ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДО ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ :

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми і доцільність її наукової розробки, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, викладено концепцію дослідження, сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про впровадження й апробацію результатів дослідження, особистий внесок автора.

У першому розділі “Методологічні засади підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності” здійснено системний аналіз базових понять підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності; охарактеризовано науковий тезаурус фізичної реабілітації; проаналізовано здоров’язбережувальну діяльність фахівця з фізичної реабілітації як об’єкт наукового дослідження; розкрито методологічні підходи до дослідження проблеми підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності.

Системний аналіз базових понять підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності виявив, що система неперервної вищої фізкультурної освіти спрямована на розширення та якісну зміну поля діяльності фахівця фізичного виховання і спорту, які диктують необхідність уточнення підходів і принципів формування, організації змісту вищої освіти на всіх її рівнях. У працях учених Ю. О. Дорошенка, О. М. Лугової, Т. Ю. Осадчої, О. Б. Павлика вказується, що професійна підготовка має подвійне значення і розглядається як процес (навчання) та результат (готовність). Крім того вона визначається сукупністю вимог, які висуваються до майбутнього фахівця щодо оволодіння ним спеціальними знаннями, уміннями і навичками, його особистісних якостей і власного досвіду роботи й усвідомлення норм поведінки, що в подальшому забезпечать успішне виконання професійних функцій.

Вивчення наукового тезаурусу фізичної реабілітації показало, що поняття “фізична реабілітація” трактується по-різному. Його визначають як: педагогічний і виховний процес, основним засобом якого є фізичні вправи та елементи спорту, при використанні яких необхідно володіти педагогічною майстерністю з боку фахівців із фізичної реабілітації (І. Башкін, Е. Макарова, А. Ризик і М. Кавакзе); процес відновлення частково чи повністю втрачених функцій організму людини засобами немедикаментозної корекції, основним із яких є вплив на рухову функцію як найдавнішу, генетично запрограмовану, з високим енергетичним і вегетативним потенціалом (Т. Бойчук, М. Голубєва і О. Левандовський); систему фізичних вправ, спрямовану на відновлення втрачених функцій організму чи окремих органів та на відновлення фізичних якостей (М. С. Герцик і О. М. Вацеба); комплекс заходів, спрямований на відновлення втраченої або послабленої функції після захворювання чи травми (Т. Ю. Круцевич); навчально-професійну галузь науково-практичних знань природничо-валеологічного й фізкультурно-реабілітологічного напрямків, яка вивчає закономірності механізмів оздоровлення хворої людини з метою досягнення нею оптимального рівня функціонування систем організму, розвитку здібностей в пристосуванні до незалежної діяльності в різних сферах соціальних відносин, покращання якості життя, внутрішньої і навколишньої екології за рахунок засобів рухової активності, природовикористання, підвищення власної відповідальності за індивідуальне здоров’я (В. О. Кукса); застосування фізичних вправ і природних чинників з профілактичною і лікувальною метою у комплексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності хворих та інвалідів (В. М. Мухін).

У контексті нашого дослідження підготовка майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності  розглядається як цілеспрямований процес набуття студентами здатності здійснювати на всіх етапах – від планування до реалізації – професійно організовану діяльність щодо відновлення, зміцнення і збереження здоров’я різних соціально-демографічних груп у реабілітаційних закладах і закладах соціального захисту населення.

Майбутнього фахівця з фізичної реабілітації тлумачимо як особистість, що протягом періоду навчання у вищому навчальному закладі відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня оволодіває певними знаннями, уміннями та навичками, котрі дозволять їй у професійній діяльності використовувати фізичні вправи, масаж та природні чинники як найбільш природовідповідні засоби відновлення здоров’я людини, її загального оздоровлення і покращення якості життя.

Здоров’язбережувальна діяльність розуміється як специфічна форма людської активності, яка спрямована на формування здорового способу життя і забезпечує повне біосоціальне функціонування індивіда, його фізичну й інтелектуальну працездатність, достатню адаптацію до природних впливів і мінливості зовнішнього середовища.

У розділі з’ясовано, що здоров’язбережувальна діяльність охоплює спеціально організовані фізкультурно-оздоровчі, освітні, реабілітаційно-профілактичні, санітарно-гігієнічні та рекреаційні заходи для повноцінно здорового життя людини на всіх етапах її вікового розвитку.

Структура здоров’язбережувальної діяльності майбутнього фахівця з фізичної реабілітації відповідно до освітньо-кваліфікаційної характеристики включає: 1) формування ціннісних орієнтацій і мотивів здійснення здоров’язбережувальної діяльності; 2) визначення мети і завдань здоров’язбережувальної діяльності; 3) прогнозування і антиципацію результатів здоров’язбережувальної діяльності; 4) програмування і планування здоров’язбережувальної діяльності; 5) побудову науково-інформаційної основи здоров’язбережувальної діяльності; 6) прийняття рішень в професійній діяльності, спрямованій на здоров’язбереження; 7) організацію здійснення  здоров’язбережувальної діяльності, її регулювання; 8) організацію лікарського і педагогічного контролю за ефективністю проведення і результатами здоров’язбережувальної діяльності; 9) оцінку і підведення підсумків здоров’язбережувальної діяльності; 10) розробку нових перспектив, підвищення рівня професійної майстерності і творчості в питаннях здоров’язбереження.

Методологічними підходами до дослідження проблеми підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності визначено професійно особистісний, системний, акмеологічний, аксіологічний, особистісно орієнтований, діяльнісний, рефлексивний і компетентнісний підходи.

З’ясування методологічних засад підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності дозволило нам сформулювати основні положення концепції та розробити модель підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності.

У другому розділі “Зарубіжний досвід підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності” охарактеризовано діяльність Світової конфедерації фізичної терапії щодо підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності; розкрито основні тенденції вищої фізкультурної освіти у Російській Федерації щодо підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності.

Теоретичний аналіз наукової літератури, інформаційних ресурсів мережі Інтернет виявив, що зарубіжний досвід підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності відповідає підготовці фахівців з фізичної терапії у вищих навчальних закладах за акредитованими програмами з фізіотерапії. Назва професії і терміни, що використовуються для опису професійної діяльності фахівців з фізичної реабілітації (фізичної терапії) у різних країнах світу, відрізняються в силу історичних особливостей розвитку цієї професії в кожній з них, разом з тим, знання і вміння таких фахівців об’єднує розуміння важливості відновлення рухової діяльності людини як основи її здоров’я і фізичного благополуччя. Головною рисою підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії є надзвичайна різноманітність структури вищої освіти в галузі фізичної терапії у рамках національних систем освіти, найменувань спеціалізацій і процесів їх здобуття у зарубіжних країнах. Виявлено, що Світова конфедерація фізичної терапії – це єдина міжнародна організація, що представляє фізіотерапевтів у всьому світі і сприяє просуванню професії та покращенню глобальної системи охорони здоров’я. Члени Конфедерації організовані у п’ять регіональних груп: Африка, Азія і Західна частина Тихого океану, Європа, Північна Америка і Кариби, Південна Америка.

Аналіз досвіду країн Північної Америки й Австралії щодо підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності виявив, що Сполучені Штати Америки, Канада й Австралія є одними з найактивніших членів Світової конфедерації фізичної терапії. До того ж, у цих країнах зберігається значний попит на фахівців у галузі фізичної реабілітації (фізичної терапії).  

У США в основу професійної підготовки фахівців фізичної терапії покладено освітній стратегічний план Vision 2020 (Education Strategic Plan Vision 2020), його мета – вплив Американської асоціації фізіотерапії на покращення роботи відділу вищої освіти протягом наступного десятиліття і надалі. У плані Vision 2020  зазначено, що з 2010 року допустимий початковий рівень вищої освіти для здійснення професійної діяльності з фізичної терапії у США – тільки доктор фізичної терапії (DPT). Нині у США професія фізичного терапевта належить до найбільш затребуваних і перспективних на ринку праці.   

У Канаді підготовка магістрів фізичної терапії (базовий рівень освіти з фізіотерапії), які можуть займатися професійною діяльністю, триває, в середньому, два роки на основі ступеня бакалавра в галузі наук про здоров’я. Майбутні фахівці з фізичної терапії отримують вищу освіту за програмами, що пройшли національну акредитацію, а після закінчення вищого навчального закладу випускники складають національний іспит аби мати можливість займатися професійною діяльністю.

В Австралії дотримання високих стандартів у галузі фізіотерапії забезпечує Австралійська Рада фізіотерапії (The Australian Physiotherapy Council), вона проводить акредитацію освітніх програм початкового рівня з фізичної терапії. Наукові дослідження, спрямовані на покращення стану здоров’я і якості життя суспільства, проводяться у всесвітньо відомих науково-дослідних інститутах за такими напрямками: фізичні вправи та здоров’я, здоров’я людей похилого віку, превентивна медична допомога.

При вивченні досвіду країн Європи щодо підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності з’ясовано, що у європейських країнах вища освіта, згідно з Болонською декларацією, розвивається в напрямку узгодження освітніх систем і досягнення їх прозорості. З метою об’єднання в єдиний європейський регіон навчальних закладів, де готують фахівців-фізіотерапевтів, створено Європейську мережу фізіотерапії у вищій освіті – European Network of Physiotherapy in Higher Education (ENPHE). Вона визначає ключові компетенції і структуру навчальних планів, а також систему переводу й накопичення кредитів у вищій освіті з фізичної терапії. Здійснений нами аналіз особливостей професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації (фізичної терапії) в Європейському регіоні виявив існування три- та чотирирічних навчальних програм початкового рівня вищої освіти з фізіотерапії. Більшість відмінностей між ними полягають у кількості навчальних і практичних годин. Програми підготовки фахівців фінансуються, в основному, департаментами освіти або міністерствами охорони здоров’я. Використання системи переводу і накопичення кредитів у межах Європейського регіону на сьогодні недосконале.

У Великій Британії при багатьох університетах функціонують школи і факультети здоров’я і реабілітації, які дають можливість, окрім бакалавра та магістра фізичної терапії, здобути додаткові кваліфікації, спрямовані на здоров’язбережувальну діяльність майбутніх фахівців: бакалавра фізичної активності та здоров’я (BSc (Hons) Exercise, Physical Activity & Health), бакалавра прикладних наук у спорті (BSc (Hons) Applied Sports Science), бакалавра спортивної реабілітації (BSc (Hons) Sports Rehabilitation), магістра реабілітації (MSc/PGDip/PGCert Rehabilitation) за різними спеціалізаціями, магістра фізичної активності та здоров’я населення (MSc Physical Activity and Population Health), при підготовці останнього однією з основних навчальних дисциплін є “Збереження здоров’я” (HEP706 Health and Its Promotion).

У Німеччині в Інституті спортивних наук і спорту Університету Ерланген-Нюрнберга, одному з провідних науково-дослідних закладів у галузі фізичної активності та здоров’я Німеччини (Friedrich-Alexander-Universität Erlangen-Nü
berg), здійснюють професійну підготовку магістрів у галузі фізичної активності та здоров’я (Master of “Physical Activity and Health”). Студенти і викладачі цього інституту беруть участь у дослідницьких проектах щодо фізичної активності і здоров’я, співпрацюють з іншими європейськими і світовими організаціями й інститутами, у тому числі із Всесвітньою організацією охорони здоров’я та з Європейським Союзом, а також з університетами понад 20 країн світу.

У Франції професійну підготовку майбутніх фахівців з фізичної терапії здійснюють у масажно-кінезитерапевтичних інститутах (Masso-Kinésithérapie (IFMK), після закінчення яких випускники здобувають кваліфікацію магістра наук у галузі “Відновлення та реабілітація” (rééducation, réadaptation, réhabilitation).

У Португалії професійна підготовка майбутніх фахівців з фізіотерапії (Fisioterapeuta) здійснюється у медичних академіях і академіях фізичної культури, випускниками яких щорічно стає 180-1200 осіб.

У Чехії професія фізіотерапевта належить до медичних згідно з національним законодавством, проте в Університеті Карлова в Празі поряд з медичним факультетом, підготовка бакалаврів і магістрів з фізіотерапії здійснюється на факультеті фізичного виховання і спорту. Підготовка медичних працівників фахівцями галузі фізичного виховання і спорту цілком відповідає чинному законодавству Чеської Республіки (Закон № 96/2004).

У Польщі система професійної підготовки майбутніх фахівців з фізіотерапії двоступенева (три роки для здобуття ступеня бакалавра і два – для магістра), вона базується на стандартах освіти, викладених в наказах міністра науки і вищої освіти (Ministra Nauki i Szkolnictwa Wyższego). Підготовку майбутніх фахівців (physiotherapist) здійснюють у вищих навчальних закладах фізкультурного профілю (п’ять академій фізичної культури), медичного профілю (більше десяти медичних університетів) та інших державних і недержавних вищих навчальних закладах. Основна мета професійної діяльності майбутніх фахівців з фізичної терапії та реабілітації – часткове або повне відновлення функцій людей з особливими потребами з використанням фізичних вправ з лікувальною метою. Водночас у державі існують певні проблеми з регуляцією професійного статусу фахівця-фізіотерапевта (фізичного реабілітолога), який би чітко і в повному обсязі визначав його компетенції і професійні знання, вміння та навички, норми професійної етики. У Політехніці Радомській (Politechnikа Radomskа) на факультеті оздоровчого фізичного виховання здійснюється підготовка фахівців за напрямом “Фізичне виховання” зі спеціальності “Реабілітація та збереження здоров’я” (Rehabilitacja i promocja zdrowia). У кваліфікаційній характеристиці випускника цієї спеціальності вказано, що випускник стає компетентним фахівцем для задоволення потреб дітей і молоді у соматично-моторному розвитку та їх готовності до дбайливого ставлення до власного здоров’я, підтримує інтерес до фізичної культури протягом всього життя. Окремі навчальні дисципліни у підготовці таких фахівців орієнтовані на формування у них готовності до здоров’язбережувальної діяльності. Це, зокрема, такі дисципліни, як Promocja zdrowia – Збереження здоров’я, Metodyka profilaktyki zdrów – Методика оздоровчої профілактики, Odnowa biologiczna – Біологічне відновлення, Teoria i metod. kinezyterapii – Теорія і методика кінезитерапії, Fizykoterapia – Фізіотерапія.

До основних тенденцій вищої фізкультурної освіти у Російській Федерації щодо підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності віднесено: відсутність спеціальності “Фізична реабілітація” у структурі вищої освіти Росії та здійснення підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації лише в межах спеціалізацій і спеціалізованих магістерських програм за напрямами 032100 “Фізична культура”, 032101 “Фізична культура і спорт”, 032102 “Фізична культура для людей|лиць| з|із| відхиленнями в стані здоров’я”; наявність Російського державного освітнього стандарту спеціалізованої підготовки магістра фізичної реабілітації, який включає 1134 годин дисциплін напряму спеціалізованої підготовки (федеральний і національно-регіональний (вузівський) компоненти), 900 годин спеціальних дисциплін магістерської підготовки, 2034 годин науково-дослідної роботи та підсумкову державну атестацію майбутніх фахівців з фізичної реабілітації; наявність розгалуженої мережі вищих навчальних закладів класичного і фізкультурного профілю, які створювалися у певних регіонах Росії з метою забезпечення фахівцями з фізичної реабілітації саме цих регіонів; наявність серед майбутніх фахівців з фізичної реабілітації великої частки випускників медичних училищ і коледжів; наявність у переліку організацій і підприємств, де може працювати фахівець з фізичної реабілітації, навчальних закладів спортивної і фізкультурної спрямованості, корекційних навчальних закладів, реабілітаційних та оздоровчих центрів, наукових закладів фізкультурного профілю, державних органів і органів місцевого самоуправління, котрі відповідають за розвиток фізичної культури й спорту серед інвалідів.

Аналіз зарубіжного досвіду підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності унаочнив позитивні здобутки інших країн і дозволив використати їх у практиці вітчизняної вищої школи, у створенні підґрунтя для розробки концепції та моделі підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності.

У третьому розділі “Теорія і практика підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності” охарактеризовано проблему підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності у педагогічній теорії; обґрунтовано структуру готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності; проаналізовано сучасний стан підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності.

У працях Т. В. Бойчук, А. М. Герцика, Т. В. Д’яченко, В. О. Кукси, О.І. Міхеєнка та інших зазначається, що науковці недостатньо уваги приділяють комплексним дослідженням, присвяченим професійній підготовці майбутніх фахівців з фізичної реабілітації з урахуванням науково обґрунтованої організації процесу освіти, досвіду передових закордонних країн і регіональних особливостей України.

Сучасні вітчизняні науковці (Л. Б. Волошко, В. О. Кукса, Ю. О. Лянной, О. І. Міхеєнко, Л. П. Сущенко та інші) вбачають сутність підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності не лише у теоретичній, але й у практичній підготовці, коли студенти спрямовують свої зусилля на оволодіння уміннями та навичками застосовувати отриманні знання на практиці здоров’язбережувальної діяльності, на оволодіння уміннями та навичками формулювати професійні завдання і знаходити раціональні способи їх вирішення, на оволодіння уміннями та навичками особистісного самовираження й саморозвитку, на оволодіння уміннями та навичками здійснювати вибір оптимальних методів досягнення значних якісних і кількісних результатів здоров’язбережувальної діяльності.

У працях М. В. Дутчака розроблено та обґрунтовано перелік  компетентностей бакалавра здоров’я людини (соціально-особистісних, загальнонаукових, інструментальних, загально професійних, спеціалізовано-професійних), що відповідають характеру майбутньої професійної діяльності фахівців з фізичної реабілітації.

Дослідники К. М. Дурай-Новакова, О. М. Лугова, О. В. Погонцева, К. В. Рейда, В. А. Семиченко та інші вважають, що готовність особистості до професійної діяльності зумовлюється багатьма чинниками, насамперед системою методів і цілей, наявністю професійних знань, умінь і навичок, безпосереднім включенням особистості у діяльність, під час якої найбільш активно формуються потреби, інтереси і мотиви здобуття суттєвих, найбільш актуальних знань та вмінь.

У розділі поняття “готовність майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності” розглядається як інтегративне утворення особистості, що складається з мотиваційного, когнітивного, операційно-діяльнісного і рефлексивно-аналітичного структурних компонентів та характеризується мотивами і переконаннями до здійснення оздоровчо-профілактичних і просвітницьких заходів, а також професійно орієнтованими знаннями, уміннями й навичками та особистісними якостями, які спрямовані на відновлення втрачених функцій організму індивіда з метою досягнення ним оптимального фізичного стану.

До структурних компонентів готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності нами віднесено мотиваційний, когнітивний, операційно-діяльнісний, рефлексивно-аналітичний. Мотиваційний компонент характеризує наявність у студента мотивації до професійного навчання, яке дозволить йому здійснювати здоров’язбережувальну діяльність; когнітивний компонент відображає наявність у студента сукупності професійно орієнтованих знань, необхідних для здійснення здоров’язбережувальної діяльності; операційно-діяльнісний компонент характеризує наявність у студента проектувально-конструктивних, виконавських та аналітико-рефлексивних умінь і навичок здійснення здоров’язбережувальної діяльності; рефлексивно-аналітичний компонент відображає наявність у студента соціальної креативності та здатності до самоосвіти і саморозвитку для ефективного здійснення здоров’язбережувальної діяльності.

У результаті аналізу сучасного стану підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров’язбережувальної діяльності виокремлено основні етапи становлення національної системи підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації. Початок формування в Україні спеціальності “Фізична реабілітація” покладено у середині 90-х рр. ХХ століття, коли у вищих навчальних закладах фізкультурного профілю почали готувати фахівців з фізичної реабілітації; здійснення підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації у рамках напряму підготовки “Фізичне виховання і спорт” за спеціальністю “Фізична реабілітація” тривало до грудня 2006 року; реформування підготовки фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра відбулося у грудні 2006 року і, як наслідок, здійснення підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації у рамках галузі знань “Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини” за напрямом підготовки “Здоров’я людини”; створення у вересні 2007 року Української Асоціації фахівців фізичної реабілітації; погодження Міністерством освіти і науки України у вересні 2009 року “Освітньо-професійної програми підготовки бакалавра здоров’я людини”; підпорядкування з грудня 2010 року вищих навчальних закладів, у яких здійснюється підготовка майбутніх фахівців з фізичної реабілітації,  Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України.

Доцільність розробки означеної проблеми підтвердило проведене нами анкетування, яке показало, що студенти вищих навчальних закладів недостатньо володіють професійно орієнтованими знаннями, уміннями та навичками, що передбачають формування високого рівня готовності до здоров’язбережувальної діяльності. Водночас викладачі вищих навчальних закладів не використовують увесь арсенал новітніх методів навчання у професійній підготовці майбутніх фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах. Значна кількість співробітників реабілітаційних закладів і закладів соціального захисту населення не задоволена підготовкою студентів-практикантів, майбутніх фахівців з фізичної реабілітації, до здоров’язбережувальної діяльності. Зокрема, опитування 981 студента вищих навчальних закладів виявило, що 90,98% студентів вважають необхідним здійснювати у вищих навчальних закладах України підготовку майбутніх фахівців з фізичної реабілітації, готових і здатних до здоров’язбережувальної діяльності; 20,25% студентів вважають себе повністю підготовленими для використання засобів фізичної реабілітації у своїй майбутній здоров’язбережувальній діяльності; 39,08% студентів володіють знаннями про принципи, засоби і умови збереження та відновлення здоров’я індивіда; 24,79% студентів володіють знаннями про класифікацію здоров’язбережувальних технологій та особливості їх застосування; 17,51% студентів володіють знаннями про новітні технології планування й організації реабілітаційних заходів, що передбачають формування у майбутніх фахівців високого рівня готовності до здоров’язбережувальної діяльності; 22,55% студентів володіють уміннями застосовувати різноманітні методики для визначення рівня здоров’я індивіда, тобто кількісної його оцінки, у тому числі за допомогою комп’ютерних технологій; 21,04% студентів володіють уміннями планувати засоби, методи й форми проведення індивідуально-реабілітаційних занять; 31,66% студентів володіють уміннями здійснювати відновлення втрачених функцій, оздоровлення організму людини шляхом застосування комплексу методів і засобів фізичної реабілітації (рис. 1); 24,87% студентів володіють уміннями планування й організації комплексних реабілітаційних заходів, раціонально поєднуючи весь комплекс засобів фізичної реабілітації.