Методичні засади організації навчальних практик у майбутніх екологів

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення; наведено дані про особистий внесок, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Роль практичної підготовки фахівців у розвитку екологічної освіти» − обґрунтовано роль практичної підготовки в становленні та розвитку освіти і наукових досліджень, проаналізовано міжнародні документи (рішення, декларації, конференції) світових зібрань з метою визначення місця практичного навчання у підготовці сучасних фахівців, встановлено значущість наукових шкіл вітчизняних і зарубіжних університетів у практичній підготовці студентів екологічного спрямування.

Визначено, що на розвиток екологічної освіти безпосередньо впливає практична підготовка фахівців з метою формування у широких верств населення різних професійних категорій: практичних умінь, навичок і компетенцій з екології, охорони навколишнього середовища (за видами економічної діяльності) та збалансованого природокористування (за типами земле-, водо-, лісокористування та користування рослинним і тваринним світом) у повсякденному житті й професійній діяльності; здатностей приймати екологічно відповідальні рішення щодо забезпечення й управління якістю та безпекою навколишнього середовища і життя на планеті; готових до професійно-практичної і природоохоронної діяльності у сферах освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також виробничій і побутовій з пропагування ноосфероорієнтованих принципів екологічного просвітництва нинішніх і майбутніх поколінь, їх екологічної освіти для забезпечення сталого розвитку.

У ході теоретичного аналізу встановлено значну роль вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл у розвитку екологічної освіти:

– вітчизняних університетів: «Інженерно-екологічної геоморфології», «Ландшафтознавства» (Львівський національний імені Івана Франка); «Екології і захисту лісу», «Раціонального використання земель» (Харківський національний аграрний ім. В. В. Докучаєва); «Екологічної оцінки флори та фауни при радіоактивному забрудненні», «Агроекологічного моніторингу» (Житомирський національний агроекологічний); «Захисту лісів та підвищення родючості ґрунтів» (Дніпропетровський національний імені Олеся Гончара); «Рекультивації земель», «Гідрології та екології ґрунтів» (Дніпропетровський державний аграрний); «Технологій вирощування екологічно чистої продукції» (Полтавська державна аграрна академія); «Зрошуваного землеробства» (Херсонський державний аграрний); «Управління водними ресурсами та їх використанням», «Охорони заповідних територій» (Рівненський Національний водного господарства та природокористування);

– зарубіжних: «Комп’ютерного моделювання фізичних і технологічних процесів у довкіллі», «Радіоекології» (Міжнародний державний екологічний імені А. Д. Сахарова, Мінськ, Білорусія); «Енергозберігаючих та ресурсоощадних технологій» (Державний аграрно-технічний, Мінськ, Білорусія); «Екологічного моніторингу і проектування сталого природокористування» (Державний аграрний імені К. А. Тімірязева, Москва, Росія); «Біомоніторингу і біоіндикації водних і наземних екосистем» (Волжський імені В. Н. Татіщева, Самара, Росія); «Екологічних технологій управління в агросфері» (Державний аграрний, Санкт-Петербург, Росія); «Системного аналізу якості довкілля», «Екологічної політики та економіки» (Вагенінгенський, Вагенінген, Нідерланди); «Землезнавства та фізичної географії, охорони ґрунтів» (Берлінський імені Гумбольдта, Берлін, Німеччина); «Екологічного менеджменту та захисту лісу» (Єльський, Нью Хейвен, США); «Екології водних та наземних екосистем», «Систем збалансованого розвитку сільського виробництва» (Природних ресурсів і наук про життя, Відень, Австрія); «Агроекології», «Екології лісу» (Публічний навчально-дослідницький Джорджії, Атенс, США); «Фундаментальної екології ґрунтів та рослин», «Управління природними ресурсами» (Гентський, Гент, Бельгія).

Встановлено, що міжнародні зібрання, конференції: ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.); ЮНЕСКО ООН (Париж, 1998 р.); Європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (Саламанка, 2001 р.); Європейських міністрів вищої освіти (Прага, 2001 р.); Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.); Міністрів вищої освіти Європи (Берлін, 2003 р.); Міністрів освіти європейських країн, присвячена 10-річчю Болонського процесу (Будапештсько-Віденська декларація, 2010 р.); Міністрів Європи і третій Болонський політичний форум (Бухарест, Румунія, 2012 р.); ООН зі сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 2012 р.) сформували у сфері освіти, науки, інновацій пріоритети сталого розвитку суспільства для працевлаштування.

Головне місце у підготовці висококваліфікованих конкурентоспроможних і конкурентоз­датних випускників у повсякденному житті та професійному середовищі відведено практичному навчанню.

Практичну підготовку майбутніх фахівців-екологів трактуємо як обов’язковий невід’ємний компонент освітньо-професійної програми підготовки студентів напря­му «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природоко­ристування» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр», що має на меті набуття ними професійних умінь і навичок з фундаментальної і прикладної екології, охорони навколишнього середовища (у різних галузях господарства), збалансованого природокористування (соціо-економічного, еколого-безпечного, інституційного за типами земле-, водо-, лісокористування та користування рослин­ним і тваринним світом) і здійснюється на підприємствах галузевого призначення (аграрних, переробних, харчових, фармацевтичних, комунально-побутових, природоохоронних установах, у еколого-натуралістичних центрах, наукових лабораторіях екологічного моніторингу, експертизи, паспортизації) у різних професійних середовищах (освітньому, науковому, охорони здоров’я і культури, агропромисловому, природоохоронному, підприємницькому, соціальному).

Як частина загальної фахової підготовки, практична націлена на здобуття ква­ліфікацій (ДК 003:2010) – техніка-еколога, еколога, інженера з: природокористуван­ня, техногенно-екологічної безпеки, охорони природних систем, відтворення при­родних екосистем, охорони природно-заповідного фонду; фахівця з: управління при­родокористуванням, стандартизації, сертифікації та якості довкілля, екологічної ос­віти, організації охорони довкілля. Формуючи у студентів комплекс умінь і навичок для вирішення завдань в умовах невизначеності, практична підготовка має важливе значення для розвитку виробничого науково-дослідного потенціалу в галузі наук про навколишнє середовище.

Проведений аналіз основних аспектів здійснення практичної підготовки сту­дентів екологічного спрямування дозволив виокремити основні принципи практичної підготовки екологів: загальнодидактичні (гнучкість, динамічність, системність, створення сприятливого середовища) та специфічні (безперервність, ступневість, наскрізність, єдність теорії з практикою).

Узагальнено напрями наукових досліджень, що сприяють формуванню якості практичної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах дослідницького типу: природоохоронного виробничого й природничо-гуманітарного класичного спряму­вання: соціально-екологічний (уміння й навички з визначення природно-ресурсного потенціалу екосистем та соціо-економічного аналізу їх народногосподарської діяль­ності, економіки природокористування сучасних агро-, урбо-, техноекосистем), еко­лого-методологічний з охорони навколишнього середовища та збалансованого при­родокористування (уміння й навички з використання методів, методик моніторингу, оцінки впливу на навколишнє середовище, експертизи, паспортизації, аудиту тери­торій різного призначення за певними видами антропогенного впливу, розробки планів, програм, проектів, стратегій їх розвитку; збору, аналізу, систематизації та узагальнення інформації з екологічної безпеки), системного аналізу якості навколишнього середовища (уміння й навички із застосування системного підходу у визначенні та управлінні якістю природних та виробничих ресурсів, розробки й організації систем екологічного моніторингу, менеджменту та аудиту для підприємств певного підпорядкування за галузями), еколого-біотехнологічний (уміння й навички з розробки й впровадження, оцінки впливу ресурсо- і енергоощадних агро-, біотехнологій, утилізації та знешкодження різних видів відходів виробничої і комунально-побутової сфер, розробки маловідходних і безвідходних технологій водо- та землекористування).

У другому розділі – «Зміст і методика організації навчальних практик студентів-екологів» − розкрито сутність понять «методика практичного навчання майбутніх екологів», «професійна діяльність фахівців-екологів», «методика організації навчальних практик майбутніх екологів», визначено та обґрунтовано педагогічні умови, розроблено структуру практичної підготовки за видами навчальних практик та структурно-логічну схему організації навчальних практик екологів; виявлено критерії, показники та рівні сформованості практичних умінь і навичок студентів-екологів.

Сутність поняття «методика практичного навчання майбутніх екологів» визначено за двоаспектним трактуванням: 1) система науково-обґрунтованих ме­тодів (проблемно-пошукових, ситуаційних, рольових, наочно-практичних, лабора­торно-дослідницьких, аналітичних, виробничо-експериментальних), засобів (ін­формаційних, інструментальних, технічних, лабораторних, мультимедійних, телеко­мунікаційних) для екологічного моделювання, прогнозування, картографування, системного аналізу якості об’єктів довкілля та форм практичного навчання (за комплектацією груп і їх призначенням – гео-, тематико-, експертно-, діагностико- груповим; за територіальним місцем проведення і видом практичного навчання); 2) спосіб організації практичної діяльності студентів-екологів: науково-дослідної, ін­струментально-аналітичної, прогнозно-пошукової, проектно-конструкторської, мо­делюючої, планувальної, картографічної, геоінформаційної, управлінської, дизай­нерської; зумовлений закономірностями (гармонізації та збалансованості цілей та завдань практичного навчання фахівців до готовності забезпечувати сталий розви­ток суспільства, соціо-екологічної ефективності та соціоприродної цілеспрямова­ності інтеграційних навчально-виховного та науково-дослідного процесів в системі практичної підготовки, еколого-світоглядної цілісності змісту практичного навчання за умов різних типів природокористування для професійних середовищ та галузей працевлаштування, результативності природоохоронної професійної діяльності, міжнародної мобільності працевлаштування, кар’єрного зростання, самовдоскона­лення впродовж життя) та особливостями змісту навчально-виховного процесу (зна­чущість дольової участі практичної підготовки; інструментальна ємкість; опера­тивність, інформативність, просторовість, динамічність інформаційних баз даних різних складових довкілля; транскордонність екологічних проблем; багаторівневість і факторність екологічних завдань; фундаментальність змісту практичної підготов­ки; аксіологічність та квалітологічність сучасних і прогнозованих наукових, профе­сійно-практичних умінь і навичок зі здатністю до самовдосконалення впродовж життя; ноосферність, глобальність, особистісно-проблемна орієнтованість навчання; міждисциплінарна інтеграція фундаментальних, прикладних, наукових професійно-практичних знань, яка відображає цілісну єдність людини-природи-суспільства, міжнародна багаторівнева політична значущість у якості життя і виживання).

Під «методикою організації навчальних практик майбутніх екологів», розуміємо комплекс заходів, дій, вимог (структурні, змістові; матеріально-технічного, фінансового, інформаційного і кадрового забезпечення; діагностики за видами прак­тик, територіальні за призначенням бази практики, функціональні), цілей та задач (практики, керівника, студента в групах); спрямовані на забезпечення безперервності та системної послідовності проходження всіх видів практик (загально-екологічних, ландшафтно-екологічних, науково-дослідних, виробничих (переддипломних)), передбачаючи формування і розвиток професійно-практичних умінь і навичок, одержання досвіду професійно-орієнтованої діяльності відповідно до сучасних і майбутніх потреб суспільства й вимог працевлаштування.

Методика передбачає формальні та неформальні види практичних робіт. До перших відносять види певного порядку за структурою та організацією експедицій­них, польових, проектно-конструкторських, виробничих, дослідницьких, контроль­но-експертних, планувальних, нормативно-регулятивних; неформальні ґрунтуються на спонтанній соціальній взаємодії, міжособистісних взаєминах, особистому виборі для забезпечення відчуття причетності, взаємодопомоги, партнерського спілку­вання, відображення реального стану виконаної роботи у малих групах (екскур­сійної, краєзнавчої, рекреаційної, культурологічної). Методика охоплює дві скла­дові: методичну – сукупність методів, заходів практичної діяльності для виконання практичного дослідження й іншої практичної діяльності, яка забезпечує заздалегідь визначений результат; опис конкретних прийомів, заходів, способів, педагогічної діяльності в процесі практичної підготовки майбутніх екологів; систему операцій, процедур визначення, встановлення фактів, дослідження явищ і процесів; організаційну як складне, інституційне утворення, сформоване із навчальних, наукових, виробничих, громадських, управлінських самостійних підрозділів, але об’єднане спільним керівництвом установи; форма спільної діяльності викладачів, адміністраторів, студентів, роботодавців, громадськості; комплекс заходів або дій, спрямованих на досягнення результату (ефективність і якість).

Синтез методично-організаційного поєднання навчальних практик забезпечує вибір і побудову методики їх організації за ефективними і оптимальними формами.

Визначено, що ефективність запропонованої методики залежить від передба­чуваних функцій управління і планування навчальних практик, результативність передбачає розуміння основних рис і принципів функціонування, складових внут­рішнього і зовнішнього середовища, розвитку різних соціально-економічних сфер практичної діяльності, її особливостей, функцій та способів як планування, так і управління організаційним розвитком. Організація навчальних практик бакалаврів-екологів передбачає дотримання певного порядку формування програм; послідовність виконання за змістом та обсягами загальноекологічних, ландшафтно-екологічних, науково-дослідних, виробничих практик.

За видами практик обґрунтовано та розкрито структуру практичної підготовки: загально-екологічну та ландшафтно-екологічну – навчальних, науково-дослідного практикуму та виробничої (переддипломної). Загально-екологічні навчальні практи­ки майбутніх екологів формують: фундаментально-практичні загальноекологічні (діагностичні – вимірювально-інструментальні, геоморфологічні, еколого-природ­ничі, ідентифікаційні, таксономічні; аналітичні – популяційні, інформаційно-ма­тематичні, метеорологічні, гідроекологічні, педосферні, геосферні, біосферні, хіміч­ні, біофізичні; інструментально-інформаційні); ландшафтно-екологічні – екосистем­но науково-практичні (ресурсозберігаючі – екологічні, соціальні, економічні; органі­заційні – проектні, правові, управлінські, підприємницькі, землевпорядні, безпеки життєдіяльності; системні – технічні і технологічні, попереджувально-профілактич­ні, охоронні галузеві і ситуаційні (урбо-, техно-, агроекологічні); контрольні – експертні, нормативні, моніторингові, аудиторські, дозиметричні, картографічні); науково-дослідний практикум і виробнича (переддипломна) – еколого-виробничі та природоохоронні науково-дослідні, творчі (професійні – практичні, галузеві, вина­хідницькі, посередницькі, етики та культури спілкування; методичні, раціона­лізаторські, охорони і гігієни праці) уміння і навички.