АДАПТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано головну мету і завдання, визначено предмет, об’єкт, теоретичні і методологічні основи дисертаційного дослідження, відображено його наукову новизну і практичне значення, наведено інформацію про публікації, апробацію і впровадження результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи адаптивного управління підприємствами залізничного транспорту у нестабільному середовищі» досліджено еволюцію підходів до управління підприємствами в умовах нестабільності, визначено складові бізнес-середовища, розкрито теоретичні основи сутності адаптації і адаптивного управління, удосконалено класифікацію видів адаптації та адаптивного управління, проведено аналіз основних змістовних характеристик адаптивного управління, що дозволило розробити концепцію адаптивного управління підприємствами залізничного транспорту.

Здатність підприємств залізничного транспорту реагувати і справлятися зі змінами у бізнес-середовищі є однією із складових їх успіху і виживання. Однак, у наш час, внутрішнє середовище цих підприємств охоплено кризовими процесами, що викликано спрацьованістю основних фондів, низькою якістю послуг, неефективним використанням ресурсів, тому актуальним є дослідження управління адаптацією підприємств залізничного транспорту в умовах нестабільності бізнес-середовища.

Еволюція підходів до управління підприємствами свідчить, що виникнення адаптивного управління пов’язано з розвитком теорії систем, завдяки чому змінилась уява про підприємство – його стали вивчати як складну, цілеспрямовану, активну систему, що використовує оточення для забезпечення ефективності функціонування. Розвиток цих положень сприяв розумінню того, що підприємства діють і розвиваються в зовнішньому стосовно до них середовищі і повинні враховувати його зміни та корегувати цей вплив, тобто адаптуватись до них.

В дисертаційній роботі визначено, що до елементів макро та мікро зовнішнього середовища підприємств залізничного транспорту належать: споживачі, конкуренти, урядові заклади, постачальники, фінансові організації, джерела трудових ресурсів. При цьому зовнішнє оточення поєднує у собі не тільки фактори, що характеризують його стан на певний момент часу, але й їх співвідношення та загальну тенденцію їхньої зміни відповідно до умов розвитку ринку. Окреслення меж зовнішнього середовища дозволяє його характеризувати як соціально-економічне, причому останнім часом, все важливішого значення набуває його соціальна складова, що також формує імідж підприємства.

Як теоретичне підґрунтя адаптивного управління обґрунтовано теорію стейк-холдерів, стратегічного управління та неокласичного менеджменту. До їх основних підходів, що формують, теоретичні основи адаптивного управління, слід віднести: системний, ситуаційний, процесний, маркетинговий, комунікаційний, кількісний, поведінковий підходи, а також стратегічне бачення, позиціювання та планування.

Детальний аналіз сутності та змісту адаптації підприємств доводить відсутність в економічній теорії єдиного підходу до розуміння цієї категорії. Неоднозначність поглядів вчених щодо ключових істотних ознак адаптації підприємств має значну розбіжність. Відомі такі її прояви, як зміна, еволюція, навчання і самонавчання, організація, що свідчить про розгляд змісту цього поняття у різних площинах. Така ситуація обмежує розроблення та впровадження ефективного управління адаптацією підприємств до змін зовнішнього середовища.

Узагальнення поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених дозволило зробити такі важливі висновки щодо сутності адаптації: по-перше, її основною властивістю є пристосовність, що забезпечується корегуванням господарської діяльності, структури підприємства та є невід’ємною складовою формування економічного потенціалу; по-друге, базовими механізмами адаптації є ті, що ґрунтуються на самоорганізації; по-третє, адаптація здійснюється з урахуванням специфіки функціонування підприємства і поставлених перед ним цілей, його спеціалізації та інших факторів; по-четверте, її здійснення не можливе без оцінки змін зовнішнього середовища, що потребує його моніторингу, аналізу та оцінювання; по-п’яте, адаптація має багатоцільовий характер і як інтегральний результат є забезпечення ефективного функціонування підприємства.

Ґрунтуючись на поданих вище положеннях під адаптацією підприємства слід розуміти процеси формування економічного потенціалу підприємства, які базуються на механізмах самоорганізації і направлені на забезпечення ефективного функціонування та стійкого розвитку підприємства.

Проведена систематизація видів адаптації довела необхідність їх уточнення за окремими класифікаційними ознаками. Так, за об’єктами запропоновано розрізняти такі види адаптації: ресурсну, функціональну, структурну, продуктову (робіт, послуг), бізнес-процесну, комунікаційну (зміна процесів взаємодії із стейк-холдерами). За змінами адаптивного потенціалу – кумулятивну (накопичення адаптивного потенціалу), трансформаційну (системні перетворення адаптивного потенціалу), удосконалюючу (модернізація, покращення окремих характеристик адаптивного потенціалу); за адресністю – персоніфіковану (є конкретний визначений ініціатор змін), абстраговану.

На основі проведеного дослідження та врахування властивостей систем управління зроблено такі висновки:

1) головна мета адаптивного управління – це виживання та забезпечення розвитку підприємств в умовах постійно змінного зовнішнього середовища;

2) до основних принципів адаптивного управління відносять: альтернативність, прозорість, інформаційну забезпеченість, ефективність та ін.;

3) функції системи адаптивного управління безпосередньо пов'язані з базовими, такими як прогнозування і планування; організація роботи; активізація і стимулювання; координація і регулювання; контроль, облік і аналіз.

Виявлено, що особливістю адаптивного управління є інтегрованість. Функціональна інтегрованість простежується на рівні суб’єкта, об’єкта і процесу управління та проявляється через делегування функціональних обов’язків і використання різноманітного інструментарію інших систем управління, через перетворення інших підсистем менеджменту підприємства.

Проведений аналіз дозволив під адаптивним управлінням підприємствами залізничного транспорту розуміти інтегровану складову загальної системи менеджменту, що являє собою послідовні процеси ідентифікації рівня адаптації економічного потенціалу та розроблення на цій основі тактичних та стратегічних рішень щодо реалізації процесів його корегування.

Запропоновано в межах адаптивного управління виділяти такі його види: за об’єктами впливу – видами економічного потенціалу – кадрове, матеріально-технічне, організаційно-технологічне, фінансово-інвестиційне, організаційно-управлінське, інноваційне, маркетингово-комунікаційне; за типом реагування на зміни – пасивне (в результаті якого відбувається пристосування до змін), активне (трансформація діяльності, що забезпечує конкурентоспроможність), проактивне (активна участь у формуванні змін зовнішнього середовища); за ступенем поширення – локальне і дифузійне.

Формування ефективної системи управління в умовах нестабільності економічного середовища вимагає розроблення концептуальних основ адаптивного управління на підприємствах залізничного транспорту