У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження дисертації, сформульовано загальну мету, деталізовану в конкретних завданнях щодо її досягнення, розкрито ступінь наукової розробки теми; визначено об’єкт і предмет дослідження; охарактеризовано ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне й практичне значення; наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікації за темою дисертації.
У першому розділі „Теоретико-методологічні засади регуляторної ролі держави у розвитку домашніх господарств в умовах ринку” проаналізовано еволюцію теоретичних поглядів на роль держави в процесі розвитку домашніх господарств в умовах ринку; розкрито місце та роль домашніх господарств у ринковій економічній системі; узагальнено світовий досвід (на прикладі ЄС) щодо державного стимулювання розвитку домашніх господарств в умовах циклічних коливань національної економіки.
В дисертаційній роботі домашні господарства розглядаються в якості одного з базових секторів національної економіки (стандарт СНР ООН 1993), що об’єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках, як фізичних осіб-підприємців. В Україні кількість домашніх господарств складала у 2011 р. 17023 тис. (у 2010 р. – 17050 тис.). У міських поселеннях проживає 69%, а у сільській місцевості – 31% домашніх господарств. Середній розмір українських домашніх господарств становить 2,59 особи, а більше половини складається з однієї або двох осіб. В умовах ринку розвиток домашніх господарств напряму залежить від дієвої державної підтримки.
Автором констатовано, що в умовах ринкової економіки домашні господарства стають основним постачальником виробничих ресурсів (робочої сили, підприємницьких здібностей людини, сировини, капіталу, землі тощо); отримують доходи (заробітну плату; підприємницький дохід; державні трансфертні платежі (у т. ч. – пенсії, стипендії); ренту; дивіденди; доходи від індивідуальної трудової діяльності та ін.); формують споживчий попит – невід’ємну складову сукупного попиту, основу для забезпечення економічного зростання; утворюють потенційні інвестиції до національної економіки – заощадження домашніх господарств. За таких умов неухильно зростає роль держави щодо підтримки домашніх господарств та розвитку цього важливого сектору національної економіки.
Проведений аналіз розвитку державної політики щодо домашніх господарств дозволив дійти висновку, що в умовах ринку увага держави поступово зміщується з підтримки окремих („точкових”) сфер життєдіяльності та функціонування домашніх господарств (з питань регулювання оплати праці, трудових відносин, соціального захисту), що притаманно періоду кінця ХІХ – ХХ ст., до розробки та впровадження комплексної державної економічної політики, в центрі уваги якої – підтримка розвитку домашніх господарств як основи відтворювальних процесів (у трьох вимірах – біологічному, кваліфікаційному та соціальному); підтримка становлення людського капіталу як умови стабільного зростання національної економіки.
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. ендогенні та екзогенні ризики, асинхронні циклічні коливання ринкової кон’юнктури поставили перед державою нові виклики стосовно пошуку шляхів підтримки розвитку домашніх господарств, що потребує наукового обґрунтування організаційно-управлінських засад підтримки розвитку домашніх господарств, комплексного аналізу складної ієрархії їх функціонування.
У роботі систематизовано організаційно-управлінські засади розвитку домашніх господарств в умовах ринку, які включають: розробку та прийняття правових норм (інституційно-правове забезпечення) стимулювання розвитку домашніх господарств; планування (прогнозування), визначення стратегічних пріоритетів довгострокового розвитку домашніх господарств в національній економіці; адміністративні методи державної підтримки розвитку домашніх господарств; регулярний моніторинг (у т.ч. вибіркове статистичне обстеження домашніх господарств) та інформаційне забезпечення – основу для поточного управління, прийняття обґрунтованих державно-управлінських рішень; державне регулювання діяльності домашніх господарств (за допомогою політики доходів, податкової політики, надання пільг, соціальних трансфертів тощо); державний контроль за стабільним та безпечним розвитком домашніх господарств.
Дисертантом обґрунтовано, що економічна поведінка домашніх господарств тісно пов’язана з ринковими циклічними коливаннями, що необхідно враховувати при створенні передумов для виходу країни з кризи, у тому числі за рахунок зростання споживчого попиту (насамперед, на внутрішньому ринку). Антикризові заходи, спрямовані на досягнення фінансової стабільності, зменшення дефіциту державного бюджету, відбуваються, переважно, за рахунок згортання соціальних програм, зменшення обсягів державних соціальних трансфертів на потреби розвитку домашніх господарств, зовнішніх запозичень (у т.ч. у МВФ). Такі заходи, втілені без компенсуючої державної підтримки розвитку домашніх господарств (підтримки зростання доходів, збільшення прошарку середнього класу, ліквідації бідності працюючого населення), у середньо- та довгостроковому періоді можуть призвести до вкрай негативних соціально-економічних наслідків: зростання безробіття (у тому числі бюджетників, осіб передпенсійного віку); збільшення навантаження на державний бюджет (за рахунок виплат по безробіттю); зменшення споживчого попиту, зменшення заощаджень населення (як потенційних інвестицій), а в цілому – до падіння обсягів національного виробництва.
В дисертаційній роботі доведено, що реформування організаційно-управлінських засад розвитку домашніх господарств в економіці України має відбуватись з урахуванням перспектив стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, досягнення соціальної стабільності та соціальної злагоди у суспільстві – основи успішного здійснення соціально-економічних реформ. Фундаментом всіх реформаторських перетворень має бути формування державної соціально-економічної політики, побудованої на чітко визначених пріоритетах підвищення якості життя: інвестуванні у людський капітал, підтримці формування середнього класу, побудові економіки знань, переході до постіндустріального суспільства.
У другому розділі „Вплив держави на розвиток сектору домашніх господарств в умовах ринку” виокремлено основні етапи становлення державної політики підтримки розвитку сектору домашніх господарств; виявлено основні тенденції розвитку домашніх господарств в умовах трансформаційних перетворень; визначено вплив держави на формування доходів домашніх господарств як інвестиційного джерела розвитку економіки; здійснено комплексне оцінювання дієвості державної політики підтримки розвитку домашніх господарств в Україні за період 2000 – 2009 роки.
Дослідження еволюції розвитку державної політики сприяння розвитку домашніх господарств в Україні дозволило автору на основі критеріїв формування правових засад та рівня соціалізації державної політики виділити етапи її становлення: перший етап (1991 – 1995 рр.) – пов’язаний із визначенням ринкових засад функціонування соціальної сфери; другий етап (1996 – 2001 рр.) – формування конституційних засад системи соціального захисту, соціального страхування та соціальної стандартизації; третій етап (з 2002 р. по наш час) – прийняття Бюджетного, Господарського, Податкового кодексу як інституційно-правового підґрунтя впровадження заходів щодо подолання бідності, зростання соціалізації державних витрат та запровадження низки механізмів державної підтримки розвитку домашніх господарств, що базуються на міжнародно-визначених стандартах та способах реалізації.
В роботі доведено, що в умовах ринку державне регулювання розвитку домашніх господарств має передбачати комплексне застосування методів, які за формами впливу поділяються на прямі і непрямі, а за способом впливу – на нормативно-правові, економічні та ін. Дисертантом структуровані механізми державного регулювання розвитку домашніх господарств за соціальними, економічними, політичними та іншими пріоритетами, суб’єктами та об’єктами, методами впливу (що враховують соціальні умови та гарантії, економічні стимули та важелі, нормативно-правове забезпечення та ін.). На переконання автора, ефективність державного регулювання розвитку домашніх господарств напряму залежить від запровадження дієвих інструментів досягнення поставлених цілей: стимулювання трудової, інноваційної та підприємницької активності домогосподарств; гнучкої податкової політики, спрямованої на формування потужного прошарку середнього класу; здійснення постійного моніторингу ефективності державної політики щодо підтримки розвитку домогосподарств; комплексне сприяння розвитку людського потенціалу.
Доведена надзвичайна важливість для національної економіки пошуку інвестиційних джерел розвитку, що актуалізує роль державної політики доходів. На основі проведеного аналізу виявлено наявність деформації структури сукупних доходів домашніх господарств сучасної України, де основну частину (за підсумками 2010 р.) становлять доходи від оплати праці (47,9%) та пенсії (майже 26%); доходи від власності (рента, орендна плата, дивіденди, роялті) не перевищують 3,8%; доходи від підприємницької діяльності – 6,2% сукупного доходу домашніх господарств (див. таблицю 1). Відзначається вкрай негативна тенденція щодо щорічного збереження на достатньо високому рівні показників частки соціальних трансфертів (37,7 – 25,9%), що нівелює відтворювальну та стимулюючу функцію оплати праці, знижує стимули до зайнятості, породжує патерналістські та утриманські настрої серед економічно-активних членів домашніх господарств.
