Замовити дисертацію ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У СФЕРІ ОСВІТНЬО-ОЗДОРОВЛЮВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ :

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання, методологічні та теоретичні основи, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, висвітлено відомості про апробацію та впровадження його результатів у практику діяльності ДНЗ.

У першому розділі – “Теоретичні засади професійного розвитку педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів”– окреслено концептуальні підходи до професійного розвитку особистості, здійснено характеристику базових понять дослідження, актуалізовано погляди науковців щодо тлумачення поняття “професійна компетентність педагогічного працівника”, обґрунтовано можливості застосування основних ідей педагогічного менеджменту в освітньо-оздоровлювальної діяльності ДНЗ.

У результаті теоретичного аналізу проблеми уточнено базові поняття дослідження “професійний розвиток”, “фахівець дошкільного навчального закладу”, “освітньо-оздоровлювальна діяльність”, розкрито їх сутність та збагачено зміст. У межах дослідження освітньо-оздоровлювальна діяльність тлумачиться як спеціально організований, нормований процес взаємодії фахівців, вихованців та їхніх батьків, метою якого є реалізація комплексу педагогічних заходів, спрямованих на засвоєння дошкільниками систематизованих знань, умінь і навичок здорового способу життя.

У ході узагальнення та систематизації наукових досліджень визначено концептуальні засади професійного розвитку особистості. Окреслено пріоритетні андрагогічні завдання професійного навчання на робочому місці, що передбачає: здійснення моніторингу типових й індивідуальних проблем працівників; надання допомоги у самовизначенні та виборі необхідної освітньої траєкторії професійного розвитку; створення сприятливих психолого-педагогічних умов для усвідомлення перспектив професійного й особистісного зростання; формування ситуації міжсуб’єктної взаємодії під час навчання; надання кожному працівнику можливості самовираження і самоствердження у середовищі колег шляхом презентації особистого позитивного досвіду.

Визначено концептуальні підходи до професійного розвитку особистості. До таких віднесено: системний підхід, що передбачає виокремлення системи, її структури, елементів як на рівні системи в цілому, так і кожної з її підсистем, з урахуванням очікуваного кінцевого результату. Згідно з цим підходом, людина є інтегральним суб’єктом системи професійної діяльності. Наступний підхід – особистісний – тлумачиться у кількох площинах наукового розгляду, а саме: як синтез напрямів педагогічної діяльності навколо її головної мети – особистості фахівця, як пояснювальний принцип, що розкриває механізм особистісних новоутворень; як керівна ідея свободи особистості фахівця в освітньому процесі. Інший підхід до професійного розвитку – професіографічний – передбачає, що професійна діяльність педагога у контексті досліджуваної проблеми може бути визначена як система взаємопов’язаних елементів і дій, які характеризують особистість фахівця, зокрема, його професійну спрямованість, знання основ наук, що передбачає підвищення рівня педагогічної майстерності і реалізацію неперервної самоосвіти. Основою реалізації компетентнісного підходу визначено формування компетентностей (комплексу компетенцій), в яких особистість, формуючись у діяльності і спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності та характер спілкування. Доведено, що в межах проведеного дослідження актуальним є акмеологічний підхід, що характеризується сукупністю принципів, методів і прийомів вирішення проблем творчого зростання особистості, досягнення нею професійних та особистісних вершин і впровадження їх як особистісних орієнтирів у контексті мотивації професійної діяльності, професійного становлення і саморозвитку. Викладене передбачає визначення педагогами особистісних цілей професійної діяльності і самовдосконалення, сформованість професійних інтересів і потреб, наявність здатності до рефлексії, прогнозованість професійних орієнтирів, прагнення до саморозвитку і творчо-пошукової професійної самореалізації.

На основі теоретичного аналізу проблеми з’ясовано сутність поняття “професійна компетентність” як складової інтегральної характеристики професійного розвитку, структурними компонентами якої є соціально-професійна спрямованість, професійно важливі якості, відповідні психофізіологічні властивості. Виявлено, що підвищення рівня професійної компетентності позитивно впливає на процес професійного розвитку особистості.

Окреслено роль і значення педагогічного менеджменту професійного розвитку фахівців ДНЗ, виокремлено два його рівні: керівник – колектив педагогів і співробітників; педагог – діти. Зазначено, що і керівник ДНЗ, і педагоги є менеджерами відповідного рівня, а їхня професійна діяльність має ґрунтуватися на провідних положеннях педагогічного менеджменту, що визначаються відповідною метою – забезпечення продуктивної діяльності співробітників шляхом їхнього професійного розвитку, саморозвитку, використання творчого потенціалу (І рівень); здійснення оптимального управління освітнім процесом при максимальній реалізації можливостей і розвитку здібностей кожної дитини (ІІ рівень). На основі зазначеного виокремлено підрівні, що зумовлені організаційною структурою дошкільного закладу і взаємодією педагогів і дітей. На основі розгляду концептуальних основ менеджменту професійного розвитку зазначено, що його підґрунтям є саморозвиток фахівців, який має здійснюється на трьох рівнях – індивідуальному, груповому й організаційному. У ході дослідження обґрунтовано думку, що процес розподілу ролей передбачає певну субординацію. У першу чергу відповідальність за розвиток кожного фахівця покладається на нього самого, що є основою саморозвитку. Методист ДНЗ виконує роль наставника, тобто координує дії фахівця; внутрішнім консультантом виступає завідувач дошкільного навчального закладу.

Конкретизація теоретико-методичних засад професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності вимагає детального розгляду психологічних та педагогічних підходів до дослідження окресленої проблеми.

У другому розділі – “Психолого-педагогічні підходи до оздоровлення дошкільників” – окреслено історико-педагогічний та сучасні підходи до зміцнення і збереження здоров’я підростаючого покоління.

У результаті історико-педагогічного аналізу досліджуваної проблеми, що ґрунтується на системному розгляді поглядів педагогів і філософів минулого, визначено шляхи, методи і засоби фізичного виховання, зміцнення і збереження здоров’я підростаючого покоління. До таких віднесено: систему фізичного виховання майбутнього джентльмена, розроблену Дж. Локком; “суглобову гімнастику” Й Песталоцці; мету, зміст і форми фізичного виховання, обґрунтовані К. Д. Ушинським згідно з основами анатомії і фізіології людини, медицини, санітарії і гігієни. Вагомим для дослідження визначеної проблеми визнано: ідеї щодо важливості інтелектуалізації фізичних вправ та шляхів застосовування рухливих ігор, запропоновані П. Ф. Лесгафтом; комплексний підхід до виховання духа і тіла підростаючого покоління, запропонований І. Боберським; впровадження української системи тіловиховання, обґрунтованої Г. Г. Ващенком; методики організації рухливих ігор і забав, розробленої П. І. Франком тощо.

У ході дослідження доведено, що оздоровлення дошкільників має бути спрямоване на підвищення потенціалу здоров’я з урахуванням його наявного рівня. Цей процес передбачає розробку стратегій, не обмежених лікувальними заходами і боротьбою зі шкідливими звичками, і дає можливість розглядати людський організм як соціальну сутність. Важливість і актуальність означеного напряму підтверджується наявністю достатньої кількості парціальних і комплексних програм, де пропонується застосування різних засобів вирішення оздоровлювальних, виховних і освітніх завдань фізичного виховання дошкільників.

Визначено мету, завдання і принципи Педагогіки оздоровлення як міждисциплінарного науково-практичного напряму вікової фізіології, гігієни, педіатрії, педагогіки, дитячої психології. На основі теоретичного узагальнення сучасних підходів до розв’язання проблеми оздоровлення дошкільників і згідно з основними положеннями Педагогіки оздоровлення обґрунтовано вимоги до організації освітньо-виховного процесу в ДНЗ, пріоритетними серед яких є: дидактичні – створення умов для залучення дітей до здорового способу життя, надання їм знань щодо безпеки життєдіяльності, зміцнення і збереження здоров’я; гігієнічні – додержання гігієнічних умов у приміщеннях ДНЗ, удосконалення у дошкільників культурно-гігієнічних навичок; психологічні – забезпечення комфортної психологічної атмосфери, а також виховання у дітей позитивного ставлення до фізичної культури, фізкультурно-оздоровлювальних заходів.

Визначено, що серед засобів освітньо-оздоровлювальної діяльності пріоритетними є режим, різні види рухів, фізичні вправи, загартування тощо.

Розглянуто парадигмальний підхід в освітньо-оздоровлювальній діяльності ДНЗ. Виокремлено й охарактеризовано чотири основні групи освітніх парадигм, а саме: соціоцентриські, персоноцентриські, природо-орієнтовані, культуро-орієнтовані.

Зазначено, що організація освітньо-оздоровлювальної діяльності в ДНЗ передбачає поліпарадигмальний підхід з домінуванням природо-орієнтованих зразків поведінки. У межах означеної групи особливої актуальності набуває парадигма культури здоров’я, що визначає зв’язок людини з природою, соціально орієнтованим суспільством і здоров’ям, тому головними завданнями є підвищення якості здоров’я людини, формування культури здоров’я і здорового способу життя, а також розробка нових підходів до вирішення окресленої проблеми.

Основними положеннями парадигми культури здоров’я визначено пріоритетну гуманізацію, спрямовану на всі сфери життєдіяльності людини, утвердження єдності загальнолюдських і загальнокультурних цінностей. З’ясовано, що особливе значення ефективної соціологізації реалізується шляхом підвищення уваги до соціальних аспектів розвитку особистості (соціальна екологія, соціальна інфраструктура тощо) та ноосферної екологізації, яка передбачає розгляд людини у нерозривному зв’язку із навколишнім середовищем, умовами життя. Доведено, що екологізація процесу навчання є характерною рисою всього міждисциплінарного комплексу наук, предметом дослідження якого є взаємодія суспільства, виробництва і навколишнього середовища (“екорозвиток”, прогностична економізація, спрямованість на оздоровлення населення).

У третьому розділі – “Професійний розвиток педагогів за рубежем” – визначено мету, характерні риси і форми професійного розвитку педагогів країн Європейського Союзу, а також Канади, Російської Федерації, США, Японії.

Висвітлено пріоритетні завдання професійного розвитку педагогів, а саме: забезпечення неперервності цього процесу як складової розвитку всього освітнього закладу; визначення провідної ролі самоосвіти; створення умов для відповідної методичної підтримки.

Зазначено, що програми неперервної професійної освіти, а, відтак, професійного розвитку педагогів, підтримуються на державному рівні. Їх реалізації надається вагоме значення з урахуванням економічних, етнічних та інших особливостей країни. Оптимальні умови для професійного розвитку створюються у навчальних закладах, де майбутні фахівці опановують професію, та в освітніх закладах, де вони здійснюють професійну діяльність. Це зумовлює можливість підвищення кваліфікації як з відривом, так і без відриву від основної професійної діяльності. У багатьох країнах світу (Великобританія, США, Фінляндія, Японія) все більшого значення набуває професійний розвиток педагогів безпосередньо на робочих місцях, що вимагає від адміністрації закладу освіти створення відповідних умов.

Обґрунтовано, що пріоритетними напрямами професійного розвитку педагогів визначаються його висока якість, формування професіоналізму, професійної компетентності, розв’язання проблеми тісної співпраці учасників навчального середовища з родинами дітей. Програми професійного розвитку педагогів таких країн, як Канада, Німеччина, США, Чехія спрямовано на забезпечення здатності педагога до реалізації у професійній діяльності рівноправного відображення культурних і етнічних особливостей країни, доброзичливого ставлення до різних соціальних верств населення, виховання у підростаючого покоління патріотизму і національної гордості у контексті забезпечення процесів інтеграції і збалансування економіки, навколишнього середовища і суспільства.

З’ясовано, що нагальними питаннями, які потребують поглиблення, розширення й оновлення професійних знань, умінь і навичок педагогів зарубіжних країн, є: впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, співпраця між суспільними інституціями, реалізація основних положень педагогічного менеджменту, створення умов для навчання дітей з особливими потребами, налагодження міжособистісних взаємин з колегами, вихованцями та їхніми батьками, здатність педагогів визначати проблемні ситуації та запобігати їм, уміння приймати професійні рішення в аспекті врахування потреб освітнього закладу.

Доведено, що сьогодні у зарубіжних країнах реалізуються різноманітні форми професійного розвитку фахівців галузі освіти. У Російській Федерації впроваджено модель підвищення кваліфікації, яка передбачає перехід на автономний режим роботи закладів, що здійснюють професійне навчання, можливість вибору педагогами варіантів підвищення кваліфікації згідно із своїми інтересами і потребами, можливість заздалегідь ознайомитися з програмою обраного курсу, реалізацію системи тьюторства.

Визначено основні форми професійного розвитку педагогів у зарубіжних країнах (модерація, дистанційне, корпоративне навчання тощо), елементи яких можуть бути реалізовані у вітчизняній педагогічній практиці професійного розвитку фахівців у сфері оздоровлення дітей дошкільного віку.

У четвертому розділі – “Побудова моделі професійного розвитку фахівців дошкільних навчальних закладів у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності” – обґрунтовано структуру, критерії та рівні професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності, представлено програму експериментального дослідження, охарактеризовано стан професійного розвитку інструкторів з фізкультури і вихователів ДНЗ; обґрунтовано концепцію та модель професійного розвитку зазначених фахівців у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності.

У дослідженні визначено компоненти професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності.

Зміст цільового компоненту передбачає прийняття спеціалістами цілей і завдань професійного розвитку у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності, а саме: розуміння необхідності врахування стану здоров’я дітей, особливостей їхнього фізичного розвитку в дошкільний період; пошук шляхів вирішення проблем оздоровлення зазначеної категорії дітей; участь у розробці методів і прийомів організації цього процесу з метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності у ДНЗ; створення умов для цілеспрямованої соціалізації особистості дитини, введення її у світ природних і людських зв’язків і стосунків, гармонійної сучасної освіти з урахуванням індивідуальних можливостей; реалізацію педагогічної взаємодії з батьками, орієнтацію на визначальну роль сім’ї в освітньо-оздоровлювальній діяльності, конструктивні, партнерські стосунки з дитиною; прагнення до підвищення рівня професійної компетентності у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності; створення умов для співробітництва, гуманізації навколишнього середовища, підвищення соціального статусу ДНЗ.

Ціннісно-мотиваційний – включає: усвідомлення необхідності постійного професійного розвитку; спрямованість на створення умов для інноваційної освітньо-оздоровлювальної діяльності з урахуванням індивідуально-типологічних особливостей дітей, усвідомлення значущості цієї діяльності для зміцнення і збереження здоров’я вихованців; спрямованість на вивчення і впровадження у практику роботи результатів наукових досліджень, перспективного педагогічного досвіду з означеної проблеми, а також особистісно орієнтованих технологій; потребу в професійній самореалізації.

Змістово-операційний – представлений знаннями та вміннями щодо організації освітньо-оздоровлювальної діяльності, зокрема, створення оптимальних умов та дотримання вимог до її організації як інноваційної діяльності, змісту програм оздоровлення дошкільників, наукових підходів до визначення поняття “здорова дитина”, особистісно орієнтованого підходу до вихованців тощо.

До змісту аналітико-рефлексивного компоненту віднесено: мотиваційно-творчу активність інструкторів з фізкультури і вихователів ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності, їхні інтелектуально-логічні та інтелектуально-евристичні, світоглядні та комунікативні якості, індивідуальні особливості, здатність до самоорганізації.

Контрольно-регулювальний – визначається вмінням фахівців планувати і регулювати власну професійну діяльність, надавати їй об’єктивну оцінку.

Для встановлення відповідності професійного розвитку інструкторів з фізкультури та вихователів ДНЗ вимогам щодо організації ефективної освітньо-оздоровлювальної діяльності було виокремлено ціннісний, спонукальний, когнітивний, особистісний, результативний критерії та визначено їх показники.

Охарактеризовано рівні професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності: адаптивний (низький) – притаманний фахівцям, які знаходяться у процесі адаптації до вимог професійного вдосконалення в умовах освітньо-оздоровлювальної діяльності; репродуктивний (нижче середнього) – характеризується копіюванням педагогами зразків діяльності колег, використанням певної методичної літератури, стандартизованих методів і прийомів; локально-конструктивний (середній) – пов’язаний із умінням конструювати освітньо-оздоровлювальні ситуації; системно-конструктивний (достатній) – забезпечує конструювання освітньо-оздоровлювальної діяльності як системи; творчий (високий) – характеризується майстерністю, створенням ефективних оздоровлювальних технологій.

Для комплексного вивчення професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності розроблено програму експериментального дослідження, мета якого полягала у визначенні стану професійного розвитку фахівців та перевірці ефективності авторської моделі. Програма експерименту передбачала реалізацію складного комплексу науково-теоретичних, методичних, організаційних заходів, що здійснювалися у кілька етапів: теоретико-діагностичного, аналітико-синтетичного, експериментально-узагальнюючого, на кожному з яких досягалися певні цілі і вирішувалися окреслені завдання. Методика дослідження рівнів професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності передбачала використання інструментарію відповідної діагностики та методів оброблення і перевірки статистичної значущості експериментальних даних. З метою зіставлення кількісних показників застосовано їх стандартизацію. Достовірність та об’єктивність результатів експерименту забезпечено використанням різноманітних діагностичних засобів та перевіркою статистичної значущості отриманих даних.

У ході пошукового етапу експерименту відбувалось оцінювання фахівцями власних педагогічних якостей щодо освітньо-оздоровлювальної діяльності, що порівнювалось з оцінкою незалежних експертів. Це дало змогу дійти висновку, що об’єктивну оцінку власним педагогічним якостям дали лише 25,5 % фахівців, у решти було зафіксовано необ’єктивну самооцінку – як занижену, так і завищену. Серед чинників, що заважають ефективній організації освітньо-оздоровлювальної діяльності, фахівцями були визначені: слабка поінформованість щодо методів організації освітньо-оздоровлювальної діяльності; професійна неготовність до її здійснення; недостатнє забезпечення методичною літературою з проблеми; відсутність потреби у самовдосконаленні в цьому напрямі. У результаті анкетування батьків, а також обстеження рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості та захворюваності дітей зроблено висновок, що більшість обстежених дітей мали сприятливі умови для зміцнення і збереження здоров’я, а їхні батьки приділяли вирішенню цієї проблеми достатню увагу. У ході констатувального етапу експерименту доведено, що середні показники респондентів контрольних і експериментальних груп за цільовим, ціннісно-мотиваційним, змістово-операційним, аналітико-рефлексивним і контрольно-регулювальним компонентами, що визначають рівень професійного розвитку фахівців, були ідентичними. Аналіз показників розподілу респондентів за рівнями та статистичне опрацювання експериментальних даних дозволяє припустити рівність умов у контрольних та експериментальних групах перед проведенням формувального експерименту.

Теоретично обґрунтовано модель професійного розвитку фахівців ДНЗ у сфері освітньо-оздоровлювальної діяльності, згідно з якою соціальним замовленням є фахівець, здатний виховати здорову дитину. Реалізація змісту кожного із компонентів професійного розвитку відбувалася на таких етапах професійного розвитку фахівців: діагностичному, когнітивному, діяльнісному, рефлексивному, завершувальному (рис. 1).