ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ЗАКЛАДУ :

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито методологічні  й теоретичні засади, наукову новизну й практичне значення дисертаційної роботи, наведено відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – „Управління інноваційним розвитком педагогічного ВНЗ як актуальна педагогічна проблема” – представлено аналіз тенденцій розвитку та проблем вищої педагогічної освіти й управління нею; визначено вимоги до формування моделі професійної діяльності майбутнього вихователя й учителя; проаналізовано теоретичні засади інноваційного розвитку та управління інноваційним розвитком ВНЗ.

На підставі аналізу наукової літератури в галузі професійної освіти, спостереження за діяльністю українських ВНЗ установлено, що за сучасних умов формуються такі тенденції розвитку системи державної вищої освіти: глобалізація, гуманізація, інформатизація освіти, особистісна орієнтація, варіативність діяльності ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, націленість на формування професійної компетентності майбутніх фахівців, управління системою вищої освіти. Доведено, що визначені тенденції зумовлюють необхідність випереджального характеру управління.

Аналіз розвитку вищої педагогічної освіти дозволив виявити, що всі тенденції розвитку вищої освіти відображені в тенденціях розвитку вищої педагогічної освіти, але вони потребують конкретизації. Основні напрями вирішення сучасних проблем педагогічної освіти: удосконалення нормативної бази; оптимізація мережі вищих навчальних педагогічних закладів; розробка концептуальних засад освітньої системи педагогічного ВНЗ; удосконалення управління педагогічним ВНЗ, формування моделі випускника, яка повинна визначати вимоги щодо його підготовки як суб’єкта мінімум семи видів діяльностей: навчальної, виховної, наукової, методичної, інноваційної, управлінської, саморозвитку.

Установлено, що впродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років у зарубіжних країнах відбулися суттєві зміни в управлінні освітою, зокрема перерозподіл відповідальності за ухвалення рішень між різними рівнями управління. Тенденції управління освітою на макрорівні (тобто державному) виявляються переважно в прогресивній децентралізації управління й делегуванні значних повноважень суспільству. Прийнято нові законодавчі та нормативні документи, які передбачають передачу права прийняття багатьох рішень – від державного до регіонального та місцевого рівнів. Це значно розширило участь різних груп педагогічної громадськості в прийнятті управлінських рішень.

Нова парадигма вищої освіти базується на „загальному управлінні якістю” (Total Quality Management, TQM) та вимогах до систем менеджменту якості Міжнародної організації зі стандартизації (Inte
ational Organization for Standardization, ISO), забезпеченні високої якості освітніх послуг і захисту прав споживачів освітніх послуг, яка передбачає побудову системи надання освітніх послуг на засадах використання визнаних у Європі моделей TQM та менеджерському стилю управління ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, що вимагає руху в напрямі гармонізованого керованого ІР; залучення працедавців до управління ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації; дотримання відкритості управління ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації; зростання впливу на прийняття відповідальних рішень усіх зацікавлених сторін (зокрема викладацького та студентського корпусу), тобто забезпечує регулярний зворотний зв’язок зі споживачами освітніх послуг з приводу оцінювання якості діяльності ВНЗ.

Обраний Україною курс на євроінтеграцію потребує обґрунтування нових підходів до управління системою освіти. Аналіз наукових джерел та реальної управлінської практики дозволив виявити проблемні зони сучасного управління ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації: неадаптованість структур управління ВНЗ до умов, що змінюються; домінування завдань поточного управління; орієнтація на досягнення цілей і завдань короткострокового періоду; відсутність системи прийняття управлінських рішень на випередження, уповільнена реакція на зміни в зовнішньому середовищі та несформованість гнучких систем управління навчальним закладом; нечіткість управлінських процедур; неякісне дотримання низки управлінських функцій, таких, як контроль, довгострокове планування тощо; зосередженість на вирішенні переважно внутрішніх завдань, відсутність науково обґрунтованих програм розвитку ВНЗ, необхідність підвищення ефективності діяльності ВНЗ та відсутність регулярного зворотного зв’язку зі споживачами освітніх послуг.

Установлено, що ліквідація цих „проблемних зон” неможлива без теоретичного обґрунтування загальної стратегії управління розвитком і функціонуванням усіх сфер діяльності ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, модернізації системи УІР ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, а саме реформування концептуальних засад управління педагогічним ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, та змісту психолого-педагогічної, методичної й практичної підготовки педагогічних кадрів як складника галузевого стандарту вищої педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Активізація інноваційної діяльності зумовила появу нових проблем, пов’язаних із забезпеченням ефективності управління здійснюваними змінами, що потребувало вдосконалення системи УІР педагогічних ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації.

Вирішення окреслених проблем потребувало уточнення й диференціації понять „передовий педагогічний досвід”, „новизна”, „нововведення”, „інновація”, „розвиток”, „інноваційний процес у педагогічному ВНЗ”; визначення ключових понять дослідження: „інноваційний розвиток педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації”, „управління інноваційним розвитком педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації”, „програма інноваційного розвитку педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації”.

На підставі узагальнювального аналізу наукового доробку в галузі інноватики інноваційний процес було визначено як нововведення, що може змінювати цілі, умови, зміст, засоби, масштаби, методи, форми діяльності; відповідає вимогам сучасності; є абсолютно новим або відносно новим (тобто використаним в іншій галузі); веде до якісно нових результатів. За умов інноваційної моделі розвитку ВНЗ для цілісного осмислення інноваційних процесів необхідно враховувати визначені сучасні тенденції вищої педагогічної освіти та її актуальні проблеми.

На основі аналізу психолого-педагогічних джерел установлено, що безпосередніми об’єктами змін при впровадженні інноваційних процесів в управлінні освітніми закладами можуть бути цілі, умови, зміст, засоби, масштаби, методи, форми організації відповідних процесів.

Змістовний аналіз різних підходів щодо визначення структури, етапів і впровадження інновацій дозволив розробити технологію реалізації інноваційних процесів у вищих навчальних педагогічних закладах ІІІ – ІV рівня акредитації.

Проблему ІР ВНЗ останнім часом досить активно досліджують (В. І. Андреєв, Г. В. Єльникова, І. А. Зязюн, О. Г. Козлова, В. І. Луговий, В. М. Мадзігон, Л. А. Машкіна, В. В. Олійник, В. Ф. Паламарчук, М. М. Поташник, І. А. Пригожин, К. Роджерс, О. Я. Савченко, Г. К. Селевко, В. А. Семиченко, В. О. Сластьонін, С. О. Сисоєва, О. В. Сухомлинська, Є. М. Хриков, Н. Р. Юсуфбекова та ін.). Однак засади УІР у педагогічному ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації не досліджено з позицій інноваційного менеджменту.

На підставі аналізу наукових підходів до управління розвитком освітніх установ та психолого-педагогічних основ розвитку освітньої системи педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, дефініцій і сутності понять „управління”, „освітня система”, сучасних моделей управління навчальним закладом, запропонованих Г. В. Єльниковою, О. В. Єльніковою, Л. І. Даниленко, В. С. Лазаревим, М. М. Поташником, Є. М. Хриковим, установлено, що багато зазначених компонентів при певній модифікації можуть бути перенесені й на педагогічні вищі навчальні заклади. Але при цьому мають бути враховані суттєві відмінності в змісті цілей, технологіях, організації навчання та виховання, притаманних педагогічному ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації в процесі УІР.

Під поняттям „інноваційний розвиток педагогічного ВНЗ” ми розуміємо процес переходу ВНЗ у новий стан, який відповідає прогресивним тенденціям розвитку педагогічної освіти, потенційним можливостям навчального закладу та забезпечує відповідний рівень освітньої діяльності. „Управління інноваційним розвитком педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації” визначено нами як діяльність управлінської підсистеми, спрямованої на реалізацію концепції гармонізованого керування освітньою системою ВНЗ, упровадження програм розвитку ВНЗ з урахуванням умов внутрішнього та зовнішнього середовищ і веде до набуття ВНЗ таких ознак, як: інноваційність, прогностичність, стратегічність, ефективність, цілеспрямованість, забезпечення високої якості та регулярного зворотного зв’язку. Під поняттям „програма ІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації” було визначено модель процесу скоординованих інновацій, що визначає, якою має стати освітня система педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації в перспективі; що, коли і як для цього потрібно зробити. Програма задає загальні цілі розвитку педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, цілі окремих нововведень (інноваційних проектів) і способи їх досягнення, а її зміст визначає специфіку управлінських завдань розвитку педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації як особливого типу освітньої установи.

На підставі цілісного аналізу було обґрунтовано вибір підходів до УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації, а саме: стратегічний, синергетичний, системний, ситуаційний, процесний, особистісно орієнтований, гуманістично-інноваційний. Застосування сукупності визначених підходів та врахування психолого-педагогічних умов ІР освітньої системи педагогічного ВНЗ стало підґрунтям для подальшої розробки теоретичної моделі системи УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації.

У другому розділі „Теоретичні та методичні засади управління інноваційним розвитком педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації” представлено загальну характеристику системи УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації; надано теоретичне та методологічне обґрунтування цілей УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації; виявлено комплекс закономірностей, обґрунтовано й розроблено принципи, визначено функції системи УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації; обґрунтовано методи й розроблено організаційну структуру системи УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації.

Теорію управління ВНЗ як соціальними системами розробляли такі провідні науковці, як: В. І. Бондар, Ю. В. Васильєв, Г. А. Дмитренко, В. В. Докучаєва, Г. В. Єльникова, О. М. Коберник, В. С. Курило, В. І. Маслов, В. В. Олійник, Н. М. Островерхова, В. Ф. Паламарчук, В. С. Пікельна, Є. М. Хриков, Т. І. Шамова та ін., однак, на жаль, ця проблема не розглядалася з урахуванням інноваційних змін щодо педагогічних ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації.

За сучасних умов, при переході на принципово нову гуманістично-інноваційну, особистісно орієнтовану освітню модель одним з найважливіших завдань є розробка теоретичних і методичних засад системи УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації. В управлінні ІР педагогічного ВНЗ та іншими освітніми закладами є багато спільного – це здебільшого цілі, зміст і технології освіти, але є й істотні відмінності відповідно до профілю ВНЗ (технічні, педагогічні, юридичні тощо), різноманіття об’єктів управління не може не позначитися на змісті й методах вирішення управлінських завдань.

Систему УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації розглянуто як сукупність пов’язаних між собою інноваційних змін, що забезпечують перехід керованого об’єкта в якісно інший стан. Система УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації потребувала, щоб вибір будь-якої інновації здійснювався й з позиції поліпшення результатів діяльності ВНЗ загалом, й окремої його частини.

Для розробки системи УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації було проаналізовано понад 40 визначень поняття „система” й на цій підставі уточнено поняття системи як цілісної сукупності взаємопов’язаних, взаємозалежних елементів, здатних при активній взаємодії з навколишнім середовищем набувати ознак варіативності та детермінованості, змінювати структуру, зберігаючи відносну ізольованість та цілісність для досягнення бажаного результату.

Систему УІР педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації було визначено як сукупність складників (цілі, підходи, закономірності, принципи, технологія, функції, методи, організаційна структура та програма ІР), пов’язаних між собою так, що утворюється ціле, здатне змінювати освітню систему педагогічного ВНЗ ІІІ – ІV рівня акредитації (рис. 1).