Замовити дисертацію СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК РЕАЛЬНИХ УЧИЛИЩ В УКРАЇНІ (1872

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методи, джерельну базу, хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, представлено стан апробації та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі – «Історіографія дослідження проблеми становлення і розвитку реальних училищ» – з’ясовано стан розробленості досліджуваної проблеми у науковій літературі в її історичному розвитку (1872–1917 рр.).

Історіографічний пошук виявив, що першими до означеної проблеми звернулися учасники подій, що супроводжували суперечливий процес розвитку реальних училищ, навчальних закладів, покликаних до життя прогресом економіки і промисловості.

Встановлено, що найбільше тематичних публікацій з’явилося в 1860–1865 рр., під час обговорення проектів статутів середніх навчальних закладів (1860, 1862, 1863, 1864) та самого «Устава гимназий и прогимназий ведомтсва Министерства народного просвещения» (1864). Серед авторів таких публікацій були М.Пирогов («О предметах суджений и прений педагогических советов и гильдий» (1860), «Школа и жизнь» (1860), «Замечания на отчеты морских учебных заведений» (1860), «Мысли и замечания о проекте устава училищ министерства народного просвещения» (1860), «Об уставе новой гимназии, предполагаемой проектом преобразования морских учебных заведений» (1861)) та К.Ушинський («Педагогические сочинения Н.И.Пирогова» (1862)), де перший відстоював класичну освіту, а другий – реальну.

Важливим документом є праця міністра народної освіти (1862–1866) О.Головніна «Записки для немногих», присвячена реформі середньої освіти 60-х років ХІХ ст. Не менш важливим документом, що відтворює дух, настрій, розуміння процесу становлення і розвитку реальної освіти є велика праця С.Рождественського «Исторический обзор деятельности Министерства Народного Просвещения (1802–1902)». Оригінальним документом свого часу є доповідна записка попечителя Харківського навчального округу В.Анрепа (1900), який активно відстоював реальний напрям в освіті, вважаючи, що учням необхідно давати наукові та практичні знання.

Проблеми розвитку реальної освіти розглядали такі автори як І.Альошинцев, П.Каптерєв, П.Лесгафт, О.Летніков, О.Мусін-Пушкін, О.Опольський, В.Стоюнін, Д.Тихомиров, В.Шродер, І.Штейман, В.Чарнолуський та ін. Їхні праці важливі як автентичні матеріали; вони написані авторами, які були свідками реформ у шкільній освіті, часто самі впроваджували ці реформи в життя. Важливим є те, що автори користувалися документами, матеріалами, написаними в тій державі, в якій вони жили, вчилися і працювали. Але ці дослідження не завжди мають об’єктивний характер, бо на авторів накладалися погляди, оцінки того середовища, тієї політичної ситуації, які були притаманні прошарку суспільства, до якого вони належали й ті політичні погляди, які вони сповідували.

Після жовтневого перевороту реальні училища були ліквідовані, а тому, згідно із тенденціями заперечення минулого досвіду, у науково-педагогічних дослідженнях їм не приділялася увага. Хоча до цієї проблеми зверталися такі автори як Ш.Ганелін, Е.Дніпров, С.Єгоров, С.Мединський, О.Піскунов, В.Смірнов та ін. Їхні дослідження стосовно проблеми становлення і розвитку реальних училищ мали опосередкований характер і були не достатньо об’єктивними.

З 90-х років ХХ ст. і до сьогодні дослідники історії розвитку національної освіти прагнуть у своїх працях об’єктивності та неупередженості щодо висвітлення явищ і фактів.

Так, автори (Л.Березівська, М.Богуславський, Г.Васькович, Л.Гаєвська, Н.Коляда, Н.Побірченко, О.Стафьорова, О.Сухомлинська та ін.) звертаються до різних аспектів розвитку шкільної освіти. Проте проблеми історії становлення і розвитку реальної освіти вони торкаються опосередковано.

У ході дослідження з’ясовано, що безпосередньо означеній проблемі присвячені дисертації науковців: З.Саф’янюк «Розвиток теорії і практики реальної освіти на західноукраїнських землях» (1849–1939) (Львів, 2007), І.Синюшиної «Развитие реального образования в России в ХІХ – начале ХХ века» (Москва, 2000), Р.Ігнатьєвої «Становление и развитие реального образования в России в ХІХ – начале ХХ века» (Москва, 2007) та ін. Але жодна з цих дисертацій не розкриває проблеми становлення і розвитку реальних училищ в Україні. Однак проаналізовані праці є важливими для нашого дослідження як фактичний матеріал, що містять оцінки судження і стосуються тих чи інших освітніх процесів як розуміння історико-педагогічних явищ у розвитку реальних училищ в Україні в 1872–1917 рр.

У другому розділі – «Передумови виникнення реальних училищ в Україні» – розкрито причини, хід і результати становлення і розвитку реальної освіти у період з 1804 по 1866 роки.

З’ясовано, що соціально-політичні зрушення і потреби економіки в Російській імперії під впливом подій у Західній Європі спонукали уряд до здійснення реформ, у тому числі й освітніх. 8 вересня 1802 р. було утворено Міністерство народної освіти, яке 24 січня 1803 р. видало «Предварительные правила народного просвещения», згідно з якими країна поділася на 6 навчальних округів: Московський, Віленський, Дерптський, Санкт-Петербурзький, Харківський та Казанський. Українські губернії ввійшли до Віленського (Волинська, Київська, Подільська) та Харківського (Слобідсько-Українська, Чернігівська, Полтавська, Миколаївська, Катеринославська, Таврійська) округів. У кожному навчальному окрузі мав бути заснований університет (1804 р. – заснований університет у Харкові, 1834 р. – у Києві).

Навчальні заклади ділилися на чотири розряди «згідно з обов’язками і користю кожного стану»: училища приходські, повітові, гімназії, університети.

Відповідно до «Предварительных правил народного просвещения» у кожному губернському місті мала функціонувати гімназія: у повітовому − принаймні одна школа, а в кожній парафії – не менше однієї парафіяльної школи. Усі навчальні заклади діяли автономно. Однак кожний навчальний заклад вищого типу завідував усіма навчальними закладами нижчого типу, розташованими в його районі. Навчально-адміністративним центром округу був університет на чолі з попечителем. У його безпосередньому підпорядкуванні перебувала губернська гімназія. Директори гімназій мали здійснювати загальний нагляд над повітовими і подібними їм училищами, а «смотрителі» повітових училищ мали забезпечувати порядок у приходських.

5 листопада 1804 р. був прийнятий «Устав учебных заведений, подведомственных университетам». Згідно з цим Статутом, завдання гімназій полягали в тому, щоб давати учням базові знання з усіх наук.

В основу навчального плану гімназій за Статутом 1804 р. були покладені математика, природознавство та історичні науки. Однак, оскільки мета гімназій була подвійною (готувати до університету і давати закінчену освіту), то, крім названих навчальних дисциплін входили: статистика, початковий курс філософії, література і мистецтво, початки політичної економії, а також подавалися початкові знання, що стосувалися торгівлі, основ технології і малювання.

Враховуючи посилення тенденції щодо підготовки в школах кадрів для промисловості (в той час бурхливо розвивалася), в програми гімназій були включені теми з механіки (прикладна математика), технології і комерційних наук; передбачено створення навчальних кабінетів, що мали моделі і частини машин, зразки місцевих природних копалин тощо; планувалося проведення виробничих екскурсій на фабрики.

Тогочасна гімназія являла собою щось подібне до комерційного училища, де вивчалася, крім названих предметів, латинська мова. Наприклад, програма природничої історії включала в себе початкові знання основ сільського і лісового господарства, а в 4 класі вона розділялася на природничу історію, технологію і науку про торгівлю.

Однак, починаючи з кінця 40-х років ХІХ ст. класичній освіті стали приписувати здатність створювати «обманні фантазії» (Д.Бібіков), тому було різко посилено реальний напрям з метою «зайняти розум молоді позитивними знаннями». Тому на початку 50-х років активно відкриваються реальні класи, реальні школи, відбувається біфуркація (розділення старших класів на два відділення) гімназій.

Зазначимо, що зі вступом на престол Олександра ІІ розпочинаються реформи у багатьох галузях: відміна кріпосного права, судова, військова, земська та освітня реформи. Впродовж 1860–1864 рр. тривала інтенсивна робота щодо реформування середньої школи. У пошуках типу навчального закладу, який задовольняв би усі прошарки суспільства було створено кілька проектів статутів (1860, 1862, 1863), які активно обговорювалися в суспільстві. Особливу дискусію спричинило питання щодо характеру середньої освіти (класична чи реальна). У вільних обговореннях, що відбувалися у навчальних закладах різних типів, на нарадах висловлювалися різноманітні погляди щодо діяльності гімназій. Перевагу віддавали класичним гімназіям з двома стародавніми мовами, а також розвитку реальних гімназій з вивченням природничих наук.

Висловлювалася думка і про те, що класична й реальна гімназії повинні існувати паралельно.

19 листопада 1864 р. вийшов друком документ – «Устав гимназий и прогимназий ведомтсва Министерства народного просвещения». Так були затвердженні навчальні заклади: класична та реальна гімназії. Завдання полягало в тому, що обидві гімназії мали давати молодим людям загальну освіту й готувати їх до вступу у вищу школу. Різнилися вони тим, що класична гімназія здійснювала загальний розвиток і давала знання через вивчення класичних мов і літератури, а реальні – досягали мети вивчаючи математичні і природничі науки. Разом з тим перші готували своїх учнів до навчання в університетах, а другі – спеціальних навчальних закладах. Саме ця різниця і мала великий вплив на подальший розвиток реальної освіти.

У третьому розділі – «Розвиток та модернізація реальних училищ у світлі освітніх реформ (1866–1917 рр.)» – розкрито організаційні та змістові засади розвитку реальних училищ у досліджуваний період.

У процесі дослідження з’ясовано, що починаючи з 1866 р., коли Міністерство народної освіти очолив Д.Толстой, реальна освіта набула іншого характеру, яка пояснюється новими політичними обставинами. Замах на царя Олександра ІІ був оцінений як вияв незадовільного, шкідливого вільнодумства в середній школі, і, насамперед, у реальній, яка на думку офіційних органів, сприяла розповсюдженню матеріалізму й згубних соціалістичних теорій. Вважалося, що саме реальна гімназія поповнює різночинну інтелігенцію, являє собою надто широкий канал проникнення революційних елементів у середовище привілейованих класів та добавляє ряди незадоволених владою.

З цих причин реалізм відразу набув статусу неблагонадійного і був оголошений згубним у всіх відношеннях. Тобто, освіту стали розглядати як значною мірою справу політичну. З огляду на ситуацію міністр освіти Д.Толстой розпочав роботу над зміною статуту середньої школи. В результаті, 19 червня 1871 р., був виданий законодавчий акт «Об изменениях и дополнениях в уставе гимназий и прогимназий». Згідно даного документу, було прийнято рішення: не допускати випускників реальних училищ до вступу в університети; не перетворювати існуючі класичні гімназії в реальні училища; класичні гімназії і прогімназії називати гімназіями і прогімназіями; реальні гімназії залишити на існуючих умовах до обговорення в Державній думі.

Аналіз нормативних документів засвідчує, що 15 травня 1872 р. було видано указ «О преобразовании реальных гимназий в реальные училища», який затвердив Статут реальних училищ і дозволив міністру народної освіти реорганізувати реальні гімназії на реальні училища.

Згідно з новим Статутом реальні училища мали своїм завданням надавати загальну освіту учнівській молоді, яка б пристосовувалася до практичних умов та набувала технічних знань. Відповідно до місцевих потреб реальні училища відкривалися у складі шести, п’яти, чотирьох, трьох і двох класів з однорічним курсом навчання у кожному. П’ятикласні реальні училища складаються із класів від 2 до 6 включно, чотирикласні – від 3 до 6, трикласні – від 4 до 6 і двокласні – із 5 та 6 (вищих класів). З огляду на місцеві потреби 5 і 6 класи реальних училищ можуть складатися або з двох відділень – основного і комерційного, або ж із одного з цих відділень. При основному відділенні може відкриватися ще один вищий клас (додатковий) з трьома відділеннями: 1) загальним – призначеним переважно для підготовки учнів до вступу у вищі спеціальні училища; 2) механіко-технічним;
3) хіміко-технічним. Напрям відділення визначався місцевими потребами. Статутом передбачався перелік навчальних предметів для вивчення у реальних училищах.

Аналізуючи тижневі уроки в реальних училищах переконуємося, що кількість уроків з історії, природничої історії, географії, не відповідала ні середній, ні нижчій школі. При такому загальноосвітньому змісті програма реальної школи, звичайно, не могла конкурувати з програмою класичної гімназії, що і входило в плани міністра освіти графа Д.Толстого, який цією реформою цілком досягав бажаної мети – зберегти тільки один шлях до університету через класичну гімназію, і закрити доступ випускникам реальних училищ.

Зрозуміло, що низький рівень підготовки, неспроможність батьків віддавати дитину в підготовчий клас, не дозволяли випускникам реальних училищ вступати до вищих навчальних закладів. У Статуті реальних училищ з цього приводу зазначалося, що учні, які закінчили курс навчання в реальному училищі можуть вступати у вищі спеціальні училища за вступними випробуваннями. Як засвідчило дослідження, такий стан справ в освіті не міг задовольнити педагогічну і батьківську громадськість. Ставилася вимога зрівняти можливості вступу до вищого навчального закладу реальні училища з класичними гімназіями, випускники яких без екзаменів вступали на всі факультети університетів, а також розглядати реальні училища, як самостійні навчальні заклади, що забезпечують достатню освіту.

27 листопада 1886 р. на розгляд Державної ради було представлено проект загального плану промислової освіти в Росії, де були викладені засади реформування реальних училищ. Такий крок був пов’язаний з тим, що реальні училища не виконували свого прямого призначення, тобто не давали своїм вихованцям належної підготовки у практичній промисловій діяльності, а перетворилися на підготовчі школи для здобуття вищої технічної освіти. Таким чином вони перестали забезпечувати повноцінну середню загальну освіту молоді.

З метою виправити становище в департаменті Державної економії і законів,
у Державній раді проводилося засідання з питань запропонованого проекту. 9 червня 1888 р. Державна дума прийняла постанову «О реальных училищах», згідно якої в реальних училищах було дозволено мати шість класів з річним курсом у кожному; відповідно до місцевих умов, 5 і 6 класи реальних училищ можуть мати два відділення – головне і комерційне, або одне з таких відділень. При основному відділенні дозволялося відкривати ще один вищий клас, додатковий, призначений переважно для підготовки учнів до вступу у вищі спеціальні училища. Таким чином з програми були вилучені хімія і механіка, натомість посилені загальноосвітні предмети – історія, географія, Закон Божий у вищих класах, а в нижчих – іноземна мова і математика. Однак Міністерство народної освіти не поспішало задовольнити потреби громадськості. Реальні училища, як і раніше не давали своїм вихованцям можливості вступати до університету, а тому їх було в кілька разів менше, ніж класичних гімназій. Так, у 1894 р. у Київському навчальному окрузі налічувалося 8 реальних училищ (Київське, Ровенське, Кременчуцьке, Полтавське, Роменське, Новозибківське, Вінницьке і Київське Св. Катерини), а гімназій – 23. Учнів у реальних училищах навчалося 1954, а в гімназіях – 7506. Підтримання класичної системи освіти як єдиної форми одержання середньої освіти суперечило вимогам науково-технічного розвитку держави, яка потребувала освічених, кваліфікованих працівників.

У першій половині 90-х років до Державної ради Міністерства народної освіти надходили клопотання про створення особливої комісії, яка розглянула б питання про скасування поділу шкіл на класичні і реальні та створення навчальних закладів єдиного типу з програмою, які готували б до вступу у всі вищі навчальні заклади. Піднімалося питання про перегляд статутів гімназій і реальних училищ та доступ реалістів в університети.

23 грудня 1899 р. вийшла постанова «Об учреждении комиссии по вопросу об улучшениях в средней школе». Завдання комісії полягало в тому, щоб всебічно обговорити устрій середньої школи, виявити його недоліки і розробити заходи для їх усунення (за умови збереження основ класичної гімназії і реального училища як двох основних типів середньої школи в Росії), розглянути питання про зміну існуючих типів або створення навчальних закладів нового типу. Комісією був розроблений проект Статуту реальних училищ (1901). За цим проектом останні набували загальноосвітнього характеру шляхом наближення їх до класичних гімназій з допущенням реалістів на фізико-математичний і медичний факультети університетів. Програми нижчих класів реальних училищ і гімназій уподібнили, що полегшувало перехід із одного навчального закладу до іншого, і давало змогу відкривати в невеликих містах загальні гімназії.

Метою реальних училищ визначалося «надавати молоді виховання і загальну освіту» і разом з тим готувати у вищі навчальні заклади. У реальному училищі пропонувалося 8 класів; допускалося відкриття училища у складі шести старших
(3–8) класів. При цьому в 5-му, 6-му, 7-му (або 6-му, 7-му, 8-му) класах могли відкриватися комерційні відділення. Навчальний курс реального училища складали такі предмети: Закон Божий, російська мова з церковно-слов’янською і література, основи логіки, математика, фізика, математика і фізична географія, природознавство з хімією, географія, історія, французька і німецька мови, малювання і каліграфія.
У комерційних відділеннях, крім введення спеціальних предметів, удосконалювалося викладання нових мов за рахунок математики, фізики, природознавства і малювання.

На околицях Російської імперії у зв’язку з низьким рівнем освіченості місцевого населення дозволялося відкривати об’єднанні середні школи з біфуркацією (розділення старших класів на два відділення) починаючи з 5 класу на
2 відділення – гімназійне і реальне.

Проте затвердження Статуту реальних училищ не відбулося в зв’язку з призначенням нового міністра освіти П.Ванновського, який знову розпочав реформи в галузі освіти. Згідно з проектом «Основных положений организации общеобразовательной школы» (1901), який був розроблений в Міністерстві народної освіти, нові зміни виглядали більш радикально. Головним у цьому проекті було те, що потрібно було створити єдину, загальну для всіх навчальних закладів (гімназій та реальних училищ) школу з 7-річним терміном навчання. Завдання середньої школи передбачало виховувати учнів і давати закінчену середню освіту, водночас готувати до вступу у вищі навчальні заклади. Той, хто успішно проходив курс середньої школи отримував свідоцтво про середню освіту (атестати зрілості відмінялися). Бажаючим продовжити освіту у вищих навчальних закладах надавалося право вступати до університетів: 1) на всі факультети без вступних іспитів (хто вивчав грецьку і латинську мови); 2) на філологічний факультет з екзаменом з грецької мови за програмою курсу середньої школи, на інші факультети – без екзаменів (хто вивчав лише латинську мову); 3) без екзаменів на факультети східний і фізико-математичний, із вступним іспитом з латинської мови на факультети юридичний і медичний, а також з екзаменом з обох стародавніх мов – на філологічний факультет (хто не вивчав стародавніх мов, а лише прослухав курс законодавство).

Професійні й технічні середні школи повинні існувати окремо, але з метою полегшення переходу з однієї школи в іншу. Програми перших трьох класів в усіх середніх школах повинні бути однакові. 1–3 класи семирічної школи мають відповідати повному курсу початкової школи. З 4 по 7 класи учні розподіляються на дві групи: одна з додатковими курсами природознавства і графічних мистецтв, друга – з тими ж годинами латинської мови. Найбільш суттєві зміни були внесені в пункт основних положень, що стосувався біфуркації в старших класах. Такі предмети як вітчизнознавство і законодавство були обов’язковими для всіх учнів старшої групи, не зважаючи на те, вивчають вони латинську мову чи ні.

Комісія з питань щодо удосконалення навчального процесу в середній школі затвердила навчальні плани для молодших класів гімназій і реальних училищ на 1901–1902 навчальний рік (окремо для гімназій, середньої школи загального типу, середньої школи з двома стародавніми мовами).

Реформування середніх навчальних закладів комісія запропонувала почати з молодших класів. Грецьку мову було відмінено із числа обов’язкових предметів майбутньої середньої школи загального типу. Найбільш вагомим результатом роботи цієї комісії вважалося скасування класичної гімназії.

Однак проект Статуту реальних училищ (1901) викликав у деяких урядових колах незадоволення. Розуміючи, що у цій реформі є багато не тільки прибічників,
а й впливових противників, таких, які можуть затримати її впровадження, П.Ванновський вирішив звернутися до царя з проханням дозволити проведення тимчасового експерименту строком на 1 рік (1901–1902 навчальний рік). У реальних училищах пропонувалося внести зміни в розподіл уроків перших двох класах з метою об’єднання їхньої навчальної програми з новими програмами відповідних класів гімназій. Ця часткова реформа гімназій і реальних училищ, проведена у вигляді тимчасових заходів на один рік, виявилася єдиною практично здійсненою реформою міністерства П.Ванновського, що відіграла важливу роль в історії реформування середньої школи: перший крок зроблено й повернення до старого було вже неможливим.

У 1902 р. було призначено нового міністра освіти Г.Зенгера (1902–1904), противника надання реальним училищам статусу повноцінного середнього закладу. Він призначив спеціальну комісію із директорів гімназій і реальних училищ різних округів для вироблення заходів щодо забезпечення на 1902–1903 навчальний рік тимчасового влаштування гімназій і реальних училищ, але з умовою уникнення незручностей та дотриманням педагогічних вимог.

У результаті своєї роботи підкомісія щодо розгляду діяльності реальних училищ запропонувала у перших трьох класах зберегти програми 1901–1902 навчального року, а починаючи з четвертого – працювати за програмою 1895 р. Дана пропозиція була передана на розгляд Ученого комітету Міністерства народної освіти, який визнав запропоновану для реальних училищ таблицю тижневих годин задовільною, зменшивши лише кількість годин у другому класі та вилучивши урок каліграфії. Пропозиції комісії директорів були послідовно розглянуті Ученим комітетом і Радою міністрів, після чого 20 липня 1902 р. надійшов дозвіл царя про тимчасове впорядкування навчальної частини в гімназіях, прогімназіях і реальних училищах. 18 травня 1904 р. було затверджено нову таблицю уроків для реальних училищ з оновленим розподілом годин і запровадженням нових предметів, що надавало їм більш загального освітнього характеру.

Отже, модернізація реальних училищ протягом кінця ХІХ ст. – 1905 років, як бачимо, зосереджувалася переважно довкола визначення термінів навчання, викладання класичних мов, гуманітарних і природничо-математичних предметів. Немало уваги приділялося навантаженню учнів, їх фізичному і естетичному розвитку. Однак, очевидно, швидка зміна соціально-економічної ситуації, політичної обстановки були вагомими причинами, що ставали серйозною перешкодою на шляху вироблення єдиного погляду на облаштування реальної освіти, реформування якої було потребою часу.

У липні 1910 р. на розгляд Державної думи було внесено новий проект
«О гимназиях и подготовительных училищах», згідно якого, насамперед, визначався принцип єдиної школи. Середня загальноосвітня школа повинна була мати одну назву – «гімназія», що вказувало на єдність завдань усіх середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Реальні училища, як окремий тип школи, втрачали значення, і ті, хто їх закінчував мали право на вступ до університету. Однак цей проект не був розглянутий у зв’язку з черговою зміною міністра.

Група депутатів ІІІ Державної думи розробляє свій проект розвитку середньої школи і за підписом 116 депутатів подає його на обговорення. Цей документ пропонував наступність між початковою школою і середньою через вищі початкові школи і відкриття доступу до університетів випускникам реальних училищ.

Однак новий міністр освіти П.Ігнатьєв (1914–1916) запропонував у 1915 р. новий тип середньої школи. Згідно з його проектом положення про реальні гімназії Міністерства народної освіти реальні училища скасовуються і запроваджується двоступенева єдина гімназія. Починаючи з 4 класу (другий ступінь) середня школа поділяється на три типи: новогуманітарну, класичну і реальну.

Для всіх типів гімназій встановлювався 7-річний курс навчання з двома ступенями: перший – з 3-річним терміном навчання, другий – з 4-річним. При цьому чотири старших класи могли діяти як самостійні навчальні заклади. Проект передбачав співпрацю гімназій з вищими навчальними училищами: випускники могли продовжити навчання у 4 старших класах середньої школи.

Проте і цей проект не був запроваджений в життя через нестабільну політичну обстановку. 24 квітня 1917 р. вийшла постанова Тимчасового уряду з питань освіти «О гимназиях и реальных училищах для совместного обучения детей обоего пола», а 28 квітня цього ж року реальні училища реорганізувалися в 4-х класні реальні училища.

17 червня 1917 р. вийшла наступна постанова Тимчасового уряду
«О преобразовании восьмиклассних и семиклассных гимназий и реальных училищ», якою уряд надавав Міністерству народної освіти право засновувати державним коштом 4-класні реальні училища, в перший клас яких приймалися діти, що закінчили курс вищих навчальних училищ. Після жовтневого перевороту в 1917 р. реальні училища були ліквідовані.