КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ГАРМОНІЗАЦІЇ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ Автореферат

У вступі висвітлюються сутність і стан наукової розробки проблеми кримінально-правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх отримання, формулюються положення, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи і виносяться на захист.

Розділ 1 «Теоретичні аспекти кримінально-правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Результати творчої діяльності та їх інтелектуалізація (творчі результати, виключне право чи право інтелектуальної власності)» автор звертає увагу на те, що об’єкти права інтелектуальної власності як предмет правового регулювання цивільного права одночасно виступають і об’єктом кримінально-правової охорони, мають характерні особливості та відрізняються від них за змістом.

Виходячи з філософського розуміння поняття діяльності та творчості, інтелектуальна, творча діяльність визначається дисертантом особливою формою активності людини, її раціональної поведінки, в основі якої лежить розумова здібність особи, що створює нові об’єкти та якості, схеми поведінки і спілкування, нові образи та знання. В роботі доводиться, що творчість є похідною інтелекту і трансформується через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює її прояв.

Автор поділяє думку, що право на творчість відноситься до природних прав; воно є абсолютним і комплексним. Тому творцем (автором) визнається фізична особа, яка своєю творчою працею створила об’єкт права інтелектуальної власності і вказана як творець на оригіналі або примірнику такого об’єкта. Одночасно правова охорона у формі виключного права надається як фізичним, так і юридичним особам. Дисертантом наголошується, що через свою нематеріальність результати інтелектуальної діяльності не можуть бути предметами цивільного обігу на тих самих умовах, що і матеріальні об’єкти, а в цивільному обігу беруть участь лише права на ці об’єкти, тільки їх можна передавати чи розпоряджатися ними, а відповідно – порушувати.

Використання в нормативних актах термінів «творчість», «результат творчої діяльності», «творчий внесок», «творча діяльність» або «інтелектуальна діяльність» призводить до необхідності дотримання єдності термінології. У зв’язку з цим, автором проаналізовано погляди відомих науковців і зазначається, що використання терміну «інтелектуальна власність» у законодавстві та практичній діяльності є допустимим і доцільним, оскільки правовий рівень сучасного суспільства, рівень правової освіти та свідомості громадян дозволяє відрізняти з-поміж інших права на об’єкти інтелектуальної власності.

У підрозділі 1.2. «Праксеологічні аспекти системи державно-правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності на землях України» розвиток інституту прав на об’єкти інтелектуальної власності розглядається із застосуванням історико-правового методу організації та управління людською діяльністю у праксеологічному аспекті – оптимізації та покращення ефективності. Звертається увага на особливості правового регулювання прав на об’єкти права інтелектуальної власності на землях України, що здійснювалося цивільно-правовими нормами паралельно, системно та одночасно з охороною таких об’єктів кримінально-правовими засобами.

Автор доводить, що виникнення інституту права на об’єкти інтелектуальної власності безпосередньо пов’язано із необхідністю врегулювання прав на результати творчої діяльності. Також стверджується, що рівень і характер цивільно-правової регламентації цього інституту обумовлює обсяги кримінально-правової охорони зазначених об’єктів від злочинних посягань – норми кримінального закону охороняють виключно те коло прав, у такому обсягу та в такий спосіб, які визначені відповідними цивільно-правовими нормами на певному етапі розвитку держави та суспільства.

Дисертант дійшов висновку, що забезпечення творця або володільця прав на об’єкт інтелектуальної власності кримінально-правовою охороною високого рівня ефективності, суттєво підвищує результативність такої діяльності, як наслідок – в суспільстві спостерігається тенденція до зростання кількості та якості інтелектуальних здобутків, вибір інноваційного шляху розвитку держави та підвищення інтелектуального потенціалу нації в цілому. За умов глобалізації світового ринку недостатній рівень охорони призводить до відтоку рецисивних творців та високоінтелектуальних результатів їх діяльності до інших країн і працює на розвиток економік тих держав, що забезпечили охорону належного рівня.

Підрозділ 1.3. «Кримінально-правова охорона та особливості її механізму щодо об’єктів права інтелектуальної власності» присвячений встановленню підстав криміналізації суспільно небезпечних посягань щодо прав на об’єкти інтелектуальної власності та дотримання принципів пеналізації. Стверджується, що протидія порушенням у сфері інтелектуальної власності тільки приватноправовими методами не є ефективною. Одночасно наголошується, що норми кримінального права необхідно розглядати виключно як одну зі складових системи юридичної відповідальності за порушення зазначених прав у поєднанні з нормами цивільного, господарського та адміністративного законодавства, які також виконують функції охорони зазначених відносин.

Автором обґрунтовано, що підставами криміналізації діянь, які посягають на права інтелектуальної власності в Україні, є: 1) високий ступінь їх суспільної небезпечності для інтелектуального потенціалу нації; 2) наявність міжнародно-правових зобов’язань; 3) стабільна негативна динаміка; 4) політичні підстави, пов’язані із забезпеченням належного статусу України на міжнародній арені; 5) налагодження співробітництва з іноземними володільцями прав на об’єкти інтелектуальної власності та кримінально-правового і кримінологічного співробітництва з іншими країнами.

Одночасно автор зазначає, що наявна надмірна криміналізація посягань у сфері інтелектуальної власності, спроби безпідставного розширення кола таких злочинних діянь, так само як і посилення кримінальної відповідальності за їх вчинення, ще більшою мірою призведуть до порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні й не можуть розглядатися як такі, що сприяють удосконаленню кримінально-правової охорони. На сьогодні через невідповідність правових наслідків рівню дійсної суспільної небезпеки, злочини, передбачені статтями 176, 177, 228, 229, 231 та 232 КК України, слід визнати як юридично неефективні та такі, що відносяться або до групи так званих «мертвих норм», або застосовуються вибірково.

Розділ 2 «Об’єкт злочинів у сфері інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Характеристика, зміст і структура об’єктів злочинів у сфері інтелектуальної власності» автор обґрунтовує висновок, що об’єктом злочинів цієї групи є сукупність відносин, які формуються у процесі реалізації особою особистих немайнових та виключних майнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, які необхідно розглядати в єдності їх структурних елементів – суб’єктів, предмета та соціального зв’язку. Суб’єктами зазначених відносин є творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким відповідно до закону або договору належать права інтелектуальної власності, з одного боку, та особи, що не мають наведених прав, з іншого.

Виходячи з того, що право особи на об’єкт інтелектуальної власності, відповідна правомочність щодо такого об’єкта, порядок набуття права інтелектуальної власності на нього, способи захисту цього права та інші ознаки встановлюються у законодавстві, дисертантом визначаються відносини права інтелектуальної власності не як власне правомочності особи, а як частина правової системи та системи права особи. Зазначене дає авторові підстави стверджувати, що право інтелектуальної власності як об’єкт злочинів становлять в цілому нематеріальні відносини, предметом яких виступає створення відповідних об’єктів, а також набуття, здійснення та захист права на ці об’єкти. Самі ж об’єкти права інтелектуальної власності (твір, виконання, винахід тощо) виступають предметами зазначених суспільних відносин.

У підрозділі 2.2. «Класифікація об’єктів злочинів у сфері інтелектуальної власності» провадиться класифікація об’єктів злочинів залежно від рівня їх узагальнення на загальний, родовий та безпосередній об’єкти. У свою чергу в межах родового об’єкта цих злочинів вирізняються також і видові об’єкти.

Родовим об’єктом злочинів наведеної групи визначено право інтелектуальної власності як сукупність відносин, що становлять особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Видові об’єкти являють собою: 1) відносини щодо результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 2) відносини щодо засобів індивідуалізації; 3) відносини щодо захисту проти недобросовісної конкуренції. Обґрунтовується нагальна потреба на підставі єдності родового об’єкта виокремити наведену групу злочинів в самостійний розділ Особливої частини КК «Злочини у сфері інтелектуальної власності», та самостійний інститут Особливої частини кримінального права України, визначивши їх систему відповідно до видових об’єктів цих посягань.

У підрозділі 2.3. «Проблеми предмета злочинів у сфері інтелектуальної власності» на підставі аналізу міжнародних договорів та законодавства України зроблено висновок, що об’єкти прав інтелектуальної власності виступають не лише предметом суспільних відносин, але й предметами відповідних злочинів, а також мають фізичну, юридичну й соціальну ознаки.

На думку дисертанта, авторське право та суміжні права утворюють два відносно самостійних інститути права інтелектуальної власності, пов’язані з посяганням на дві окремих самостійних групи предметів злочину – твори та виконання, фонограма, відеограма, програма (передача) організації мовлення, а вчинення злочину щодо декількох самостійних предметів, що належать за правом інтелектуальної власності декільком окремим володільцям такого права, слід розглядати як вчинення кількох злочинів.

Дослідженням встановлено, що комерційна таємниця є відокремленим видом конфіденційної інформації, що віднесена до об’єктів права інтелектуальної власності, і саме як такий об’єкт виступає предметом злочину у сфері інтелектуальної власності. Водночас, примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК) слід розглядати як злочин у сфері інтелектуальної власності, що не має такої обов’язкової ознаки складу злочину, як предмет.

Розділ 3 «Об’єктивна сторона злочинів у сфері інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів у сфері інтелектуальної власності» зазначається, що об’єктивна сторона злочинів у сфері інтелектуальної власності, як і будь-яких інших, припускає встановлення обставин, пов’язаних із зовнішнім актом протиправної поведінки особи. Злочинні наслідки та причинний зв’язок між ними та такою поведінкою тісно пов’язані одне з одним, оскільки становлять єдину систему та завжди є обов’язковими при оцінці зовнішніх ознак злочинного посягання.

Дисертантом послідовно поділяються наукові погляди, що в теорії кримінального права для характеристики злочинного посягання більш доцільним є використання поняття «поведінка», оскільки воно більш повно та глибоко передає не лише характер, а й вольову природу людського вчинку.

У підрозділі 3.2. «Суспільно небезпечна поведінка (дія чи бездіяльність) як ознака об’єктивної сторони злочинів у сфері інтелектуальної власності» зазначається, що переважна більшість злочинів у сфері інтелектуальної власності характеризуються виключно активною поведінкою суб’єкта – дією. Виключення становить лише розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК), яке може бути вчинено як активною поведінкою, так і бездіяльністю. Автор дійшов висновку, що посягання на об’єкти права інтелектуальної власності, може утворювати множинність злочинів як в межах цієї групи, так і з іншими злочинами, передбаченими Особливою частиною КК України, а їх сутність та способи вчинення мають важливе значення для розмежування наведених злочинів один від одного, а також їх відмежування від цивільних, господарських та адміністративних порушень.

Аналіз теорії кримінального права з урахуванням наявної законодавчої техніки доводить відсутність будь-якої іншої прийнятної моделі конструювання диспозицій норм щодо злочинів у сфері інтелектуальної власності, крім їх визначення в законі на бланкетній основі, а така побудова має інтеграційний характер, тобто норми цивільного, господарського, адміністративного та кримінального законодавства утворюють єдину правову формулу – припис, який розкривається шляхом системного аналізу всього законодавства, що врегульовує право на об’єкти інтелектуальної власності.

Обґрунтовується позиція дисертанта, що орієнтовний перелік суспільно небезпечної поведінки, яка натепер характеризує злочини наведеної групи, не відповідає реальному змісту порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності, не сприяє їх правозастосуванню, а навпаки ускладнює процес кримінально-правової кваліфікації.

У підрозділі 3.3. «Наслідки злочинів у сфері інтелектуальної власності» наголошується, що дефініція, яка покладена в основу визначення суспільно небезпечних наслідків цих злочинів та полягає у заподіянні «матеріальної шкоди», не відповідає за визначенням та змістом чинному цивільному законодавству, що суттєво ускладнює їх встановлення правоохоронними та судовими органами.

Доводиться, що у разі вчинення злочинів у сфері інтелектуальної власності матеріальна шкода певного розміру завдається володільцям прав на такі об’єкти шляхом позбавлення або обмеження їх можливості отримати доходи, тобто упущеною вигодою. Одночасно наголошується, що існуючий натепер у судовій практиці підхід, відповідно до якого розмір шкоди має розраховуватись, виходячи з вартості примірників об’єктів інтелектуальної власності, аналогічних виявленим у правопорушника, є хибним та таким, що не відповідає положенням законодавства України та реальному стану справ.

Водночас, для визначення розміру матеріальної шкоди, завданої володільцеві прав на об’єкти інтелектуальної власності, дисертантом пропонується враховувати розмір грошового відшкодування моральної шкоди, яка завдана приниженням ділової репутації, оскільки таке приниження спричиняє збитки у вигляді упущеної вигоди володільцеві прав на об’єкти інтелектуальної власності.