Замовити дисертацію ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАГІСТРІВ ТЕХНІЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ В УНІВЕРСИТЕТАХ США :

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами та темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; зазначено особистий внесок автора; висвітлено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади професійної підготовки перекладачів у контексті розвитку інтеграційних процесів у вищій освіті» – викладено результати бібліографічного аналізу проблеми професійної підготовки перекладачів у психолого-педагогічній теорії; розглянуто вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на розвиток освіти перекладачів.

Вивчення наукового доробку вітчизняних та зарубіжних учених здійснювалося за такими напрямами: особливості розвитку системи ступеневої освіти, соціально-історичні та структурно-функціональні засади підготовки магістрів (С. Вітвицька, Л. Кліх, О. Мороз, В. Осадчий, З. Слєпкань та ін.); формування теоретичного підґрунтя перекладознавства у працях американських дослідників та його вплив на становлення професійної підготовки перекладачів у США (С. Басснет-Макгайр, Д. Касагранде, У. Куайн, Ю. Найда та ін.); організаційно-педагогічні аспекти професійної підготовки перекладачів у вітчизняній та зарубіжній вищій школі (І. Алєксєєва. Д. Бірн, С. Коломієць, П. Ньюмарк, М. Роджерс, Л. Черноватий, А. Янковець та ін.); педагогічні умови формування та складові професійної компетентності перекладача (В. Коміссаров, Л. Латишев, Г. Мірам, М. Соуфер, О. Чередниченко та ін.); професійна підготовка технічних перекладачів (М. Габр, Д. Джайл, В. Карабан, Р. Крісс, С. Панов та ін.).

Узагальнення результатів наукових пошуків дало підстави стверджувати, що у вітчизняних дослідженнях започаткована робота з удосконалення професійної підготовки перекладачів з урахуванням міжнародних стандартів та практик. У педагогічній літературі широко висвітлюються різноманітні аспекти компетентнісного підходу до підготовки перекладачів, у межах якого специфіка технічного перекладу актуалізує необхідність формування спеціально-предметної та інформаційно-пошукової компетенцій магістра технічного перекладу (знань та навичок дослідження у сфері професійної діяльності), що ефективно досягається за умови спеціалізації підготовки. Водночас проблема професійної підготовки магістрів технічного перекладу (як одного з найперспективніших напрямів профільної підготовки перекладачів) не дістала системного висвітлення у вітчизняних та зарубіжних наукових дослідженнях. Нагальною є потреба у забезпеченні гнучкості змісту освітніх програм підготовки магістрів перекладу; спеціалізації підготовки перекладачів з урахуванням динаміки ринку перекладацьких послуг, потреб та індивідуальних можливостей студентів, вимог до якості освітніх послуг на європейському та світовому рівнях; упровадженні новітніх форм і технологій організації навчання магістрів технічного перекладу.

З розвитком цивілізованого суспільства зростає роль перекладача у забезпеченні міжкультурної комунікації. З’ясовано, що соціально-історичними чинниками популяризації освіти перекладачів є європейська колоніальна експансія, дипломатичні та юридичні потреби країн, національна безпека, зростаючі вимоги ринку праці, розвиток міжнаціональних культурних, економічних та науково-технічних зв’язків, глобалізація у сферах економіки, політики, соціології та освіти.

Вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на розвиток вищої школи у цілому і професійної підготовки перекладачів, зокрема, характеризується інтернаціоналізацією та універсалізацією освітніх процесів, розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, появою глобальних дослідницьких мереж, віртуальних ВНЗ, міжрегіональною співпрацею у забезпеченні моніторингу якості освітніх послуг, загостренням конкуренції між ВНЗ. Інтеграційні процеси в освіті перекладачів визначаються об’єднанням провідних ВНЗ світу і представників перекладацької спільноти у спілки, асоціації та мережі з метою взаємодії і співпраці щодо забезпечення інформаційної підтримки, розвитку та трансформації змісту освітніх програм, упровадження новітніх методик викладання дисциплін, розробки професійних стандартів, акредитації ВНЗ і освітніх програм, забезпечення взаємовизнання кваліфікацій, процедури сертифікації, захисту прав та інтересів професійних перекладачів на міжнародному рівні.

У другому розділі – «Структурно-змістові та організаційно-педагогічні засади професійної підготовки магістрів технічного перекладу у вищій школі США» – проаналізовано тенденції розвитку вищої освіти США; схарактеризовано кваліфікаційні напрями підготовки магістрів перекладу; розкрито зміст освітніх програм і структуру навчальних планів підготовки магістрів технічного перекладу; розглянуто форми, технології та методи організації навчання, форми перекладацької практики, науково-методичне забезпечення навчального процесу, процеси акредитації освітніх програм та сертифікації кваліфікації технічних перекладачів.

Аналіз законодавчо-нормативної бази, філософсько-педагогічних праць та емпіричного досвіду навчально-виховної діяльності ВНЗ уможливили виокремлення основних тенденцій розвитку вищої освіти США, а саме: збільшення кількості студентів та професорсько-викладацького складу ВНЗ; здорожчання освіти у державних та приватних ВНЗ; активізація фінансування державних закладів освіти з боку Федерального уряду; інтенсивне формування інфраструктури організацій забезпечення якості вищої освіти; посилення професіоналізації підготовки; зростання інтересу населення до спеціальностей у сфері бізнесу, журналістики, комп’ютерних та інформаційних технологій, інженерії, охорони здоров’я, психології, державної адміністрації та соціальних послуг, іноземних мов та перекладу. Вивчення їх суттєвих ознак дало підстави констатувати, що у комплексі вони представляють міцне підґрунтя для здійснення якісної професійної підготовки перекладачів.

За результатами опрацювання нормативних та науково-методичних документів визначено загальну стратегію організації навчання перекладачів у магістратурі США, яка характеризується гнучкістю, професійною спрямованістю та спеціалізацією підготовки, урахуванням потреб студентів та вимог ринку праці. Ступінь магістра з перекладу засвідчує як наукову (до-докторську), так і спеціалізовану підготовку перекладача. Професійна підготовка магістрів перекладу реалізується через зміст освітніх програм двох типів: багатопрофільних та вузькопрофільних (спеціалізованих). Останні передбачають підготовку магістрів перекладу в окремій галузі професійної діяльності та здобуття ступеня магістра гуманітарних наук (Master of Arts), магістра природничих наук (Master of Science), магістра мистецтв (Master of Fine Arts), магістра інженерії (Master of Engineering), магістра теології/богослов’я (Master of Theology/Divinity) за одним із кваліфікаційних напрямів (наприклад, магістр інженерії з технічного перекладу, японська мова (Master of Engineering in Technical Japanese translation), магістр гуманітарних наук з усного конференційного перекладу (Master of Arts in Conference Interpretation). Об’єктивне вивчення структурних особливостей цих програм дало змогу виокремити основні кваліфікаційні напрями професійної підготовки магістрів перекладу, а саме: письмовий переклад; усний (конференційний) переклад; літературний переклад (переклад у сфері кінематографу); медичний переклад; економічний переклад; юридичний (судовий) переклад; релігійний переклад; технічний (локалізаційний) переклад.

На основі аналізу професійних функцій перекладача в авторській інтерпретації технічний перекладач – це спеціалізований перекладач, який здійснює переклад текстів, що містять інформацію про практичне застосування наукових знань у галузях техніки і технологій та характеризуються наявністю вузькоспеціалізованої термінології.

Аналіз змісту освітніх програм у 56 акредитованих університетах США засвідчив, що професійна підготовка магістрів технічного перекладу відповідає вимогам сучасного ринку перекладацьких послуг, здійснюється на міждисциплінарній основі шляхом інтеграції загальнонаукових, професійних та спеціалізованих знань, а також широкого впровадження елективних курсів. Вона передбачає досконале володіння рідною та іноземною (двома іноземними) мовами, розвиток мовної інтуїції; знання спеціальної термінології, теорії перекладу, явищ і процесів у галузі спеціалізації, основ проектного менеджменту, професійної етики; уміння виконувати різні види технічного перекладу (повний письмовий, реферативний, анотаційний, усний, локалізаційний, переклад заголовків), користуватися робочими джерелами інформації, працювати у команді; навички дослідження, технічного редагування матеріалу; практичний досвід перекладу технічної літератури тощо. Відтак, зміст професійної підготовки магістрів технічного перекладу забезпечує розвиток таких компетенцій: перекладацької, лінгвістичної, комунікативної, міжкультурної, інформаційно-пошукової, спеціально-предметної, стратегічної та технологічної; орієнтований на фахову підготовку, задоволення перспективних кар’єрних можливостей та професійного розвитку, що сприяє конкурентоспроможності випускників на ринку праці США.

Вивчення структури навчальних планів підготовки магістрів технічного перекладу Вашингтонського університету, Вісконсинського університету, Університету перекладу штату Гаваї, Монтерейського інституту міжнародних досліджень та ін. уможливило визначення узагальненої моделі навчального плану, що містить три цикли нормативних дисциплін: мовно-перекладацькі (20%), інженерно-технічні або комп’ютерно-технічні (8%) та менеджмент-орієнтовані (3%). З’ясовано, що предметне наповнення таких циклів не є регламентованим і залежить від освітніх цілей магістерських програм. Основними компонентами навчальних планів, окрім циклів нормативних дисциплін, є вибіркові дисципліни (45%), практична підготовка (7%) та магістерська робота (дослідницько-перекладацький проект) (7%). Загальний обсяг навчального навантаження становить від 24 до 60 кредитів, річного – 30-32 кредити (450 – 480 год.). Раціональне співвідношення інваріантної і варіативної частин навчального плану, а також активне залучення до розробки змісту підготовки представників промисловості та бізнесу сприяє професіоналізації магістерської підготовки, задоволенню професійних потреб перекладачів.

Опрацювання фактичної інформації уможливило виокремлення трьох моделей навчання магістрів технічного перекладу: традиційної (очний контакт між викладачем і студентами), електронної (навчання он-лайн) та комбінованої (поєднання традиційних та Інтернет-технологій навчання). Електронна модель охоплює всі форми комп’ютерно-фасилітованого аудиторного або самостійного (синхронного, асинхронного) навчання із використанням ІКТ і є найбільш ефективною для дистанційної форми навчання. Комбіноване навчання поєднує традиційні та Інтернет-орієнтовані технології, що одночасно задовольняє потреби в очній та інтерактивній комунікації. Його перевагою є можливість ефективної адаптації форм організації навчання до індивідуальних потреб магістрів.

Характерною особливістю організації навчальної діяльності магістрів технічного перекладу є створення оптимальних умов для усвідомленого професійного саморозвитку та самовдосконалення шляхом реалізації принципів індивідуалізації та диференціації, проблемно-пошукового навчання, педагогіки співпраці та партнерства. Основними методами навчання є словесні (розповідь-пояснення, бесіда, майстер-клас, відеоконференція), наочні (демонстрація Power-Point презентацій та відео-матеріалів) і практично-перекладацькі (циклічні завдання (повний – реферативний – з листа – концептуальний переклади), корпусний, проектний, «перекладацьке портфоліо», дослідницько-перекладацький, лабораторно-лінгафонний, «бесіда з очевидцями», «конференц-планування»). З’ясовано, що для активізації навчально-пізнавальної діяльності американські педагоги надають перевагу автентичній практиці, автономному навчанню, імітаційно-ігровим методам (рольові ігри «перекладач – клієнт», «команда перекладачів»), симуляціям, «мозковому штурму», аналізу окремої ситуації, «круглому столу».

У практичному досвіді підготовки магістрів технічного перекладу виявлено п’ять підходів до організації практичних занять: індуктивний (опрацювання текстових матеріалів та формулювання рекомендацій для вирішення завдань), дедуктивний (оволодіння технікою перекладу окремих мовних явищ відповідно до теми), функціональний (формування навичок професійної діяльності), процесуально-орієнтований (визначення методів та алгоритмів вирішення проблемних аспектів перекладу), «менеджмент власних знань» (самостійне поповнення дефіциту знань).

Установлено, що поряд з традиційно-дидактичними та проблемно-пошуковими, активно впроваджуються інтерактивні інформаційно-комунікаційні технології навчання, зокрема, «квізи», чати, «вікі»-технології, форуми, глосарії, інтерактивні семінари. Їх ефективне використання на основі особистісно орієнтованого та діяльнісного підходів забезпечує залучення магістрів до процесу пізнання, розвиток критичного мислення, цілісне професійно-особистісне зростання, формування професійного світогляду. Творче поєднання підходів, методів та технологій організації навчання магістрів сприяє поглибленню їх лінгвістичних знань, удосконаленню навичок перекладу, підвищенню рівня міжкультурної, спеціально-предметної та технологічної компетенцій, формуванню навичок дослідження у сфері професійної діяльності, роботи з програмними продуктами, редагування перекладів; забезпечує уміння координувати перекладацькі проекти, працювати у команді; моделює умови реальної професійної діяльності перекладача; стимулює автономне навчання, самоконтроль та самооцінювання.

Практична підготовка магістрів технічного перекладу здійснюється у таких формах: стажування (практична підготовка в реальному професійному середовищі), практична підготовка на постійному місці роботи за індивідуальною програмою, виконання дослідницько-перекладацьких проектів за тематикою обраної спеціалізації на базі ВНЗ. Найефективнішою формою організації практики є стажування за кордоном, оскільки розвиток умінь та навичок професійної діяльності забезпечується безпосереднім усним спілкуванням з носіями мови, наявністю автентичної технічної документації для перекладу, можливістю ознайомлення з діяльністю зарубіжних установ.

Дослідження науково-методичного та технічного забезпечення перекладацьких факультетів показало, що зміст освітніх програм відповідає наявній науково-методичній літературі, яка охоплює підручники, посібники, конспекти лекцій, навчально-методичні матеріали, довідники, словники, збірники текстів для перекладу, наукові та технічні журнали, газети, окремі види технічної документації (патенти, інструкції з експлуатації, специфікації тощо), навчальні гіпертекстові матеріали мережі Інтернет, збірники тестових завдань та віртуальні тестові програми для поточного, підсумкового та самоконтролю. Комп’ютерні лабораторії оснащені програмними продуктами на зразок «language partner» (дозволяє викладачам створювати бази даних відеосегментів мовлення, а майбутнім магістрам моделювати реальні комунікативні ситуації та симулювати діалоги з інтерактивними партнерами) та «language evaluator» (здійснює запис мовлення та пропонує коментарі щодо зроблених у ньому помилок). Для розвитку навичок комп’ютерно-фасилітованого перекладу використовується програмне забезпечення Across Language Server (пам’ять перекладів, що містить готові варіанти перекладу окремих фраз та фрагментів текстів; термінологічні системи), Google Translator, Google Translator Toolkit, Systran (здійснюють автоматичний переклад цілісних фрагментів тексту та веб-сторінок), Lingotek Collaborative Translation Platform (надає можливість кооперованого перекладу текстів), SDL MultiTerm (універсальний електронний термінологічний словник), SDL Trados Workbench (модуль роботи з базами даних пам’яті перекладу).

Контроль якості професійної підготовки магістрів технічного перекладу здійснюється у формі акредитації освітніх програм та сертифікації. Акредитація програм здійснюється Асоціацією з акредитації пост-бакалаврської освіти з урахуванням таких критеріїв: організація і контроль навчального процесу; освітні можливості, передбачені програмою; вимоги до вступників; кількість студентів факультету; зміст освітньої програми; відповідність професійної підготовки освітнім завданням програми; якісний склад професорсько-викладацького колективу; науково-методична база; технічне забезпечення навчального процесу; фінансовий стан (інвестування, витрати, джерела доходів); успішність навчання; якість практичної підготовки; наявність центру кар’єрного розвитку, бібліотеки, комп’ютерних лабораторій, лінгафонних кабінетів, дослідних центрів; рівень працевлаштування випускників. Сертифікація кваліфікації технічних перекладачів входить до повноважень Американської асоціації перекладачів. Сертифікат надається фахівцям, які мають досвід роботи за спеціалізацією, письмово зобов’язуються дотримуватися положень Кодексу професійної поведінки та ділової практики, перебувають членом Асоціації не менше чотирьох тижнів та успішно складають кваліфікаційний іспит. Обидва процеси відбуваються на добровільних засадах.

У третьому розділі – «Порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки магістрів технічного перекладу у вищих навчальних закладах України та США» – розглянуто особливості професійної підготовки магістрів перекладу у ВНЗ України; здійснено порівняльно-педагогічний аналіз змісту та форм організації професійної підготовки магістрів технічного перекладу у вищій школі України та США; обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо використання прогресивних ідей американського досвіду в Україні.

З’ясовано, що в Україні підготовка магістрів перекладу здійснюється у 22 ВНЗ. Вивчення навчально-методичної документації показало, що зміст освітніх програм спрямований на формування у майбутніх магістрів системи знань теорії перекладу, методів філологічних досліджень, категорій та видів перекладу, функціональних та лінгвокраїнознавчих особливостей двох іноземних мов, специфіки перекладацької діяльності, методів збору та обробки інформації, методики викладання іноземних мов та перекладу у середніх навчальних закладах та ВНЗ I-IV рівня акредитації, правових та етичних норм стосунків між людьми у професійних колективах; умінь користуватися методами гуманітарних та суспільних наук у викладацькій, практично-перекладацькій та науково-дослідницькій діяльності, здійснювати усний (послідовний, синхронний) та письмовий переклади усіх жанрово-стильових різновидів текстів, користуватися сучасними комп’ютерними технологіями, вільно спілкуватися українською та двома іноземними мовами, складати анотації, реферувати тексти, забезпечувати усну та письмову комунікацію, використовувати сучасні методики викладання іноземних мов, теорії і практики перекладу, виконувати науково-дослідну роботу з теоретичних та практичних дисциплін тощо. Визначено виробничі функції та типові професійні завдання магістра перекладу, категорії перекладачів відповідно до рівня підготовки за фахом і виробничого стажу.

Вітчизняна практика засвідчує, що освітні можливості для підготовки вузькопрофільних фахівців за спеціалізацією «Технічний переклад» пропонують лише окремі ВНЗ. Втім, за умовами навчання, кваліфікація технічного перекладача здебільшого є додатковою. У підготовці магістрів технічного перекладу акцент зміщується на розвиток знань та вмінь, необхідних для здійснення педагогічної та науково-дослідницької діяльності.

Аналіз змісту підготовки магістрів перекладу показав, що нормативна частина навчальних планів (не менше 40% і не більше 60% загального обсягу навчального часу) містить два-три цикли дисциплін, а саме: цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін (до 10% від загального обсягу навчального навантаження), цикл фундаментальних дисциплін (до 10%), цикл професійно-орієнтованих дисциплін (30-40%). Другий та третій з перелічених циклів можуть об’єднуватися. До вибіркової частини (10% від загального навчального навантаження) належать дисципліни за вибором ВНЗ та (або) самостійним вибором студентів. На практичну підготовку (перекладацьку, асистентську, переддипломну) відводиться до 20% навчального навантаження, обсяг навчального часу на виконання магістерської роботи – 8%.

Вивчення реального стану підготовки магістрів перекладу у вітчизняному досвіді показало, що існують певні неузгодженості у змістовому компоненті підготовки (недостатній обсяг спеціалізованих та вибіркових дисциплін), недооцінювання ролі ІКТ навчання, відсутність закордонних баз перекладацької практики, недостатній рівень науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення, що негативно впливає на якість підготовки. Водночас, вітчизняні магістерські програми передбачають отримання перекладацької і педагогічної кваліфікацій, що не є характерним для магістратури у США. Це значно розширює можливості працевлаштування магістрів перекладу. Суттєвий науково-педагогічний потенціал вітчизняної вищої школи у поєднанні з прогресивними ідеями досвіду США забезпечить високу ефективність магістерської підготовки перекладачів.

Порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки магістрів технічного перекладу в університетах України та США дав змогу виявити спільні ознаки (науковість змісту підготовки, акцент на формуванні дослідницьких навичок) та відмінності, а саме: у формах організації навчання (наявність ефективної дистанційної освіти перекладачів у США), термінах навчання (у США – 1-2 роки, в Україні – 1-1,5 роки), орієнтації освітніх програм (у США – перекладацька та науково-дослідницька підготовка, в Україні – перекладацька та науково-педагогічна підготовка), диверсифікації кваліфікаційних напрямів, структуруванні змісту освітніх програм і навчальних планів, логічному розподілі циклів нормативних дисциплін та варіативності вибіркової частини, обсязі навчального навантаження, інтенсивності використання новітніх ІКТ навчання та сучасних програмних продуктів, урізноманітненні видів практичної підготовки (у США – перекладацька практика, в Україні – перекладацька, асистентська та переддипломна практики), варіативності форм підсумкового контролю (у США – професійний іспит з перекладу, дослідницько-перекладацький проект, магістерська робота, сертифікація кваліфікації; в Україні – державний атестаційний іспит, магістерська робота), забезпеченні мобільності студентів, рівні матеріально-технічного забезпечення, децентралізації управління освітніми процесами, сформованості законодавчо-нормативної бази, обсягах фінансування освіти.

На основі порівняльно-педагогічного аналізу професійної підготовки магістрів технічного перекладу в університетах України та США обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо можливостей використання прогресивних ідей досвіду США у вітчизняній системі вищої освіти.