РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ НА СЕЛІ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні засади формування, регіонального розвитку та прогнозування ринку праці» визначено сутність ринку праці в системі ринкових відносин, зміст та особливості ринку праці на селі, зайнятості і безробіття населення у сільській місцевості, людського капіталу та трудового потенціалу сільського населення, регіональні закономірності та принципи формування та прогнозування ринку праці на селі у регіональному вимірі.

Перехід до нового типу економічних відносин в Україні на початку 90-х років супроводжувався привнесенням ринкових принципів у сферу зайнятості та формуванням ринку праці. Поза сумнівом, і в теорії регіональної економіки, і в практиці ми завжди будемо мати справу з неконкурентним ринком праці. Звичайно, наймач робочої сили обумовлює з найманим працівником обсяги майбутньої праці, час найму, плату за цю працю, інші умови праці. Проте роботодавець практично у всіх випадках буде виходити не з справжньої вартості праці, а з вартості конкретного товару «робоча сила», пов’язаного з мінімальними витратами на її відтворення. Досліджуючи ринкові механізми функціонування всієї трудової сфери в системі відтворення робочої сили, доцільно виділити: «ринок трудових ресурсів», маючи на увазі включення в нього стадії формування та майбутнього використання трудового резерву на ринкових принципах; «ринок праці у вузькому сенсі», що характеризує ринкові відносини у сфері зайнятості (на підприємстві, у фірмі); нарешті, «ринок робочої сили у вузькому сенсі», під яким розуміються соціально-трудові відносини з приводу підтримки, перепідготовки і включення в процес праці робочої сили безробітних.

Звичайно, регіональне формування попиту та пропозиції має свою специфіку, пов’язану з коливаннями обсягів виробництва, його організацією, плануванням і прогнозуванням, укомплектованістю кадрами та іншими факторами. Але той факт, що в регіонах, в підприємствах або в галузях безперервно виникають вакансії, на які претендують кілька працівників, конкуруючи один з одним, вказує на, безсвумнівно, ринковий характер цих процесів. У специфічній формі на внутрішніх ринках має місце і «безробіття», що виявляється, по-перше, в недовикористані наявних ресурсів праці, по-друге, у невідповідності кваліфікації працівника вимогам, що пред’являються. Функції, які виконує регіональний ринок праці в системі ринкової економіки, зводяться до наступних: алокативна, селективна, дистрибутивна (розподільна).

Сегментація за професійною ознакою становить зміст маркетингу ринку праці. Це складає новий і дуже важливий напрямок дослідження. Залежно від місцезнаходження та адміністративно-територіального поділу, ринки поділяють на загальнонаціональні, міські та сільські. За ступенем керованості ринки праці можна умовно поділити на ліберальні та соціально-орієнтовані. Ліберальний ринок відрізняється відносно малим впливом на нього держави. Соціально-орієнтований ринок навпаки, характеризується високим рівнем державного втручання і стійкими гарантіями соціальної захищеності працівників. У сільському господарстві зайнятість має свої специфічні регіональні особливості, які пов’язані з виробничо-економічними умовами праці в галузі. На результати праці істотно впливають природні, біологічні процеси, тому що праця органічно пов’язана із землею, яка виступає носієм трудових відносин. У сільському господарстві існує нерівномірний попит на робочу силу з боку суспільного виробництва в зв’язку з сезонністю виробництва і праці. Тут розрізняють постійну і сезонну робочу силу. Постійні працівники покликані виконувати в основному постійний обсяг робіт, а сезонна робоча сила залучається для виконання сезонних робіт по догляду за рослинами та збиранню врожаю.

Серед основних чинників диспропорцій трудових ресурсів у сільському господарстві, які мають основний вплив на ринок праці на селі, виділено: важкі умови праці (близько 65% технологічних операцій виконується вручну); слабкий розвиток соціальної сфери та інфраструктури; дефіцит робочих кадрів та спеціалістів; невідповідність якості підготовки кадрів сучасним вимогам сільськогосподарського виробництва; відтік молоді з сільськогосподарського виробництва та несільськогосподарських видів діяльності. Зайнятість у сільському господарстві виступає в двох формах: повна і неповна. Повна зайнятість гарантує працівникам роботу протягом всього року. Неповна зайнятість характеризується неповним робочим днем, неповним робочим тижнем, неповним робочим роком (працівники, зайняті на кінно-ручних роботах, окремі групи механізаторів, залучені пенсіонери, школярі на сезонних видах робіт).

Особливості ринку праці на селі та сільськогосподарського виробництва висувають ще одну форму зайнятості – самостійна зайнятість (особи, які працюють за свій рахунок, самі організовують свою роботу, володіють засобами виробництва, відповідають за свою продукцію і самі реалізують її, наприклад працюючі в особистих селянських господарствах). Загалом виділяється 5 критеріїв класифікації форм (різновидів) безробіття: причини виникнення безробіття, його тривалість, сегменти ринку праці, в яких є безробіття, форми прояву безробіття, способи моніторингу, аналізу, запобігання безробіттю. Вважаємо за доцільне доповнити цей перелік мотивацією безробіття. В результаті проведеного нами опитування з’ясовувалося, що деякі люди стали безробітними за власним бажанням. Причиною цьому є економічні, соціально-психологічні чинники, незадовільна якість робочих місць тощо.

Повне уявлення про ефективність трудової діяльності дає розкриття умов і факторів управління працею. Управління працею, – це управління соціально-трудової сферою, де центральне місце займає працівник як цілісний суб’єкт і об’єкт виробництва. Саме таке визначення, на наш погляд, більше відповідає поняттю «ефективність праці». Тому з категорією «ефективність праці» пов’язані не тільки такі економічні категорії, як «праця», «ефективність», «продуктивність праці», а й такі як «трудовий потенціал», «робоча сила», «трудові ресурси», «соціально-трудова сфера» тощо.

Все працездатне населення, навіть якщо в даний момент воно не бере участі у трудовій діяльності, охоплює категорія «людський капітал». У порівнянні з людським капіталом, трудовий потенціал є більш ємним поняттям, що включає в себе оцінку людей не тільки з позиції ринку, але й з точки зору регіонального і загальнодержавного розвитку. Трудовий потенціал виступає як форма реалізації людського капіталу саме у трудовій діяльності. Розуміння людського чинника виробництва в єдності його трьох економічних форм (трудові ресурси, робоча сила, трудовий потенціал), дозволяє отримати обґрунтовану систему комплексного впливу на раціоналізацію всіх стадій руху особистісного фактора, підвищення його ефективності в трудовій діяльності. Розробка державних програм підтримки та розвитку зайнятості, стримування безробіття, мінімізації її структурної складової передбачає прогнозування зайнятості в залежності як від основних макроекономічних параметрів розвитку, так і з урахуванням демографічних і, зокрема, міграційних процесів, що впливають (особливо в регіонах) на пропозицію робочої сили.

Отже, вивчення і непряме (а в окремих випадках, і адміністративне) регулювання зовнішньої і, безумовно, внутрішньої міграції та їх впливу на регіональні ринки та їх взаємозв’язок з національним ринком праці є важливою складовою аналізу, прогнозу та програми підтримки та розвитку зайнятості сільського населення України. Специфіка формування регіональної зайнятості і, перш за все взаємозв’язку локальних ринків праці, повинна стати невід’ємною частиною аналізу загальноукраїнського ринку праці. При дослідженні міграційних процесів необхідно також враховувати існуючої професійно-кваліфікаційної та галузевої структур зайнятості.

У другому розділі «Методологічні підходи щодо оцінки регіональної ефективності функціонування та прогнозування ринку праці на селі» визначено регіональні фактори, показники і критерії оцінки ефективності формування ринку праці у сільському господарстві, аналізу структури та динаміки аграрного ринку праці, методологічні та інформаційні засади його прогнозування.