Замовити дисертацію СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ СЕРЕД ВИХОВАНЦІВ ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ :

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теоретико-експериментального вивчення проблеми соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ для неповнолітніх; проаналізовано ступінь розробленості проблеми; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; особистий внесок здобувача; подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Профілактика ВІЛ-інфекції серед неповнолітніх
у виховних колоніях як об’єкт соціально-педагогічного дослідження” –проаналізовано основні фактори, що призводять до поширення ВІЛ-інфекції в місцях позбавлення волі; подано характеристики вітчизняних та зарубіжних підходів до здійснення профілактики інфікування ВІЛ в установах пенітенціарної системи; окреслено теоретичні засади соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції у виховних колоніях.

На підставі аналізу педагогічної, соціологічної, психологічної літератури визначено, що досліджувана проблема є малорозробленою, хоча, у зв’язку зі стрімким поширенням ВІЛ-інфекції, у тому числі в місцях позбавлення волі, існує нагальна потреба обґрунтування системи профілактики інфікування, зокрема, серед вихованців колоній для неповнолітніх.

Вивчення і узагальнення наукових праць ряду дослідників (О. М. Балакірєвої, Н. В. Кабаченко, О. П. Пурик, Т. В. Семигіної, Н. Ф. Басова) засвідчило, що серед фахівців не існує єдиного бачення сутності ризику та уразливості до інфікування ВІЛ, а відповідно, чіткого визначення факторів уразливості та ризику, що не сприяє здійсненню ефективних профілактичних втручань.

Відтак, у ході дослідження, базуючись на ряді наукових джерел (В. В. Бєляєва, А. В. Бобрик, С. В. Ваньковський, А. С. Кузнєцова, Р. Юргенс), виокремлено та проаналізовано фактори уразливості, або загальні фактори, та фактори ризику, або специфічні фактори, інфікування ВІЛ засуджених, у тому числі неповнолітніх. Доведено, що фактори уразливості пов’язані з соціально-психологічними характеристиками засуджених (особливості підліткового віку, недостатній рівень сформованості мотиваційної сфери, високий рівень соціальної та педагогічної занедбаності, відхилення у психічному розвитку, алкоголізація та наркотизація) та особливостями пенітенціарної системи в цілому (соціальна ізоляція засуджених, гомогенність груп, загальна атмосфера насильства, відсутність профілактичних програм та цілісної політики профілактики ВІЛ). Фактори ризику пов’язані з практиками ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки серед засуджених, а саме з: уживанням психоактивних речовин, гомосексуальними контактами, нанесенням татуювань тощо. Проаналізовані фактори уразливості та фактори ризику визначають підходи, напрями та зміст профілактичної роботи в місцях позбавлення волі.

У результаті аналізу представлених у вітчизняній та зарубіжній літературі концепцій та практичних моделей профілактики інфікування ВІЛ у пенітенціарній системі виокремлено та охарактеризовано підходи до її здійснення у період з середини 80-х років ХХ ст. до початку ХХІ ст.: 1) підхід на основі заборон та обмежень, що ґрунтується на невизнанні існування ризикованих поведінкових проявів у засуджених та унеможливлює будь-які профілактичні втручання, пов’язані зі зменшенням ризику. Натомість практикується обов’язкове тестування засуджених на ВІЛ-інфекцію та ізолювання ВІЛ-інфікованих. Такі заходи яскраво показали свою неефективність, що зумовило відмову від них більшості країн світу; 2) підхід на основі моделі зменшення шкоди, або дистрибютивний підхід, засновано на розумінні того, що, якщо викорінити вживання психоактивних речовин та сексуальні контакти серед засуджених неможливо, то, принаймні, можна вплинути на зміну ризикованої щодо інфікування поведінки на більш безпечну. У межах даного підходу засудженим забезпечується доступ до презервативів, у ряді пенітенціарних систем світу здійснюються програми поширення стерильних голок та шприців, дезінфікуючих засобів; 3) медико-соціальний підхід передбачає медико-соціальну реабілітацію тих, хто практикує ризиковану щодо інфікування поведінку (зокрема, має наркозалежність); добровільне консультування і тестування на ВІЛ; лікування, догляд та підтримку ВІЛ-інфікованих та тих, хто живе зі СНІДом; дострокове звільнення хворих на СНІД; 4) підхід на основі ресоціалізації та просвітницько-профілактичних програм передбачає формування комплексу знань, уявлень та, відповідно, безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, яка б практикувалася не лише в умовах засудження, а й після звільнення. Компонентами цього підходу є: активізація діяльності з ресоціалізації засуджених; попередження насильства у місцях позбавлення волі, зокрема сексуального, та захист потерпілих; реалізація просвітницьких програм.

Три останні підходи різною мірою дозволяють усунути фактори уразливості та ризику інфікування ВІЛ засуджених, у тому числі неповнолітніх, а, отже, мають застосовуватись у комплексі. Визначено, що найбільший акцент у виховних колоніях варто зробити на підході на основі ресоціалізації та просвітницько-профілактичних програм.

Для обґрунтування теоретичних засад соціально-педагогічної профілактики інфікування ВІЛ у виховних колоніях проаналізовано психолого-педагогічні, соціально-педагогічні, соціологічні й медичні аспекти профілактичної діяльності (О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, В. П. Лютий, Р. В. Овчарова, О. П. Пурик, Т. Є. Федорченко, Л. М. Шипіцина), а також положення концепції комплексного підходу до профілактичних втручань (Н. О. Гусєва, В. М. Оржеховська, М. О. Сирота, С. В. Терницька, І. І. Хажиліна, Л. М. Шипіцина, В. М. Ялтонський, О. В. Ялтонська).

Визначено поняття “соціально-педагогічна профілактика ВІЛ-інфекції серед неповнолітніх засуджених” як напрям соціально-педагогічної діяльності, що передбачає реалізацію програм мультдисциплінарною та міжвідомчою командою фахівців в умовах пенітенціарної системи з використанням, насамперед, педагогічних механізмів впливу, спрямованих на виявлення та усунення причин та умов, що сприяють уразливості засуджених до інфікування ВІЛ, формування у них безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, а також покращення якості життя засуджених, які живуть з ВІЛ/СНІДом.

Метою соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції є формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки.

Охарактеризовано види соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції (первинна, вторинна і третинна), цільові групи та завдання профілактичних втручань відповідно до видів.

Основними принципами здійснення такої профілактики визначено: доступність, добровільність, доброзичливість, конфіденційність та анонімність в одержанні тих чи інших послуг у рамках профілактичної програми, участь молоді.

У другому розділі – “Умови соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ” – за результатами експериментального дослідження проаналізовано особливості формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки у вихованців колоній; охарактеризовано організаційно-фахове та змістово-технологічне забезпечення соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців колоній; обґрунтовано умови соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ.

У результаті проведення фокус-груп з неповнолітніми засудженими та їх анкетування щодо досвіду ризикованої поведінки конкретизовано: фактори уразливості неповнолітніх щодо інфікування (недостатня робота з формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки; недостатній рівень поінформованості засуджених про ВІЛ-інфекцію та різні аспекти ризикованої поведінки й її наслідків); фактори ризику інфікування неповнолітніх засуджених у колонії (наявність у більшості досвіду ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки до позбавлення волі; у частини засуджених – в умовах позбавлення волі, зокрема незахищених статевих контактів та виготовлення татуювань). Визначено, що досвід ризикованої щодо інфікування поведінки до засудження притаманний представникам обох статей, досвід ризикованої поведінки у місцях позбавлення волі більше притаманний хлопцям.

Оскільки формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки є метою соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед засуджених, визначено критерії та показники її сформованості: когнітивний (знання про сутність ВІЛ-інфекції та ризикованої щодо інфікування поведінки, її наслідків; розуміння сутності безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки; знання щодо пошуку інформації та допомоги у відповідних організаціях); емоційно-ціннісний (визначення цінності здоров’я як пріоритетної, умотивованість вибору практик безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, бачення власної ролі у попередженні свого інфікування ВІЛ та інфікування оточуючих, толерантне ставлення до ВІЛ-інфікованих та відсутність стигматизації); вчинковий (уміння ідентифікувати ситуації ризику та уникати їх; уміння чинити опір негативним впливам середовища, що пов’язані з ризиком інфікування ВІЛ).

З огляду на критерії та показники, визначено й охарактеризовано рівні сформованості безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки: достатній, середній та початковий.

Вихованці, в яких достатній рівень сформованості безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, мають належні знання про сутність ВІЛ-інфекції та ризики інфікування, правила та норми дотримання безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, пошук інформації з даних питань та про можливості отримання допомоги у відповідних організаціях; окрім того, визначають пріоритетність для себе цінності здоров’я, готові обирати практики безпечної поведінки як у сьогоденні, так і в майбутньому, розуміють власну роль у профілактиці ВІЛ-інфікування свого та оточуючих; у них достатньо сформовані уміння ідентифікувати ситуації ризику та уникати їх, чинити опір негативним впливам середовища, що пов’язані з ризиком інфікування ВІЛ.

Для вихованців, у яких відзначається середній рівень сформованості безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, характерна наявність базових знань про сутність ВІЛ-інфекції та ризики інфікування, норми та правила дотримання безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки. Таким вихованцям властива загальна зорієнтованість щодо шляхів пошуку інформації та можливостей отримання допомоги від організацій, що працюють у даній сфері; здоров’я для них становить цінність, однак не має першочергового значення; такі вихованці схиляються до вибору практик безпечної поведінки, однак не впевнені у власній цілковитій готовності до дотримання такого вибору у реальному житті; вони мають загальне бачення власної ролі у профілактиці ВІЛ інфекції; для таких вихованців характерна базова сформованість умінь ідентифікувати ситуації ризику та уникати їх, чинити опір негативним впливам середовища, що пов’язані з ризиком інфікування ВІЛ.

Для вихованців, у яких безпечна щодо інфікування ВІЛ поведінка сформована на початковому рівні, характерні загальні знання про існування ВІЛ-інфекції та СНІДу, однак несформовані або ж відсутні знання щодо особливостей інфікування, наслідків ризикованої поведінки, правил та норм безпечної поведінки, шляхів пошуку інформації, а також можливостей отримання допомоги від організацій, що працюють у даній сфері. Такі вихованці не мають цінності здоров’я у переліку своїх основних життєвих цінностей; відзначаються більшою готовністю до вибору практик ризикованої поведінки, а ніж безпечної; відсутністю або ж нестійким баченням власної ролі у попередженні інфікування; недостатніми або несформованими уміннями ідентифікувати ситуації ризику та уникати їх, чинити опір негативним впливам середовища, що пов’язані з ризиком інфікування ВІЛ.

Для визначення рівня сформованості у засуджених безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки було розроблено авторські діагностичні методики (анкета, програма проведення фокус-груп, бланк для визначення ціннісних орієнтацій неповнолітніх на основі методики Рокіча, пакет проблемних ситуацій з бланком оцінювання відповідей).

На наступному етапі дослідження шляхом контент-аналізу документації (планів, звітів, посадових інструкцій) та анкетування працівників виховних колоній вивчено стан соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфікування серед неповнолітніх засуджених. Зокрема, визначено та конкретизовано організаційно-фахове та змістово-технологічне забезпечення соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції, у тому числі готовність фахівців до реалізації профілактичних втручань та особливості співпраці з партнерськими організаціями. У ході міжвідомчих семінарів було окреслено основні перешкоди для профілактичної діяльності у виховних колоніях та розроблено можливі шляхи їх подолання.

На підставі здійсненого аналізу визначено та обґрунтовано умови, що забезпечують ефективність соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ для неповнолітніх, а саме: 1) підвищення рівня готовності спеціалістів до розроблення та реалізації програм соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції та формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки у вихованців; 2) розроблення та впровадження Комплексної програми соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції та формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки з використанням інтерактивних методів; 3) реалізація мультидисциплінарного та міжвідомчого підходу, що ґрунтується на ефективному партнерстві як у виховній колонії, так і між колонією та іншими державними і громадськими організаціями, що працюють у сфері профілактики ВІЛ-інфекції;
4) забезпечення активної участі неповнолітніх засуджених у розробленні та реалізації профілактичної програми.

У третьому розділі – “Експериментальна робота щодо здійснення соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ для неповнолітніх” – розкрито процедуру формувального етапу експерименту; перевірено ефективність визначених умов соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ; представлено результати експериментальної роботи.

Формувальний етап експерименту було спрямовано на створення визначених умов соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ.

Забезпечення першої умови відбувалося шляхом підготовки та впровадження Програми підвищення рівня готовності спеціалістів до розроблення та реалізації програм соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції та формування безпечної щодо інфікування поведінки у вихованців.

Програма розроблялася під час п’яти круглих столів із залученням представників пенітенціарної системи, ЦСССДМ, громадських організацій. Упроваджувалась Програма через проведення семінарів та тренінгів для мультидисциплінарних та міжвідомчих груп фахівців (загалом проведено 17 три- та чотириденних навчальних заходів).

Задля впровадження другої умови було розроблено Комплексну програму соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції та формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, а також методичне забезпечення її реалізації:
1) посібник “Активні методи просвітницької діяльності у профілактиці ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки”, в якому, окрім теоретичних основ профілактики, розкрито ефективні інноваційні методи реалізації профілактичних втручань для формування безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки: соціально-просвітницький тренінг; інтерактивна гра; “кейс-стаді” (метод навчання через аналіз практичних ситуацій); казкотерапія; форум-театр; метод “рівний – рівному”; 2) чотири настільні просвітницько-профілактичні гри: “Володар кілець”, “Крок за кроком”, “Фото-фішка”, “Що я знаю про наркотики?” (у співавторстві та за підтримки ЮНІСЕФ).

Реалізація Комплексної профілактичної програми здійснювалася на базі
11 виховних колоній (у 2008 році одну з яких було реорганізовано) мультидисциплінарними та міжвідомчими командами спеціалістів за активної участі вихованців установ.

2) Забезпечення третьої умови, а саме реалізація мультидисциплінарного та міжвідомчого підходу, що ґрунтується на ефективному партнерстві як у виховній колонії, так і між колонією та іншими державними і громадськими організаціями, що працюють у сфері профілактики ВІЛ-інфекції, відбувалося як на етапі підвищення готовності фахівців (було проведено три триденних тренінги, спрямовані на розбудову командного підходу у процесі реалізації профілактичної програми на базі виховної колонії), так і під час безпосередньої профілактичної роботи з вихованцями мультидисциплінарними та міжвідомчими командами.

3) У розробленні і самої Комплексної профілактичної програми, і методичного забезпечення її реалізації (зокрема, всіх настільних ігор, сценаріїв для форум-театру тощо) брали безпосередню участь вихованці колоній. Це надало можливість реалізувати четверту визначену нами умову соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ – забезпечення активної участі неповнолітніх засуджених у розробленні та реалізації профілактичної програми.

На контрольному етапі дослідження здійснено оцінку ефективності розроблених та впроваджених у ході формувального етапу експерименту умов соціально-педагогічної профілактики ВІЛ-інфекції.