ПРОБЛЕМА ГУМАНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ДІЯЛЬНОСТІ ЮНЕСКО :

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито її зв’язок з науковими планами, програмами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано його методи, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації і впровадження, інформацію про наукові публікації та структуру роботи.

У першому розділі – „Гуманізація вищої освіти в діяльності ЮНЕСКО у науково-педагогічних дослідженнях” – на системній основі з використанням методів причино-наслідкового аналізу, систематизації й узагальнення окреслено основні етапи розкриття теми дослідження, проаналізовано ступінь її дослідженості в педагогіці, вказано на його принципові відмінності від дисертацій вітчизняних авторів з психолого-педагогічної тематики, які відповідають темі дослідження. Здійснено аналіз наукової літератури, основних дефініцій, що входять у понятійно-категоріальний апарат дисертації, зокрема охарактеризовано основні поняття зі сфери гуманізації вищої освіти в діяльності ЮНЕСКО. Зосереджено увагу на розкритті змісту завдань гуманізації не семантично-деклараційного, а реалістично-продуктивного об’єднання сотень держав, тисяч народів та народностей, використовуючи для цього можливості ООН, ЮНЕСКО та інших міжна­родних, політичних, економічних і освітніх інституцій та організацій. Акцен­товано увагу на тому, що ЮНЕСКО вважає важливим завданням створення й поширення унормованої термінології у сфері своєї діяльності з метою полегшення співпраці багатьох держав, зокрема для сектору вищої освіти.

Зазначається, що зміст і суть поняття „вища освіта” сьогодні є суперечливими і не узгоджуються зі змістом аналогічного терміна в документах ЮНЕСКО (насамперед з МСКО-97 і МСКО-11 – Міжнародними стандартними класифікаціями освіти 1997 і 2011 рр.), що ускладнює співпрацю України із зарубіжними державами.

Ця думка підтверджена на основі аналізу наукових праць дослідників:
В. Андрущенка, Н. Дем’яненко, І. Зязюна, В. Кременя, Т. Левченко, В. Лугового,
В. Майбороди, Г. Онкович. Особливу увагу приділено вивченню „Національного освітнього глосарія: вища освіта”, у якому І. Бабин, Я. Болюбаш, А. Гармаш, В. Захарченко, В. Луговий, Ж. Таланова й інші автори врахували позиції ЮНЕСКО, що дало змогу усунути частину українських термінологічних розбіжностей. Пропонується в Національному глосарії: використати термінологію Європейського освітнього тезаурусу, який перекладений на багато мов, містить тисячі узгоджених термінів і слугує основним нормативним документом у Європі; врахувати відмінності у значенні термінів „науки” і „наукові дослідження” між Україною й розвиненими зарубіжними країнами; включити в нього терміни, що стосуються R&D – фундаментальних і прикладних досліджень, які стали передумовою переходу людства до сталого розвитку.

Вивчення наукових джерел – словників, енциклопедій, а також праць вітчизняних учених А. Алексюка, А. Бойко, С. Гончаренка, Н. Дем’яненко,
Г. Козлакової, К. Корсака, В. Лугового, Л. Лук’янової, В. Манька, Г. Онкович,
О. Олексюк, Ю. Пелеха, Н. Побірченко, А. Сбруєвої, Л. Сігаєвої,
О. Сухомлинської, Ж. Таланової, І. Фольварочного й інших дає підстави стверджувати про еволюцію визначень поняття „вища освіта”. Доведено, що воно поступово змінюється під впливом дедалі більшого охоплення молоді професійною підготовкою та ускладнення мережі закладів, які її здійснюють. Зокрема, поява і поширення в розвинених країнах неуніверситетських інституцій спонукала експертів ЮНЕСКО у МСКО-97 диференціювати всю вищу освіту на сектори „А” (академічний) і „В” (орієнтований на фахово-технологічну діяльність). Наголошується на тому, що після 2000 р. розвинені країни стали відмовлятися від базової і середньої професійно-технічної освіти й створювати вищі „профтехнічні” заклади, які присуджують дипломи типу „С” акцентовано професійного типу і спрямування.

У розділі досліджено думки вчених щодо шляхів інтенсифікації участі освітніх систем у підтримці руху людства до сталого розвитку через удосконалення виховання молоді. Для досягнення мети дисертаційного дослідження наведено найпоширеніші визначення понять „гуманізація” та „гуманітаризація”. Доведено існування певного консенсусу серед науковців щодо їх значення й сфери застосування. В освіті для першого терміна ця єдність вища, але й щодо другого існує погодженість у тому, що необхідна для умов ХХІ ст. „гуманітаризація освіти” включатиме її переорієнтацію з предметно-змістового принципу викладання основ наук на вивчення молоддю цілісної картини світу культури і людини, формування гуманітарного й системного мислення. Для цього пропонується система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання. Охарактеризовано причини виникнення й актуалізації проблеми переорієнтації освіти: під час війн ХІХ-ХХ ст. диктатори і навіть демократичні уряди не рахувалися з бажанням освітян „сіяти добро і мудрість”, а примушували освітньо-наукові комплекси продукувати дедалі смертоносніші види зброї. Припинення „холодної війни” створило реальні передумови для гуманізації всієї освітньої сфери і гуманітаризації навчально-виховного процесу.

На підставі аналізу наукових праць дослідників та з урахуванням новітніх тенденцій руху людства до сталого розвитку через побудову суспільства знань запропоновано узагальнене визначення поняття „гуманізація освіти”.

Гуманізація освіти – теоретична і практична орієнтація всієї освітньої системи на забезпечення успішності процесу дорослішання і соціалізації кожної людини, її ментального, психічного і фізичного розвитку, формування спроможності до екобезпечної діяльності й активної участі в житті громади, країни тощо. Гуманізація освіти має спиратися на положення світових конвенцій про права людини і захист дітей і разом з тим утримуватися в межах біологічної етики.

У розділі зазначається, що в Російській Федерації  дисертацій  за даною тематикою захищено 19, на відміну від України. У трьох з них досліджуються конкретні програми ЮНЕСКО: одна присвячена розгляду асоційованих шкіл; друга – формуванню толерантної поведінки у школярів; третя – особливостям виконання програми ЮНЕСКО „Культура миру”. За назвою остання стосується вищої освіти (проаналізовано навчальні плани частини вищих навчальних закладів Західної Європи), але пропозиції щодо практичного застосування здійснено на рівні вітчизняних закладів професійно-технічної освіти.

У висновках до розділу зазначено, що обрана тема є і оригінальною, і важливою для сьогодення – періоду пошуків виходу людства з індустріально-технологічної пастки через винайдення екобезпечних технологій та цілеспрямовану гуманізацію освітньо-виховної сфери, – а також визначено напрями, що потребують дослідження.

У другому розділі – „Гуманістичний імператив створення та освітньої політики ЮНЕСКО (1945-1991 рр.)” – аналізуються витоки створення ЮНЕСКО, міжнародні нормативні документи та практичні дії організації щодо гуманізації освіти в цілому, а також різні аспекти співпраці України з ЮНЕСКО. У розділі для виконання поставлених завдань використані методи досліджень і рекомендації Г. Артемчука, В. Курила,
М. Кочергана, Н. Кушнаренка, Т. Фінікова та В. Шейка.

Розкрито зміст етапів дисертаційного дослідження, наведених на рис. 1. Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розвиток теорії і практики гуманізації вищої освіти України в контексті глобалізації та модернізації стане більш ефективним за умови історико-компаративного аналізу та використання досвіду діяльності ЮНЕСКО (тенденцій, закономірностей, принципів, форм, методів гуманізації вищої освіти).

Із застосуванням системного і логіко-історичного методів досліджено причини появи великих міжнародних організацій й завдання, які вони були покликані виконувати. Зроблено наголос на виявленні філософами освіти суперечливого використання національних освітніх систем у ХІХ ст., наприкінці якого вони охопили всіх дітей і стали готувати доволі значну кількість професіоналів „державного значення”. Попередниками ЮНЕСКО були освітні організації при міжвоєнній Лізі Націй, але їх вплив виявився незначним. Тому під час Другої світової війни представники кількох окупованих фашистами європейських держав висловили ідею створення  ефективнішої міжнародної освітньої організації, яка була б спроможною істотно впливати на світовий менталітет і скеровувати системи освіти усіх держав на досягнення шляхетних цивілізаційних цілей.