ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ В МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У КОНТЕКСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, розкривається стан її наукової розробленості, відображається зв’язок із науковими програмами, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета й завдання, методологічна основа, характеризується теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, його наукова новизна, наводяться відомості щодо апробації результатів виконаної роботи, опублікованих за темою дисертації праць, а також висвітлюється структура дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Теоретичні та історичні передумови міжнародно-правового регулювання взаємовідносин у системі «торгівля – навколишнє середовище» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Особливості взаємодії інтересів торгівлі та навколишнього середовища і їх відображення в міжнародному праві» аналізується поняттєво-термінологічний апарат дослідження, що бере свої витоки як із торговельно-економічної, так і з екологічної сфери, формулюються авторські підходи до змісту базових для дослідження понять. Звертається увага на неодноманітність термінології, що сьогодні використовується в досліджуваній сфері. Так, у національному екологічному законодавстві й міжнародному праві навколишнього середовища щодо одного й того ж правового явища синонімічно застосовуються поняття «навколишнє середовище», «навколишнє природне середовище», «довкілля». У дисертації визначається авторське ставлення до відповідної полісемії. Незважаючи на множинність граней перетину торговельних і природно-екологічних чинників, тривалий час ці відносини розвивались ізольовано, що знаходило відображення й у правовому регулюванні у сферах торгівлі та екології, які також складались незалежно одна від одної. Серед інших причин таке становище обумовлювалось тим, що й на міжнародно-правовому, й на національному регулювальному рівні міцно вкоренилась презумпція ворожості інтересів торгівлі й навколишнього середовища. Усе, що ускладнює, уповільнює, здорожує товари, з точки зору торговельних інтересів вважається перепонами, а досягнення високої екологічної якості продуктів, призначених для комерціалізації, підвищена увага до умов їх виробництва, розповсюдження тощо зазвичай пов’язане саме з такими чинниками. Водночас торгівля негативно впливає на навколишнє середовище, а останнє відчуває зростаюче навантаження від наслідків торговельної діяльності. Однак цей, «негативний» підхід до оцінювання відносин у системі «торгівля – природне середовище» має лінійний характер і показує лише одну сторону відповідних відносин. Проблема в цілому є значно складнішою. Фундаментальний зв’язок між основними елементами цієї системи має багатовекторний характер, залежить від великої кількості чинників економічного, політичного, соціального й екологічного змісту. З усієї множини підходів до аналізу відносин у системі «торгівля – навколишнє середовище» в дисертації виокремлюються три основні групи, дається оцінка кожному з трьох підходів і формулюється авторська позиція, що базується на концепції сталого розвитку. Концепція враховує глибинні суперечності, що існують між економічними (в т.ч. торговельними) та екологічними чинниками. Адже навколишнє середовище одночасно породжує як умови, так і перешкоди для економічного зростання. Економічне ж зростання завжди пов’язане з ризиком екологічної шкоди. Економіка, що розвивається, повинна мати екологічне коріння, а це коріння, в свою чергу, має бути захищеним і забезпеченим необхідним живленням. Водночас не можна не брати до уваги й той факт, що екологічна деградація може уповільнити чи розвернути в протилежному напрямку процес економічного зростання. Відповідно до концепції сталого розвитку визначено шість сфер (т.зв. «секторів») суспільної діяльності, де зазвичай виникають екологічні проблеми. Однією з них є сектор міжнародних торговельно-економічних відносин. Екологічні наслідки діяльності в одній сфері, як правило, відчуваються в інших. Тому врахування віддалених і опосередкованих екологічних чинників у секторальних стратегіях і координація цих стратегій між собою є однією з умов сталого розвитку. Еколого-правові важелі у сфері міжнародної торгівлі диктують певні «правила гри» економічних агентів, що вступають у міжнародно-правові стосунки. З іншого боку, міжнародне торгове право, що напрацьовується й реалізується насамперед під егідою Світової організації торгівлі, певним чином стримує держави в їх прагненні до встановлення екологічних обмежень у розвитку торговельних відносин, закріплюючи ці стримувальні механізми через основоположні принципи лібералізації міжнародної торгівлі, насамперед через принцип національного режиму та принцип найбільшого сприяння. Однак і ця міжнародна організація сьогодні вже не в змозі залишатися осторонь вирішення екологічних проблем, просто ігноруючи їх або оголошуючи такими, що мають протекціоністський з точки зору лібералізації торгівлі характер. Цілий пласт міжнародно-правового регулювання торговельних відносин, що складається під егідою СОТ, стосується регламентації екологічних чинників у торгівлі. І ця тенденція розвиватиметься і поглиблюватиметься. Необхідність поглиблених наукових розробок проблем методології взаємодії інтересів торгівлі та навколишнього середовища в міжнародно-правовому контексті є нагальною для України, що нещодавно набула членства в Світовій організації торгівлі, а значить і адаптувала «правила гри», за якими здійснюється міжнародна торгівля в сучасних умовах. Національна правова система України, що сьогодні адаптується під вимоги СОТ, має бути стабільною, не підпорядкованою кон’юнктурним коливанням. Досягти ж цього краще на етапі становлення, а не наступних модифікацій.

У підрозділі 1.2. «Розвиток міжнародно-правового регулювання екологічних аспектів торговельних відносин» дисертант звертається до історичних витоків міжнародно-правового формування взаємовідносин «торгівля – навколишнє середовище», в розвитку яких умовно виділяються три періоди: 1) період становлення міжнародних торговельних відносин і початок формування міжнародних відносин щодо охорони довкілля: від «великої депресії» 1929–1933 років – до створення ГАТТ; 2) від ГАТТ 1948 р. – до СОТ 1995 р.; 3) сучасний період. У дисертації охарактеризовано особливості послідовного розвитку відносин у системі «торгівля – навколишнє середовище» на кожному з цих етапів. У перший період міжнародне торгове право та міжнародне право навколишнього середовища формуються як ізольовані одна від одної системи, що зазнають певного інституційного та правового оформлення як у сфері зовнішньоторговельних, так і у сфері екологічних відносин. Пріоритети кожної з цих сфер практично не перетинаються. Наприкінці 40-х років ХХ сторіччя створюється ГАТТ як міжнародний орган, що має впливати на державну торговельну політику через вироблення правил світової торгівлі, а також регулювати й лібералізувати торговельні відносини і вирішувати торговельні спори між державами. Із заснуванням ГАТТ стало зрозуміло, що інструменти охорони навколишнього середовища, як регламентаційні, так і економічні, що використовуються в національних політиках і праві держав, здатні певним чином обмежити дію фундаментальних принципів забезпечення вільного товарообігу. Звідси перед державами постало питання узгодження національних інструментів екологічної політики з правилами міжнародної торгівлі та їх можливе взаємне лімітування. Однак у цей період залишаються до кінця не визначеними питання: які інтереси міжнародно-правового регулювання у відповідній системі є базовими, а які побічними; якщо ці відносини є конфліктними, то чи можна розв’язати відповідний конфлікт і, якщо так, за якими принципами. Необхідність пошуку балансу інтересів між розвитком торгівлі і цілями збереження довкілля на найвищому міждержавному рівні була вперше декларована в ході Стокгольмської конференції ООН з питань навколишнього середовища (1972). У цей же період з’являються перші регулювальні міжнародно-правові інструменти, якими встановлюються обмежувальні механізми щодо торгівлі під кутом зору дотримання екологічних імперативів. Це насамперед Вашингтонська конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС, 1973), Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням (1989), Віденська конвенція про охорону озонового шару (1985) та Монреальський протокол до неї щодо речовин, які руйнують озоновий шар (1987). Положення цих міжнародно-правових інструментів, однак, певним чином конфліктують із нормами ГАТТ, що регулюють кількісні обмеження і ліцензії на заходи, які держава-член може вживати з метою обмеження торгівлі. Водночас у контекст торговельного права ГАТТ у цей період також включаються перші спеціальні природоохоронні положення. Відлік третього, сучасного етапу в міжнародно-правовому розвитку відносин у системі «торгівля – навколишнє середовище» в дисертації ведеться з середини 90-х років ХХ сторіччя, коли, з одного боку, була створена Світова організація торгівлі (1995), а з іншого – відбулася Всесвітня конференція ООН з питань навколишнього середовища й розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), на якій було підбито підсумки розвитку екологічних і природоресурсних відносин у попередні 20 років, що минули після Стокгольмської конференції 1972 року, а також накреслено Порядок денний на ХХІ сторіччя.

Підрозділ 1.3. «Сучасний стан міжнародно-правового регулювання екологічних чинників торговельних відносин та перспективи його вдосконалення» присвячений аналізу міжнародних, організаційно-правових та інституційних аспектів торговельно-екологічної політики держав, пов’язаних із створенням СОТ. Детально охарактеризовані ті параметри, за якими СОТ наслідує основні засади організації та діяльності ГАТТ, і навпаки, – які є новаційними, притаманними саме СОТ. У сучасний період під егідою СОТ зароджуються й спеціалізовані інституції, до компетенції яких належить вирішення екологічних аспектів торгівлі. Реформуванню й розвитку піддається й механізм розв’язання спорів у системі СОТ, значну частину яких становлять спори у сфері екологічних умов виробництва й продажу продукції.

Вважаємо, що наступним етапом у розвитку відносин міжнародної торгівлі та екології має стати розроблення й прийняття універсального інструменту СОТ, спеціально присвяченого екологічним аспектам торгівлі, який увібрав би надбання у цій сфері попередніх періодів, узагальнивши їх, відкинувши ті позиції, що не пройшли випробування часом, а також врегулювавши ті проблемні питання, які проявилися в останні роки й викликали еколого-торговельні спори.

У Розділі 2 «Екологічні інструменти в міжнародно-правовому регулюванні торгівлі» розглядаються основні важелі правового впливу на торгівлю з метою її екологізації.

Підрозділ 2.1. «Екологічне оподаткування» присвячений аналізу всієї множини існуючих у світі видів оподаткування, що мають екологічне забарвлення або ж прямо чи опосередковано впливають на екологічну сферу. Екологічні податки в різних країнах набувають різних форм. Це можуть бути податки за користування природними ресурсами та екологічними послугами (наприклад, платежі за забір води з водоймищ або збір за розміщення відходів); відкладені платежі, включаючи податки на шумове забруднення, скидання стічних вод, на рельєф місцевості й доходи від тваринництва. Екологічний компонент може закладатися в транспорті, енергетичні податки, спеціальні податки на батареї та інше. Спектр податків, що стимулюють екологічно релевантну поведінку виробників і споживачів, дуже великий. Є екологічні податки, що мають переважно фіскальну функцію. Проте основна мета екологічних податків – це не поповнення державного бюджету, а стимулювання платника до позитивної, з точки зору охорони навколишнього середовища, поведінки.

Ефективним засобом екологічної політики є також екологічні субсидії, що детально розглядаються в підрозділі 2.2. «Екологічне субсидування». Вони можуть використовуватися, наприклад, для просування на ринок більш екологічних товарів або інноваційних процесів, сприяти інвестиціям в обладнання по контролю за навколишнім середовищем або скороченню деяких видів виробництва (наприклад, сільськогосподарського). Проте при постійному використанні таких субсидій їх ефективність знижується, що обумовлено постійно змінними соціальними і виробничими умовами. Екологічні субсидії видаються більш привабливим засобом екологічної політики, ніж екологічне оподаткування, оскільки: 1) застосування екологічних субсидій зазнає менше опору з боку виробників і споживачів, зважаючи на те, що їх прямий негативний вплив на суб’єктів господарювання і споживачів не є очевидним; 2) у деяких випадках екологічні субсидії можуть бути єдиним законним засобом стимулювання екологічно чистого виробництва, оскільки в ряді випадків немає можливості використати засоби оподаткування; 3) одні й ті самі суб’єкти можуть користуватися відразу кількома видами допомоги – компенсаціями за охорону навколишнього середовища, соціальними виплатами, субсидіями, що заохочують екологічний контроль.

Негативні наслідки екологічних податків і субсидій для конкурентоспроможності компенсуються вигодами для всієї економіки країни: збільшенням рентабельності в секторах, залежних від стану навколишнього середовища (таких як виробництво продовольства, високотехнологічних хімікатів і електроніки), поліпшенням якості життя, що цілком відповідає концепції сталого розвитку.

У підрозділі 2.3. «Екологічні стандартизація та нормування» досліджується один із найважливіших інструментів забезпечення врахування екологічних вимог у міжнародних торговельних відносинах. Інструментами екологічного нормування та стандартизації формуються критерії екологічної якості й безпеки тієї чи іншої продукції, товарів і послуг, а також критерії стану окремих елементів навколишнього середовища, які дають змогу оцінити вплив господарських процесів на повітря, воду, землю, надра тощо. Держава повинна забезпечити відповідність товарів і послуг, що обертаються в економіці даної країни, незалежно від того, ввозяться вони в порядку імпорту чи виробляються вітчизняними виробниками, мінімальним стандартам безпеки в частині, що стосується вмісту токсинів, домішок, хвороботворних мікробів тощо. З уведенням уніфікованих стандартів «страждають» країни, чий промисловий і ресурсний потенціал нижчий (країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою). Тому необхідно забезпечити баланс між вирішенням екологічних завдань і різними рівнями міжнародних стандартів. Спроба використовувати для гармонізації на міжнародному рівні стандарти, засновані на нормах промислових країн, породила серйозні проблеми, пов’язані з їх застосуванням, оскільки вони не зважали на специфіку різних країн і відсутність у багатьох країнах відповідного технічного потенціалу.

Засобом інформування виробників і споживачів про екологічні властивості продукції є екологічне маркування, про яке йдеться в підрозділі 2.4. «Екологічне маркування». З допомогою цього важеля надається комплекс відомостей екологічного характеру про продукцію, її позитивні чи негативні властивості, склад, процес виробництва чи збуту, а також про вплив продукції на навколишнє середовище та пов’язаний з ним вплив на здоров’я людини. Екологічне маркування є об’єктом регулювання комплексу міжнародних стандартів, розроблених і прийнятих під егідою Міжнародної організації з питань стандартизації IСO, а саме стандартів IСO 14020–14024. Екологічне маркування набуває різних форм, видів і типів та різною мірою застосовується в різних країнах. СОТ здійснює контроль за тим, щоб екологічне маркування не спричиняло негативного впливу на чинники міжнародної торгівлі, щоб країни не зловживали відповідним інструментом для набуття односторонніх торговельних переваг.

Підрозділ 2.5. «Заборони на торгівлю, пов’язані з екологічними чинниками» присвячений аналізу ефективності крайніх у номенклатурі заходів, передбачених для вирішення екологічних проблем міжнародної торгівлі, а саме: забороні імпорту або обмеженню реалізації товарів однієї держави (держав) на території іншої (інших). Найчастіше такі заборони чи обмеження набирають форми санітарних або фітосанітарних заходів, спрямованих на захист життя або здоров’я людей, тварин або рослин від шкідників або хвороб, які переносяться певною продукцією. На базі сучасних прикладів міжнародних торговельних відносин у дисертації продемонстрована спрямованість відповідних заборон на запобігання ввезенню в країну певних небезпечних матеріалів (наприклад, азбесту), відходів, речовин, їх сполук або ж окремих груп товарів.

Розділ 3 «Міжнародно-правові механізми інституційного забезпечення врахування екологічних чинників у міжнародній торгівлі» структурно поділений на два підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Міжнародні організації екологічного профілю та їх вплив на розвиток міжнародних торговельних відносин» розглянуті найвпливовіші міжнародні організації, до сфери діяльності яких належить регламентація відносин у системі «торгівля – навколишнє середовище». Зазначається, що на міжнародно-правовому рівні СОТ розглядається як ледь не єдиний міжнародний орган, під егідою якого встановлюються правила торгівлі між країнами. Водночас на формування екологічної складової цих відносин справляють певний вплив також інші міжнародні організації, в першу чергу ті, чинниками створення яких є охорона природи, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки й охорона інших суспільних екологічних інтересів. Встановлюючи власні правові режими, насамперед через інституційно-правові механізми багатосторонніх міжнародних конвенцій екологічного профілю, відповідні організації врівноважують економічні чинники вільного товарообігу. Тим самим у міжнародних відносинах реалізується концепція сталого розвитку.

Найважливішими міжнародними організаціями екологічного профілю, діяльність яких має вихід на відносини «торгівля – довкілля», є Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Програма розвитку ООН (ПРООН), Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародна організація з питань стандартизації (ІСО) та деякі інші. Кожна з таких організацій має свій «сегмент» інституційно-правового й організаційного впливу на відповідну сферу, але всі вони в кінцевому рахунку забезпечують баланс між економічними та екологічними чинниками в світовому процесі організації міжнародної торгівлі. Якщо СОТ насамперед дбає про дотримання економічних інтересів держав, перешкоджаючи невиправданим національним екологічним обмеженням торгівлі, то міжнародні організації екологічного профілю мають на меті не дати економічним чинникам набути пріоритетного значення щодо екологічних.

Підрозділ 3.2 «Механізми розв’язання спорів щодо екологічних аспектів міжнародної торгівлі в системі СОТ» має предметом розгляду конфліктні ситуації (спори), які виникають між державами з приводу екологічних чинників міжнародної торгівлі, та особливості їх розв’язання. Найбільш авторитетним органом вирішення міждержавних торговельних спорів, пов’язаних з екологічними чинниками, є Орган з розв’язання спорів СОТ (ОРС). Інструменти, які використовуються при розгляді екологічних спорів у системі СОТ, поєднують у собі процесуальні та позапроцесуальні, обов’язкові та рекомендаційні, загальні та спеціальні, жорсткі та гнучкі чинники. Здійснений у дисертації аналіз справ екологічного характеру, до яких було застосовано режим розгляду спорів СОТ, однак, вказує на примат інтересів міжнародної торгівлі, відсутність екологічних пріоритетів при винесенні рішень на різних стадіях процедури.

Крім механізму розгляду екологічних спорів у системі СОТ, існують інші правові режими розв’язання міждержавних еколого-торговельних спорів, передбачені конкретними багатосторонніми договорами екологічного профілю. Ці режими, проаналізовані в дисертаційній роботі, інколи накладаються на відповідні механізми СОТ або ж конфліктують з ними. Дисертант вважає, що вирішення відповідних конфліктних ситуацій можливе через удосконалення відповідних механізмів розгляду екологічних спорів у системі СОТ, а саме – врахування наявності таких спеціальних режимів у праві СОТ і регламентацію конкурентних засад у їх застосуванні при вирішенні спорів.