У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються зв'язок роботи з науковими програмами, окреслюються мета й завдання дослідження, методологічне, теоретичне й емпіричне підґрунтя, розкривається сутність і стан наукової розробки обраної проблематики, наукова новизна одержаних результатів, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо їх апробації й опублікування.
Розділ 1. «Теорія ефективності судових систем» складається із 3-х підрозділів, у яких досліджуються основні теоретичні положення теорії ефективності судових систем.
У підрозділі 1.1. «Інституційно-правове становлення судової системи як організаційної форми судової влади» вивчається ґенеза інституту суду і трансформація судової процедури – від примиреного посередництва до судової системи як організаційної форми судової влади. Проведений аналіз організаційних форм і судових процедур, що діяли у стародавній, середньовічній, новій і новітній історії людства довів, поетапність процесу становлення цього інституту. Зроблено висновок про позадержавну природу суду і його генетичний взаємозв’язок з правом, яке виникає на додержавному етапі розвитку суспільства. Відправною точкою для відліку часу сформування судової системи як самостійного соціально-правового явища слід вважати відокремлення судової гілки влади, створення умов для незалежного здійснення її виключних повноважень через відповідно оформлену систему органів. Судова система віддзеркалює особливості організації судової влади країни, відповідає рівню соціально-економічного розвитку країни, пануючим у соціумі поглядам на місце суду в механізмі державної влади, накопиченому досвіду й певним традиціям. Аналіз сучасних типів судових систем та їх характерних ознак дозволив підкреслити еволюцію і зближення стандартів правосуддя різних правових систем, які є підґрунтям для подальшого розвитку судових систем.
У підрозділі 1.2. «Соціально-правова природа судової системи» визначається природа судової системи як предмета теорії ефективності судових систем.
У пункті 1.2.1. «Поняття і властивості судової системи» провадиться аналіз наукових підходів до тлумачення поняття «судова система». Акцент при його формулюванні має бути на визначенні інтегральних системних якостей і динамічних аспектів судової системи. Для доведення ознак системності зазначеного інституту авторка спирається на досягнення загальної теорії систем. Вивчення наукової літератури в цій галузі знань дозволило дисертантці назвати вихідні засади пізнання природи судової системи, яка (а) становить собою цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів, (б) утворює особливу єдність із середовищем, (в) є елементом системи вищого порядку, а її елементи виступають системою нижчого порядку. Використаний підхід дав можливість розглянути судову систему як цілісний організм, який функціонує відповідно до певних законів і володіє ознаками та властивостями, що підкреслюють його особливий статус серед інших державних інститутів. Досліджуючи відтворення ознак системності в організації і функціонуванні судової системи, авторка виокремлює її властивості: соціальну зорієнтованість, відкритість, цілеспрямованість, стабільність, структурованість, цілісність, єдність, самостійність, незалежність. У результаті проведеного аналізу судова система трактується як різновид системи соціальної, що складається зі стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють таку сферу людської діяльності, як відправлення правосуддя, й організують її в систему ролей і статусів.
У пункті 1.2.2. «Принципи судової системи» зазначається, що правниками використовуються різні категорії й підходи до змісту принципів судової системи. Між тим саме в них полягає сутність цього інституту. З одного боку, ці принципи повинні відбивати об'єктивні властивості, зумовлені закономірностями розвитку останнього, а з другого – в них має втілюватися суб'єктивне сприйняття суспільством інститутів судової системи: соціальна цінність, авторитетність рішень, мета запровадження й соціальне очікування. Пропонується виокремлювати принципи фундаментальні і судового ладу. Підкреслюється однаковість у світовому масштабі фундаментальних принципів судової системи і розбіжність принципів судового ладу в кожній окремій державі. Систему фундаментальних принципів судової системи утворюють принципи верховенства права, рівності, доступності, справедливості, які розкриваються найважливіші сутнісні риси інституту суду, окреслюються індивідуальні напрямки подальшого розвитку окремих судових систем.
У пункті 1.2.3. «Функції судової системи» зазначається, що фундамент теорії функцій судової системи має становити мета останньої – забезпечення стійкості суспільства шляхом усунення відхилень його елементів і груп від формально встановленого ціннісно-нормативного порядку. За своїм характером функції, покладені на судову систему, є контрольно-відновлювальними. Їм властиві такі ознаки: (а) дієвість і системність; (б) вираження в них сутності і змісту судової влади в цілому; (в) нормативна визначеність їх змісту і форм здійснення; (г) наявність системи гарантій реалізації тощо. Робиться висновок, що комплексне дослідження теорії ефективності судової системи можливе лише за умови сприйняття її функцій як системи цілісної, в якій можна виокремити підсистему зовнішніх і внутрішніх функцій. Зовнішні розкривають характер її взаємодії із зовнішнім середовищем. До них належать функція загальної усталеності (правової визначеності) суспільних відносин, гуманістична й виховна. Внутрішні функції розкривають характер взаємодії між окремими елементами судової системи. До них слід віднести соціально-ціннісну, культурологічну й інформаційно-аналітичну.
У підрозділі 1.3. «Методологічні засади теорії ефективності судових систем» формулюються основи теорії ефективності судових систем.
У пункті 1.3.1. «Загальнонаукові концепції ефективності» досліджуються теорія і практика оперування терміном «ефективність» філософією, соціологією, економікою, теорією управління, правознавством та іншими науками, на підставі чого робиться висновок, що при формулюванні поняття «ефективність судової системи» належить не лише наділяти його загальнонауковими рисами, а й ураховувати специфіку правової галузі, запозичувати деякі положення про ефективність зі спеціальних наукових теорій, оскільки зазначені сфери наукових знань глибоко взаємопов’язані і взаємозумовлені з правовою цариною. Використання статичного, функціонального й соціологічного методів пізнання дало можливість визначити «ефективність» як функціонально-цільову категорію, що характеризує суспільно значущу діяльність соціальних інститутів, яка завжди пов'язується з очікуванням певного (позитивного) результату.
У пункті 1.3.2. «Ефективність судової системи: поняття, зміст, значення» за допомогою застосування різноманітних методів наукового пошуку пропонується дефініція теоретичної конструкції «ефективність судової системи» як оціночного правового поняття, яке характеризує властивість судової системи й визначає рівень функціональності судової системи в динаміці. Зазначеним поняттям фіксується спроможність судової системи благотворно впливати на правовідносини, внаслідок чого розв'язується правовий конфлікт і досягається соціальна справедливість. Зміст ефективності судової системи складає співвідношення мети й результату її функціонування, які аналізуються з позицій нормативного, соціального й адміністративного підходів. Рекомендується розрізняти верхню й нижню межі ефективності судової системи, що окреслюють, так би мовити, «коридор ефективності». Перша – повне співпадіння результатів її функціонування й заявленої мети (в цьому разі можна вести мову про оптимальність діючої судової системи), що практично неможливо через вплив різних протидіючих чинників (пояснюється це насамперед її відкритістю). Нижня межа є порогом ефективності, за яким розглядувана система втрачає свою оптимальність, стає менш керованою і зрештою втрачає сенс свого існування.
