Замовити дисертацію ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ УЧНІВ У ШКОЛАХ НІМЕЧЧИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, його хронологічні межі, наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, подано відомості про апробацію та публікації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади формування екологічної свідомості учнів у загальноосвітніх школах Німеччини у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття” досліджено основні теоретичні та філософські положення, на які спираються німецькі педагоги у формуванні екологічної свідомості у школярів, розкривається сутність поняття “екологічна свідомість” в історії педагогічної думки Німеччини та його відображення в навчально-виховному процесі з охорони природи, аналізуються провідні еколого-педагогічні концепції, мета і завдання формування екологічної свідомості в учнівської молоді шкільного віку.

Дослідженням встановлено, що німецькі педагоги приділяють значну увагу осмисленню поняття “екологічна свідомість” як здатності людини до ідеального відтворення її взаємозв’язків із природою в мисленні. Від того, наскільки в свідомості людини відбудуться якісні зміни щодо значущості природи в забезпеченні її життєдіяльності, розумінні її цінності, настільки залежатиме і культура ставлення до природи, рівень якої обумовлює розв’язання екологічних проблем та їхнє упередження в майбутньому. Це поняття увійшло в науковий обіг у Німеччині на початку 70-х рр. ХХ століття і пов’язується з рішеннями і рекомендаціями міжнародних наукових конференцій з екологічної освіти і виховання, що проводилися з ініціативи й за активної підтримки Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих структур, насамперед ЮНЕСКО, ЮНЕП та ін. Значний внесок у справу розвитку і розповсюдження екологічної освіти в світі зробив Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Німецькі педагоги у визначенні поняття “екологічна свідомість” спираються як на напрацювання національних мислителів і педагогів, так і колективних пошуків міжнародної педагогічної громадськості щодо його смислового наповнення. З’ясовано, що етимологія даного поняття тісно пов’язується з поняттям “свідомість”, над розкриттям сутності якого працювали кращі представники німецької класичної філософії, психологи і педагоги (Г. Гегель, Й. Гердер, Й. Гете, І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг, Ф. Шиллер та ін.). Вони розглядали свідомість як із трансцендентальних позицій, принаймні І. Кант, І. Фіхте, так і зовнішніх та внутрішніх чинників, що визначають його якісні параметри. Непізнане, що існує незалежно від досвіду людини (Бог, етичний імператив, речі в собі), недосяжне для людського розуму. Втім воно впливає на свідомість людини, навертаючи її до дотримання морального порядку в світі. Зовнішні чинники пов’язуються з умовами, в яких відбувається формування свідомості й які впливають на її смислову наповненість. Внутрішні чинники характеризуються опозицією суб’єкта до зовнішнього світу та інших людей, що, за Г. Гегелем, збуджує процес мислення, спрямовуючи його на пізнання навколишнього середовища та відповідне ставлення до нього. Таким чином, феномен свідомості мислитель розглядає як багатосмислову структуру, в якій органічно поєднуються гносеологічний, етичний та духовно-моральний смисли. Думка щодо дуалістичної природи свідомості, в якій пізнавальний і моральний чинники взаємозв’язані, становить квінтесенцію поняття “свідомість” й у наш час.

Світоглядні позиції німецьких філософів знайшли педагогічне осмислення в поглядах та практичній діяльності видатних німецьких педагогів Й.Ф. Гербарта, А. Дистервега, які приділяли значну увагу вихованню молодого покоління в природі та засобами природи. Закладені підвалини формування екологічної свідомості набули подальшого розвитку в німецькій педагогіці відповідно до зростання актуальності екологічної проблематики та її розуміння як життєво значущої.

Поняття “екологічна свідомість” у сучасній педагогіці Німеччини розкривається відповідно до пріоритетів, визначених у матеріалах і документах міжнародних, федеральних та земельних конференцій, а також урядових постанов, присвячених проблемам екології та екологічної освіти. В них підкреслюється, що успішне подолання екологічних проблем пов’язується, насамперед, із культурою поведінки в природі та культурою природоспоживання, свідомого дотримання ухвалених законів із захисту навколишнього середовища, моральних зобов’язань щодо збереження життя, занепокоєності його якісним станом на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях. Важливе значення приділяється формуванню культури потреб як окремої людини, так і суспільства в цілому, що базується на свідомому обмеженні споживання природних ресурсів, їхньому ощадливому використанні, бережливому ставленні до засобів та продуктів виробництва, електроенергії, води, повітря, ґрунту, флори і фауни. Поняття “екологічна свідомість” є ключовим у сучасній екологічній освіті Німеччини, оскільки пов’язується з оптимізацією відносин у системі “людина – суспільство – природа” та зростанням громадянської відповідальності за стан природного довкілля в країні.

У Німеччині принципова увага приділяється розробці та впровадженню ефективних із педагогічної точки зору концепцій формування екологічної свідомості в підростаючого покоління у школі. Головною вимогою до них є врахування гносеологічного, етико-морального, естетичного і діяльнісного смислів свідомості. Їхнє гармонійне поєднання має забезпечити підготовку високовідповідальної особистості, яка знає, вміє і психологічно готова до розв’язання екологічних проблем, розуміє універсальну цінність природи для людини, отримує естетичну насолоду від спілкування з природою, небайдуже ставиться до наслідків природоперетворювальної діяльності та поведінки в природному довкіллі, критично осмислює їхні наслідки. Ці вимоги визначаються колективними зусиллями німецької педагогічної громадськості, уряду, освітніх установ, товариств і рухів, що опікуються проблемами захисту навколишнього середовища. Визначені чинники враховуються при розробці концепцій та підготовці програм формування екологічної свідомості в молоді шкільного віку.

Заслуговують на увагу в дидактичному та виховному сенсах погляди на формування екологічної свідомості, представлені в концептуальних моделях “Екологічна педагогіка”, “Педагогіка взаємодії людини з природою”, “Проблеми екології і сталий розвиток” та ін. У них зосереджується увага на актуальних питаннях теорії і практики формування екологічної свідомості в підростаючого покоління у школі та в позаурочний час. Цікаві розробки у зв’язку з цим пропонують вальдорфська, франкфуртська, маннгеймська, бременська та інші школи. Докладно змістовна наповненість теоретичних і практичних положень цих концепцій розкривається і аналізуються в дисертації. Дослідження цільової спрямованості екологічної свідомості школярів у різних землях ФРН свідчить про ідентичні підходи до її розуміння, які ґрунтуються на основоположних психічних складових самопочуття та самовиявлення людини. Це – екологічні знання, уміння, навички, культура природоспоживання та поводження в соціоприродному середовищі, потреба в природозахисній діяльності, ощадливе ставлення до природних ресурсів, занепокоєність якісним станом природного довкілля. Важливими завданнями формування екологічної свідомості школярів вважається розвиток екологічного мислення морально-етичних властивостей, емпатійності, екологічних ціннісних орієнтацій.

У другому розділі “Педагогічні умови, зміст, форми і методи формування екологічної свідомості в молоді шкільного віку” проаналізовано урядову політику щодо сприяння розвитку екологічної освіти і виховання в школах Німеччини, розкрито можливості різних циклів навчальних дисциплін у формуванні в учнів екологічної свідомості відповідно до обсягу навчального матеріалу з проблем довкілля та взаємовідносин людини з природою, включених у зміст шкільних програм та підручників; схарактеризовано систему еколого-професійної підготовки вчителів та їхню готовність до ефективного розв’язання навчально-виховних завдань; проаналізовано зміст, форми і методи формування екологічної свідомості учнів у школі та в позаурочний час, показано взаємозв’язок сім’ї і школи в досягненні мети екологічної освіти.

У розділі докладно розкриваються і характеризуються основні педагогічні умови формування в учнів екологічної свідомості у школах Німеччини, до складу яких віднесено: наявність правової бази, шкільних нормативних документів, забезпеченість навчально-методичною літературою і обладнанням, відображення екологічної проблематики відповідно до специфіки, логіки і структури навчальної дисципліни, готовність учителя до здійснення екологічної освіти учнів, підвищення його еколого-професійної підготовки. Встановлено, що правовою підставою активної екологічної освіти і виховання учнів у школах Німеччини слугують спеціально прийняті на федеральному та земельному рівнях закони і постанови, що стимулюють її розвиток. Важливе значення в цьому контексті мало створення Постійної конференції міністрів освіти і культури федеральних земель ФРН (КМК), яка в 1980 році ухвалила постанову під назвою “Навколишнє середовище і освіта”. Цей документ ініціював наукові дослідження, поширення та розвиток даної галузі педагогічної теорії і практики та включення екологічної проблематики у зміст навчально-виховної роботи школи. Позитивним результатом ухваленої постанови було проведення ретельного аналізу шкільних навчальних планів і програм, а також підручників щодо наявності в них екологічного компонента. У дисертаційному дослідженні в таблицях узагальнені дані, які відображають реальний стан справ. Показано, що в дисциплінах природничо-наукового і трудового профілів обсяг навчального матеріалу з проблем сучасної екології в процентному співвідношенні значно більший порівняно з дисциплінами гуманітарного профілю. Наприклад, в таких предметах, як географія, біологія, хімія в цілому цей відсоток становить відповідно 29 %, 32 % і 15,5 %, в той час як у змісті курсів історії, політики, етики, релігії він дорівнює 2 %, 6 %, 2 %, 2,9 %. Низький відсоток дидактичного матеріалу з проблем екології в дисциплінах гуманітарного профілю викликає занепокоєність педагогічної громадськості Німеччини, оскільки саме людинознавчі дисципліни відіграють провідну роль у морально-етичному становленні й духовному розвитку підростаючої особистості. Тому посилення екологічного компонента в предметах гуманітарного, суспільно-історичного та інших профілей розглядається як важлива умова формування екологічно свідомого громадянина, який не тільки опанував достатній обсяг знань і умінь із захисту довкілля, але й керується моральними нормами стосовно природи, готовий стати на її захист, відчуває потребу в духовному єднанні з нею.

Дослідження засвідчує, що такий стан справ із незначними розбіжностями щодо підвищення ролі й значущості гуманітарних знань у формуванні екологічної свідомості учнів простежується в усіх землях ФРН. Це спонукає німецьких педагогів до активної роботи в цьому напрямі. За останні десятиліття, особливо після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 1992 р.), на якій значна увага приділялася і педагогічному аспекту охорони природи, в Німеччині на федеральному та земельних рівнях було підготовлено програми з екологічної освіти, в яких гуманітарній складовій відводиться чільне місце, що знайшло свій відбиток у змісті навчальних дисциплін гуманітарного профілю. Загальну тенденцію в цьому плані висвітлюють такі дані в школах земель Північний Рейн-Вестфалія, Баварія, Гамбург, Бранденбург. Наявність екологічної проблематики, наприклад, в дисципліні “Німецька мова”, коливається від 7,2 % (земля Північний Рейн-Вестфалія) до 5,6 % (земля Гамбург); в дисципліні “Економіка домашнього господарства” цей показник становить від 5,6 % (земля Північний Рейн-Вестфалія) до 4,3 % (земля Гамбург) тощо. Проте наведені дані свідчать про позитивні зрушення в цьому напрямі екологізації гуманітарних дисциплін.

Формування екологічної свідомості учнів у школі німецькі педагоги значною мірою пов’язують з професійним рівнем учителя, який не тільки має ґрунтовні знання із сучасних проблем екології, переконаний в необхідності їхнього конструктивного розв’язання, але й добре підготовлений у методичному відношенні, вміє докладно передати знання, уміння й моральний досвід щодо ставлення до довкілля та розв’язання екологічних проблем. Тому підготовці та підвищенню еколого-професійної компетентності учителя приділяється серйозна увага. В Німеччині учителів готують на педагогічних факультетах університетів та вищих педагогічних навчальних закладах земельного підпорядкування. Ґрунтовна теоретична підготовка учителів щільно пов’язується з педагогічною практикою в школі та активною участю в природоохоронних заходах. Значна увага урядами Німеччини (федеральним і земельними) приділяється підвищенню кваліфікації шкільних учителів. З цією метою в країні за підтримки урядових структур створюються і діють довгострокові та короткострокові курси підвищення кваліфікації (від 1-2 років до кількох тижнів або місяців) при вищих навчальних закладах, організовуються тематичні семінари і конференції, проводяться спеціальні тренінги за місцем роботи.

Встановлено, що зміст шкільної екологічної освіти в Німеччині базується на загальноприйнятих в екологічній освіті підходах до його конструювання з дотриманням принципів міждисциплінарності, інтегративності, системності та систематичності, послідовності й неперервності. Опора на вищезазначені принципи дозволяє здійснювати міжпредметну координацію та інтеграцію екологічних знань, послідовно їх розкривати з урахуванням вікових особливостей учнів на різних щаблях навчання, узагальнювати при вивченні окремих блоків, присвячених екологічній проблематиці, в дисциплінах як природознавчого, так і гуманітарного профілів або поданих в інтегративних курсах типу “Навколишнє середовище і охорона природи”, “Екологія людини” та ін. Принцип неперервності забезпечує можливість впливати на свідомість учнів, формувати в них поважливе ставлення до природного довкілля, почуття моральної відповідальності за його якісний стан перед власною совістю і суспільством протягом усього терміну навчання в школі. Неперервність екологічної освіти і виховання в школі забезпечуються наскрізними навчальними програмами, які передбачають екологічну підготовку та формування екологічної свідомості на всіх щаблях навчання за умови успішної реалізації в практиці роботи школи всіх інших принципів: взаємозв’язок краєзнавчого, регіонального, національного і глобального підходів до відображення екологічних проблем; спрямованість навчання на розвиток ціннісно-мотиваційної сфери особистості; гармонізація взаємин із навколишнім середовищем; природовідповідність та культуровідповідність. Передбачається, що дотримання цих принципів при конструюванні змісту екологічної освіти забезпечить сприятливі умови для формування в учнів екологічної свідомості.

Німецькі педагоги вважають, що ефективність формування екологічної свідомості учнів значною мірою залежить від технологій, які використовуються у навчанні та вихованні підростаючого покоління, тому пошукам підвищення їхньої продуктивності приділяється серйозна увага. Дослідження дозволило виявити такі найбільш дієві методи формування екологічної свідомості, яким надається перевага у школах Німеччини. Це, насамперед, метод проектів, дослідницькі методи, рольові ігри, диспути, драматизація, емпіричні методи, пов’язані зі спостереженням за довкіллям, накопиченням знань і досвіду природоохоронного характеру, практичні методи, що передбачають активну участь школярів у природозахисній діяльності. Активізації навчально-виховного процесу з охорони природи сприяють різноманітні засоби навчання, в числі яких найбільш поширені сучасні екранні засоби, особлива увага приділяється комп’ютерній техніці. Вважається, що за допомогою комп’ютерів можна моделювати будь-які екологічні ситуації та запроваджувати превентивні заходи щодо упередження можливих негативних процесів у довкіллі, або перевірити доцільність прийнятих рішень із розв’язання екологічних проблем. Комп’ютерна техніка розглядається як ефективний засіб формування в учнів логічного мислення та уміння приймати екологічно виважені рішення. Форми організації екологічної освіти і виховання в школі представлені класно-урочними заняттями, екологічними екскурсіями, польовими практикумами, семінарами, конференціями, дослідницькими групами і гуртками.

Позитивно відзначити зусилля німецьких освітян і педагогів-практиків щодо залучення батьківської громадськості до плідної співпраці зі школою у формуванні в учнів екологічної свідомості. З цією метою при школах створюються центри з підвищення екологічної грамотності батьків, проводяться консультації і тренінги, на яких вони отримують практичні поради та набувають навичок екологічного виховання своїх дітей. Вважається, що участь батьків у природоохоронних заходах, які організовуються школою, має значний виховний ефект, сприяє взаєморозумінню та спільномірності дій батьків і школи у вихованні екологічно свідомих громадян Федеративної Республіки Німеччини.

Дослідження засвідчує, що в Німеччині формування в підростаючого покоління екологічної свідомості не обмежується тільки офіційно визнаними заняттями в школі. Позаурочна діяльність у цьому процесі посідає чільне місце. Вона поділяється на позакласну та позашкільну. Позакласна діяльність учнів із вивчення і захисту довкілля передбачає залучення учнів до участі в екологічних гуртках, клубах, школах, студіях, конференціях, концертних програмах тощо. Позашкільна діяльність з екологічної освіти та виховання учнів представлена широкою мережею просвітніх закладів. Це – музеї, бібліотеки, ботанічні сади, дендрарії, зоопарки, спеціалізовані школи і центри, які надають суттєву допомогу у формуванні екологічної свідомості в підростаючого покоління.