СУДОВІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ :

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються зв`язок роботи з науковими програмами, мета й завдання дослідження, методологічна, теоретична і емпірична база, розкриваються сутність і стан обраної проблеми, наукова новизна одержаних результатів, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо їх апробації й опублікування.

Розділ 1 «Концептуальний аналіз судової системи: теоретичний та історичний підхід» складається із 3 підрозділів, поділених на пункти.

У підрозділі 1.1. «Співвідношення понять “судова влада”, “судова система” і “суд”» аналізуються різні підходи до визначення поняття «судова влада». Зазначається, що практично всі автори в рамках дослідження судової влади відштовхуються від теорії поділу державної влади на гілки, виділяють організаційну складову судової влади й акцентують увагу на основній, специфічній її функції – правосудді. Констатується, що судовій системі традиційно порівняно із судовою владою відводиться друге місце. І найчастіше науковці, приділивши основну увагу аналізу поняття й сутності судової влади, не надають особливого значення визначенню місця судової системи в складі судової влади, співвідношенню понять цих явищ. Погляди ж дослідників на поняття «судова система» залежать від того, які риси або особливості судової системи розглядаються як першорядні. Найбільш обґрунтованим визнається спосіб визначення судової системи, що підкреслює її природу як інструмента судової влади, а також внутрішню єдність і загальні риси судових органів. Відповідно формулюється авторське визначення судової системи, як системи спеціальних державних органів – судів, які є носіями судової влади, створені для задоволення потреби у розгляді та вирішенні виникаючих правових спорів, мають загальні завдання, принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Таке визначення підкреслює головні риси судової системи: це не сукупність яких-небудь органів (державних, муніципальних, інших), а саме система, що має тісні внутріші зв'язки між елементами, будується на основі певних принципів, єдиних і обов'язкових для кожного суду, має відповідати вимогам суспільства і держави. Формулюються та аналізуються способи зв'язку між елементами судової системи – судами: внутрішньосистемна взаємодія (процесуальна, організаційна, з питань суддівської самоорганізації), зовнішня взаємодія (із зовнішніми несудовими органами та судами іноземних держав). Оскільки робота присвячена вивченню організаційних питань побудови судової системи сучасної держави, суд розглядається як структурна складова судової системи, а значить, як державний орган.

У підрозділі 1.2. «Суд як структурний елемент судової системи, його поняття та характеристики» досліджуються особливості суду, які характеризують його як орган держави, й специфічні риси, що виокремлюють його серед інших державних органів. Специфіка суду проявляється практично в усіх сферах організації його роботи. Так, законодавчо закріплюється особливий порядок і підстави для створення або ліквідації суду, визначення його структури й чисельності суддів, взаємодії судів між собою й з іншими державними й недержавними органами, формування суддівського корпусу. Владні повноваження суду як державного органу також мають специфіку, що підтверджується вітчизняним та зарубіжним законодавством. Але термін «суд» не має чіткого однозначного свого закріплення у законодавстві і використовується не лише у значенні державного органу, а й у більш вузькому, як склад суду, який слухає справу, як суддя, що одноособово розглядає справу, що свідчить про відсутність послідовності й однозначності його використання в різних ситуаціях. Оскільки використання терміна «суд» в одному значенні в усіх законах було б украй складно, пропонується ряд заходів, реалізація яких дозволить виключити непослідовність у розумінні й використанні настільки важливого для держави терміна, яким є «суд».

Головною об'єднуючою ознакою всіх понять й явищ, що характеризуються терміном «суд», визнається подія розгляду спору між декількома суб'єктами й прийняття обов'язкового для них рішення. Тому пропонується визначення поняття «суд» найбільш загального характеру, як місце або спосіб вирішення спору. А для конкретизації й чіткості розуміння на рівні конституції й закону варто закріпити що суд – це державний, незалежний орган судової гілки влади, що входить у судову систему України й забезпечує кожному право на повагу його прав і свобод шляхом здійснення правосуддя у випадках й у порядку, передбачених законом.

У підрозділі 1.3. «Історичні передумови становлення та розвитку судоустрою європейських країн» для визначення причин відмінностей у структурі судових систем України й країн Європейського Союзу досліджуються основні етапи історичного шляху вітчизняного й зарубіжного суду в контексті розвитку судової влади.

У пункті 1.3.1. «Основні етапи становлення судової системи України» досліджуються основні історичні писані акти, що визначають державний устрій України і мають положення, що характеризують значення суду та структуру судоустрою на території України здебільшого після 1648 р. З цією метою аналізуються праці таких дореволюційних та радянських вчених, як С. О. Андрієвський, Є. В. Васьковський, С. В. Вікторський, Б. В. Віленський, В. М. Гессен, Ю. В. Готьє, Н. В. Давидов, Ф. Г. Ділтей, Г. О. Джаншієв, Д. Іванов, А. Ф. Коні, А. Лазаревський, Д. П. Міллер, Я. Падох, М. Є. Слабченко, В. С. Случевський, І. Я. Фойницький та деяких інших щодо історії розвитку вітчизняного суду. На підставі таких праць формуються висновки стосовно особливостей судової системи України у різні часи та факторів, що спричиняли її реформування.

Зазначається, що вивчення історичних етапів формування судової системи в Україні необхідне з кількох причин. По-перше, вони можуть виявити причини слабкості сучасної судової влади. По-друге, можна простежити взаємозв'язок між судоустроєм і територіальним та політичним устроєм країн. По-третє, тільки протягом значного проміжку часу можна визначити ефективність судоустрою країни (оптимальна потрібна кількість судів на певній території та суддів у них, правила інстанційності, ступінчастості, порядок формування суддівського корпусу, характер і ступінь спеціалізації судів).

У пункті 1.3.2. «Історичний розвиток судових систем країн романо-германської системи права» аналізується, на які поступки пішли європейські країни при реформуванні своїх судових систем у прагненні досягти компромісу, здатного забезпечити їм більш комфортний, упевнений і безпечний спільний а не окремий розвиток, і зазначається, які елементи судоустрою залишаються незмінними відповідно до історичних традицій. З цією метою на прикладі судоустрою Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Португалії та інших європейських країн досліджуються основні етапи розвитку романо-германскої системи права. Аналіз формування їх судових систем свідчить про відсутність якої-небудь єдиної моделі судоустрою для всіх держав на всі часи. Такі моделі могли існувати лише тимчасово. За зразок брався судоустрій країни, що має переважне військове, політичне й економічне становище в регіоні в той або інший період часу (наприклад, Франції або Великої Британії). Але в чистому вигляді, без змін, така модель ніколи не переносилася в іншу державу. Завжди враховувалися історичні й правові традиції країни-реципієнта, які хоч і незначно, але змінювали оригінальну судову модель. Зі зміною же політичної картини в регіоні зміни в структуру судової системи вносилися ще більш рішуче. Тому нині вкрай складно визначити типи судових систем. Проте, незважаючи на значні історичні особливості формування національних судових систем європейських країн, можна виокремити їх загальні характерні риси. Наприклад, ієрархічний принцип побудови судової системи, створення адміністративної юстиції тощо.

У пункті 1.3.3. «Історичні етапи формування судової системи в умовах англо-саксонської системи права» аналізуються історичні особливості становлення авторитету суду на прикладі Великої Британії. Констатується значний вплив на ставлення до суду й визначення структури судової системи цієї країни англійського права, що має багато специфічних рис, які відрізняють його від романо-германського права. Зазначається, що розвиток Великої Британії є відмінним від розвитку країн Європейського Союзу, і значний інтерес для України має історія становлення судів першого рівня її судової системи, яка може дати відповідь на питання про доцільність запровадження в Україні інституту мирових суддів. Так, при створенні й розвитку системи місцевих судів необхідно буде визначитися з трьох найбільш важливих моментів: а) щодо співвідношення централізації й місцевої автономії; б) необхідності економії часу й коштів та врахувати політичний аспект. Вступ Великої Британії до Європейського Союзу сприяв тому, що правознавці країни з більшою увагою стали ставитися до права континентальної Європи й використовувати деякі його досягнення при систематизації прецедентів загального права. Крім того, необхідність дотримання європейських норм і принципів стала причиною значного реформування структури судової системи країни і появи єдиного вищого судового органу для всього Об'єднаного Королівства європейського зразка – Верховного суду Великої Британії.

Розділ 2 «Принципи побудови сучасної судової системи» складається із 3 підрозділів, поділених на пункти.

У підрозділі 2.1. «Природа принципів побудови судової системи» зазначається, що дослідженню структури судової системи передує розгляд принципів її побудови, тому що вони мають визначальне значення для розвитку системи судів, функціонування суду. Проведено аналіз генезису терміна «принцип», його дефініцій, розглянуто питання класифікації і видів принципів права. Це дозволило простежити природу виникнення принципів судової системи і дійти висновку, що джерела цих принципів лежать у загальноправових принципах, які несуть у собі певну частину змісту загальносоціальних принципів і конкретизуються в принципах кожної галузі. Відносити принципи судової влади до правоохоронних принципів, на наш погляд, не варто, оскільки значення й завдання судової влади значно виходять за межі правоохорони. А тому принципи судової влади слід розглядати як окрему систему принципів серед загальноправових принципів, що перебуває на рівні міжгалузевих принципів. І вже серед принципів судової влади окремо слід розглядати принципи судової системи. При цьому слід зазначити, що принципи організації судової системи мають загальні риси й з іншими системами загальноправових принципів, наприклад, з принципами побудови і функціонування державних органів, принципами інститутів права. Крім того, принципи судової системи необхідно відносити до принципів публічного, регулятивного, матеріального, об'єктивного права, оскільки предметом регулювання є особливості побудови системи державних органів специфічної компетенції.

Певною мірою можна сказати, що загальноправові принципи, проходячи через призму специфіки природи судової влади й судових органів, які її здійснюють, перетворюються на принципи судової влади, які далі конкретизуються в принципах побудови судової системи.

Оскільки принципи побудови судової системи входять до складу принципів судової влади, спочатку визначається зміст останніх. При аналізі наукових поглядів на поняття принципів судової влади, їх класифікацію та співвідношення із принципами побудови судової системи звертає на себе увагу використання деякими авторами терміна «принципи правосуддя» щодо судової влади в цілому. Доведено недоцільність його використання як аналога принципів судової влади.

У підрозділі 2.2. «Система принципів побудови судової системи, її характеристика» аналізуються наукові погляди на класифікацію принципів побудови судової системи, критерії такої класифікації. Виокремлено характерні риси і обов'язкові вимоги для принципів побудови судової системи. Такі принципи: а) утворюють самостійну систему, що визначає судовий устрій країни, мета якої – забезпечення створення й безперебійного функціонування демократичної й ефективної судової системи; б) нормативно закріплюють загальні положення обов’язкового характеру з приводу організації судової системи, структури її органів; в) відображають специфіку традицій судочинства країни й особливостей положення органів судової влади в державному механізмі; г) повинні відповідати економічним можливостям держави й потребам суспільства.

З урахуванням викладеного принципи побудови судової системи визначаються як історично сформовані теорією й практикою діяльності судів, обумовлені економічним і ідейно-політичним рівнем розвитку суспільства нормативно закріплені положення, що фіксують найбільш важливі вимоги й відображають закономірності побудови судової системи країни, виражають її зміст й специфіку і визначають тенденції розвитку.

До самої ж системи принципів побудови судової системи включено принципи: а) єдності судової системи; б) територіальності; в) спеціалізації; г) інстанційності; ґ) ступінчастості та ієрархічності; д) самостійності суду; е) доступності суду.

Отже, організаційні принципи судової влади утворюють власну систему, оскільки відповідають вимогам самостійності, повноти, несуперечності й є тісно взаємозалежними. Дія кожного принципу створює умови для дії другого принципу, що унеможливлює їхнє функціонування самостійно. Кожний із принципів судової системи відіграє самостійну роль при її побудові, характеризує ставлення до судового устрою країни й у сукупності з іншими принципами визначає єдину мету – забезпечення створення й безперебійного функціонування демократичної й ефективної судової системи.