РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ МИНУЛИХ РОКІВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв’язок роботи з державними програмами боротьби зі злочинністю, науковими програмами, планами; визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; висвітлюється наукова новизна, емпірична база і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробацій.

Розділ 1 „Розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років як вневидова криміналістична методика” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Особливості розслідування нерозкритих злочинів минулих років” дисертант зазначає, що відповідно до пункту 26 чинної Інструкції про єдиний облік злочинів, розкритим є злочин, за яким кримінальну справу закінчено розслідуванням і прийнято рішення згідно з пунктами 4, 6 та 8 частини першої статті 6, статтями 7, 7², 8, 9, 10, 11¹, 232, 430 КПК та представлено у звітному періоді дані про наслідки розслідування злочину та особу, яка його вчинила (статистичні картки форми 1.1 та форми 2). Однак, на думку дисертанта, не можуть вважатися розкритими злочини, за якими прийняте рішення про закриття кримінальної справи на підставі пункту 8 частини першої статті 6 чи статті 11¹ КПК. Адже закінчення провадження за цими підставами має місце з об’єктивних причин і на момент прийняття процесуального рішення може не бути достатньої кількості доказів, щоб вважати злочин розкритим.

У свою чергу, до нерозкритих злочинів минулих років дисертант відносить такі з них, за якими у визначений законом термін проведене розслідування, але зібрані докази не призвели до встановлення винної особи, у зв’язку з чим провадження у справі зупинено згідно з пунктами 1 чи 3 частини першої статті 206 КПК станом до першого січня поточного року та по яких у звітному періоді не подано документи первинного обліку про їх розкриття або зняття з обліку.

Автор звертає увагу на систему факторів, що впливають на несвоєчасне розкриття злочинів минулих років, а саме: фактор часу, що минув з моменту вчинення злочину; помилки, допущені при розслідуванні; вчинення злочинів в умовах неочевидності; вчинення злочинів специфічним колом осіб (раніше засудженими, особами, які не мають постійного місця проживання, злочинцями-гастролерами), встановлення яких ускладнюється об’єктивними чинниками.

У підрозділі 1.2 „Криміналістичний аналіз нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років” криміналістичний аналіз визначається як метод, що забезпечує вивчення всіх об’єктів криміналістики (злочини; система їх відображень; діяльність, пов’язана з їх розслідуванням; матеріали кримінальних справ; механізм вчинення злочину; обставини, що впливають на їх кваліфікацію тощо). Автор поділяє думку А. В. Хірсіна, що в основу цього методу покладено: а) пізнання сукупності елементів, що утворюють систему злочину, закономірності цього явища; б) вирішення питань про віднесення наявної інформації до обставин розслідуваної справи; в) поглиблене та системне вивчення особливостей кожного елемента (об’єкта, суб’єкта), що входить до структури злочинів; г) дослідження відображень відповідних явищ, об’єктів; д) дослідження причинно-наслідкових зв’язків між елементами структури злочину та їх відображеннями.

На переконання дисертанта, криміналістичний аналіз нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років можливий лише у тих випадках, коли за його результатами можна виділити окремі узагальнюючі компоненти (час, місце, склад учасників, спосіб вчинення злочину тощо). При вивченні матеріалів 231 кримінальної справи, порушених за статтями 186 та 187 КК України, що залишилися нерозкритими та перейшли до категорії минулих років, встановлено складові, що мають криміналістично вагомі ознаки. Зокрема, визначено найпоширеніші види нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років: а) на громадян, вчинені на відкритій місцевості (в парках, скверах, на вулиці тощо) – 68 (29,4 %); б) на магазини, ломбарди, аптеки, автомобільні заправки, каси з продажу квитків – 67 (29 %); в) на приміщення підприємств, організацій, установ (офіси, бізнес-центри, виставки, музеї тощо) – 23 (10 %); г) на громадян із проникненням у житло – 22 (9,5 %); ґ) на громадян у місцях масового скупчення людей (вокзали, ринки, зупинки громадського транспорту) – 20 (8,7 %); д) на громадян у міському або залізничному транспорті – 19 (8,2 %); е) на банківські та інші фінансові установи – 7 (3 %); є) на водіїв автомобільного транспорту (таксистів, водіїв дальніх рейсів, інкасаторів, торгових представників, приватних водіїв) – 5 (2,2 %).

У підрозділі 1.3 „Законність та обґрунтованість зупинення досудового слідства у кримінальних справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років” акцентується увага на тому, що законне та обґрунтоване зупинення досудового слідства має місце лише тоді, коли до прийняття відповідного рішення слідчим було виконано у повному обсязі усі слідчі та інші процесуальні й непроцесуальні дії, можливі за відсутності особи, яка вчинила злочин.

Найголовнішою причиною винесення необґрунтованих рішень про зупинення досудового слідства є слідчі помилки, а також неналежний прокурорський нагляд, відомчий та судовий контроль за прийняттям цих рішень. На підставі дослідження вказаних проблем у дисертації сформульовані конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення норм чинного КПК. Зокрема, при розгляді скарг на постанову про порушення кримінальної справи суд в порядку пункту 4 частини першої статті 206 КПК може зупинити провадження у справі, що знаходиться у слідчого. Однак, про прийняте рішення повідомляється прокурор, а не слідчий, який у цей час може проводити слідчі дії по зупиненій судом кримінальній справі. З метою врегулювання такої невідповідності у дисертації пропонується внести зміни до редакції частини дев’ятої статті 236⁸КПК, передбачивши обов’язок суду при розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи викликати слідчого на судове засідання. У цьому випадку слідчий буде безпосередньо поінформований про зупинення розслідування у справі та матиме реальну можливість у цей же день отримати для виконання відповідну постанову суду.

Розділ 2 „Організація розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Типові слідчі ситуації у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років та напрями їх розв’язання” дисертант, погоджуючись з висловленими в літературі точками зору, під типовою слідчою ситуацією нерозкритих злочинів минулих років розуміє сукупність умов та обставин, що склалися на момент зупинення досудового слідства залежно від поінформованості слідчого про злочин і наявності доказів у справі.

До типових слідчих ситуацій при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років припустимо віднести наступні з них: 1) у матеріалах справи відсутня достатня кількість даних, що дозволяють вести розшук конкретної особи. Цю думку підтверджують 296 (90,2 %) проанкетованих слідчих МВС України; 2) у справі є підозрюваний, але його винність не була встановлена зібраними доказами. Реальною таку ситуацію вважають 17 (5,2 %) опитаних; 3) в наявності є дані для розшуку й ототожнення особи, яка вчинила злочин, але їх використання шляхом перевірки по обліках або повідомленнях за орієнтуваннями не привело до встановлення цієї особи. Про існування цієї ситуації зазначають 15 (4,6 %) слідчих.

Враховуючи специфіку досліджуваної категорії кримінальних справ, автор пропонує алгоритми вирішення кожної з названих типових слідчих ситуацій.

У підрозділі 2.2 „Особливості висунення версій та планування розслідування” дисертантом розроблена комплексна система слідчих версій, сформованих за різними підставами, що має бути покладена в основу плану розслідування нерозкритих грабежів або розбоїв минулих років:

– про особу злочинця: а) особа раніше засуджена за вчинення корисливо-насильницьких злочинів; б) особа без постійного місця проживання та джерела доходів; в) особа – злочинець-гастролер; г) особа, яка страждає на психічні захворювання, наркотичну або алкогольну залежність;

– про кількість злочинців та їх співучасників: а) злочин було вчинено однією особою; б) злочин було вчинено за безпосередньою участю декількох осіб; в) злочин було вчинено за участю організатора, підбурювача або пособника;

– про наявність повторюваності злочинної діяльності: а) грабіж або розбій, вчинений як одноепізодний злочин; б) злочин є одним із епізодів іншої злочинної діяльності; в) злочин є повторним, перед яким неодноразово вчинялись подібні грабежі та розбої;

– про місцезнаходження викраденого майна: а) майно знаходиться у постійному користуванні злочинця; б) майно продали або обміняли на інші речі; в) майно знищено; г) майно сховано;

– про мотив злочину: а) злочин було вчинено з корисливих мотивів; б) злочин було вчинено з мотивів помсти; в) злочин розпочато з хуліганських мотивів, після чого він був закінчений як грабіж або розбій; г) злочин був інсценований нападником для досягнення іншої мети;

– про причини та умови, що сприяли вчиненню злочину: а) злочин було вчинено без попередньої підготовки; б) злочин заздалегідь готувався;

– про достовірність раніше зібраних даних: а) зібрані дані повністю відповідають події злочину; б) зібрані дані не відповідають об’єктивній істині, внаслідок фальсифікації доказів, протидії розслідуванню, надання потерпілими або свідками завідомо неправдивих показань, інсценування злочину; в) наявні докази у справі частково відображають правдивість події злочину.

Дисертант зупиняється на питанні про можливість проведення досудового слідства за декількома нерозкритими злочинами в межах однієї кримінальної справи. На його думку, можливість об’єднання кримінальних справ за відсутності обвинуваченого припустиме лише за умов, коли в ході досудового слідства у декількох справах були виявлені сліди, що прямо вказують на одну особу, причетність якої до вчинення цих злочинів необхідно перевірити у першу чергу. Однак, для прийняття такого рішення пропонується визначити вичерпний перелік підстав: по-перше, проведення експертиз для порівняння виявлених слідів і встановлення, що злочин був вчинений однією особою; по-друге, потерпілі або свідки повинні чітко вказати на те, що слід, який досліджується, належить саме нападнику, а не сторонній особі.

У підрозділі 2.3 „Організація взаємодії слідчого з оперативними та іншими службами органів внутрішніх справ при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років” розглядається насамперед процесуальна форма взаємодії слідчих підрозділів з іншими службами органів внутрішніх справ. При опитуванні слідчих МВС України встановлено, що найпоширенішою діяльністю слідчого у зупиненій справі про нерозкриті грабежі та розбої минулих років є: а) надання органам дізнання доручень для проведення оперативно-розшукових заходів, про що вказали 233 (71 %) слідчих; б) аналітично-облікова діяльність − 63 (19,2 %); в) така робота зовсім не проводиться − 30 (9,1 %) слідчих. Переважна кількість слідчих зазначила, що найчастіше криміналістично значуща інформація, за допомогою якої розкриваються грабежі та розбої минулих років, отримується: а) із проведених оперативно-розшукових заходів органами дізнання за дорученням слідчого – 190 (57,9 %); б) при добровільній явці з повинною або повідомленні осіб, які в силу певних причин отримали інформацію стосовно нерозкритого злочину – 49 (14,9 %); в) із відомостей, отриманих в ході розслідування та дізнання у справах про інші злочини – 44 (13,4 %); г) із якісно проведених слідчих дій після відновлення досудового слідства – 37 (11,3 %); ґ) із даних, отриманих від використання різного роду обліків – 8 (2,4 %).

Дисертант зауважує, що положення частини третьої статті 114 КПК потребують істотних доповнень щодо можливості слідчого при розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів ознайомитися з матеріалами оперативно-розшукових заходів, зібраними за його дорученням, в порядку, погодженому з керівником оперативного підрозділу у зв’язку з нагальною необхідністю організації взаємодії і узгодження проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Винятками має бути лише персональна інформація про осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з оперативним підрозділом.

Розділ 3 „Особливості тактики проведення окремих слідчих дій при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Тактичні прийоми проведення невербальних слідчих дій” на основі проведеного дисертантом емпіричного дослідження висвітлено тактичні та процесуальні особливості проведення слідчого огляду та його різновидів, обшуку та виїмки, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років. Охарактеризовано значення впливу фактору часу на результативність проведення кожної з наведених слідчих дій.

Враховуючи, що за результатами вивчених матеріалів кримінальних справ у 31,6 % випадків предметами нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років є мобільні телефони, розроблено тактику їх слідчого огляду із визначенням понятійного апарату окремих елементів пристрою з метою належної фіксації одержаних результатів та виявлення ознак маскування викраденого майна (заміна корпусу, переклеювання маркувальних позначок із зображенням ІМЕІ тощо).

У підрозділі 3.2 „Особливості проведення вербальних та змішаних слідчих дій” звертається увага на важливість підготовки і тактичних прийомів проведення допитів, у тому числі додаткових і повторних, із застосуванням нових методів, спрямованих на актуалізацію пам’яті людини.

При проведенні очної ставки у справах про нерозкриті грабежі та розбої, на думку дисертанта, важливо не лише здійснювати вплив на несумлінного учасника, а й забезпечити безпеку її проведення. З цією метою запропоновано доповнити статтю 173 КПК частиною п’ятою, в якій визначити, у виняткових випадках, можливість використання спеціальних засобів, що унеможливлюють фізичний контакт між учасниками очної ставки.

У роботі визначаються особливості проведення відтворення обстановки та обставин подій, надається перелік типових експертиз, що можуть проводитися у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років, а також наведено низку питань, що можуть вирішуватися при проведенні таких експертиз.

У підрозділі 3.3 „Напрями удосконалення розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років” аргументовуються необхідність виключення грабежу, передбаченого частиною 1 статті 186 Кримінального кодексу України, з переліку злочинів, за якими передбачається протокольна форма досудової підготовки матеріалів. Цей злочин належить до категорії середньої тяжкості і для встановлення його обставин, на переконання дисертанта, має здійснюватися досудове слідство.

Обґрунтовується думка про необхідність створення у структурі органів внутрішніх справ спеціалізованих слідчих відділів (підрозділів) при районних, міських, обласних відділах (управліннях) з розслідування нерозкритих злочинів минулих років із визначенням для них спеціальних завдань та повноважень.

Наголошується на необхідності розробки спеціальної Інструкції про порядок складання зі слів потерпілих або очевидців суб’єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, та створення єдиної інтегрованої бази суб’єктивних портретів розшукуваних осіб.

Звертається увага на нові можливості отримання доказів при накладенні арешту на кореспонденцію, яка міститься на електронних носіях, та знятті інформації з каналів зв’язку, переданої через мережу Інтернет і пропонується розширити коло суб’єктів, щодо яких можуть проводитися ці слідчі дії.

Робиться висновок про необхідність нормативного врегулювання пред’явлення для впізнання за голосом, мовою або іншими звуками людини і пропонується доповнити частину п’яту статті 174 чинного КПК після слів „по фотознімках” словами „за голосом, мовою або іншими звуками людини, у тому числі зафіксованими на фонограму”.