нігілізму на правову систему держави;

сформулювати відповідні рекомендації, які могли б бути запроваджені в практику заходів щодо розвитку правової свідомості та формування правової культури особистості;

визначити взаємозв’язок між рівнем правової свідомості в суспільстві та відповідним рівнем гендерно-чутливої політики в державі.

Об’єктом дослідження є правова свідомість та її роль в умовах формування та розвитку соціальної, правової держави.

Предметом є комплексний аналіз правової свідомості як елемента правової системи; взаємодія правової свідомості, права, правової культури, правового всеобучу та правового виховання, їх виміри та трансформації.

Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є комплекс методів та принципів: філософських, загально-наукових та спеціально-наукових. Зокрема, використовувалися принципи детермінізму, об’єктивності, єдності та протилежності. За допомогою історико-правового, порівняльного та логічного методів були досліджені такі деформації правової свідомості, як правовий нігілізм та правова демагогія. Структурно-функціо­нальний метод дав змогу проаналізувати структуру, функції та види право­свідомості. Також застосовувалися системний та конкретно-соціологічний методи при дослідженні впливу гендерних процесів на правову свідомість. За допомогою формально-догматичного, системного методів, а також аналізу та синтезу, як прийомів логічного методу, охарактеризовано категорію “правова свідомість”. Через рух від абстрактного до конкретного досліджено взаємо­зв’язок та взаємовплив правової системи, правосвідомості та правової освіти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є одним з перших монографічних досліджень теоретико-прикладних проблем правової свідомості в умовах сучасного державотворення в Україні.

У межах здійсненого автором дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:

уточнено поняття, ознаки, структуру та функції правової свідомості як структурно-складного цілісного утворення, як елемента правової системи, що включає в себе якісний стан правового життя суспільства, відображеного в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової і правозастосу­вальної діяльності, культурного та правового розвитку особистості, а також у ступені свободи її поведінки і взаємної відповідальності держави та особисто­сті, що позитивно впливає на підтримання умов функціонування суспільства;

на основі аналізу різних наукових підходів виокремлено структурні елементи правової свідомості: правова ідеологія, правова психологія та виділено третій елемент правосвідомості – поведінку (звички, установки, цінності, орієнтації);

дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого існує тісний взаємозв’язок між такими категоріями як громадянське суспільство, соціальна, правова держава, рівень правової свідомості суспільства, окремих соціумів та особистості у системоутворюючому процесі демократичного розвитку українського суспільства;

обґрунтована соціальна роль правової свідомості суспільства, що сприяє забезпеченню внутрішнього порядку та стабільності, зовнішньої безпеки, гідному існуванню громадян, активно сприяє ефективному функціонуванню правової системи та основних інститутів громадянського суспільства;

аргументовано положення про взаємообумовленість функції держави і сфер впливу правосвідомості;

доведено залежність ефективності політики соціальної, правової держави від стану розвитку правосвідомості, подолання явищ правового нігілізму, деформацій правової свідомості окремих соціумів та особистості;

проаналізовано взаємозв’язок та взаємовплив правової свідомості та пра­вової освіти, зосереджена увага на наступності правової освіти, на напрямах вдосконалення, певних факторах, чинниках та завданнях правової соціалізації правовиховного процесу, а також діалектичну взаємообумовленість правової та юридичної освіти відповідно до рішень Болонського процесу;

визначено основні функції сучасної соціально-правової держави щодо під­вищення рівня правової свідомості, а саме: державно-правове регулювання економіки; перерозподіл доходів; підвищення рівня захисної функції (у широ­кому її розумінні – захист суспільства від кризових проявів, підтримка соціаль­ного миру, у вузькому – захист населення в умовах ринкових відносин);

обґрунтовано положення, що рівень правової свідомості в сучасному суспільстві залежить також від державної гендерної політики, удосконалення правового регулювання гендерних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані:

у наступних дослідженнях з проблем правової свідомості, правової культури як суспільства в цілому, так і особистості зокрема;

у системі правової освіти та правового виховання громадян, та попе­редження правопорушень;

для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення законотворчого й іншого нормативно-правового регулювання суспільних відносин;

для вирішення проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема вироблення нормативних актів щодо розвитку, вдосконалення структури і функцій правової культури, здійснення заходів, спрямованих на посилення її соціальної ефективності; активізації процесу інтеграції України у світову та європейську правову системи;

для наукових рекомендацій щодо проведення гендерно-наукової експер­тизи.

Висновки, зроблені в процесі дослідження, можуть також використо­вуватись для подальшого опрацювання проблем розбудови правової, соці­альної держави, здійснення державно-правових реформ в умовах перехідного періоду, форм і методів подолання правового нігілізму, підвищення правової та політичної культури громадян.

Особистий внесок дисертанта. Здобуті автором результати, сформульо­вані теоретичні положення та практичні рекомендації мають наукове та прикладне значення. Матеріали дисертації покликані сприяти подальшому творчому розвитку концептуальних засад дослідження правової свідомості, правової культури в умовах правового реформування, їх місця і ролі в соціальному середовищі, шляхів подальшого розвитку та вдосконалення, всебічного обґрунтування і врахування особливостей національної правової системи. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації, зроблені висновки і узагальнення обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 25 січня – 3 лютого 2004 р.; тези опубліковані); Міжнарод­ній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 24–29 січня 2005 р.; тези опуб­ліковані); Методологічному семінарі “Теоретико-методологічні проблеми ефективності законодавства України”: (м. Київ, 11 квітня 2006 р.); Науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворення і право­творення в Україні: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 26 червня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку” (м. Київ, 22 серпня 2006 р.).

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у п'яти публікаціях, з яких три статті – у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 192 сторінки, включаючи список використаних джерел у кількості 179 найменувань, поданих на 13 сторінках.