| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, зазначено методи дослідження, показано наукову новизну роботи, стан її апробації, визначено теоретичну й практичну цінність отриманих результатів.
У першому розділі – “Стан і тенденції сучасних досліджень механізмів державного управління демократичними змінами” – проаналізовано стан сучасних досліджень механізмів державного управління демократичними змінами; досліджено основні тенденції дисертаційних досліджень механізмів державного управління в Україні за напрямами та видами суспільної діяльності; виділено системні характеристики (типи і види) механізмів державного управління.
Впровадження засад демократії в державне управління покладено в основу системи нормативних цінностей та діяльності ООН. Для врахування наукових та науково-практичних напрацювань у цьому напряму автором проаналізовано численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, документи різних міжнародних та національних організацій.
Показано, що теоретичним підґрунтям демократизації суспільства є теоретичні моделі та концепції сучасної демократії, серед яких концепції: прямої демократії, класичної ліберальної демократії, охоронної демократії, представницької демократії, розвиваючої демократії, партиципаторної демократії, елітарної демократії, плюралістичної демократії, поліархічної демократії, розуміння яких допомагає в наукових розвідках та побудові практик державного управління.
Узагальнено низку передумов демократичних змін у суспільстві, а саме: 1) встановлення демократичного режиму правління, що можливе лише в правових державах; 2) нефункціональність нав'язування країнам єдиного механізму демократизації (вона завжди специфікована національними особливостями); 3) національна єдність; 4) розвиток громадянського суспільства (без цього вона неможлива) та демократичної культури; 5) достатній рівень соціально-економічного розвитку (висока питома вага середнього класу в соціальній структурі й досить міцні економічні позиції малого та середнього бізнесу); 6) наявність факторів (гарантій), що обумовлюють реальність демократії (об'єктивних та суб'єктивних); 7) демократизація, насамперед, інститутів (державних та громадянського суспільства), що зазвичай є провідниками демократії; 8) широка участь населення й підзвітність органів управління; 9) визначення інтересів держави, виходячи з інтересів конкретного громадянина, сім’ї, територіальної громади та регіону; 10) конкурентний характер демократичного процесу.
Виявлено, що в Україні з боку державної влади приділяється чимала увага процесам демократизації державного управління. Схвалено Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, в якій визначені принципи взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства (соціальне партнерство, забезпечення рівних можливостей, усвідомлення спільної відповідальності, відкритість та прозорість, ефективність процесу взаємодії тощо); підготовлено Зелену книгу “Про демократизацію процесу прийняття рішень” та Білу книгу “Демократизація процесу ухвалення рішень”. Прийнято “Концепцію боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки” та Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” у 2011 році, відповідно до яких стратегічним напрямом попередження передумов корупції та їхньої нейтралізації є послідовна демократизація всіх сфер суспільного життя, розвиток громадянської свідомості й активності в загальному контексті побудови демократичної держави.
Визначено найбільш суттєві напрацювання у напряму демократизації державного управління. Значна частина їх пов’язується та виходить з концепції “good gove
ance” (“добре управління”), ключовими для якої є засади демократичності й ефективності. Крім концепції “good gove
ance” існують й інші сучасні концепції державного управління, такі як нова інституціональна теорія та синергетичний підхід до державного управління. Ці концепції фактично розвивають концепцію “good gove
ance” як у частині ефективності (мінімізація витрат), так і в частині демократичного характеру управління (розвиток самоорганізації).
Синергетичний підхід до державного управління успішно розвивається в багатьох країнах світу. В Україні серед найбільш відомих його прихильників можна назвати наукові школи демократичного врядування Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема Харківського (В. Мартиненко та ін.) та Одеського (П. Надолішній, Л. Приходченко та ін.) регіональних інститутів державного управління. Першою з них запропоновано системну модель послідовного переходу від авторитарно організованих (суб’єкт-об’єктних) до демократично самоорганізованих (суб’єкт-суб’єктних) систем державного управління і механізмів їх реалізації на різних рівнях діючих в Україні систем державного управління та місцевого самоврядування. Визначено концептуальні засади розробки Національної стратегії формування та розвитку громадянського суспільства в Україні в перехідний період від авторитарно-демократичної форми правління до демократичної та громадсько-політичної моделі демократизації механізмів державного управління у процесі системної реалізації даної стратегії. Як об’єкт демократизації механізмів державного управління виокремлено: “державну політику”, “державне управління”, “аналіз державної політики”. У роботах другої з зазначених наукових шкіл отримали розвиток питання забезпечення ефективності державного управління на засадах демократичного врядування.
У напряму демократизації державного управління вагоме місце надається демократизації державної служби (М. Рудакевич та ін.), яка розглядається як соціальний інститут і організаційна технологія в системі політичної демократії.
Велику увагу дослідників шляхів демократизації механізмів державного управління привертає так звана електронна демократія. Вона базується на використанні комп'ютерів й комп'ютерних мереж для виконання таких функцій демократичного процесу, як поширення інформації й комунікація, об'єднання інтересів громадян і прийняття рішень. Оскільки концепція “електронної демократії” містить у собі значні протиріччя й зазнає критики, останнім часом домінує концепція “електронного уряду”, що стала основою для проведення реформ у сфері державного управління на основі електронних комунікацій.
З’ясовано, що численні дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних вчених присвячені проблемі протидії корупції як однієї з найбільших загроз досягнення та забезпечення демократичного державного управління. У більшості з них наголошено на необхідність розробки та реалізації антикорупційних програм при активній участі членів громадянського суспільства. В якості відповідних механізмів запропоновано: обмеження незалежності діяльності суддів та імунітету посадових осіб, що роблять корупційні злочини; забезпечення свободи ЗМІ; посилення політичного й вдосконалення фінансового контролю; введення обов'язкового зовнішнього аудиту; виділення контрольно-наглядових органів у самостійну галузь влади; забезпечення прозорості розподілу державних і муніципальних замовлень.
Серед інших напрямів досліджень механізмів демократизації державного управління в різних сферах і галузях суспільного життя заслуговують на увагу такі: визначення основних механізмів демократизації власності (збільшення й захист інтелектуальної власності, всебічний розвиток корпоратизації та пенсійних і страхових фондів, якісні перетворення механізму функціонування державної власності, розвиток відносин власності малих підприємств); реформування управління системою освіти на принципах та засадах концепції державно-громадського управління освітою, що відповідає Болонському процесу; розробка і реалізація Програми “Демократизація України: програма малих проектів” (2002-2007 рр.), спрямованої на сприяння розвитку громадянського суспільства, місцевих ініціатив та інші.
В умовах великої уваги до процесів демократичних змін у країнах постає природне питання як їх оцінювати. Цьому питанню присвячено чимало досліджень, у тому числі й авторитетних міжнародних організацій (Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Міжпарламентський союз Програма розвитку ООН, Міжнародний Інститут демократії і сприяння виборам – Inte
ational IDEA, Transparency Inte
ational, Freedom House та ін.). За їх результатами виявлено, що, при оцінці якості демократії враховуються такі чинники як політичні права, громадянські свободи, рівень корупції; рівень розвитку громадянського суспільства; якість роботи центральної влади; якість роботи місцевої влади; виборчий процес; ступінь незалежності судової системи та її якість; ступінь незалежності ЗМІ тощо. Можна погодитися з думкою Б. Райковського, що активна участь у розробці методологій і у самій практиці оцінювання рівня демократії дуже важлива для формування позитивного політичного й економічного іміджу України.
Показано, що дисертаційні роботи у галузі науки “Державне управління”, присвячені різним аспектам демократизації суспільства та державного управління, складають 14,6 % всіх захищених в ній робіт. В той же час, з одного боку, потребує з’ясування, яка частка з них підготовлена за спеціальністю 25.00.02 – “механізми державного управління”, а, з другого боку, що являють собою ці механізми, як вони корелюються з напрямами та видами суспільної діяльності, як можна класифікувати їх на типи і види.
Проведено виділення системних характеристик механізмів державного управління за результатами дисертаційних досліджень українських вчених у галузі науки “Державне управління”, захист яких відбувся за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління у термін 2003-2011 рр. До таких характеристик, дисертантом віднесено напрями та види сфер застосування цих механізмів, їх типи та види, способи реалізації, які дозволяють сформувати загальне поле дисертаційних досліджень стосовно них. Виділено загальну методологічну схему, що відображає підхід до дослідження таких механізмів.
Виявлено, що найбільш затребуваними напрямами досліджень механізмів державного управління є фінансова, банківська та інвестиційна діяльність
(93 дисертації, 13,9 %), охорона здоров’я (53 дисертації, 7,9 %), аграрний сектор
(45 дисертацій, 6,7 %), освіта (41 дисертацій, 6,1 %), соціально-економічний розвиток (38 дисертацій, 5,7 %), соціальне забезпечення (36 дисертацій, 5,4 %), промисловість (34 дисертації, 5,1 %), демографія та зайнятість населення
(33 дисертації, 4,9 %), підприємництво (23 дисертації, 3,4 %), розбудова владних структур, надання послуг (24 дисертації, 5,9 %), система контролю та оцінювання, забезпечення якості (19 дисертацій, 2,8 %), взаємодія влади та громадянського суспільства (16 дисертацій, 2,4 %), раціональне використання природних ресурсів (16 дисертацій, 2,4 %), зовнішньоекономічна діяльність (15 дисертацій, 2,2 %), охорона навколишнього середовища (15 дисертацій, 2,2 %). Ще мало дослідженими залишаються механізми державного управління за такими напрямами як наука, інноваційний розвиток (12 дисертацій, 1,8 %), розбудова апарату, удосконалення управління (11 дисертацій, 1,6 %), інформатизація діяльності (11 дисертацій, 1,6 %), екологізація економіки, сталий розвиток (9 дисертацій, 1,3 %), стратегічне управління, управління розвитком (9 дисертацій, 1,3 %).
Розробка механізмів демократичних змін здійснювалася в різних сферах суспільної діяльності. Всього кількість таких дисертацый складає 37, або 5,5 % від всіх робіт у досліджуваний період.
В основу якісного аналізу дисертаційних досліджень було покладено авторську схему бачення типів та видів механізмів державного управління, відкриту для поповнення іншими їх типами та видами. У класифікації типів механізмів разом з відомими ресурсним, правовим та інституційним механізмами дисертантом уведено універсальні механізми, що включають такі види: державну політику, державне регулювання, державну підтримку, державне стимулювання, демократизацію, антикризові дії, реформування, державні стратегії та програми, використання зарубіжного досвіду. Універсальні механізми є системними, складними механізмами, що реалізуються через інші механізми – ресурсні, правові та інституційні, які можна вважати, за прийнятою автором класифікацією, простими.
Показано, що найбільше захищено дисертацій за такими типами механізмів: державне регулювання, державна політика, а також за такими їх видами: організаційно-правові, організаційні та організаційно-економічні, структурно-функціональні, державні стратегії та програми. Помірно досліджуються механізми реформування та державної підтримки. Значно менше уваги приділяється вивченню зарубіжного досвіду, механізмам демократизації державного управління, державному стимулюванню, антикризовим діям, інтеграційним та адаптивним механізмам.
На думку дисертанта, у напряму розвитку кількісних та якісних оцінок результатів дисертаційних досліджень, надання йому характеру системного є доцільним продовження відстеження якісних та кількісних параметрів дисертаційних досліджень за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління й надалі. Також заслуговують на увагу аналогічні дослідження з інших спеціальностей галузі науки “Державне управління”. У плані забезпечення випереджаючого характеру дисертаційних досліджень з державного управління доцільно також співставляти по роках вибір їх тематики з актуалізацією або загостренням відповідних проблемних ситуацій та реальними потребами у механізмах їх вирішення в Україні та в світі.
Процес становлення механізмів державного управління демократичними змінами в Україні ще недостатньо супроводжується дисертаційними дослідженнями у галузі науки “Державного управління”. Отже, він потребує розвитку його науково-методологічного забезпечення, чим і визначається актуальність даного дисертаційного дослідження, присвяченого системно-методологічному аналізу цього процесу.
У другому розділі – “Системно-методологічна концептуалізація становлення механізмів державного управління демократичними змінами” – охарактеризовано місію державного управління та моделі демократичних змін в умовах транзитарної демократії; проаналізовано системні чинники демократизації країни як засади формування механізмів державного управління; визначено підходи, принципи та засоби забезпечення демократичного характеру державного управління.
У роботі виділено та узагальнено низку системних чинників демократизації країни. В якості останніх розглядалися напрями і сфери, передумови та завдання демократизації. Виходячи з ситуації, що сьогодні склалася в Україні, до таких системних чинників віднесено широкий спектр напрямів, а саме: політичний, економічний, соціальний, гуманітарний, екологічний, військовий, державно-управлінський, самоврядний та самовідтворювальний. Для кожного з цих напрямів притаманні свої системні чинники демократизації (передумови та завдання). Ці чинники мають бути враховані при формуванні політичних та програмних управлінських рішень, зокрема стратегій розвитку сфер і галузей суспільної діяльності та проведенні відповідної державної політики.
Це стосується таких системних політичних чинників: запозичення досвіду, отримання допомоги демократичних країн; формування громадянської політичної культури; встановлення відповідальності політичних еліт; створення умов для розвитку незалежних ЗМІ; забезпечення суспільної та громадської довіри; розвиток громадянського суспільства. Серед виділених системних економічних чинників: перехід до ринкової економіки; розвиток внутрішнього ринку і конкурентної буржуазії; гарантування захисту та реалізації прав власності, забезпечення рівноправності суб’єктів господарювання; прискорення індустріального розвитку; збільшення середнього класу; становлення потужного національного капіталу як основи національної макроекономічної стабільності та конкурентоспроможності; прозоре законодавство та верховенство права в економічній сфері; участь різних суб’єктів власності та громадянського суспільства у проведенні економічних перетворень; інноваційна соціально-орієнтована модель економічного розвитку; політика інтеграції до ЄС; м’яка детінізація із залученням тіньових капіталів та грошових коштів до легальної сфери економіки; активна антимонопольна діяльність; розвиток системи участі працівників в управлінні підприємствами; зростання частки собівартості праці; підтримка народних підприємств; сприяння розвитку аграрних кооперативів; активне залучення населення до процесу прийняття рішень, створення спеціальних структур: громадянські суди, форуми, консенсусні конференції тощо. Серед виділених системних соціальних чинників: декомпозиція соціальної нерівності; суттєве підняття рівня життя широких верств населення; забезпечення різноманіття соціального складу населення; розвиток соціальної інфраструктури; адресність соціальної допомоги та захисту; створення нових робочих місць, збільшення допомоги по безробіттю. Серед виділених системних гуманітарних чинників: розвиток людського капіталу нації; демократизація освітньої системи; забезпечення дотримання прав людини та громадянина; формування системи цінностей; відродження високої духовності; визнання вирішальної ролі інтелектуальної вартості; реформування системи освіти; створення умов безпосереднього доступу до європейської культури. Серед виділених системних екологічних чинників: забезпечення стійкого розвитку; участь громадян у громадських колегіях, комісіях, експертизах, контролі; екологізація освіти та виховання. Серед виділених системних військових чинників: розвиток інститутів військової громадськості, діяльність рад офіцерів та рад сержантів, відродження високої духовності, демократизація міжособистісних стосунків; створення системи дієвого цивільного контролю за збройними силами; забезпечення правового виховання; забезпечення дотримання військової дисципліни в рамках закону. Серед виділених системних державно-управлінських чинників: відповідальність влади за наслідки управління країною; забезпечення прозорості владних рішень; керування за принципами колективності, рівних умов, вільної участі, відкритості та відповідальності; залучення талановитої молоді до управління; вдосконалення процедур та комунікації, сприяння ініціативам розроблення рішень “знизу – до верху”; підняття рівня управлінської та правової культури; створення чіткої системи врахування громадської думки; налагодження чіткої взаємодії, плановості та системності роботи органів влади; розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади з повноваженнями Кабінету Міністрів; створення системи громадської участі у прийнятті державних рішень, розбудова інститутів громадянського суспільства; створення єдиного ресурсу проектів усіх державних рішень; формування демократичних управлінських технологій із використанням досвіду країн ЄС; забезпечення демократизації державної служби. Серед виділених системних самоврядних чинників: реформування місцевого самоврядування; створення умов територіального розвитку, адміністративно-територіальна реформа; зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування; створення умов для розвитку самоорганізації населення; становлення демократичної служби в органах місцевого самоврядування. Серед виділених системних самовідтворювальних чинників: забезпечення умов і ресурсів гарантування захисту прав і свобод громадян, реформування судової системи; формування національної ідеї та єдиної політичної нації; вирішення етнонаціональних суперечностей, контроль націоналістичних рухів; утвердження духу демократії в усіх сферах суспільного життя, відповідної ціннісної парадигми.
Ці чинники мають бути враховані при формуванні політичних та програмних управлінських рішень, зокрема стратегій розвитку сфер і галузей суспільної діяльності та проведенні відповідної державної політики. Кожне з наведених завдань, у свою чергу, може бути структуроване у вигляді дерева завдань. Наведено приклад такої структуризації для завдання демократизації системи освіти.
Виділено відомі базові підходи та принципи забезпечення демократичності державного управління. Показано, що вони зустрічають серйозні перешкоди у практиці реалізації в Україні. Наголошено, що наш шлях демократизації країни та суспільства від європейського відрізняє рівень загальної культури, в тому числі й політичної, та відсутність дієвого контролю за дотриманням норм демократичного суспільства. Особливо важливим є необхідність забезпечення демократичного характеру всіх суспільних змін. Демократичний характер є тією якісною ознакою, що відрізняє процеси справжнього забезпечення демократії в державному управлінні в її сучасному широкому розумінні від процесів декларативної демократії. Розкрито зміст поняття “демократичний характер” державного управління як якість його суб’єктів, процесів та впливів управління, що узагальнює їх найбільш виражені, істотні і стійкі властивості щодо забезпечення демократичних змін та виділені найбільш суттєві з них, серед яких: конкурентність, антикорупційність, дебюрократизація, демократична модернізація, громадський контроль та інші. Дано характеристику кожній з визначених ознак. Показано, що сукупність цих ознак є відкритою системою, що перетерпає зміни разом із розвитком суспільства та державного управління кожної країни. На їх основі запропоновано методи оцінювання демократичності структур, процесів, документів, насамперед владних. Наведено застосування такого оцінювання на прикладі Білої книги “Демократизація процесу ухвалення рішень”, підготовленої під егідою Секретаріату Кабінету Міністрів України та Головного управління державної служби України. Іншим способом використання визначених ознак демократичного характеру для оцінювання рівня демократичності структур, процесів, документів є проведення експертних оцінок та соціальних опитувань.
У третьому розділі – “Механізми державного управління демократичними змінами у процесі формування і реалізації державної політики України” – концептуалізовано базові механізми демократичного реформування суспільних відносин; шляхом проведення експертного опитування та аналізу його результатів здійснено експериментальну верифікацію запропонованих теоретико-методологічних положень та визначено пріоритетні напрями та системні чинники демократизації суспільних відносин в Україні; проаналізовано основні державно-управлінські чинники демократизації суспільних відносин в Україні.
Аналіз міжнародного досвіду застосування механізмів демократичних трансформацій дає підстави стверджувати, що радикальним способом зміни антагоністичних законодавств у суспільстві є революція, яку можна здійснити тільки за допомогою механізму диктатури. У цьому випадку диктатором може виступати як окрема особа, так і політична партія, після чого влада має бути передана демократичним представницьким органам. Перехід від тоталітарного до демократичного ладу в посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи теж можна трактувати як трансформацію шляхом диктатури демократичних політичних сил.
Політичні позиції молодої демократії суттєво зміцнює створення сталої ринкової економіки. При цьому, держава вдосконалює свої економічні функції залежно від тих завдань, які постають перед нею у змінному соціально-економічному середовищі. Особливо докорінно такі функції змінюються у період переходу від командно-адміністративної системи до ринкової економіки. Сам перехід характеризується якісними змінами у суспільстві, а тому й економічні функції держави потребують глибоких змін. При формуванні ринкових відносин наростає тенденція переважного використання економічних, а не адміністративних методів регулювання.
Демократична держава покликана розв'язувати суперечності між загальнодержавними інтересами та інтересами різних суб'єктів громадянського суспільства, і, навпаки, у процесі діяльності політичних партій, громадських об'єднань, засобів масової інформації, асоціацій тощо інтереси громадянського суспільства повинні трансформуватися в інтереси держави. Адже, тільки громадянське суспільство в особі самодіяльних громадських організацій, партій, рухів може своєчасно виявляти назрілі потреби та ініціювати необхідні правові, політичні й державні зміни.
Методом експертних оцінок здійснено практичну верифікацію отриманих в роботі теоретико-методологічних результатів, зокрема сформованої моделі демократичних змін в умовах транзитарної демократії, виділених системних чинників демократизації країни як засад формування механізмів державного управління, а також визначених принципів та засобів забезпечення демократичного характеру державного управління. В якості експертів були залучені державні службовці (90 осіб) і науковці (10 осіб). Середній вік експертів становить 35-40 років. За статтю: 65 жінок і 35 чоловіків. Середній трудовий стаж експертів становить 15-20 років. Стаж державної служби – до 10 років. Ранг державного службовця – від 15 до 5 рангу. У переважній більшості – 8 ранг.
Найбільш актуальними, за оцінками експертів, на сучасному етапі є економічний (71 %), державно-управлінський (51 %) та політичний (50 %) напрями демократизації суспільних відносин.
Для економічної демократизації найбільш вагомими системними чинниками експерти вважають: розвиток внутрішнього ринку і конкуренції (3,7 бали
з 5 можливих), прозоре законодавство в економічній сфері (3,61 бали) та, вірогідно як результат перших двох, зміцнення ринкової економіки (3,51 бали).
Спираючись на думку більш як 50 % експертів, маємо підстави стверджувати, що на сучасному етапі суттєвої ваги набувають саме державно-управлінські чинники демократизації суспільних відносин. Цілком природно, що, перш ніж демократизувати весь можливий спектр суспільних відносин, держава має демократизуватися сама. Така демократизація далеко не вичерпується створенням формальних інститутів та ознак демократії. Принципам демократії має відповідати сам державно-управлінський апарат. Найвагомішим чинником (3,85 бали) його демократизації експерти вважають відповідальність влади за наслідки управління країною.
Важливу роль у процесі демократизації державного управління посідає уникнення дублювання функцій та повноважень органів влади (3,72 балів). Розподіл повноважень різних рівнів публічної влади в державі визначається так званим принципом субсидіарності, викладеним у Європейській хартії місцевого самоврядування (стаття 4.3). Разом з принципом субсидіарності, вагому роль у демократизації державно-управлінських відносин відіграє принцип транспарентності – прозорості. У числі пріоритетів демократичного державного управління експерти назвали забезпечення прозорості владних рішень (3,7 бали). У контексті актуалізації самої науки державного управління, заслуговує на увагу думка експертів щодо необхідності розвитку науково-аналітичного забезпечення державної політики (3,55 бали). Не можемо обминути увагою й такий актуалізований експертами напрям демократизації державного управління, як забезпечення демократизації державної служби (3,5 бали).
Серед інших, достатньо високо оцінених експертами державно-управлінських чинників демократизації суспільних відносин в Україні такі: створення системи громадської участі у прийнятті управлінських рішень (3,42 бали), створення єдиного інформаційного ресурсу проектів державних рішень (3,35 бали), керування за принципами колективності (3,3 бали), розбудова інститутів громадянського суспільства (3,2 бали).
Пріоритетними системними чинниками політичної демократизації України експерти вважають: створення умов для розвитку незалежних ЗМІ (3,42 бали), встановлення відповідальності політичних еліт (3,4 бали) та розвиток громадянського суспільства (3,3 бали).
На сьогодні всі ознаки демократичного характеру державного управління мають порівняно низькі оцінки експертів (від 140 до 365 з 500 можливих балів). На думку експертів у майбутньому найбільш важливими ознаками демократичного характеру державного управління будуть: доступність інформації (467), антикорупційність (460), справедливість (460), дотримання норм професійної етики (450) та транспарентність (450).
Пріоритетним системоутворюючим напрямом демократизації державного управління є забезпечення демократизації державної служби. Перш за все, слід забезпечити дотримання принципу політичної нейтральності державної служби. Головною метою у процесі функціонування державної служби в Україні має бути відсутність як у системі в цілому, так і в окремих державних службовців будь-яких політичних мотивів, які могли б змусити їх жертвувати загальнодержавними чи загальносуспільними інтересами заради задоволення тих чи інших політичних амбіцій, чи заради вигоди окремих політичних сил.
Безумовно, одним з першочергових завдань державної влади у процесі демократизації суспільних відносин є подолання корупції. При цьому протидія корупції не повинна розглядатися в контексті суто правоохоронної компетенції. Це має бути система заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, спрямованих на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних проявів, обмеження впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів, усунення соціальних передумов корупції, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчинені корупційних правопорушень, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також усунення наслідків корупційних діянь.
|
