ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ (КІНЕЦЬ ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, зв’язок з науковими темами і програмами, ступінь її розробки, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі –“Історико-теоретичні підходи до проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та її профілактики” з’ясовано зміст категорій “девіантна поведінка”, ”профілактика”, “соціальна норма”; проаналізовано результати вивчення історико-соціальних передумов становлення системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, зокрема учнівської молоді; висвітлено дослідницькі підходи зарубіжних і вітчизняних учених щодо організації профілактичної роботи .

Результати аналізу наукових джерел дали змогу встановити, що дослідження проблеми девіантної поведінки та її профілактики було започатковане видатними діячами науки минулого: Арістотелем, Платоном, Ф.Аквінським, Ж.Руссо, Ч.Беккаріа, які висловлювали думку про пріоритетність попередження протиправних дій, не виключаючи водночас застосування заходів покарання. Пізніше, у ХVІІІ-ХІХ ст., вчені У.Шелдон, Л.Тайлер, П.Вест, А.Дойч, Д.Боублі поглибили основні ідеї стосовно суті девіантної поведінки та її попередження.

Інтерес до проблеми девіантної поведінки зростає в 60-70х роках ХХ століття, коли суттєво збільшується кількість неповнолітніх з девіантною поведінкою. В цей період у Великій Британії створено Національний Центр запобігання злочинності (National Crime Prevention Centre), започатковано спеціальну підготовку фахівців для роботи з неповнолітніми, схильними до девіацій. Вагомий вклад у дослідження проблеми девіантної поведінки неповнолітніх внесли британські вчені ХХ-ХХІ ст. (Г.Барклі, В.Бекер, Т.Вілкінсон, Р.Гарріс, Д.Грехем, М.Морріс, М.Райт, М.Раттер, Д.Фаррінгтон та ін.), які детально проаналізували причини виникнення відхилень у поведінці дітей і підлітків, їх основні прояви та особливості профілактичної роботи з неповнолітніми.

У процесі дослідження встановлено, що, незважаючи на різноманітність підходів до вивчення девіацій (біологічні, психологічні, соціологічні, кримінологічні), більшість учених при розгляді проблеми девіантності виходить із співвідношення цього поняття з поняттям соціальної норми. Оскільки всі соціальні норми вимагають утримання від певних вчинків, або, навпаки, активне здійснення тих чи інших дій, відхиленням від норми, або девіаціями, вважається невідповідність поведінки суспільним вимогам.

Сучасні британські дослідники (П.Вікстром, Р.Гарріс, Д.Брайт, Г.Мелтон, Д.Фаррінгтон та ін.) розглядають формування девіантного способу поведінки неповнолітніх як наслідок складного комплексу взаємозумовлених соціальних, психологічних, біологічних факторів. Щодо профілактичних заходів, найчастіше виокремлюють правові (вдосконалення кримінально-правових впливів), медико–біологічні(різні клінічні програми впливу на особистість, включаючи примусове хірургічне втручання), соціальні (розвиток мережі найрізноманітніших соціальних служб, в тому числі, психолого-педагогічних, які змогли б поєднувати заходи обстеження (діагностики), спостереження, виховання, покарання (примусу), забезпечуючи ефективну профілактику девіацій).

Осмислення концептуальних засад організації і функціонування системи профілактики девіацій неповнолітніх дає підстави стверджувати, що британська система профілактики формувалася поступово (у 1908р. засновано перші спеціальні суди для неповнолітніх, у 1965р. створено Національний Центр запобігання злочинності, у 1990р. спеціальною резолюцією Об’єднаного Національного Конгресу із запобігання злочинності була задекларована необхідність взаємодії і взаємовідповідальності всіх суб’єктів профілактики). На окремих етапах перевага надавалася кримінально-правовим заходам впливу, на інших - соціально-правовому захисту. Закон „Про кримінальне правосуддя”(1991р.) чітко розмежував неповнолітніх правопорушників на небезпечних, які становлять загрозу для суспільства, і визнав застосування покарання (включаючи ув’язнення) доцільним щодо них, а також на правопорушників, які вчинили незначні проступки і вимагають інших підходів. Сьогодні більшість учених (Г.Кларіціо, Д.Мітчелл, М.Раттер, Д.Фарінгтон) акцентують увагу на необхідності здійснення, насамперед, загальної профілактичної роботи з неповнолітніми, зміст якої вбачають в реалізації системи цілеспрямованих заходів, які забезпечують ефективну дію соціальних норм у всіх сферах життя суспільства. На їх думку, профілактика - це багаторівнева система державних і громадських заходів, спрямованих на виявлення, нейтралізацію і усунення причин девіантної поведінки, створення сприятливих умов для формування особистості кожної дитини і попередження таким чином протиправних дій.

Встановлено, що в системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх британські дослідники виокремлюють заходи загального характеру (загальнодержавна профілактика), й індивідуалізовані заходи, адресовані конкретним особам (спеціальна профілактика). Кожен з цих видів профілактики має свою специфіку, яка виражається в змісті, способах і прийомах організації профілактичних впливів. В рамках профілактичних заходів розглядають первинну, вторинну і третинну профілактику.

Результати аналізу наукових джерел дають можливість стверджувати, що більшість британських учених наполягають на необхідності поєднання різних профілактичних заходів (правових, соціально-економічних, медико–біологічних, психолого-педагогічних) в реалізації завдань профілактики.

У другому розділі – “Особливості організації британської системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх в кінці ХХ на початку ХХІ століття” – проаналізовано основні структурні компоненти системи профілактики; виявлено особливості змісту, форм і методів профілактичної роботи з учнівською молоддю основних суб’єктів профілактики та визначено рівні їх взаємодії; обґрунтовано провідну роль соціально-правового захисту неповнолітніх в системі профілактики девіантної поведінки; розкрито специфіку використання заходів кримінально-правового впливу в попередженні девіацій неповнолітніх.

У процесі дослідження з’ясовано, що основою профілактичної роботи з неповнолітніми у Великій Британії є, насамперед, їх належний соціально-правовий захист, забезпечення сприятливих умов формування особистості кожної дитини, тобто заходи ранньої профілактики. Про це переконливо свідчать результати аналізу нормативно-правових документів соціальної політики Великої Британії, яка спрямована на вирішення багатьох глобальних соціальних державних проблем, серед яких вихованню і соціальному захисту молодого покоління надається важливе значення (боротьба з бідністю; пропаганда здорового способу життя; підвищення загальноосвітнього рівня підростаючого покоління; професійна підготовка та надання стартових можливостей для активної участі молоді в трудовому житті; надання державної підтримки хворим дітям, інвалідам, родині, яка визнається провідним фактором процесу первинної соціалізації; створення в соціумі (община, квартал, мікрорайон) дозвіллєвих, трудових та інших видів спільнот дітей, молоді та дорослих; профілактика девіантної поведінки та корекція поведінки молоді як важливої частини молодіжної політики; підготовка компетентних фахівців для роботи з дітьми і молоддю тощо).

Основними суб’єктами профілактичної роботи з неповнолітніми на регіональному рівні є: департамент соціальної роботи, що надає превентивні послуги і виконує координуючу функцію; поліція, яка розслідує обставини злочинів проти дитини (або здійснених нею), збирає докази для наступного представлення їх громадському прокурору; служби охорони здоров’я: лікарі, медсестри, громадські медико–соціальні працівники, які діагностують медичні аспекти кожного випадку кривди дитини або відхилень у її розвитку; департамент освіти, який повинен ініціювати розслідування у разі виявлення небезпеки для дитини (можливість кривди, педагогічної занедбаності, залучення до протиправних дій) і забезпечувати відповідну профілактично-виховну роботу; доповідач комісії у справах неповнолітніх, до якого направляються діти з потребами захисту, контролю, консультування, лікування; комісії у справах неповнолітніх, які розглядають всі направлені до них справи; громадські прокурори, які несуть відповідальність за розслідування кримінальних справ з участю неповнолітніх; суди, які використовують засоби кримінально-правового впливу щодо неповнолітніх з девіантною поведінкою; волонтерські організації.

З’ясовано, що діяльність волонтерських організацій у Великій Британії посідає чільне місце в профілактичній роботі з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки. Засновані ще на початку ХХ ст., такі волонтерські організації, як Барнардос, Керолайна Гауз Траст, Національне товариство із запобігання жорстокому поводженню з дітьми самостійно або у співробітництві з органами місцевої влади, освітніми закладами забезпечують низку заходів соціально-виховної роботи з дітьми і їх сім’ями (соціальний супровід, догляд в надзвичайних ситуаціях, надання притулку бездоглядним дітям, запобігання випадкам насильства над дітьми, організація дозвілля тощо). Діяльність цих організацій отримала широке визнання і в багатьох випадках вони виконують повноваження держави.

На відміну від України, де основна відповідальність за проведення профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, продовжує традиційно покладатись на школу, сім’ю, правоохоронні органи, у Великій Британії провідна роль у забезпеченні цієї роботи належить працівникам соціальних служб, які взаємодіють з освітніми, медичними, правоохоронними закладами, волонтерськими організаціями. Їх спільна діяльність координується Департаментом соціальної роботи.

У Великій Британії чітко визначені категорії неповнолітніх, які є об’єктами профілактики: категорія „А” - потребують негайної допомоги (хворі, скривджені, занедбані, потерпають від насильства), категорія „В” - потребують якнайшвидшої допомоги (з фізичними, психічними, інтелектуальними вадами, перебувають у неблагополучній сім’ї, потенційно можуть бути залучені до протиправних дій), категорія „С” - всі інші, які отримують допомогу в разі потреби.

Практика показує, що найчастіше негайної допомоги і захисту потребують діти, які перебувають у неблагополучних родинах. Тому у випадку виявлення відсутності умов для нормального розвитку дитини, її тимчасово вилучають з сім’ї і передають на виховання в прийомні сім’ї, відомі у Великій Британії як “фостерні”. Водночас, з неблагополучною сім’єю проводиться інтенсивна виховна робота. Дитина перебуває в фостерній сім’ї зазвичай до повноліття, проте контакти з рідними батьками підтримуються, і, якщо умови в сім’ї покращуються, вона має можливість повернутися до власних батьків будь-коли.

Крім фостерінгу, у Великій Британії досить поширеними і вартими уваги є такі форми опіки, як “emergency care” i “mainstay”(особливий вид піклування, догляд за чужою дитиною). Перший з них передбачає догляд в надзвичайних, критичних ситуаціях, який триває всього кілька годин чи днів, другий - догляд за дитиною впродовж кількох місяців у зв’язку з тимчасовими труднощами в сім’ї. Якщо ж ці труднощі не зникають, призначається фостерінг.

Результати дослідження свідчать, що в профілактиці девіантної поведінки неповнолітніх у Великій Британії важливого значення надають, насамперед, загальним виховним заходам, ефективна реалізація яких в значній мірі зумовлює позитивну спрямованість розвитку особистості.

У соціально-виховній профілактичній роботі з неповнолітніми використовується багато методів, відомих вітчизняній психолого-педагогічній науці: методи формування свідомості особистості(бесіда, переконання, дискусія, приклад); організації діяльності, формування позитивного досвіду суспільної поведінки(вимога, привчання, громадська думка, авансування довір’ям, створення відповідних виховних ситуацій, прогнозування); стимулювання діяльностіі поведінки (заохочення, покарання); самовиховання (самопізнання, саморегуляція); методи психотерапії(позитивне і негативне підкріплення дій, зворотній зв’язок, ефект переносу, моделювання, методика поетапних змін). Причому, методи психотерапії є особливо поширеними, а методи покарання мають досить обмежене застосування.

Щодо принципів, на яких базується соціально-виховна робота з неповнолітніми у Великій Британії, то серед них теж є чимало таких, які співпадають з принципами вітчизняної теорії виховання: принцип гуманістичної спрямованості виховного процесу (гуманне ставлення до особистості вихованця, повага до його прав, посильні вимоги); врахування індивідуально-психологічних, вікових особистісних характеристик і можливостей неповнолітніх; єдності виховних впливів сім’ї, освітніх закладів, громадськості; суб’єктності (розвиток здатності дитини усвідомлювати власне „Я” у взаємовідносинах з людьми, оцінювати свої дії і передбачати їх наслідки, протидіяти зовнішнім негативним впливам); діяльнісного і особистісно-орієнтованого підходу; опори на позитивне в особистості вихованця; стимулювання активності особистості, її участі в суспільно-корисній і суб’єктно - значимій діяльності та ін. Проте у вітчизняній практиці соціально-виховної роботи ці принципи часто мають декларативний характер, в той час як у Великій Британії переважна більшість з них дійсно реалізується в практичній діяльності, спрямованій на соціально-правовий захист дітей, створення умов життєдіяльності, які сприяють попередженню девіантних проявів серед неповнолітніх і молоді.

У розділі також проаналізовані деякі поширені форми масової, групової та індивідуальної профілактично-виховної роботи в процесі реалізації завдань профілактики: участь неповнолітніх у роботі дитячих і молодіжних об’єднань (асоціації, товариства, команди), фестивалях, спортивних змаганнях, турнірах, екскурсіях, виставках; заняття в різних клубах; участь у благодійних акціях, індивідуальні громадські доручення тощо.

Результати аналізу наукової літератури і відповідних документів дають можливість стверджувати, що у Великій Британії на сьогоднішній день в профілактичній роботі намагаються впливати на детермінанти злочинності неповнолітніх і шляхом застосування різноманітних кримінально–правових заходів, які передбачають часткове або повне обмеження свободи. Проте такий шлях боротьби з девіаціями, який, до певної міри, є альтернативою соціально–правовому захисту і допомозі підростаючому поколінню, не вважається популярним і має обмежене застосування.

У третьому розділі – “Можливості творчого використання британського досвіду профілактичної роботи з неповнолітніми в Україні” - здійснено порівняльний аналіз теоретичних і практичних підходів до вирішення проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та її профілактики у Великій Британії й Україні, сформульовано рекомендації щодо впровадження прогресивних ідей британського досвіду у вітчизняну практику профілактичної роботи.

Встановлено, що в Україні і Великій Британії є чимало спільного в теоретичних підходах і практичному вирішенні завдань профілактики девіантної поведінки неповнолітніх. Це, насамперед, стосується дослідження причин і умов девіантності, серед яких учені обох країн виокремлюють наступні: бездоглядність, значний розрив у матеріальному забезпеченні дітей (соціальне розшарування), низький рівень сімейного виховання, недоліки в профілактично–виховній роботі освітніх закладів, відсутність достатньої мережі доступних позашкільних закладів (клуби, секції, гуртки), неорганізованість дозвілля та інші. Правда, всі ці причини соціального характеру у Великій Британії виражені в значно меншій мірі.

Крім соціальних детермінант девіантної поведінки, важливе значення вченими обох країн надається вивченню вікових та індивідуально-психологічних властивостей неповнолітніх, які в окремих випадках можуть стати підґрунтям для формування девіантного способу поведінки. Водночас, відзначається, що більшість британських учених, розглядаючи питання про фактори формування особистості неповнолітніх, зазвичай обмежуються аналізом біологічних і соціальних факторів, в той час, як у вітчизняній психолого-педагогічній науці цілком слушно наголошується на необхідності врахування також активності самої особистості, здатності її до саморегуляції, самовдосконалення.

Що стосується розуміння суті девіантної поведінки, то вітчизняні і британські вчені розглядають її як відхилення від соціальних норм, а профілактику девіантної поведінки неповнолітніх - як систему комплексних дій державних і громадських організацій, спрямованих на виявлення і ліквідацію причин, котрі негативно впливають на розвиток особистості неповнолітніх, сприяють їх бездоглядності, вчиненню правопорушень. Зміст профілактичної діяльності в найбільш загальному вигляді вбачається в реалізації низки цілеспрямованих заходів, які забезпечують ефективну дію соціальних норм у всіх сферах життя.

Найважливішими суб’єктами профілактики в обох країнах є: органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, контроль за її здійсненням і результатами; інститути соціального виховання - родина, школа, установи культури та дозвілля, які здійснюють у взаємодії та в межах своєї компетенції профілактику відхилень у формуванні особистості неповнолітніх, забезпечують усунення або нейтралізацію криміногенних чинників за допомогою педагогічно-виховних засобів; органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебувають у несприятливих життєвих умовах; правоохоронні органи.

На відміну від України, у Великій Британії важливим суб’єктом профілактики є недержавні, волонтерські організації, а також існує спеціальний координаційний орган - Департамент соціальної роботи. Що стосується сім’ї, то найчастіше вона розглядається не як суб’єкт, а об’єкт профілактики, оскільки більшість неповнолітніх з девіантною поведінкою перебувають в неблагополучних сім’ях (за винятком фостерних сімей).

У Великій Британії пріоритет належить ранній профілактиці, яка здійснюється на загальнодержавному рівні і спрямована на забезпечення належної опіки, соціально-правового захисту всіх неповнолітніх, створення умов, які сприяють збереженню їх морального, психічного і фізичного здоров”я. Успішна реалізація завдань ранньої профілактики забезпечує можливість звести до мінімуму кількість неповнолітніх правопорушників. В Україні ж має місце протилежна ситуація - недостатня увага до забезпечення ранньої профілактики і зосередження на роботі з неповнолітніми, які вже мають значні відхилення у поведінці, вчинили правопорушення чи злочин.

У процесі дослідження з’ясовано, що особливим соціально-педагогічним феноменом британського суспільства, який посідає чільне місце в системі соціально-правового захисту і профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, є фостерна сім’я. На нашу думку, теорія і практика фостерінгу заслуговує найпильнішої уваги, оскільки на сьогоднішній день у нашій країні інтернатні заклади все ще продовжують залишатися найбільш популярною формою опіки дітей, позбавлених батьківського піклування. Правда, останнім часом простежується інтерес до альтернативних форм опіки (дитячі будинки сімейного типу). Вважаємо це позитивною тенденцією, проте поки що в роботі таких закладів є багато недоліків, яких можна уникнути, використовуючи позитивні ідеї британської системи опіки, а саме: надзвичайно відповідальне ставлення до вибору прийомних батьків, особистісно-професійні характеристики яких повинні відповідати певним вимогам; попередня підготовка батьків до роботи з прийомними дітьми; поетапне введення дитини у фостерну сім’ю; психолого-педагогічний супровід прийомної дитини; належна матеріальна підтримка прийомної сім’ї з боку держави тощо.

Слід відмітити окремі здобутки британських освітніх закладів у реалізації завдань профілактики девіантної поведінки учнівської молоді. Це, насамперед, функціонування спеціального структурного підрозділу в департаменті освіти (Child Protection Unit) , який займається питаннями захисту дітей, розробляє практичні рекомендації для вчителів стосовно роботи з проблемними учнями. Інший підрозділ (Bulling and Truancy Unit) спрямовує зусилля на попередження насильства серед учнів і прогулів занять, що дуже важливо, оскільки практика показує, що часто прогулювання занять в школі і дрібне хуліганство передують правопорушенням. Позитивним є й те, що учні, які мають проблеми з навчанням, відвідують спеціальні центри позашкільної освіти (Off Site Unit), де з ними індивідуально працюють досвідчені педагоги, а коли труднощі зникають, вони знову повертаються в загальну школу.

Популярним превентивним заходом стосовно дітей, які незадовільно навчаються і мають відхилення у поведінці, є направлення їх у спеціальні школи, розраховані на певні вікові категорії (молодші школярі, підлітки) загальною кількістю не більше 20-25 учнів (по 5-6 у кожному класі). Діти перебувають у школі під час уроків і підготовки домашніх завдань, а потім повертаються додому і проводять час в колі родини, оскільки збереження контактів з рідними визнається дуже важливим. Зауважимо, що ці школи не мають нічого спільного з вітчизняними спецшколами для неповнолітніх правопорушників.

Частина неповнолітніх, схильних до девіантної поведінки, належить до категорії осіб з обмеженими можливостями (інтелектуальними, психічними, фізичними), соціально-правовий захист і профілактична робота з якими у Великій Британії забезпечується на дуже високому рівні. Її мета - допомогти таким неповнолітнім здобути освіту, знайти відповідне місце роботи, адаптуватись в соціумі, що вважаємо вартим уваги і запозичення.

Відзначимо як позитив наявність у Великій Британії широкої мережі найрізноманітніших позашкільних соціально-освітніх закладів, діяльність яких в значній мірі сприяє успішній профілактичній роботі : центри соціальної роботи з дітьми і молоддю; консультативні центри; центри роботи з дітьми і сім’єю; центри реабілітації тощо.

У розділі обґрунтовано положення про те, що визнання основою профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Великій Британії належного забезпечення опіки і соціально-правового захисту всіх дітей і підлітків, зумовлює найбільш суттєву відмінність у теоретичних і практичних підходах до профілактичної роботи в Україні і Великій Британії, що, в свою чергу, впливає на її результати.

Таким чином, незважаючи на певні успіхи, система профілактики девіантної поведінки неповнолітніх в Україні вимагає подальшого вдосконалення, спрямованості на усунення причин і умов, які породжують девіантну поведінку, тобто на ранню профілактику.

Державна політика із захисту підростаючого покоління повинна бути підкріплена побудовою відповідного інформаційного середовища, яке б презентувало повноцінний спосіб життя і діяльності людини в суспільстві, систему соціальних зв’язків і відносин, ціннісних орієнтацій, реальну цілісну картину світу і місце неповнолітнього громадянина в ньому.

Подальшого вдосконалення вимагає система правового виховання неповнолітніх, яке повинно починатися з раннього дитинства і слугувати засобом забезпечення адекватної правової соціалізації особистості.

Слід підвищувати рівень взаємодії всіх суб’єктів профілактики, що є необхідною умовою успішного функціонування системи профілактики.