ПРОСВІТНИЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Б.Д. ГРІНЧЕНКА НА СЛОБОЖАНЩИНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено предмет, об’єкт, мету, завдання, методи дослідження, висвітлено методологічні й теоретичні засади, окреслено джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення здобутих результатів, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Ступінь наукової розробки проблеми» проведено аналіз науково-педагогічних матеріалів і дисертацій, монографій, архівних документів, збірок періодичних видань, історико-педагогічної, психолого-педагогічної літератури, присвячених темі дисертаційної роботи.

У ході дослідження встановлено, що предметом аналізу науковці обрали широкий спектр теоретичних і практичних проблем у педагогічній діяльності Б. Грінченка, а саме: питання розробки теорії національної української школи за Б. Грінченком (С. Волох, В. Плевако, Г. Шерстюк); ідеї українського національного, культурно-політичного відродження (В. Дурдуківський, М. Драгоманов, С. Єфремов, А. Животенко-Піанків, М. Загірна); освітню діяльність і педагогічні ідеї Б. Грінченка (О. Білецький, В. Борисенко, Г. Гриценко, М. Гуменюк, І. Пільгук, А. Погрібний, Л. Сахно, В. Чорновол, В. Яременко); ідейну і творчу співпрацю родини Б. Грінченка (Б. Пастух, І. Покотило, Л. Сахно); літературну творчість Б. Грінченка (А. Животенко-Піанків, О. Неживий, А. Погрібний).

На підставі аналізу архівних матеріалів педагогічної спадщини Б. Грінченка можна стверджувати, що наукові дослідження мали досить нерівномірний, стихійний, політично залежний характер. За тривалий проміжок часу, - від його смерті до наших днів, - можна спостерігати як схвальні відгуки про творчість Б. Грінченка (В. Дурдуківський, Д. Пісочинець, С. Єфремов), так і упереджене ставлення до наукових досягнень педагога (О. Засенко, О. Мазуркевич, С. Рудниченко).

Результати аналізу історичної, педагогічної, літературної, просвітницької спадщини видатного українського педагога, письменника, просвітителя, публіциста, історика Б. Грінченка виявили, що науковцями не було чітко сформульовано принципи та методи просвітницько-педагогічної діяльності педагога, не проводилося дослідження зазначеної діяльності взагалі й на Слобожанщині зокрема, завдяки якій і відбулося становлення Б. Грінченка як педагога та просвітителя, бо саме на Слобожанщині Б. Грінченко набуває педагогічного досвіду, стверджується як борець за українську національну школу, за ідею відродження національної самосвідомості, що й зумовило цей науковий пошук.

У другому розділі «Теоретичні питання просвітницької спадщини Б. Грінченка» визначено передумови становлення Б. Грінченка як педагога, просвітителя, громадського діяча, активного борця за становлення та розвиток національної школи, виділено основні етапи, висвітлено просвітницько-педагогічні ідеї, проаналізовано сутність, мету та принципи просвітницько-педагогічної діяльності Б. Грінченка.

У дослідженні доведено, що, починаючи з 60-х років ХІХ ст., під впливом національно-визвольних подій у Європі, антикріпосницької реформи 1861 року, становлення українських університетів, а також піднесення шкільної справи були створені умови для розвитку інтелектуальних і моральних сил в усіх сферах громадсько-політичного життя Російської імперії. Лібералізація та реформування суспільного життя водночас сприяли пожвавленню національного руху. Саме в цей період повертаються із заслання члени Кирило-Мефодіївського товариства В. Бєлозерський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, які в Петербурзі об’єднуються в українську Громаду. Цей рух охопив Київ, Одесу, Полтаву, Харків, Чернігів та інші міста і вилився в потужну просвітницько-педагогічну діяльність української інтелігенції.

У зазначений період здійснювався комплекс заходів у галузі культури та освіти: засновувались перші друковані органи: журнал «Основа» в Петербурзі, газета «Черниговский листок» в Чернігові; створювались недільні школи з українською мовою викладання, починали видаватись українські підручники, збиратись етнографічні і фольклорні матеріали, вперше запроваджувалась така нова форма організації просвітництва серед населення, як народні читання (публічні лекції). Видавались перші навчальні книги для українських дітей і дорослих - букварі, розроблялась методика викладання окремих предметів, проходили апробацію в недільних школах перші україномовні підручники. За короткий проміжок часу створюються унікальні пам'ятки української національної культури, а саме: «Українська абетка» М. Гатцука, «Граматка» П. Куліша, «Букварь Южнорусский» Т. Шевченка, «Домашня наука» К. Шейковського.

У дисертації на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних праць науковців простежено становлення педагогічних поглядів Б. Грінченка. Установлено, що вони базувалися на ідеях видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів, а саме: А. Дістерверга (природовідповідність), М. Драгоманова (демократизм), Я. Коменського (організація навчального процесу), О. Потебні (значення національної культури і мови у формуванні особистості), К. Ушинського (народність), Т. Шевченка (гуманізм).

З проведеного аналізу історико-педагогічних джерел та наукових праць можна стверджувати, що на становлення світоглядних та суспільно-політичних спрямувань Б. Грінченка великий вплив мали посилення громадських ініціатив та цілеспрямоване гноблення української національної школи урядом Російської імперії.

У результаті ретельного вивчення історико-педагогічних, архівних першоджерел визначено характерні особливості просвітницько-педагогічної діяльності Б. Грінченка на двох етапах. Для визначення етапів зазначеної діяльності було обрано такі критерії: зміни культурно-історичних, соціально-економічних та суспільно-педагогічних умов розвитку держави, змісту, мети, принципів та напрямів просвітницько-педагогічної діяльності Б. Грінченка.

Установлено, що перший етап 1881 – 1905 рр. є етапом становлення та інтенсивного розвитку просвітницько-педагогічних поглядів Б. Грінченка, особливістю якого була розробка концепції національної школи, що базувалася на основних ідеях педагога:

- народності в суспільному вихованні, сутність якої полягає в розумінні ролі та значення національної культури і мови у формуванні особистості;

- демократизму, що полягає в активній, самовідданій праці української інтелігенції у справі становлення та розвитку національної школи;

- гуманізму, котра проявляється в категоричному запереченні Б. Грінченком фізичних покарань;

- природовідповідності, яка реалізовувалась у викладанні всіх предметів рідною мовою дитини.

Концепція національної школи за Б. Грінченком мала за мету виховувати національно свідомих людей. Мета була конкретизована в таких завданнях, як: вільний вибір мови навчання та виховання, створення широкої мережі початкових шкіл та шкіл для дорослого населення. На зазначеному етапі Б. Грінченко обґрунтував провідні принципи просвітницько-педагогічної діяльності як зі школярами (природовідповідність навчально-виховного процесу, національне навчання й виховання, виховуюче та розвивальне навчання, науковість у навчанні, зв'язок навчання з життям, цілеспрямованість і безперервність розвитку, послідовність викладу матеріалу, систематизація знань); так і з дорослими (різнобічність розвитку особистості, системність подання матеріалу); визначив більш ефективні методи (словесні (розповідь, художня розповідь, розповідь-опис, пояснення, вступна бесіда, пояснювальне читання, повторювальна бесіда, робота з книгою), наочні (спостереження, ілюстрація, демонстрація) та практичні (письмові, усні, тренувальні та контрольні вправи); і форми (урок, додаткові заняття, домашня робота, предметні гуртки, наукові товариства, групова та індивідуальна робота).

У дисертації другий етап – 1906 – 1910 рр. – етап удосконалення просвітницько-педагогічних поглядів Б. Грінченка. Характерним для цього етапу було поширення принципів (українізація народної освіти, яка передбачала культурно-просвітницьку діяльність серед населення, поширення українського друкованого слова) та форм (з’їзди, конференції, публічні тематичні лекції, громадські читання, вистави). Установлено, що на цьому етапі просвітницько-педагогічної діяльності Б. Грінченком проводилась робота щодо популяризації концепції національної школи серед педагогічної спільноти шляхом створення багаточисленних товариств «Просвіта» (у Катеринославі, Одесі, Чернігові, Херсоні), педагогічних спілок та співпраці з товариствами грамотності з метою видання та розповсюдження книжок українською мовою для дітей і дорослого населення, організації громадських читань з актуальних проблем політичного та освітянського життя, постановку в аматорських театрах п’єс українських авторів тощо.

У ході наукового пошуку розкрито і проаналізовано погляди Б. Грінченка на формування мовної особистості в таких аспектах:

– психолінгвістичному – формування навичок мовленнєвої діяльності (на основі мовних уявлень свого народу дитина будує стереотипи, сприймає і засвоює й іншомовні закони та лексику переважно через порівняння з рідними мовними явищами і словами на базі спільних рис);

– естетичному – розвиток мовного чуття, дару слова (створення національно-культурного середовища, розвиток народних бібліотек, театрів, художньої літератури й преси тощо);

– соціолінгвістичному – формування самосвідомості, духовності людини (розробка педагогічної системи, основа якої полягає в урахуванні культури, характеру, побуту, історії конкретної національності).

Аналіз просвітницько-педагогічної спадщини Б. Грінченка дозволив стверджувати, що навчання учнів початкових класів здійснювалося згідно з закономірностями процесу навчання в широкому розумінні цього слова. Адже на той час не проводилися статистичні дослідження отриманих педагогом результатів, а про певні досягнення можна говорити тільки на основі емпіричних даних.

На підставі аналізу архівних джерел можна зробити висновок, що, окрім існуючих закономірностей, в просвітницько-педагогічній діяльності Б. Грінченко формує систему вихідних дидактичних вимог, установок до процесу навчання, дотримання яких дозволить досягти значних успіхів, тобто в цьому випадку можемо стверджувати, що Б. Грінченко, продовжуючи та розвиваючи цілісну систему принципів навчання А. Дістервега, Я. Коменського, Г. Песталоцці та К. Ушинського, в своїй просвітницько-педагогічній діяльності найбільшу увагу приділяв принципу системності подання матеріалу.

У дисертації наголошено на тому, що Б. Грінченко в результаті системного узагальнення практико-методичних розробок вітчизняних педагогів у своїй книзі «Українська граматика до науки читання і писання» запропонував схему, яка побудована за принципом системності подання матеріалу. Відповідно до цієї системи учням початкових класів спочатку викладаються художні твори переважно українських авторів про те, що їх оточує з рослинного, тваринного світу, неживої природи, а потім, на базі існуючих знань, відбувається вивчення нового матеріалу. Принцип побудови підручника для початкової школи, який містив букварну частину, матеріали для закріплення абеткових навичок та зразків каліграфії, також передбачав системність у поданні матеріалу.

У дослідженні виявлено, що Б. Грінченко, розвиваючи принцип систематизації навчання, в праці «К вопросу о журнале для детского чтения в земской школе» пропонує розгорнуту систему розвитку підлітків за всіма необхідними напрямами: виховання художнього смаку за допомогою творів вітчизняних та зарубіжних письменників, ознайомлення з історією літератури, з історією географії, етнографії, природознавства, відомостями про ремесла та промисли, прикладними знаннями.

З аналізу просвітницько-педагогічних праць Б. Грінченка зазначимо, що педагог приділяв увагу питанням просвіти та виховання не тільки дітей, а й дорослого населення. З огляду на це педагог розробив принцип системності народної просвіти, який реалізував через популярну літературу. Принцип системності, на думку Б. Грінченка, міг бути впроваджений через систематичне видання книг, що складали б систематизовану бібліотеку, яка могла дати знання з питань медицини, гігієни, релігії, історії, етнографії, політики, економіки тощо. Б. Грінченко пропонує і розгорнутий план конкретних тем майбутніх видань для народу, також групуючи їх за видами літератури, наводить списки книг, якими можна скористатися письменникам під час написання нових творів для народу.

У третьому розділі «Практична просвітницько-педагогічна діяльність Б. Грінченка на Слобожанщині» на основі вивчення наукових і архівних джерел, періодичних видань, методичної та педагогічної літератури з теми дослідження проаналізовано практичну просвітницько-педагогічну діяльність Б. Грінченка на Слобожанщині, схарактеризовано методи навчання учнів початкових класів та дорослого населення, які впроваджував у своїй педагогічній діяльності Б. Грінченко, узагальнено досвід педагогічної підготовки вчительських кадрів за програмою Б. Грінченка, проаналізовано основні форми та методи зазначеної підготовки, схарактеризовано особливості організації просвітницько-педагогічної діяльності в громадських об’єднаннях, які очолював Б. Грінченко, та можливості використання просвітницько-педагогічного досвіду педагога-реформатора в сучасних умовах.

Установлено, що Б. Грінченко у своїй практичній просвітницько-педагогічній діяльності широко застосовував різні групи методів навчання учнів початкової школи та дорослого населення, а саме: словесні, практичні, наочні. У дослідженні виявлено, що до словесних методів Б. Грінченко відносив: розповідь, художню розповідь, розповідь-опис, пояснення, вступну бесіду, пояснювальне читання, повторювальну бесіду, роботу з книгою. Учений також розробив план використання словесних методів навчання. Зокрема художню розповідь він радив застосовувати перед письмовими творами, вона має бути жвавою, емоційною, образною, логічною, послідовною, простою, доступною; під час розповіді-опису необхідно спиратися на враження та почуття дітей; розповідь у початковій школі має бути також короткотривалою; необхідно залучати учнів до самоаналізу та коментування нового матеріалу; під час бесіди запитання необхідно ставити чітко, відповіді давати коротко та змістовно.

Реалізація наочного методу навчання, на думку педагога, може полягати в ілюстрації до матеріалу, що викладається на уроках, демонстрації будь-яких фізичних процесів, спостереженні за природними явищами тощо. Б. Грінченком розроблені вимоги і до використання методу спостереження для дітей молодшого шкільного віку, а саме: вивчення різних предметів та явищ здійснювати на природі; забезпечити часту зміну вражень учнів; планувати хід наочного спостереження та здійснювати педагогічне керівництво діяльністю учнів; аналізувати, коментувати, обговорювати побачене разом з дітьми; використовувати наочний метод навчання у взаємозв’язку з словесним та практичним методами.

Практичний метод навчання, на думку Б. Грінченка, слід використовувати для поглиблення та закріплення здобутих теоретичних знань (письмові, усні, тренувальні, творчі та контрольні вправи).

Відповідно до методів просвіти школярів, які запропонував та реалізував у своїй просвітницько-педагогічній діяльності Б. Грінченко, можна зробити висновок про те, що запроваджені методи не тільки не втратили свого значення в сучасній школі, а й набули широкого використання в педагогічній практиці сьогодення.

Дослідження педагогічної практики Б. Грінченка показало, що педагог справедливо вважав основним, найбільш вагомим завданням у початкових класах вивчення грамоти, що є основою для подальшого саморозвитку учнів. Для ефективного навчання грамоти Б. Грінченко не тільки поєднував класичні методи навчання, а й уводив інноваційний звуковий аналітико-синтетичний метод.

На підставі аналізу просвітницько-педагогічної діяльності Б. Грінченка виділено основні форми організації навчання учнів, а саме:

- урок;

- домашня робота;

- предметні гуртки, наукові товариства;

- додаткові заняття з учнями.

Аналіз історико-педагогічних, архівних першоджерел показав, що найбільш ефективною системою навчання Б. Грінченко справедливо вважав індивідуальне навчання. Але з метою створення загальнодоступної системи національної школи, з дефіцитом матеріальних ресурсів та браком часу, педагог наполягав на впровадженні класно-урочної системи організації навчальної діяльності.

За результатами дослідження визначено вимоги, які висував Б. Грінченко до проведення уроків, а саме: методична підготовка вчителя (планування ходу і кінцевого результату заняття); постановка завдань (розвиток національної духовності, самосвідомості, загальнолюдських моральних якостей, гуманності, патріотизму, добропорядності, працелюбності, виховання естетичних почуттів); визначення чіткої структури уроку (вивчення нового або повторення вивченого матеріалу, створення ситуації зацікавлення, виявлення ступеня зацікавленості навчальним матеріалом).

Дослідження спадку Б. Грінченка допомогло також виділити методи та форми навчання, які педагог упроваджував під час занять з дорослим населенням, а саме: словесний метод навчання у груповій формі його організації та наочний і практичний – в індивідуальній формі навчання.

Вивчення архівних джерел показало, що Б. Грінченко на сторінках періодичних видань, у наукових працях та під час проведення педагогічних з’їздів, займав активну позицію щодо вивчення проблем професійної підготовки вчительських кадрів (організація вчительських курсів, семінарів, педагогічних конференцій), їхнього матеріально-технічного забезпечення та фінансування (утримання закладу, заробітна плата вчителів, забезпечення одягом, їжею вчителів та учнів тощо). Доцільно звернути увагу й на те, що Б. Грінченко розробив програму професійної підготовки вчителів для національних шкіл, яка включала: володіння українською літературною мовою; національною і світовою культурою й мистецтвом; засвоєння педагогічного досвіду (української етнопедагогіки, історії педагогічної думки в Україні); формування національної самосвідомості (вивчення народного життя, побуту, традицій, звичаїв, інтересів людей); організацію культурно-просвітницької роботи серед населення (пропаганда педагогічних знань).

Як свідчать вивчені в ході дослідження матеріали, активна політична діяльність Б. Грінченка була спрямована на національне відродження, де результатом суспільно-політичних ініціатив просвітителя було створення товариства «Просвіта». Діяльність товариства була організована за такими напрямами: українізація народної освіти; культурно-просвітницька діяльність серед населення; поширення українського друкованого слова. Аналіз роботи товариства «Просвіта» показав, що розвиток мережі просвіт на території України привів до стрімкого піднесення національного руху та створення передумов для відкриття громадських бібліотек, організації читань з проблем політичного та освітянського життя.

На основі аналізу просвітницько-педагогічної діяльності Б. Грінченка виявлено та узагальнено позитивний досвід поширення ідеї національного та духовного відродження, єднання нації та розбудови національної школи. У сучасних умовах, на наш погляд, досвід видатного педагога та суспільно-політичного діяча може бути використаний у процесі створення програм для початкової школи.

Відповідно до статистичних даних перепису населення України за 2001 рік в нашій країні мешкає понад 130 народностей, а майже половина народонаселення вважають за рідну мову не державну мову країни. В умовах сучасної української школи, на наш погляд, доцільно буде дотримуватись принципу природовідповідності за Б. Грінченком. Цей принцип полягає в необхідності уникнення в навчанні та у виховному процесі всього, що суперечить звичкам, традиціям середовища, в якому виховується дитина, розвивати, тренувати природні задатки, діяти у злагоді з природою. Насамперед основою принципу природовідповідності є навчання дитини рідною мовою. За Б. Грінченком, реалізація цього принципу потребує навчання на початковому етапі вести рідною мовою з поступовим переходом до державної мови. Дотримання принципу природовідповідності дозволить новим поколінням максимально осягнути курс повної, професійно-технічної та вищої освіти і, відповідно, зробити максимальний внесок у розбудову української держави.

Додатковим аспектом застосування педагогічного досвіду Б. Грінченка в сучасних умовах можна вважати необхідність чіткого дотримання системності подання матеріалу в друкованих виданнях. Контроль з боку держави за переліком та якістю друкарської продукції для дітей дозволить виховати всебічно розвинених та ерудованих громадян з відчуттям національної гідності та самосвідомості.