ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ Автореферат

У дисертаційній роботі розроблено науково-методичний підхід до формування екологічно орієнтованого управління підприємством. На основі теоретичного обґрунтування й методичного забезпечення управління розвитком підприємства з урахуванням економіко-екологічних особливостей запропоновано концептуальну модель екологічно орієнтованого управління та адаптивну систему екологічно орієнтованого управління. Визначено кількісний метод оцінювання економічної ефективності від упровадження природоохоронних заходів.

У першому розділі «Концептуальні основи екологічно орієнтованого управління» узагальнено вітчизняний та зарубіжний досвід трактування «сталий розвиток» згідно з результатами аналізу існуючих концепцій та досліджено теоретично-методичні положення його вимірювання; визначено поняття «економіко-екологічного управління» та «екологічно орієнтованого управління», які є основними інструментами забезпечення сталого розвитку; розроблено концептуальну модель екологічно орієнтованого управління підприємством, адаптованого до інституціонального середовища України.

На основі дослідження існуючих концепцій визначено такі етапи еволюції парадигми сталого розвитку суспільства: «стаціонарний стан» або «нульове зростання» кількості населення та техногенного капіталу; «тринітарний системний підхід» до економічних, соціальних та екологічних сфер існування; «взаємозамінюваність техногенного та природного капіталів»; «виснаження господарської ємності біосфери»; необхідність «адаптації» або реалізації стратегії виживання та поступового соціально-економічного розвитку; «творчий прогрес», де рушійною силою є науково-технологічні винаходи; «відновлення та максимізація ефективності», що передбачає покращення якості життя, ренатуралізацію природи та збільшення продуктивності суспільної праці й ін. Визначено спільні риси досліджених концепцій: 1) інтеграція понять «навколишнє середовище», «економічна діяльність» та «соціальний розвиток»; 2) врахування та визнання рівноцінності потреб сучасного та майбутніх поколінь.

Ґрунтуючись на результатах аналізу відомих підходів до формулювання досліджуваного терміна та основних системних властивостях економіко-екологічних систем, встановлено, що в межах даної роботи поняття «сталий розвиток» слід розуміти як властивість, яка відображається у безперервній функціональній та структурній перебудові для забезпечення ефективності досягнення цілей соціального розвитку та економічного зростання при достатньо малих змінах умов природного середовища.

Відповідно до практичного досвіду розвинених країн світу з розроблення і впровадження заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку, доведено, що одним із найбільш ефективних та доступних для широкого кола користувачів інструментів, який дозволяє поєднати скорочення техногенного впливу із поліпшенням фінансових результатів виробничої діяльності, є система екологічно орієнтованого управління (рис. 1). Для адаптації зарубіжних напрацювань у цій сфері до інституціональних особливостей України необхідно оцінити поточний рівень наближення до стану «сталий розвиток» та визначити «фактори несталості розвитку», які обмежують або унеможливлюють реалізацію відповідних заходів.

Сучасні підходи до кількісного оцінювання «сталості» певних соціально-економічних утворень на мікро- та макрорівні ґрунтуються на низці індикаторів сталого розвитку.