ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ЯК ЗАСАДА РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ (НА МАТЕРІАЛАХ ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, задачі, методологічні засади дослідження, висвітлено наукову новизну роботи, практичну значущість її, подано дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів, публікацій, а також структури дисертації.

У розділі 1 «Основні джерела та методологія дисертаційного дослідження» зроблено огляд основних джерел та методологічних підходів, з допомогою яких було висвітлено принцип верховенства права як засади розвитку публічного права сучасної України.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукового опрацювання проблеми верховенства права як засади розвитку публічного права України» зазначено, що дисертаційна проблема вимагає звернення як до юридичної, теоретико- і філософсько-правової класики, так і новітніх, і українських, і зарубіжних досліджень.

Проблему витоків ідеї верховенства права, різні аспекти її та формування як принципу в контексті природно-правової доктрини висвітлювалась у творчості класиків філософсько-правової думки: Аристотеля, Сократа, Платона, Епікура, Цицерона, Августина Блаженного, Г.Гроція, Дж.Лока, Ж-Ж.Руссо, І.Канта, Г.-В.Гегеля, П.Юркевича, Р.Ієринга, А.Дайсі, Є.Спекторського, М.Бердяєва, Б.Кістяківського, Г.Радбруха, А.Кауфмана та ін., де наголошено на нерозривному зв’язку права зі справедливістю, людською гідністю, честю, невідчужуваними правами людини, свободою. У цих творах верховенство права трактовано як правовладдя.

Значну цінність для дослідження дисертаційної проблеми склали «Вступ до вчення про право конституції» А.Дайсі, де окреслено основні змістовні постулати доктрини верховенства права: заперечення правом будь-якого свавілля державної влади стосовно людини та її прав, рівність усіх, в т.ч. представників державної влади перед законом та первинність прав людини стосовно державного права, та робота С.П.Головатого «Верховенство права. В 3-х книгах. – К., 2006», в якій висвітлено ґенезу ідеї, принципу і доктрини верховенства права в європейській правовій традиції, показано, що принцип верховенства права – це мегапринцип, що змістовно включає в себе низку інших принципів.

Окремі аспекти ідеї, принципу та доктрини верховенства права розробляються такими сучасними українськими правознавцями як: В.Бабкін, С.Благовісний, Ю.Білас, В.Ватаманюк, В.Гайворонський, В.Гвоздецький, А.Георгіца, В.Градова, М.Козюбра, М.Костицький, А.Колодій, О.Мурашин, А.Нижник, Н.Оніщенко, Н.Пелих, О.Петришин, П.Пацурківський та ін. Їх творчість засвідчує неоднозначність розуміння зазначеними науковцями низки аспектів, дотичних до верховенства права, походження цього принципу, трактування в контексті основних правових доктрин, його поняттєвого визначення, співвідношення із законом.

Такому малодослідженому аспекту дисертаційної проблеми як духовно-культурні та філософсько-світоглядні засади реалізації цього принципу в правовому розвитку загалом і публічного права України зокрема, присвячено напрацювання В.Братасюка, В.Васшенко, Ю.Бондаря, А.Козловського, П.Пацурківського О.Стовби, В.Селіванова та ін. Верховенство права досліджували такі зарубіжні правознавці як: А.Ковлер, С.Алєксєєв, В.Буткевич, Ш. Гасс, Б.Футей, М. Гартвіг, Г.-Й.Бонк, Д.Йочине, Ф.Лапорта, Ф.Фробат, Б.Таманага, Т.Р.С.Аллан, Л.Штраус та ін.

Дослідженню принципу верховенства права в конституційній, адміністративній, бюджетній, банківській галузях та інститутах публічного права присвячено напрацювання таких авторів як: В.Авер’янов, Н.Александрова, А.Бабенко, І.Безклубий, Н.Береза, І.Грицяк, А.Колодій, М.Козюбра, А.Капліна, В.Кибал, В.Колпаков, О.Льошенко, В.Маринів, А.Нечай, Т.Мацелюх, Р.Мельник, О.Мурашин, Ю.Педько, Н.Пелих, А.Пухтецька, П.Рабінович, Ю.Тодика, В.Тимощук, Ю.Шемшученко, О.Яремко та ін. Ці автори наголошують на складнощах реалізації принципу верховенства через відсутність природно-правової доктрини, недосконалості законодавства, неготовності громадян і влади жити відповідно до принципу правової рівності. Аналіз праць зазначених авторів дає підстави вважати, що принцип верховенства права як підвалина публічного права сучасної України досліджено поки що українськими правниками частково, фрагментарно, що і зумовлює вирішальним чином актуальність розроблення цієї проблеми.

У підрозділі 1.2. «Методологічні засади дисертаційного дослідження» наголошується, що в роботі застосовано комплексний, поліметодологічний підхід у пізнанні принципу верховенства права як засади публічного права сучасної України. Такій позиції сприяли напрацювання наступних авторів: С.Алєксєєва, В.Бачініна, С.Гусарєва, М.Козюбри, А.Козловського, Д.Кєрімова, М.Костицького, О.Костенка, Г.Лаврик, С.Максімова, Б.Чміля, Л.Петрової, В.Селіванова, О.Тихомирова, Ж.Бержеля та ін. Розроблення методологічних засад дослідження принципу верховенства права необхідно інтенсифікувати з позицій філософсько-антропологічного та природно-правового підходів, оскільки нині в цьому напрямі домінує законницький підхід, що зумовлює ситуацію наукового тупика. Значну увагу в цьому контексті варто звернути на світоглядно-філософські засади у трактуванні та реалізації принципу верховенства права загалом і в окремих галузях публічного права зокрема, оскільки ці засади в легістському праворозумінні недооцінюються. Використання в роботі низки методів філософського плану: діалектичного, антропологічного, феноменологічного, аксіологічного, природно-правового підходу дозволило висвітлити витоки принципу верховенства права, його змістовно-смислові характеристики, духовно-ціннісний вимір, гуманістичну суть; значимість для реалізації прав людини, роль та місце в таких галузях та інститутах публічного права як: конституційне, адміністративне, бюджетне, банківське право; відмежувати принцип законності від принципу верховенства права. У дослідженні було використано також загальнонаукові методи та спеціально-правові при формулюванні правових понять та категорій, аналізі нинішнього стану публічного права України, дослідженні напрямів можливого його розвитку в перспективі.

У розділі 2 «Верховенство права: сутнісні характеристики та значимість в контексті основних типів праворозуміння» проаналізовано змістовно-смислове наповнення принципу верховенства права, показано значимість цього принципу в правовому розвитку з позицій законницького та природно-правового підходів, розкрито співвідношення принципу верховенства права та принципу законності.

У підрозділі 2.1. «Верховенство права: змістовно-смислові характеристики та значимість для правового розвитку» з’ясовано, що відправною категорією для розуміння верховенства права є категорія права, яка з позицій юридичного (природно-правового) підходу мислиться як принцип правової рівності для однойменних суб’єктів права в свободі, справедливості, добрі, повазі до людської гідності, честі, справедливості. Верховенство права – це правовладдя, інакше кажучи, – це панування в суспільстві права як принципу правової рівності, тих смислових характеристик, що розкривають сутність права, а саме: справедливості, добра, свободи, правової рівності, поваги до людської гідності, честі, істини. Особливо важливими для розуміння верховенства права в змістовно-смисловому плані є аксіологічний та антропологічний підходи. Саме аспект ціннісно-смислового наповнення верховенства права є малорозробленим в українському правознавстві.

Змістовно принцип верховенства права є складним, багатогранним, свого роду «мегапринципом» (С.Головатий), складовими якого є низка інших принципів: справедливості, природних прав людини, правосуддя, народовладдя, рівності, законності, демократизму, завдяки реалізації яких людська життєдіяльність отримує перспективи розвитку, а людина – шанс стати повноцінною особистістю.

У підрозділі 2.2. «Проблема співвідношення принципу верховенства права та принципу законності: доктринальний аспект» показано, що розкриття цього аспекту дисертаційної проблеми можливе лише з позицій юридичного (природно-правового) підходу до права, оскільки саме в контексті цієї доктрини можливе розрізнення права та закону, на противагу законницькій, де право та закон ототожнені. Від нерозрізнення права та закону – нерозрізнення верховенства права і принципу законності. Ототожнення верховенства права із принципом законності веде у глухий кут, оскільки закон є суто державно-владним явищем, що має матеріальну природу, може відображати і дуже часто відображає провладні групові інтереси і його верховенство нічого правного, а, отже, справедливого, бажаного для суспільства, дати не може.

Принцип верховенства права співвідноситься з принципом законності аналогічно до співвідношення права та закону: право первинне і визначальне, закон похідний, вторинний стосовно права. Ці принципи співвідносяться як ціле (принцип верховенства права) та частина (принцип правової законності).

У розділі 3 «Публічне право сучасної України: проблема засад розвитку» досліджено низку аспектів, що стосуються підвалин розвитку конституційного, адміністративного, бюджетного та банківського права сучасної України загалом і такої фундаментальної засади як принцип верховенства права зокрема.

У підрозділі 3.1. «Верховенство права як принцип українського конституціалізму» наголошується, що принципи права – це програмно-орієнтаційні підвалини суспільного розвитку, а тому відступ від них загрожує дестабілізацією суспільного життя, руйнацією його як цілісного організму, втратою керованості суспільними процесами та перспектив розвитку. Верховенство права як конституційний принцип конкретизовано у низці інших конституційних принципів: визнання людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, безпеки, недоторканності найвищою цінністю в Україні (ч.1 ст.3); первинності та визначальності прав та свобод людини стосовно державної влади, відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3); правової рівності (ч.1 ст.21) і невідчужуваності та непорушності прав та свобод людини (ч.2 ст.21); народного суверенітету (ст.5); виключного права українського народу змінювати конституційний лад в країні (ч.3 ст.5); принципі законності як засаді діяльності органів всіх гілок влади (ст.6).

Конституційне право в Україні необхідно розвивати саме як публічне право, а не як державне, зробивши акцент на розвитку прав та свобод, на обмеження держави правом, що і виражає суть верховенства права. Перешкодами на шляху до ствердження правовладдя є низка чинників: усунення громадянського суспільства від судочинства; низка законів, що закріплюють привілеї для державних службовців та окремих груп населення, що руйнує принцип правової рівності; відсутність інституту конституційної скарги громадянина України; відсутність в Конституції України вимог морально-етичного плану до суддів. Запропоновано розширити повноваження Конституційного Суду України у напрямку вирішення питань про відповідність правових актів не лише Конституції України, що тотожне принципові законності, але й на відповідність принципові верховенства права, що могло б сприяти ствердженню цього принципу. Показано, що панування права в країні безпосередньо залежить від ступеня ствердження в цій країні народовладдя. Україна є країною із слабким народовладдям. Державна влада монополізувала сферу публічного управління. Існуюче законодавство часто є перешкодою становлення повноцінного громадянського суспільства. Оскільки реальне народовладдя є сумнівним, реалізація принципу верховенства права в конституційному праві може бути лише частковою, фрагментарною.

У підрозділі 3.2. «Адміністративне право сучасної України: необхідність утвердження принципу верховенства права» показано, що для формування адміністративного права України як галузі саме публічного права, а не державного, необхідні якісно інші, не державоцентристські, а людиноцентристські, гуманістичні світоглядно-філософські підвалини. У контексті державоцентристського адміністративного права принцип верховенства права задекларованим бути може, але працювати реально не буде. Правовладдя як панування ідеї права, можливе лише на підставі реального визнання та сприйняття державною владою людини-особистості як рівноцінного партнера, автономної особистості. Принципи європейського адміністративного простору, до якого прагне потрапити і Україна, будучи його засадами, органічно сформовані в контексті європейської юридичної (природно-правової) традиції. На цих же принципах має ґрунтуватися публічне адміністрування і в Україні. Принцип верховенства права лише частково закріплено в адміністративно-правовому законодавстві України, що значною мірою знижує ефективність реалізації європейського механізму захисту прав і свобод людини в Україні. Він не лише недостатньо використовується в правозастосовчій діяльності, а й час від часу порушується.

У підрозділі 3.3. «Принцип верховенства права як засада розвитку бюджетного права сучасної України» з’ясовано, що, оскільки в бюджетному праві сучасної України не проводиться різниці між державними коштами та публічними (суспільними, народними), які просто ототожнюються з державними, то це дає підстави вважати, що монопольне становище держави в цій сфері залишилося непохитним. Тобто, про принцип верховенства права як відмінний від принципу законності в цій підгалузі говорити складно. Показано, що реалізації принципу верховенства права у фінансово-бюджетній сфері перешкоджають низка чинників різного плану: відступ від конституційних принципів – бюджетне законодавство виписане з істотним порушенням принципу верховенства права; домінування державоцентристської теорії бюджетного права, відсутність повноцінної розвиненої сучасної гуманістичної, природно-правової теорії бюджетного права; відсутність в нинішній Україні республікансько-демократичного устрою, який передбачав би реальне народовладдя і, отже, контроль народу, за діяльністю публічної адміністрації.

У підрозділі 3.4. «Банківське право України: зміна фундаментальних засад як актуальна правова проблема» доведено, що банківське право України ґрунтується на приватному (груповому) інтересі, на який переважно орієнтовано банківське законодавство та судочинство. В банківському законодавстві принцип верховенства права не закріплено. На заваді його реалізації у сфері банківського права стоять: позитивістська теорія банківського права; нестабільна економіка, засилля бізнес-груп; відсутність в сучасній Україні розвиненого республіканізму та зрілого громадянського суспільства; неготовність і представників банківської сфери, і влади, і пересічних українців жити відповідно до принципу верховенства права. Сучасному банківському праву України як галузі потрібна гуманістична, ґрунтована на природно-правових засадах, теорія банківського права.