МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі розкрито сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовано актуальність та рівень наукової розробленості теми дисертації, сформульовано мету й завдання дослідження, описано методи, використані під час розробки наукової проблематики, висвітлено новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади механізмів державного регулювання фінансування пенсійної системи” – аналізуються основні підходи до дослідження механізмів та моделей державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем, що викладені в наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених; висвітлюється ступінь наукової розробки теми, обґрунтовується вибір напрямів дослідження механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем.

Дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до визначення ролі, місця, взаємозв’язку пенсійної системи і соціальної безпеки дало змогу встановити, що чинником, який впливає на стан соціальної безпеки і соціального захисту населення, є і пенсійна система, оскільки саме вона з настанням відповідного ризику – старості, хвороби, інвалідності – гарантує громадянам соціальну безпеку та захищеність.

У дисертації здійснено аналіз основних теорій зарубіжних і вітчизняних учених, а також наукових підходів до визначення базових категорій. На підставі цього пропонуємо трактувати “пенсійну систему” як сукупність інститутів, відносин, механізмів, певним чином упорядковану систему зв’язків між її елементами, що охоплює пенсійне страхування, пенсійне забезпечення з метою забезпечення осіб похилого віку адекватним, реальним, сталим та надійним доходом при настанні ризику; “пенсійну політику” – як діяльність держави в пенсійній сфері щодо вирішення завдань пенсійної системи і досягнення її цілей. “Механізми державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи” нами визначено як регулюючий вплив держави, що передбачає наявність системи інструментів, засобів, важелів, методів, форм, а також інститутів та інституцій, які використовуються для регулювання відносин у пенсійній системі з метою забезпечення її фінансової стійкості, гармонізації суспільних відносин, справедливого і максимально повного задоволення потреб осіб похилого віку. Розглянуто методологічні підходи до класифікації пенсійних систем. Запропоновано залежно від особливостей соціально-економічного стану в країні та політичних умов функціонування таких пенсійних систем класифікувати їх як спадкоємну, трансформаційну та інноваційну.

Вивчення типології моделей державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи показало, що побудова інституту останньої має системний характер. З огляду на це визначено основні елементи пенсійної системи, їх внутрішні та зовнішні зв’язки, мету функціонування системи, її функції і напрями розвитку. Для системного аналізу функціонування пенсійної системи нами побудовано таблицю понять, які його описують. Визначено фактори, які впливають на виконання функцій держави у фінансовому забезпеченні пенсійної системи. Проаналізувавши існуючі підходи до визначення функцій держави у фінансовому забезпеченні пенсійної системи, нами здійснено їх класифікацію з метою вироблення основних механізмів та визначення напрямів діяльності держави в зазначеній сфері.

Досліджено джерела формування доходів та видаткову частину бюджету Пенсійного фонду України. Збалансованість його дохідної та видаткової частин є обов’язковою умовою стійкості пенсійної системи.

У розділі розкрито сутність і зміст механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи. Доведено, що в досягненні узгодженості процесів саморегулювання і регулювання моделі фінансового забезпечення пенсійної системи значну роль покликана відіграти пенсійна політика держави, яка здійснюється за допомогою державного регулювання. Базуючись на положеннях теорії та практики державного управління, вона реалізує свої цілі та завдання, підпорядковується правилам, методам державного управління, використовує його технології. Основні завдання пенсійної політики полягають у гармонізації суспільних відносин, забезпеченні політичної стабільності, злагоди в суспільстві. Вирішення цих завдань передбачає вдосконалення всіх суспільних відносин, у тому числі політичних, соціальних, економічних, організаційних, правових, моральних, мотиваційних тощо, розвиток інститутів громадянського суспільства і правової держави шляхом максимального узгодження інтересів усіх соціальних суб’єктів. Функціонування пенсійної системи включає вироблення та реалізацію регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі її елементи з метою досягнення стійкості та рівноваги.

У процесі аналітичного дослідження встановлено, що на ефективність функціонування моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи впливають як внутрішні фактори: правовий статус і організаційна структура пенсійної системи, застосовувані механізми та інструменти регулювання, інформаційні технології, кваліфікація і компетентність працівників, так і зовнішні: макроекономічна політика держави, фінансова інфраструктура (ступінь розвитку фінансових ринків) тощо. Проаналізовано переваги і недоліки внутрішнього середовища пенсійної системи.

Визначено місце і роль держави в регулюванні процесів життєдіяльності суспільства, цілей та засобів пенсійної політики в межах різних напрямів теоретичних досліджень. Обґрунтовано, що фінансова стійкість пенсійної системи залежить від специфіки джерел надходження фінансових ресурсів.

Механізми державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи базуються на використанні відповідних інструментів, засобів, важелів, методів, форм, а також інститутів та інституцій. Інструментарій механізмів моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи згідно із структурно-функціональними та системними ознаками основних елементів визначається шляхом формування та реалізації пенсійної політики; виокремлення та ефективного застосування механізмів управління; регламентації діяльності; формування системи державних і недержавних інститутів пенсійної системи.

На основі дослідження та узагальнення теоретико-методологічних підходів до особливостей формування та функціонування моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи доведено необхідність визначення пріоритетних механізмів удосконалення цієї моделі у сфері соціальних відносин: духовній, політичній, економічній та соціальній.

У розділі зроблено огляд законодавчих аспектів механізмів державного регулювання фінансового забезпечення вітчизняної пенсійної системи. Установлено, що законодавчі засади механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи не сприяють надходженню фінансових ресурсів до пенсійної системи, оскільки існуюча нормативно-правова база в зазначеній сфері є недосконалою.

Нормативно-правове поле пенсійної системи як інституту соціального захисту потребує подальшого розвитку та приведення багатьох чинних законодавчих актів у відповідність з базовими законами, що регулюють питання фінансування пенсійного забезпечення та пенсійного страхування.

У другому розділі – “Особливості функціонування механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем у світі та Україні” – досліджено досвід з удосконалення механізмів фінансового забезпечення пенсійних систем країн світу; наведено огляд їх національних пенсійних систем; здійснено порівняльний аналіз моделей державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем, виокремлено механізми та складові, які впливають на покращення їх фінансового забезпечення; розкрито передовий зарубіжний досвід упровадження механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем з метою їх запровадження в Україні.

За результатами порівняльного аналізу визначено, що досвід зарубіжних країн є унікальним, але існують і загальні принципи, якими керуються уряди країн у процесі проведення пенсійних реформ. Виявлено як загальні, так і специфічні риси перетворень моделей державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем. Для більшості систем характерним є те, що: роль інституту соціальної допомоги є незначною, превалюють інститути пенсійного страхування та накопичення, співвідношення яких залежить від економічної політики та розвиненості фінансово-страхових інститутів.

Установлено, що позитивним є впровадження накопичувальних пенсійних систем, створення умов для розвитку приватних пенсійних фондів. Обґрунтовано необхідність досягнення консенсусу стосовно вироблення дієвих механізмів і заходів щодо вдосконалення моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійних систем із застосуванням державної і приватної складових. Модель державного регулювання фінансування пенсійної системи має бути цілісною, структурованою, динамічною, багатовимірною.

Підтверджено необхідність удосконалення механізмів державного регулювання фінансування пенсійних систем. Такими механізмами є розвиток недержавних пенсійних фондів, надання можливості диверсифікованого інвестування цільових фондів, збільшення кількості відпрацьованих років, що беруться до уваги при нарахуванні пенсій, тощо.

Доведено важливість дотримання чіткої структури стратегічних напрямів, завдань та пріоритетів і застосування адекватних механізмів пенсійної тактики.

З’ясовано, що процес радикальної перебудови моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи є складним. Тому потрібно створити відповідні адміністративні та регуляторні структури, а також приділити належну увагу фінансуванню витрат перехідного періоду. Принциповим завданням держави має бути не тільки вдосконалення механізмів фінансування державних пенсійних програм, а й створення умов для забезпечення новою пенсійною системою їх учасників адекватним, доступним, сталим та надійним доходом у старості.

У розділі досліджено сучасний стан та окреслено основні проблеми, пов’язані з упровадженням механізмів державного регулювання фінансового забезпечення вітчизняної пенсійної системи; виявлено чинники, які призвели до кризового стану цієї системи. Показано, що вітчизняна модель державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи є неефективною, фінансово нестабільною, нестійкою. Вона зазнає численних змін, проте ефективність її функціонування не задовольняє суспільство. Несистемність пенсійної політики та реальних дій у цій сфері стали однією із причин фінансової кризи моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи. З’ясовано причини та наслідки кризового фінансового стану вітчизняної пенсійної системи. Доведено, що складний фінансовий стан пенсійної системи спричинили політичні, соціальні, економічні, бюджетні, організаційні, інституційні, методично-інформаційні, мотиваційні, демографічні, управлінські, правові, ідеологічні, морально-психологічні чинники тощо. На фінансове забезпечення пенсійної системи значно впливають особливості вітчизняного законодавства, фінансові (джерела надходження платежів до фонду, механізми фінансування пенсійних виплат) та параметричні (ставки страхових внесків, формула нарахування, види і умови призначення пенсії, охоплення населення пенсійною системою) аспекти, а також управлінські, організаційні, критеріально-нормативні характеристики пенсійної системи (коефіцієнт заміщення, прожитковий мінімум пенсіонера тощо).

У третьому розділі – “Шляхи вдосконалення механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи України” – визначено напрями вдосконалення механізмів та оптимізації моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи України шляхом розробки та обґрунтування інноваційної моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи.

Теоретично обґрунтовано, що для вдосконалення механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи потрібно: ухвалити пенсійну доктрину як основу пенсійної стратегії, що формується державою, з визначенням стратегічних і тактичних соціальних цілей держави на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу; модернізувати механізми реалізації пенсійної політики з метою скорочення невиправданих бюджетних витрат і раціонального використання фінансових і матеріальних ресурсів пенсійної сфери; провести повну інвентаризацію існуючого пенсійного законодавства, зокрема вартісну оцінку виконання чинних законів пенсійної сфери, визначити джерело фінансування кожного такого закону; розробити та впровадити науково обґрунтовану програму розвитку трудового потенціалу, а також політику формування доходів, яка нівелюватиме подальшу соціальну та економічну поляризацію суспільства.

Формулювання основної стратегічної мети пенсійної політики та вибір її пріоритетів сприятиме вдосконаленню механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи. Від обраних пріоритетів залежать і основні ресурси та інституційні джерела забезпечення пенсійної системи, а також інструменти, засоби, важелі, методи та форми регулювання. Ефективність пенсійної політики передбачає загальновизнаність обраного пріоритету.

Обґрунтовано, що цілісність та ефективність механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи зумовлюються органічним поєднанням вибраної стратегії і концепції розвитку моделі пенсійної системи та відповідних їй механізмів державного регулювання цієї системи.

З’ясовано, що основними заходами щодо вдосконалення моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи є: чітке бачення майбутнього: визначення цілей; складання стратегічних планів і прогнозування, розробка різних варіантів пенсійної політики; прийняття політичного рішення; проведення кампанії на підтримку ефективної пенсійної політики; реалізація такої політики у встановлені терміни; моніторинг, аналіз та контроль виконання прийнятих управлінських рішень; оптимізація кількості державних цільових пенсійних програм; обґрунтованість бюджетних запитів, ефективне використання бюджетних коштів та коштів Пенсійного фонду, деконцентрація та децентралізація повноважень органів пенсійної системи, прозорість управлінських рішень; оцінка впливу пенсійної політики на життєдіяльність суспільства.

Визначено пріоритетні напрями вдосконалення механізмів державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи у сфері соціальних відносин: духовній, економічній, політичній та соціальній.

В динаміці еволюції пенсійних систем спостерігається загальносвітова тенденція розвитку пенсійного забезпечення від розподільчих систем до змішаних, а від змішаних – до приватно-накопичувальних. Тому реалізація пятирівневої пенсійної системи України дасть змогу покращити її фінансування.

Установлено, що ефективне функціонування моделі державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи досягається за рахунок удосконалення механізмів державного регулювання фінансового забезпечення цієї системи, до яких належать: політичний, соціальний, економічний, управлінський, правовий, бюджетний, організаційний, функціональний, інституційний, методично-інформаційний, мотиваційний, соціально-психологічний, соціально-партнерський та ідеологічний.

Запровадження менеджменту державного регулювання фінансування пенсійної системи передбачає наявність системи регулювання, а також інституційної та управлінської складових.

Уведення обов’язкової накопичувальної складової має передбачати такі пріоритети пенсійної політики: запобігання знеціненню пенсійних накопичень унаслідок інфляції; передбачення механізму особливого алгоритму управління довгостроковими пенсійними накопиченнями, гарантування державою збереження таких накопичень; забезпечення якісного державного регулювання та нагляду з метою запобігання втраті пенсійних накопичень унаслідок неналежного управління; контроль інвестиційних операцій; сприяння підвищенню стійкості фінансових ринків; створення фінансових інструментів для абсорбції коштів накопичувального фонду. Розвиток накопичувальної системи має стати важливим джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку, забезпечити добробут населення та економічне зростання України.

У розділі розроблено інноваційну модель державного регулювання фінансового забезпечення пенсійної системи (рис. 1). Запропоновано інновації у функціональній перебудові структури управління вітчизняною пенсійною системою.