Замовити дисертацію ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ АДАПТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ :

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи наукового дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, подано відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні питання адаптації працівників Державтоінспекції до професійної діяльності» з’ясовано сутність понять «адаптація», «професійна адаптація», розкрито особливості адаптації працівників Державтоінспекції до професійної діяльності, теоретично обґрунтовано педагогічні умови адаптації працівників ДАІ до професійної діяльності.

У процесі дослідження з’ясовано, що в загальному розумінні адаптація (від лат. «adaptatio» – пристосування) означає «регулювання», «приведення до порядку» й розуміється як взаємно обумовлений процес пристосування одного об’єкта до іншого. Феномен адаптації досліджується в біології, медицині, нейродинаміці та інших сферах наукового пізнання.

У суспільних науках (філософії, соціології, психології, педагогіці) адаптація розглядається як соціальне явище. При цьому соціальна адаптація охоплює біологічну, психічну й соціальну сфери буття людини. Так, філософи, соціологи (В. Верещагін, Ю. Ган, І. Ільїн, І. Калайков, І. Милославова, П. Сорокін та інші) адаптацію вивчають як збереження гармонійного фізичного, духовного, психологічного стану особистості в процесі пристосування її до умов соціуму, що відбувається на основі засвоєння прийнятих у суспільстві норм (духовних, моральних, етичних, навчальних тощо), опанування прийомами й засобами діяльності, самопізнання.

У психології розробляються різні концепції адаптації, узагальнення яких дає можливість виділити два найбільш поширені погляди на сутність адаптації: як на процес активного пристосування, звикання групи або окремої особистості до певних констант зовнішніх умов (М. Дяченко, Л. Железняк, С. Кабеле); як на активну взаємодію людини й середовища, коли особистість активно взаємодіє з середовищем, впливаючи на зміни, що відбуваються в ньому (А. Єгоров, В. Петров, Н. Феденко).

У педагогічній науці ґрунтовного дослідження поняття «адаптація» набуло в межах особистісно-діяльнісного підходу (К. Абульханова-Славська, Т. Дічев, Т. Жаровцева, І. Єрмаков, І. Кряжева, Б. Ломов, В. Лопухова, М. Лукашевич, І. Милославова, О. Мороз, А. Налчаджян, С. Подмазін, А. Фурман, І. Якиманська та інші), що дає можливість розглянути адаптацію як вид активної діяльності особистості, спрямованої на пристосування її до навколишнього середовища, на сприяння налагодженню взаємин індивіда й оточення, тобто адаптація розкривається як процес активної взаємодії особистості з оточуючим середовищем, де відбувається не тільки пристосування до успішного функціонування в даному середовищі, а й активне засвоєння предметного простору. З огляду на це важливим у педагогічній теорії адаптації є поняття взаємодії, що, насамперед, припускає стан певної рівноправності, взаємозв’язку та взаємного впливу різних чинників на суб’єкт адаптації.

Механізм соціальної адаптації полягає в соціально спрямованій активності людини зі засвоєння рольових, нормативних вимог, цінностей; досягнення певного входження в окремі форми організаційної взаємодії; узгодження соціальних інтересів, колективних, групових і особистісних цілей.

Учені (С. Вершловський, Е. Зеєр, О. Климов, Т. Кухарчук, О. Мороз, І. Облєс та інші) довели, що професійна адаптація є одним із найбільш значущих для людини й водночас складних видів соціальної адаптації.

У дослідженні професійну адаптацію представлено як процес, що забезпечує входження особистості до професійного середовища, під час якого формуються або поглиблюються професійні знання, вміння, якості особистості, що виступають підґрунтям її подальшого професійного саморозвитку й самовдосконалення. Професійна адаптація вимагає формування стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, включення його в систему взаємин трудового колективу з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями, етичними ідеалами в освоєнні соціально-психологічних особливостей трудової організації (колективу), формування особових позитивних зв’язків і стосунків із членами колективу.

Науковці (М. Басов, А. Бодальов, Є. Борисов, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Н. Соловйова та інші) відзначають, що професійна адаптація має складну структуру та становить єдність професійної, соціально-психологічної, суспільно-організаційної, культурно-побутової та психофізичної адаптацій.

Результатом процесу професійної адаптації є адаптованість людини до професійної діяльності (професійна адаптованість), яка виявляється в її реальній поведінці, у якості трудової діяльності: ефективності праці; засвоєнні соціальної інформації та її практичної реалізації; зростанні всіх видів активності; задоволеності різними сторонами трудової діяльності.

Специфіка професійної адаптації фахівця певної галузі пов’язана з особливостями та умовами його професійної діяльності, яка вимагає в багатьох випадках значних щоденних витрат часу, фізичної напруги, посилених емоційних навантажень і перевантажень, скорочення свого вільного часу, віддачі всіх фізичних сил і можливостей; виконання службових обов’язків вимагає часто від працівників ДАІ прояву сміливості, мужності, готовності піти на ризик і пожертвувати своїм здоров’ям і навіть життям. Визначені особливості професійної діяльності працівників ДАІ мають бути враховані під час забезпечення адаптаційного процесу.

Під час дослідження з’ясовано, що успішність адаптації молодих працівників ДАІ до професійної діяльності значною мірою залежить від виконання керівниками підрозділів і наставниками функції забезпечення цього процесу, що, у свою чергу, вимагає надання молодим працівникам адаптаційної допомоги.

У дисертації доведено, що ключовими фігурами в процесі сприяння адаптації молодого співробітника до служби виступають керівник підрозділу й наставник, який тимчасово закріплюється за кожним молодим працівником, оскільки саме до його функцій входить забезпечення поступового передавання підшефному професійного досвіду й майстерності, підтримка професійного становлення молодого працівника, цілеспрямоване формування та розвиток у нього належних професійних та особистісних якостей, необхідних для ефективної службової діяльності, входження до професійного колективу.

Проте, як свідчать результати проведеного пілотажного дослідження, достатній рівень професійно-педагогічної підготовки до здійснення адаптаційної роботи мають лише 37,9 % опитаних керівників підрозділів ДАІ й наставників (усього опитано 124 особи). Водночас, за результатами проведених досліджень адаптації випускників навчальних закладів МВС України, здійснених фахівцями Національної академії внутрішніх справ України, інститут наставництва не виконує своєї функції при становленні молодого працівника як професіонала. Найчастіше виконання наставниками, керівниками підрозділів своїх функцій щодо сприяння адаптації молодих співробітників носить формальний характер.

Наставництво здійснюється відповідно до нормативно-правових актів МВС України та Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України, у яких головними завданнями, що покладені на наставників, визначено такі: допомога молодим співробітникам в оволодінні професійними знаннями й необхідними практичними навичками для самостійного виконання завдань у їхній оперативно-службовій діяльності, виховання в працівників високої громадянської свідомості, відданості народу України, вірності присязі, формування дисциплінованості, високої відповідальності за виконання службового обов’язку, розвиток необхідних психологічних і моральних якостей.

З огляду на вищезазначене, першою умовою успішності адаптації молодих працівників ДАІ визначено забезпечення адаптаційної допомоги з боку керівників підрозділів, наставників на основі їх відповідної психолого-педагогічної підготовки.

Важливість і багатогранність завдань, покладених на керівників підрозділів і наставників у здійсненні адаптаційної роботи з молодими співробітниками ДАІ, вимагає відповідної підготовки керівного складу. На основі вивчення наукової літератури з теми дослідження (В. Андросюк, Л. Казміренко, І. Кириченко, Я. Когут, Я. Кондратьєв, Г. Юхновець та інші) у дисертації визначено основні напрями такої підготовки: 1) психологічний; 2) організаційно-педагогічний.

Психологічна підготовка передбачає: усвідомлення керівниками підрозділів ДАІ й наставниками значущості адаптаційної роботи; поглиблення мотивів підвищення власної професійно-педагогічної компетентності щодо забезпечення процесу адаптації.

Метою організаційно-педагогічної підготовки є забезпечення професійно-педагогічної компетентності керівників підрозділів ДАІ й наставників щодо забезпечення процесу адаптації молодих працівників. Складниками такої компетентності визначено:

1) знання (суті, змісту й методики здійснення адаптаційної роботи);

2) уміння:

1) аналітико-діагностичні (критично аналізувати, зіставляти й порівнювати педагогічні факти та явища, давати їм оцінку, аргументувати своє ставлення до них; уміння здійснювати моніторинг адаптаційної роботи, передбачати наслідки виховних дій);

2) організаторсько-комунікативні (планувати роботу, налагоджувати взаємодію з підлеглими, згуртовувати колектив, вирішувати й аналізувати конфліктні ситуації, діяти в нестандартних ситуаціях; узгоджувати свої дії з іншими суб’єктами адаптаційного процесу; створювати сприятливий психологічний клімат);

3) рефлексивно-корекційні (здійснювати рефлексію, корекційно-педагогічну роботу з молодими працівниками);

3) особистісні якості: гуманізм, чесність, гідність, відповідальність, толерантність, тактовність, доброзичливість, комунікабельність.

Дослідники підкреслюють багаторівневий, динамічний характер процесу професійної адаптації, який починається з моменту залучення людини до трудової діяльності й відбувається впродовж конкретного часу. Загальна тривалість періоду професійної адаптації залежить як від особливостей конкретної професії, так і від індивідуальних здібностей кожної людини, її схильностей та інтересів.

Учені (В. Замковий, А. Субочева, Д. Супер, Р. Хевігхерст та інші) визначають різні етапи та періоди адаптації, які проходить працівник будь-якої галузі, при цьому підкреслюється важливе значення забезпечення їх наступності, яку на основі узагальнення наукових джерел (В. Безрукова, Б. Величковський, С. Гончаренко, В. Сластьонін, М. Ярмаченко та інші) у дисертації розкрито як установлення зв’язків між попередніми й новими професійними знаннями, уміннями, навичками, між попереднім і новим досвідом професійної діяльності, на кожному періоді входження молодого фахівця до нового професійного середовища; орієнтацію на певні професійні вимоги на кожному з етапів адаптації, урахування якісних змін в особистісному та професійному зростанні молодого працівника ДАІ.

Узагальнюючи різні підходи до визначення періодизації професійної адаптації, у дослідженні виокремлено такі етапи наступності адаптаційного процесу працівника ДАІ: ознайомлювально-мотиваційний – етап, коли молодий фахівець отримує інформацію про нову ситуацію в цілому, про критерії оцінки різних дій, про еталони, норми професійної поведінки, підвищення професійної компетентності з урахуванням нових умов діяльності (6-9 місяців); соціально-ідентифікаційний – етап найбільших внутрішніх особистісних й інтерактивних конфліктів, переживань, пов’язаних із труднощами адаптації; пристосування працівника до середовища, ідентифікація з новою групою (до одного року); стабілізаційно-компетентнісний – етап вироблення стійкого ставлення спеціаліста до нової посади, виявлення мотиваційної підсистеми, цілей його діяльності (оптимальний термін професійної адаптації для різних категорій працівників учені визначають від одного до трьох років).

У процесі дослідження встановлено, що створення умов для перенесення раніше засвоєних прийомів діяльності до нового професійного середовища сприяє більш успішному оволодінню працівником ДАІ новими прийомами діяльності, ефективнішій та менш тривалій адаптації до професійної діяльності. При цьому необхідно враховувати поступовість, поетапність становлення у працівника можливостей застосовувати свій попередній професійний досвід на новому місці роботи. Тож діяльність із адаптації працівників ДАІ до професійної діяльності доцільно будувати на основі принципу наступності прийомів і методів попереднього досвіду та майбутньої професійної діяльності із розумінням поетапності входження людини до нового професійного середовища.

Отже, другою умовою успішності адаптації молодих працівників ДАІ визначено забезпечення наступності етапів адаптації (ознайомлювально-мотиваційного, соціально-ідентифікаційного, стабілізаційно-компетентнісного).

У другому розділі «Експериментальна перевірка педагогічних умов адаптації працівників Державтоінспекції до професійної діяльності» висвітлено загальні питання підготовки та проведення педагогічного експерименту, методи й перебіг експериментальної роботи, обґрунтовано вибір дослідницьких критеріїв, проаналізовано результати експерименту.

Для перевірки гіпотези дослідження було проведено педагогічний експеримент, у якому брали участь 366 співробітників та 53 наставника і 24 керівника підрозділів ДАІ м. Харкова й Харківської області.

На констатувальному етапі експерименту було проведено діагностування вихідного рівня адаптованості молодих працівників ДАІ до професійної діяльності, що вимагало уточнення критеріїв і показників, серед яких було виокремлено: мотиваційно-ціннісний критерій (ціннісне ставлення до професії, мотивація на успішну професійну діяльність, рівень задоволеності умовами праці); змістово-процесуальний критерій (знання, уміння і навички, що визначають рівень професійної компетентності фахівця й створюють передумови для швидкого набуття професійної майстерності); особистісно-рефлексивний критерій (виявлення моральних, емоційно-вольових якостей, які сприяють професійній адаптації; рефлексивні вміння, адекватність самооцінки).

За даними констатувального етапу експериментальної роботи в рівнях професійної адаптованості працівників ДАІ між експериментальною й контрольною групами суттєвих відмінностей виявлено не було: у більшості молодих фахівців переважає середній (62,5 % − група Е; 61,8 % − група К) і низький (28,7 % − група Е; 26,9 % − група К) рівні.

Формувальний етап експерименту був спрямований на забезпечення теоретично обґрунтованих педагогічних умов адаптації працівників ДАІ до професійної діяльності. Схему забезпечення визначених педагогічних умов представлено на рис.1 (с. 10).

Із метою впровадження першої умови в роботі з керівним складом підрозділів

ДАІ та наставниками було організовано широку інформаційно-роз’яснювальну роботу, що передбачала різноманітні види педагогічної взаємодії, а саме:

· проведення лекцій, практично-семінарських занять у процесі постійно діючого семінару для керівників і наставників «Професійна адаптація в системі наставництва працівників ДАІ»;

· упровадження спецкурсу з підвищення професійно-особистісної та педагогічної готовності керівників і наставників для здійснення адаптаційної роботи – «Психолого-педагогічне забезпечення адаптації працівників ДАІ»;

· здійснення тренінгів із проблем адаптації для керівників підрозділів, наставників;

· проведення індивідуальних і групових педагогічних консультацій;

· здійснення науково-методичного та консультаційного керівництва адаптаційною роботою командирів, наставників.

Розроблений і запроваджений під час експериментальної роботи постійно діючий семінар для керівників і наставників «Професійна адаптація в системі наставництва працівників ДАІ» був спрямований на забезпечення активного, зацікавленого ставлення наставників до проблеми адаптації, розуміння важливості її розв’язання.

Семінар проводився зазвичай на щомісячних радах наставників. Його проведення сприяло підвищенню рівня підготовки керівників і наставників до свідомого, обґрунтованого, педагогічно грамотного сприяння адаптації працівників ДАІ