УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІЗАЦІЙ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі надано загальну характеристику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну й практичне значення, наведено дані про апробацію одержаних результатів і їх опублікування, структуру роботи.

У першому розділі "Теоретичні основи розвитку систем" систематизовано наукові погляди на розвиток систем і людини (від теорій розвитку систем до концепції розвитку людини), виявлено визначальний фактор становлення та розвитку "нової економіки" ? креативно-емоційний інтелект талановитої і розвиненої людини, з'ясовано сутнісну характеристику категорії "розвиток".

У ході аналізу наукових праць представників економічної теорії, засновників концепції людського розвитку та концепції людського капіталу встановлено взаємозв'язок між розвитком людини й розвитком систем, та визначено основні напрями підвищення його ефективності, у першу чергу за рахунок нарощування інвестицій в освіту і професійну підготовку. Доведено, що відбувається формування "нової економіки", яка відтісняє з перших позицій звичні фактори виробництва - капітал, працю і землю, і піднімає на верхні щаблі інтелект, яким володіє розвинена людина, а формування теорії "нової економіки" потребує внесення відповідних коректив як у теоретико-методологічні, так і в практичні аспекти розвитку систем.

Уточнено перелік і зміст характерних рис "нової економіки", а саме: її загальний продукт, багатство є результатом використання знання або, точніше, інтелекту; відбувається перехід на нові, наукоємні технології; спостерігається дематеріалізація продукту, який створюється; зростає значимість знань і пов'язаних із цим нових інформаційних технологій, які характерні не тільки для самого виробництва, а охоплюють і невиробничу сферу; зростає віртуальність фінансової сфери економіки; спостерігаються зміни характеру і структури праці від виконавчо-репродуктивного до інтелектуально-інноваційного; відбуваються значні зміни на ринку праці; характерними є зміни у теорії і практиці менеджменту; значним є загальний динамізм розвитку економіки.

Доведено, що визначальним фактором становлення та розвитку "нової економіки", і відповідно розвитку соціально-економічних систем (організацій) є креативно-емоційний інтелект, яким володіє талановита й інтелектуально розвинена людина. Відповідно до цього в роботі висунуто гіпотезу щодо опису виробничої функції в умовах "нової економіки" з урахування таких її складових: сукупного продукту; капіталу; креативно-емоційного інтелекту; землі.

Завдяки аналізу теоретичних поглядів на розвиток систем було встановлено, що в сучасних умовах відбуваються зміни не тільки в самому суспільстві, а й у розумінні такого явища як "розвиток" і його видових проявах. Доведено, що особливої актуальності набуває питання подальшого уточнення змісту, сутності, видів і принципів розвитку систем. З цією метою у роботі розширено класифікацію видів розвитку соціально-економічних систем (за рахунок уведення додаткових ознак: за середовищем розвитку - внутрішній, зовнішній і змішаний; за терміном розвитку - ретроспективний, поточний і перспективний; за потенціалом розвитку - виробничий, трудовий, управлінський, інформаційний, організаційний, маркетинговий, фінансовий, інноваційний, інтелектуальний, технологічний і креативний); розширено перелік принципів розвитку соціально-економічних систем (за рахунок уведення додаткових принципів: інноваційної і креативної спрямованості розвитку, унікальності та залежності управління розвитком), які характеризують необхідність постійної розробки та впровадження інновацій в управлінні розвитком систем і людини; підкреслюють важливість розробки і використання у процесі управління креативних рішень, які продукують креативно-активні та розвинені люди; вказують на залежність управління будь-якою соціально-економічною системою від унікальності та рівня розвиненості людей, що зумовлює постійну потребу в оцінці їх діяльності, мотивації до розвитку та створення відповідних умов.

З'ясовано, що розвиток соціально-економічних систем ? це постійний, незворотний, цілеспрямований, закономірний процес, який відбувається у просторі й часі, ґрунтується на відповідних принципах, є керованим, у результаті якого за рахунок, у першу чергу, якісних змін у складі, структурі та способах функціонування системи відбувається зміна вектора її розвитку та досягається поставлена мета, а його унікальність залежить від рівня розвитку людей, від їх креативно-емоційного інтелекту та здатності проявляти креативну та інноваційну активність.

Запропоновано, застосовуючи дане визначення розвитку до будь-яких організацій, які одночасно є відкритими соціально-економічними системами, вважати, що унікальність розвитку організацій у першу чергу буде залежати від рівня розвитку персоналу, який є їх головним елементом.

У другому розділі "Теоретико-методологічні засади управління розвитком персоналу організації" узагальнено теоретичні засади управління розвитком організації, визначено категоріальний апарат теорії управління розвитком персоналу та актуалізовано його методологічні основи.

У ході дослідження з'ясовано соціально-економічну сутність організації, яка полягає у тому, що організація ? це соціально-економічна система, яка реально існує і цілеспрямовано функціонує, являє собою найбільш розповсюджений вид цілеспрямованої діяльності людини, що забезпечує ефективне вирішення будь-якого поставленого перед нею завдання за рахунок установлення співвідношень, зв'язків, залежностей, побудови форм і процедур, який заздалегідь планує і здійснює людина; уточнено структуру організації, виділено підсистеми й визначено взаємозв'язок між ними (адміністративною, соціальною, економічною та організаційною культурою, як підсистемою). Доведено, що категорію "організація" можна застосовувати як до соціально-економічних систем, так і до окремих підприємств. Встановлено, що об'єднуючим елементом і системоутворюючим фактором для організації є її концепція як соціально-економічної системи, яка на початку становлення організації є метою, а у подальшому - необхідною умовою її розвитку.

Уточнено перелік основних функцій організації та з'ясовано роль персоналу в її функціонуванні, розвитку та управлінні. Окремо виділено функцію розвитку, сутність якої полягає у забезпеченні пізнання особливостей функціонування організації у зовнішньому оточенні та її внутрішнього середовища; одержанні окремими працівниками та колективами різноманітних знань, навичок, досвіду роботи з подальшим їх закріпленням, накопиченням та передачею наступним поколінням; створенні умов для розвитку персоналу, корпоративної культури та організації в цілому.

Запропоновано управління розвитком організації визначати як частину управлінської діяльності яка забезпечує цілеспрямовану й організовану діяльність персоналу, що сприяє нарощуванню потенціалу організації, підвищенню рівня його використання і одержанню якісно нових результатів.

Розкрито особливий внесок "школи організаційного розвитку" у формування теорії управління розвитком організації та запропоновано авторський погляд на його сутність, а саме: організаційний розвиток - це процес формулювання бачення майбутнього організації і реалізації запланованих змін, що здійснює група або команда співробітників на чолі з керівником, він ґрунтується на змінах у відносинах, у поведінці та в результатах роботи співробітників, які відбуваються завдяки їх розвитку і за допомогою консультанта з організаційного розвитку.