ПРОЦЕСУАЛЬНІ І ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її предмет та об’єкт, формулюється мета та основні завдання роботи, подається характеристика науково-теоретичної і методологічної бази дослідження, вказується практичне значення отриманих результатів, сформульовані основні положення та позиції, що виносяться на захист, їх наукова новизна, наводяться дані щодо апробації даного дослідження.

Перший розділ «Інститут невідкладних слідчих дій в кримінально-процесуальній науці та законодавстві: історія і сучасність» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток інституту невідкладних слідчих дій в кримінальному процесі» зазначається, що дослідження інституту невідкладних слідчих дій потребує короткого огляду історії формування цього правового явища. Це зумовлено певною необхідністю прийняття до уваги законодавчого досвіду попередніх етапів, врахування правового наступництва, з метою більш ефективного його застосування для забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи у кримінальному процесі.

Обґрунтовано висновок про те, що дослідження історії становлення та розвитку інституту невідкладних слідчих дій має велике значення, оскільки дозволяє визначити зміст невідкладних слідчих дій на сучасному етапі, а саме:

по-перше, в розумінні першочерговості їх проведення відносно до інших слідчих дій; по-друге, у зв’язку з визнанням юридичної сили їх результатів, не дивлячись на те, що вони були проведені до моменту порушення кримінальної справи; по-третє, у зв’язку з обов’язком їх виконання при передачі справи за підслідністю.

Здійснивши аналіз правових джерел різного періоду розвитку української державності, дисертантом виділено чотири етапи становлення та розвитку інституту невідкладних слідчих дій: 1) зародження інституту слідчих дій та його розвиток, починаючи з давньоруського законодавства до ІІ половини XVII ст. (Руська Правда, Коротке відображення процесів чи судових тяжб 1715 р., Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р.); 2) розвиток невідкладних слідчих дій в законодавстві Російської імперії з початку XІХ – до початку ХХ ст. (Звід законів Російської імперії 1832 р., Статут кримінального судочинства 1864 р.); 3) розвиток невідкладних слідчих дій в законодавстві РРФСР та УСРР з початку 20-х років до кінця 50-х років ХХ ст. (Декрети РНК РРФСР та УСРР 1918-1921 рр., КПК УСРР 1922 р., Основи кримінального судочинства СРСР 1959 р.); 4) розвиток інституту невідкладних слідчих дій в законодавстві УРСР з 60-х років ХХ ст. до сьогоднішніх днів (КПК УРСР 1960 р., проекти КПК України).

Підрозділ 1.2. «Поняття, правова природа та види невідкладних слідчих дій» присвячений дослідженню понять «слідчі дії», «невідкладні слідчі дії», правовій природі, видам невідкладних слідчих дій.

Дисертантом підтримується позиція про те, що доцільно визначити в чинному КПК України поняття «слідчі дії – це кримінально-процесуальні дії, які проводяться органом дізнання, слідчим, прокурором у визначеному цим кодексом порядку та спрямовані на виявлення, збирання, фіксацію та перевірку доказів у кримінальній справі; та поняття «невідкладні слідчі дії» –– це слідчі дії, які здійснюються у стадії досудового розслідування уповноваженими на те суб’єктами кримінального провадження, метою яких є запобігання можливості втрати доказової інформації у справі, і які спрямовані на виявлення і фіксацію слідів злочину, а також доказів, що вимагають негайного вилучення».

Досліджено відмінність понять «невідкладні слідчі дії» та «початкові слідчі дії». Початкові слідчі дії – це дії, які проводяться виключно на початковому етапі розслідування і мають своїм основним завданням перевірку загальних версій щодо події і мотивів злочину. Невідкладні слідчі дії – це дії, які можуть проводитись як на початковому, так і наступному етапах розслідування кримінальної справи з метою запобігання можливості втрати доказової інформації у справі, що виявлена в процесі професійної діяльності органів дізнання та можливості ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної в скоєнні злочину.

Дисертантом розглянуто ознаки невідкладних слідчих дій, зокрема такі як першочерговість; негайність; оперативність; неповторюваність; регулятивність; цілеспрямованість; незамінність.

Автором на основі аналізу наукової літератури узагальнено критерії класифікації невідкладних слідчих дій.

У дослідженні обґрунтовується позиція про те, що будь-яка слідча дія може бути невідкладною але за певних умов: 1) для встановлення підстави для порушення кримінальної справи, якщо інші можливості для цього відсутні; 2) з метою недопущення зникнення чи знищення слідів злочину, що містять доказову інформацію, або джерел, що їх забезпечують; 3) якщо зволікання з провадженням будь-якої слідчої дії може спричинити більш тяжкі наслідки; 4) з метою недопущення вчинення нового злочину.

Другий розділ «Процесуальні аспекти провадження невідкладних слідчих дій» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Особливості провадження невідкладних слідчих дій» автором підтримано і додатково обґрунтовано позиції щодо можливості проведення до порушення кримінальної справи у невідкладних випадках огляду предметів і документів, призначення і проведення експертизи.

Дисертантом висловлено і обґрунтовано позицію про те, що накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку до порушення кримінальної справи не характеризується невідкладністю, оскільки для їх здійснення необхідна постанова голови апеляційного суду або його заступника, яка приймається на погоджене з прокурором подання слідчого і після вивчення поданих матеріалів та з урахуванням пояснень слідчого і думки прокурора (ч. 4 ст. 187 КПК України). Таким чином, підготовка до проведення цих слідчих дій відбувається протягом певного часу, розмірено, ґрунтовно й обмірковано. Тому їх проведення до порушення кримінальної справи є нелогічним. Стосовно ж невідкладності провадження таких слідчих дій після порушення кримінальної справи, то дисертантом підтримано позицію про можливість розгляду подань слідчих і винесення постанови про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку на місцеві суди.

Автором пропонується законодавчо визначити випадки невідкладності проведення огляду, обшуку та виїмки з житла чи іншого володіння особи без санкції прокурора чи постанови судді. В таких випадках огляд та обшук можуть бути проведені на підставі постанови слідчого. Слідчий протягом двадцяти чотирьох годин із моменту початку виконання невідкладної слідчої дії повідомляє суд і прокурора про її проведення. Одночасно слідчий для перевірки законності рішення про провадження слідчої дії надсилає прокурору і до суду копії постанови та протоколу про її проведення. Суддя протягом двадцяти чотирьох годин із моменту їх отримання перевіряє

законність виконаної невідкладної слідчої дії, у разі необхідності заслуховує підозрюваного, обвинуваченого, захисника, слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про законність чи незаконність її проведення. У разі, якщо суддя визнає виконану слідчу дію незаконною, усі докази, які були отримані під час слідчої дії, цією постановою визнаються недопустимими.

Розглядаючи питання участі понятих обґрунтовано позицію щодо відмови від обов’язкової участі понятих у провадженні невідкладних слідчих дій (за винятком обшуку), залишивши їх участь на розсуд особи, яка провадить цю слідчу дію при цьому у невідкладних випадках з обов’язковим застосуванням безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої дії.

У підрозділі 2.2. «Суб’єкти провадження невідкладних слідчих дій та їх процесуальний статус» досліджено правовий статус органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора як суб’єктів провадження невідкладних слідчих дій.

У ході дослідження порядку провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання, дисертантом запропоновано такий порядок: 1) у справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими, з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, протягом визначеного законом строку орган дізнання може проводити лише ті невідкладні слідчі дії, зволікання з проведенням яких може призвести до втрати доказів. Якщо такої необхідності не виникає, то справа повинна бути передана слідчому для провадження досудового слідства відразу, без очікування закінчення визначеного терміну; 2) провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини варто здійснювати лише у тих випадках, коли є неможливим своєчасне прибуття слідчого на місце події і є небезпека втрати слідів злочину.

Досліджуючи дискусійне в науці питання щодо строків провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання, підтримано й додатково обґрунтовано позиції Г.Н. Александрова, А.М. Донцова, Ю.А. Ляхова, Л.Е. Сігалова та Р.Х. Якупова про необхідність його скорочення. На думку автора, строк провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання, будучи різновидом правових гарантій, повинен бути максимально адекватним й реальним для виконання лише невідкладних слідчих дій, у зв’язку з чим запропоновано строк визначений ч.ч. 1 і 2 ст. 108 КПК України скоротити до п’яти днів.

З метою недопустимості затягування досудового розслідування, перешкоджання швидкому і повному розкриттю злочинів та викриттю винних автором запропоновано закріпити практику спрощеної передачі кримінальної справи від органу дізнання слідчому. На його думку, оскільки прокурор у порядку ст. 103 КПК України належним чином повідомляється про виявлений злочин

і почате дізнання, в тому числі й провадження невідкладних слідчих дій, а також має достатні повноваження щодо нагляду за діяльністю суб’єктів виконання невідкладних слідчих дій, то немає необхідності в посередництві прокурора щодо передачі справи від органу дізнання до органу досудового слідства, якщо справа підслідна лише одному органу досудового слідства. Поряд з цим, підтримано пропозицію В.В. Вапнярчука про необхідність повідомлення про порушення кримінальної справи і виконання невідкладних слідчих дій не лише прокурора, але й начальника відповідного слідчого підрозділу. Запропоновано відповідні зміни до ч. 2 ст. 103 та ч. 4 ст. 114 КПК України.

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено не підслідність злочину органу чи посадовій особі, якими порушено кримінальну справу, то суб’єкт, який здійснює у справі досудове слідство, зобов’язаний виконати невідкладні слідчі дії і проінформувати прокурора про виявлені факти, який своєю постановою визначить підслідність злочину.

Розділ третій «Тактичні аспекти провадження невідкладних слідчих дій» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду тактико-криміналістичних особливостей невідкладних слідчих дій.

У підрозділі 3.1. «Основні засади тактики проведення невідкладних слідчих дій» зосереджено увагу на важливості розгляду поняття невідкладних слідчих дій не тільки з процесуальної точки зору, а і з криміналістичної, з огляду на процесуально-правову та одночасно тактико-криміналістичну природу цього інституту. Питання тактики проведення невідкладних слідчих дій охоплюється підрозділом криміналістичної науки «Криміналістична тактика». Аргументовано позицію, що провадження цих слідчих дій з метою максимального досягнення результатів, які стоять перед відповідними суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, повинно забезпечуватися спеціальними тактичними рекомендаціями, розробленими в рамках криміналістичної науки.

Висловлено та обґрунтовано положення про те, що тактичні особливості провадження невідкладних слідчих дій обумовлені особливостями їх правового регулювання та специфікою завдань, які ставляться перед їх суб’єктами.

Дисертант переконаний, що до суб’єктів криміналістичної тактики повинні бути віднесені поряд з органом дізнання (особою, що провадить дізнання), слідчим та прокурором, судом (суддею), також і професійний захисник. Завдання кримінального судочинства, зазначені у статті 2 КПК України, передбачають поряд з швидким і повним розкриттям злочинів, викриттям винних та забезпеченням правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, також і охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у

ньому участь, та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб жоден невинний не був покараний. Тобто у досягненні завдань кримінального процесу рівною мірою беруть участь як сторона кримінального переслідування, так і сторона захисту, з чого випливає, що наука криміналістика, що тісно пов’язана з кримінальним процесом, не може обслуговувати тільки функції кримінального переслідування (обвинувачення) і розгляду та вирішення справи, а повинна розробляти тактичні та методичні рекомендації для потреб функції захисту (професійного захисту).

Автором зроблено висновок, що особливості тактики невідкладних слідчих дій визначаються специфікою їх кримінально-процесуального регулювання та специфічним типом слідчої ситуації, яка обумовлює необхідність прийняття рішення про проведення невідкладної слідчої дії і яку пропонується називати невідкладною слідчою ситуацією. До ознак такої ситуації належать такі: 1) раптовість виникнення потреби у її проведенні, 2) недостатність інформації та часу для повноцінної підготовки до проведення слідчої дії, 3) існування реальної загрози втрати важливих для справи доказів.

Дисертант пропонує перелік факторів психологічного, інформаційного, процесуального, тактичного та організаційно-технічного характеру, які чинять найбільший вплив на формування невідкладної слідчої ситуації, і відповідно, на обрання тактики проведення відповідної слідчої дії.

Підрозділ 3.2 «Особливості тактики кримінального переслідування при провадженні невідкладних слідчих дій» присвячений питанням тактичних особливостей проведення невідкладних слідчих суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, що представляють на досудовому слідстві функцію кримінального переслідування – органом дізнання (особою, що провадить дізнання), слідчим.

Автор визнає, що питання криміналістичної тактики провадження слідчих дій на достатньому рівні опрацьовані вченими-криміналістами і практичні працівники належним чином озброєні тактичними рекомендаціями під час розслідування у кримінальній справі. Разом з тим, питання тактики невідкладних слідчих дій поки що не ставали предметом окремих наукових досліджень.

На підставі аналізу криміналістичних ознак невідкладних слідчих дій автор виділяє такі особливості тактики при їх провадженні органами дізнання та слідчими: 1) спрямованість на забезпечення законності невідкладної слідчої дії; 2) повнота перевірки слідчих версій; 3) повнота фіксації ходу та результатів невідкладної слідчої дії; 4) вжиття додаткових у порівнянні з тими, що передбачені законом, гарантій законності слідчих дій; 5) обов’язкове планування проведення невідкладної слідчої дії. Крім загальних особливостей,

дисертант розглядає і окремі особливості тактики найпоширеніших на практиці невідкладних слідчих дій – огляду місця події, обшуку та виїмки та допитів.

Процесуально-правова специфіка невідкладних слідчих передбачає, що у більшості випадків вони проводяться органами дізнання, а не слідчими, для яких організація та проведення слідчих дій є професійним обов’язком. Автор звертає увагу на те, що ця обставина позначається на якості проведення невідкладних слідчих дій та наводить перелік типових слідчих помилок, які мають місце під час їх провадження, та вносить пропозиції щодо їх профілактики.

У підрозділі 3.3. «Тактика професійного захисту під час провадження невідкладних слідчих дій» увага зосереджується на недослідженому в криміналістичній літературі питанні тактичних особливостей здійснення захисту під час провадження невідкладних слідчих дій.

Автор підтримує положення про те, що основи адвокатської тактики повинні вивчатися у рамках науки криміналістики у розділі «Криміналістична тактика», тим самим не поділяючи погляди окремих вчених про те, що тактика професійного захисту є предметом інших наук.

Обґрунтовано положення про те, що тактика захисту під час проведення невідкладних слідчих дій володіє істотною специфікою, що має під собою як процесуально-правові, так і криміналістичні підстави. До процесуально-правових належить зокрема можливість залучення слідчим до проведення невідкладних слідчих дій захисника тимчасово до явки обраного підозрюваним чи обвинуваченим захисника, а також вищої ймовірності суттєвого обмеження прав та свобод особи під час проведення невідкладних слідчих дій порівняно з слідчими діями, що провадяться у звичайному режимі. До криміналістичних – необхідність розробки контрприйомів проти тактичних прийомів, які використовуються стороною обвинувачення під час проведення таких слідчих дій, та підготовки захисника до можливих спроб перешкоджати належному захисту з боку особи, що проводить слідчу дію.

Автор обґрунтовує позицію про доцільність якомога активнішої участі захисника саме у невідкладних слідчих діях при наявності у нього такої можливості.