Замовити дисертацію МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОЇ КАРТИ В ШКІЛЬНИХ КУРСАХ ФІЗИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ :

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету, задачі, методологію й методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, подано відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Проблема формування картографічних понять в педагогічній теорії і практиці» – розглянуто проблему формування картографічних понять та методики вивчення географічної карти у філософській та психолого-педагогічній літературі.

Історія картографії є невід’ємною частиною історії цивілізації. Сучасна картографія має стійкі двосторонні зв’язки з багатьма філософськими, природничими і технічними науками, використовуючи їхні досягнення, нові ідеї і технології і водночас надає їм широке поле для докладання зусиль, сприяє розвитку їхньої теорії і методології. Поряд з науками про Землю, соціально-економічними науками картографія перебуває в тісному контакті із логіко-філософськими науками – теорією відображення, теорією моделювання, формальною логікою, системним аналізом. Під час дослідження проблем сприйняття картографічного зображення залучаються методи психології. Остання теза стосується і методики картографії, зокрема шкільної.

Класичними для географії є поняття «образ місця» і «образ країни», якими широко користуються в міждисциплінарному пізнанні простору. Географічний образ дозволяє вирішувати завдання ідентифікації таких понять, як місце, регіон, простір, територія. Саме тому формування цих понять у шкільній картографії є надзвичайно важливим і, на наш погляд, є, певною мірою, недосконалим без усвідомлення і засвоєння учнями географічної карти.

Огляд літератури, проведені нами дослідження дозволили виявити той факт, що багато людей зазнають серйозних труднощів, зіткнувшись із завданнями про географічний простір і просторові взаємозв’язки і взаємовідношення. Саме тому, як одну із надзадач географічної освіти, ми розглядаємо необхідність формування просторових умінь і навичок у процесі роботи із картами та іншими графічними засобами відображення навколишнього світу.

У сучасній психологічній науці розроблено і послідовно впроваджено відносно нові напрями досліджень, зокрема, такого особливого виду інтелекту, як просторовий, що передбачає добре орієнтування в просторі, виявляється у розв’язанні задач, пов’язаних із навігаційною справою, використанні системи символів. Дослідження природи просторового інтелекту важливе для обґрунтування методик його формування в учнів, діагностики здібностей учнів до просторової орієнтації і необхідності врахування цих здібностей у процесі навчання географії. З огляду на зазначене вище від 30-х років минулого століття і до сьогодні залишається актуальним для психологічної науки та дидактики питання об’єктивації абстракції в наочних образах, формування географічного образу території та розуміння учнями просторових взаємозв’язків і взаємовідношень. На нашу думку, результати таких психологічних досліджень мають повніше враховуватись при формуванні як змісту шкільних географічних курсів, так і методик їх викладання, особливо в частині формування картографічних понять.

Важливою складовою досліджуваної нами проблеми є вивчення та аналіз етапів розвитку методики формування картографічних понять у педагогіці радянської школи ХХ століття, сучасного стану системи шкільного картознавства в Україні і в зарубіжних країнах. Нами констатовано певну залежність рівня методики викладання шкільної картографії від уваги держави до картографічної освіти громадян. Висновок, який можна зробити на основі аналізу розвитку шкільної картографії, полягає в тому, що в ній можна виділити певні періоди посиленої уваги до карти, активного пошуку нових методик та спаду інтересу, який позначався на якісних і кількісних показниках навчальних програм та підручників щодо картографічного блоку.

Система картографічних знань і умінь у шкільній географії має відповідати як сучасному розвитку картографічної науки так і меті, цілям та завданням загальної середньої освіти. Сучасна освітня парадигма з її особистісно орієнтованою, компетентнісною, практичною спрямованістю визначає необхідність узгодження змісту та обсягів картографічних знань і умінь і оброблення й уніфікація їх відповідно до основних детермінант географічної освіти.

Чинна нині шкільна картографія, на наш погляд, становить усічений варіант системи картографічних знань і умінь шкільної географії 70-х років ХХ століття, не повною мірою відповідає сучасним потребам суспільства і тому потребує подальшої модернізації.

Останніми роками вітчизняними вченими й методистами було створено певну базу науково-методичних матеріалів з теорії та практики шкільної картографії. Провідні науковці в галузі вітчизняної та зарубіжної картографії опублікували ряд робіт, які значною мірою поліпшили можливості вчителів-практиків в організації самоосвіти і навчально-виховного процесу в школі з найбільш складних або недостатньо висвітлених у методичній літературі питань картографії. В окреслений час формулюються головні ознаки поняття «картографічна грамотність». Разом з тим, ми поділяємо думку багатьох методистів про те, що останні п’ятдесят років методика викладання картографічних знань і стиль їх викладення в підручниках географії не зазнав кардинальних змін, а обсяг картографічного матеріалу, у зв’язку із скороченням часу на його вивчення, суттєво зменшився.

Географічна компонента Державного стандарту базової і повної середньої освіти в частині формування просторового уявлення про Землю потребує подальшого вдосконалення і розвитку, у т.ч. щодо питань про суть і властивості карти як джерела географічної інформації та географічних знань. Картографічним поняттям вищого рангу в шкільній географії є поняття про географічну карту. Щоб досягти його розуміння, учні повинні оволодіти значною кількістю картографічних понять нижчих рангів і порядків. Серед інших, підпорядкованих поняттю «географічна карта», є поняття про властивості географічної карти – математичну визначеність, генералізованість та символічність (знаковість) зображення.

Аналіз попередніх редакцій і нині чинних програм дає нам змогу зробити висновок, що питання картографічної освіти в них висвітлено на певному рівні, проте констатуємо не співвіднесення змістових блоків програм різних курсів і певну неузгодженість у підходах до формування окремих змістових ліній. На наш погляд, картографічну складову всіх географічних курсів, як у программах, так і в підручниках має розробляти й координувати один автор (колектив), що уможливить забезпечення принципу наступності. Необхідно чітко виписати у змісті програм з фізичної географії властивості географічної карти із чіткими критеріями щодо їх знання у вимогах до навчальних досягнень учнів; змінити ситуацію, коли формування елементів системи картографічних знань і умінь через окремо виділені теми відбувається тільки у шостому класі, а в наступних класах карта, здебільшого, використовується як наочний посібник і джерело знань, не будучи об’єктом вивчення. Тому слід внести теоретичні картографічні питання до всіх курсів фізичної географії з метою більш наукового відображення окремих картографічних тем і для забезпечити концентричної структури вивчення картографії.

Активізація використання в навчальному процесі нових електронних картографічних творів, навчальних програмних продуктів стимулюватиме подальший розвиток методики картографії, створення нових методичних прийомів та організаційних форм для вивчення географічної карти в шкільних курсах географії.

Методом контент-аналізу, вивченням педагогічної практики нами встановлено, що методисти та вчителі географії приділяють недостатню увагу питанням картографічної освіти. У більшості досліджених матеріалів відсутній системний, комплексний підхід учителів до вивчення картографічних питань, зокрема, географічної карти. За змістовим та методичним наповненням переважна більшість розробок базуються на традиційних підходах до формування картографічних понять.

У другому розділі «Методика засвоєння географічної карти в шкільних курсах фізичної географії» нами було розглянуто проблеми формування картографічних понять у фізичній географії, систему методичних прийомів та завдань для вивчення географічної карти в шкільних курсах фізичної географії, методику організації та проведення дослідно-експериментального дослідження.

До ключових картографічних понять і термінів, якими ми оперуємо в роботі, віднесено поняття «географічна карта» та «властивості географічної карти».

У темі дисертаційного дослідження «Методика вивчення географічної карти в шкільних курсах фізичної географії» ми тлумачимо поняття «методика» як опис конкретних прийомів і способів педагогічної діяльності в процесі вивчення географічної карти, включаючи визначення цілей, принципів, змісту та методів навчання. Метод ми розглядаємо як сукупність кроків та дій, які необхідно здійснити для формування поняття «географічна карта». Особливі способи виконання певних операцій, дій у процесі формування картографічних понять ми відносимо до поняття «прийом».

Для курсів фізичної географії головний акцент ми зосередили на методичному супроводі вивчення таких властивостей географічної карти, як узагальнення (генералізованість) зображення, математична визначеність та умовність. Виокремивши властивості географічної карти, як одні з основних елементів шкільної картографії, ми підкреслюємо, що картографічні поняття вищих рангів (І, ІІ) можуть бути сформованими тільки за умови глибокого усвідомлення учнями понять нижчих рангів, а, отже вся методика шкільної картографії має будуватися на засадах системності і неперервності процесу. Для формування кожного поняття слід добирати певну систему, поєднання методів і методичних прийомів. Завдяки такому підходу забезпечується реалізація інтелектуального, емоційного і практичного факторів у навчально-виховному процесі.

Для більш системної й ефективної організації роботи з картою на уроках географії ми виділили основні форми використання географічних карт. Будь-якому виду використання карти має передувати ознайомлення з нею, спочатку більш загальне, а потім і поглиблене. Перше можна назвати представленням карти, друге – її аналізом і оцінкою. Використання карт у шкільних курсах фізичної географії передбачає орієнтування за картою, читання однієї, двох або кількох карт, отримання за картами кількісних характеристик територій (картометрія), застосування карт у якості основи для побудови нової карти, використання карти в якості джерела для побудови інших картографічних творів.

На наш погляд, важливо поміж великої кількості різноманітних завдань для роботи з картою виділити типові. Необхідність цього викликана тим, що при переході від одного типового завдання до іншого відбувається певне ускладнення прийомів роботи з картами, учнями набуваються нові уміння. Приклади створених типових завдань супроводжуємо конкретними завданнями даного типу. Типові завдання подаємо в порядку зростання ступеня їх складності. На основі досліджень ми дійшли висновку, що кожну нову карту учням потрібно якісно «представити», тобто ознайомити їх із заголовком і легендою, розміщенням на карті додаткових даних і вказати, на що потрібно звернути найбільшу увагу при роботі з нею.

При переході до розгляду масштабу карти ми пропонуємо пропедевтичні вправи (приблизне орієнтуванні у відстанях через визначення розташування свого населеного пункту на карті, величини певних об’єктів шляхом порівняння з ними розмірів інших відомих об’єктів). Практика засвідчує, що через певний час представлення карти вчителем можна і потрібно замінити аналізом карти самими учнями.

Ознайомлення з типами карт має велике пізнавальне значення: учні повинні усвідомити поняття про найважливіші категорії тематичних карт природи, причому для роботи з новою тематичною картою слід виділити час і місце на уроці географії. На завершальному курсі фізичної географії поступово нівелюється необхідність характеризувати кожен вид тематичної карти. За умови системної роботи з картою впродовж попередніх курсів учні оволодівають поняттям про аналіз карти й розвивати вміння аналізувати в картографічному розумінні будь яку карту. Висуваючи такі вимоги, ми виходили з того, що поняття про аналіз карти належить до найважливіших картографічних понять. Аналізуючи карту будь-якого змісту, учень повинен за її назвою, легендою і власне картографічним зображенням визначити, до якої групи вона належить за масштабом, змістом і призначенням. За картографічною сіткою він повинен з’ясувати, чи є на карті спотворення довжин, площ і кутів, які ділянки мають найбільші спотворення і який на них приблизно окремий масштаб. Потрібні для такого аналізу теоретичні знання математичної основи карт закладаються в шостому та сьомому класі. Це поняття про спотворення і їх види, про головний і окремий масштаби. Без таких знань і умінь неможливо дати оцінку карті щодо її придатності для проведення вимірювань.

Головною частиною аналізу має бути вивчення того, як саме відображене явище, що складає тему карти. Спочатку потрібно уважно вивчити легенду карти, яка вкаже елементи природи, відтворені на карті; які особливості або властивості цих елементів розкриті; чи є якісна або кількісна характеристика цих властивостей; які одиниці вимірювання застосовані і яка їх градація. Проте, для повного аналізу карти, отримання правильного розуміння відображеного на карті явища, крім вивчення умовних знаків, потрібно вказати спосіб картографування. Способи картографування належать до понять, які слабко розкриті в методичній літературі. Водночас, ці способи широко застосовуються на картах шкільних навчальних атласів.

У методиці викладання географії виділяють три основні мети, які досягаються шляхом вивчення географічної карти: навчити учнів розуміти, читати і знати карту. Формування понять про географічну карту, її суть та основні властивості належить до найбільш актуальних, ключових у шкільній картографії. Здійснені дослідження доводять слушність того, що учні сприймають більшість об’єктів на карті без урахування факту відбору. Нами встановлено, що без повноцінно сформованих знань про математичну основу карт, усвідомлення учнями просторової комбінації картографічних знаків на початку вивчення шкільної географії, в учнів шостого і сьомого класів географічний образ територій формується із суттєвими відмінами від реального. Методика фізичної географії правомірно вимагає вироблення в учнів уміння «бачити» за умовними позначеннями на карті реальну дійсність.

Суттєвим доповненням до теоретичних матеріалів наших досліджень, отриманих з літературних джерел, стали результати констатувального експерименту. Аналіз результатів, проведених нами контрольних робіт, зрізів знань показує, що значна частина учнів (20,5%) не засвоїли необхідної кількості картографічних понять, які вимагає програма. Частина завдань, які були дещо відмінними від типових завдань підручника і мали творчий характер, виявилися непосильними для 68,5 % учнів. Однією із причин такого стану є та, що підручники для сьомого і восьмого класів попереднього покоління не містили достатньої теоретичної і практичної бази для самостійного опанування учнями основами картографії. Ураховуючи те, що в констатувальному експерименті брали участь близько 1294 учнів 6–8 класів різних регіонів, ми можемо стверджувати про досить низький рівень картографічної грамотності більшості учнів.

Як складову частину констатувального експерименту, у 9 школах Дніпропетровської області було проведено анкетування учнів з метою з’ясування питань щодо використання різноманітних картографічних творів на уроках географії, зокрема атласів та стінних карт; значення карт та планів у житті конкретного учня, його сім’ї; новітніх засобів орієнтування в просторі тощо. В анкетуванні взяли участь близько 200 учнів 6–8 класів. Аналіз відповідей на наші запитання став підставою для певних висновків і базою для формувального експерименту, дозволив накреслити шляхи удосконалення змісту завдань для учнів, використання ефективних форм і методів у вивченні навчального матеріалу з метою формування картографічних понять, умінь та навичок роботи з географічною картою.

Результати констатувального експерименту з проблеми вивчення географічної карти в шкільних курсах фізичної географії дозволили на першому етапі дослідження визначити три групи учнів: I група – учні з достатнім рівнем сформованості картографічних знань і умінь (від 7 до 12 балів за дванадцятибальною шкалою оцінювання навчальних досягнень) – (11 %); II група – учні, які мають задовільний рівень володіння програмовим картографічним матеріалом (від 4 до 6 балів за дванадцятибальною шкалою оцінювання навчальних досягнень) – (68,5 %); III група – учні, які засвоїли програму шкільного картознавства незадовільно (від 1 до 3 балів за дванадцятибальною шкалою оцінювання навчальних досягнень) – (20,5 %).

До першої групи було віднесено учнів із високими показниками виконання завдань як репродуктивного, так і творчого характеру. За даними анкет ці учні часто є учасниками різних етапів усеукраїнських географічних олімпіад, переможцями різних конкурсів, членами географічних і краєзнавчих гуртків. До певної міри це засвідчує те, що більшу частину картографічних знань ці учні отримали в позаурочний час. До другої групи було віднесено учні, які змогли виконати повністю або частково тільки прості репродуктивні завдання, які за змістом і рівнем складності дублювали завдання програмових практичних робіт. До розв’язання завдань творчого характеру, самостійної роботи з різними картами ці учні виявились не зовсім готовими. До третьої групи увійшли учні, які значну кількість завдань на знання карти та картографічних понять виконали неправильно або не виконали. Більшість із них мали низькі бали з інших предметів, а певна кількість – мала досить високі бали з географії.

Під час констатувального експерименту було досягнуто мети щодо встановлення рівня картографічної грамотності учнів на різних етапах здобуття повної загальної середньої освіти та знання ними географічної карти. За отриманими результатами ми обчислили коефіцієнт якості картографічних знань (відносна вага кількості учнів з показником виконання картографічних завдань від 7 до 12 балів), який склав лише 11 %.

За результатами констатувального експерименту ми сконструювали методичну систему із низкою рекомендацій для вчителів і дидактичних матеріалів. Основні методичні прийоми, міні-посібник для вчителів та учнів «Земля на плані та карті» з курсу загальної географії і система завдань для удосконаленої методики вивчення географічної карти в шкільних курсах фізичної географії було перевірено під час педагогічного експерименту. Експеримент було організовано відповідно до основних вимог, які висуваються до подібних досліджень і полягав у проведенні експериментальних уроків картографічного змісту в курсах загальної географії, географії материків і океанів, фізичної географії України. Упродовж чотирьох років в експериментальних класах за нашою методикою навчалися більш як 810 учнів, які пройшли повний курс фізичної географії з шостого по восьмий класи.