АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРИМУС У СФЕРІ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ Автореферат

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, розкривається її актуальність на сучасному етапі розвитку науки, визначається ступінь розробленості; формулюються мета й завдання, описуються методи дослідження; вказується наукова новизна узагальнень і висновків автора; оцінюється теоретичне значення отриманих результатів, форми їх апробації; окреслюється структура й обсяг роботи.

Розділ 1 «Адміністративний примус у сфері захисту економічної конкуренції як різновид примусу в адміністративному праві» складається із двох підрозділів і присвячений розкриттю сутності заходів примусу в сфері захисту економічної конкуренції як категорії адміністративного права.

У підрозділі 1.1 «Поняття, види та класифікація заходів адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції» для з’ясування поняття адміністративного примусу у сфері захисту економічної конкуренції зосереджується увага на наукових підходах до розуміння адміністративного примусу як виду державного примусу, його ознаках. Примус у сфері захисту економічної конкуренції розглядається не як окремий вид державного примусу, а як різновид примусу в адміністративному праві. Дається авторське тлумачення терміну «адміністративний примус у сфері захисту економічної конкуренції», виходячи з характерних ознак примусу в адміністративному праві та особливостей, зумовлених законодавством про захист економічної конкуренції, зокрема мети, підстав, суб’єктів, способів. Робиться висновок про доцільність розмежування адміністративного та адміністративно-правового примусів, оскільки вітчизняна історія дає чимало підстав для висновків, що адміністративний примус набагато ширше адміністративно-правового, нерідко він пов’язаний із насильством, свавіллям.

Аналізуючи особливості примусу в сфері захисту економічної конкуренції, автор підкреслює, що головним об’єктом правового захисту конкуренції є суспільний інтерес – функціонування ефективної конкуренції на ринках, економічна свобода підприємців, їхнє право на участь у виробництві, обміні чи споживанні ресурсів, право вільного вибору контрагентів. Суспільний інтерес також полягає у забезпеченні права споживачів на вільний вибір товарів, послуг на ринку, продавців. Захист прав учасників ринку з боку держави здійснюється у тих випадках, коли об’єктом захисту стає публічний інтерес – конкуренція на ринку, спільний інтерес категорії учасників ринку, а не окремий індивідуальний інтерес приватних осіб. Отже, захист економічної конкуренції має характер захисту публічного інтересу і повинен здійснюватися в цілому в інтересах суспільства. Проте це не обмежує права окремих осіб у порядку цивільного судочинства вимагати відшкодування порушниками шкоди, завданої антиконкурентними діями.

Нині норми про захист економічної конкуренції містяться більше ніж у тисячі нормативно-правових актах. Вони складаються з норм не лише матеріального, але й процесуального права. Розроблено також низку підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють процес та забезпечують методичну основу застосування законів про захист економічної конкуренції. Велика кількість різної юридичної сили процесуальних актів про захист економічної конкуренції ускладнює їх застосування та призводить до неузгодженостей. Тому вже давно назріла потреба в об’єднанні таких норм у єдиний кодифікований нормативний акт, яким має стати Конкуренційний процесуальний кодекс України, концепція якого схвалена Кабінетом Міністрів України ще у 2002 р.

Автором сформульовано перелік заходів адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції (письмове витребування інформації; одержання усних пояснень; проведення перевірки; вилучення оригіналів документів чи інших доказів; накладення штрафу; примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; блокування цінних паперів; встановлення вимог і зобов’язань до учасників узгоджених дій, концентрації; накладення арешту на предмети, документи, інші докази тощо) та пропонується їх класифікувати на заходи попередження, припинення та відповідальності, з урахуванням мети та підстав застосування.

У підрозділі 1.2 «Антимонопольний комітет України як суб’єкт застосування заходів адміністративного примусу» вказується, що примусові заходи у сфері захисту економічної конкуренції, яких на сьогодні існує чимало, не можуть застосовуватися одним або кількома суб’єктами, що й дає змогу вести мову про існування цілої системи суб’єктів застосування (органів Антимонопольного комітету України, які уповноважені контролювати відносини у цій сфері та приймати обов’язкові рішення про захист економічної конкуренції). Розглядаючи поняття органів Антимонопольного комітету України, автор доходить висновку, що ним не охоплюються всі особи, які можуть застосовувати заходи адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції. З огляду на це, пропонується застосовувати термін «уповноважені особи Антимонопольного комітету України», розкривається його значення та обґрунтовується необхідність нормативного закріплення.

Саме особливий статус Антимонопольного комітету України гарантує йому незалежність у забезпеченні державного захисту економічної конкуренції від органів державної влади, їх посадових осіб, політичних партій, суб’єктів господарювання. І це, в свою чергу, дає Антимонопольному комітету України змогу припиняти порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку як потужних економічних угрупувань, так і органів державної влади, включно до міністерств.

Для того, щоб система органів Антимонопольного комітету України могла ефективно функціонувати, держава повинна забезпечити її належними ресурсами, а статус її працівників має відповідати їх ролі як державних службовців. Для підвищення ефективності діяльності Антимонопольного комітету України обґрунтовується необхідність на законодавчому рівні надати статус правоохоронних органів системі органів Антимонопольного комітету України. Це, в свою чергу, забезпечить реалізацію приписів законодавства щодо спеціального статусу системи органів Антимонопольного комітету України.

Автором доводиться об’єктивна необхідність у зміні назви Антимонопольного комітету України на Комітет із захисту економічної конкуренції, з огляду на те, що в законодавчому регулюванні відносин, пов’язаних із економічною конкуренцією, акцент зроблено саме на захисті економічної, добросовісної конкуренції, а не на подоланні монополізму.

Розділ 2 «Попередження, припинення та відповідальність як заходи адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції» присвячено дослідженню механізму попередження, виявлення, припинення порушень у сфері захисту економічної конкуренції та особливостей відповідальності за них, складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Попередження та припинення як заходи адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції», характеризуючи механізм попередження, виявлення та припинення порушень у сфері захисту економічної конкуренції, автор визначає дії суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, які вважаються протиправними відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. Аналізуючи функціональне призначення органів Антимонопольного комітету України, виділяється обов’язкова складова їх діяльності – профілактика порушень у сфері захисту економічної конкуренції, для здійснення якої вони мають право використовувати такі адміністративно примусові заходи як проведення перевірки, встановлення вимог і зобов’язань, одержання усних пояснень, письмовий запит інформації тощо.

Для з’ясування сутності найбільшої групи заходів адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції – припинення, автором здійснюється їх аналіз та дається характеристика. При цьому зауважується, що повноваження Антимонопольного комітету України в частині одержання доказів під час розслідувань у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є недостатніми, механізми правового регулювання заходів адміністративного примусу значною мірою залишаються декларативними. З огляду на це, пропонується законодавчо врегулювати порядок отримання доказів, зокрема, їх примусове вилучення та накладення арешту на об’єкти нерухомого майна, примусовий виклик для давання пояснень посадових осіб та працівників суб’єктів господарювання, органів влади з метою забезпечення доказів у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому пропонується на законодавчому рівні закріпити принципи процесуальної діяльності органів Антимонопольного комітету України (верховенства права, законності, рівності перед законом, об’єктивності, пропорційності (відповідності), безпосередності, гласності), які б визначали основні форми та методи дій учасників процесу.

У підрозділі 2.2 «Особливості адміністративної відповідальності в сфері захисту економічної конкуренції» досліджується адміністративна відповідальність у сфері захисту економічної конкуренції й зазначається, що вона являє собою частину інституту адміністративного права. Констатується, що суб’єктами адміністративної відповідальності в сфері захисту економічної конкуренції виступають як фізичні, так і юридичні особи. У зв’язку з цим, обґрунтовується необхідність на законодавчому рівні визнати суб’єктів господарювання – юридичних осіб суб’єктами адміністративного проступку. Це, у свою чергу, допоможе врегулювати та взаємоузгодити механізм застосування заходів адміністративної відповідальності до порушників законодавства про захист економічної конкуренції, створити спеціальні адміністративні процедури припинення таких правопорушень, які б враховували всі їх особливості, значно підвищити ефективність адміністративної відповідальності.

Невідповідність окремих приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення нормам, які містяться у Законах України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції» не дає змоги досягти відповідного рівня дисципліни посадових осіб та працівників – суб’єктів правопорушень у сфері захисту економічної конкуренції. У зв’язку з цим, сформульовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.3 «Специфіка штрафів, які накладаються органами Антимонопольного комітету України» визначається правова природа штрафних санкцій у сфері захисту економічної конкуренції, аналізуються підстави їх накладення органами Антимонопольного комітету України, досліджуються питання обов’язковості виконання та набрання законної сили рішень органів Антимонопольного комітету України, наводиться статистична інформація щодо накладених штрафів. При цьому виявляється неефективність механізму виконання рішень органів Антимонопольного комітету про накладення штрафів за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та пропонується його удосконалити.

Для підвищення прозорості та забезпечення послідовності, неупередженості діяльності Антимонопольного комітету України обґрунтовується необхідність прийняття та опублікування рекомендацій стосовно розмірів накладення штрафів за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, слід передбачити в таких рекомендаціях пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, можливість їх урахування при визначенні розміру штрафу, наприклад, визнання відповідачем факту порушення, в тому числі добровільне його припинення; скрутний фінансовий стан відповідача; коротку тривалість порушення; повторність порушення тощо.

Запропоновано переглянути правову природу відповідальності у вигляді накладення штрафів органами Антимонопольного комітету України та нарахування пені за їх несвоєчасну сплату, з огляду на їх грошовий характер, зарахування лише до державного бюджету та закріплення у вітчизняному законодавстві поняття фінансової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.

Розділ 3 «Удосконалення застосування заходів адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції» складається з двох підрозділів, у яких розкриваються особливості застосування заходів примусу у сфері захисту економічної конкуренції в зарубіжних країнах та визначається роль суду в удосконаленні правової моделі регулювання відносин у сфері захисту економічної конкуренції.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід застосування заходів примусу у сфері захисту економічної конкуренції» відзначається, що удосконалення діяльності органів Антимонопольного комітету України у сфері захисту економічної конкуренції неможливе без узагальнення зарубіжного досвіду, при цьому слід формувати власну систему, з урахуванням особливостей економічного розвитку та стану ринкових відносин, а також ставлення до неї самих суб’єктів господарювання. Проаналізувавши правове регулювання питань конкуренції окремих країн СНД, ЄС, США, здобувач доходить висновку, що тенденцією сучасного розвитку регулювання відносин у сфері економічної конкуренції є посилення ролі державного впливу, навіть у європейських країнах. Наголошується на необхідності врахування того, що законодавство України про захист економічної конкуренції є пріоритетною сферою адаптації до законодавства Європейського Союзу, тому його неефективність оцінюватиметься як невідповідність законодавству Європейського Союзу.

На наш погляд, особливу увагу доцільно зосередити на процедурних питаннях розгляду справ у сфері захисту економічної конкуренції, на визначенні пріоритетних напрямів діяльності Антимонопольного комітету України, беручи до уваги загальні вимоги, які встановлюються Комісією та Радою Європейського Союзу в регламентах, повідомленнях, зауваженнях, оглядах.

У підрозділі 3.2 «Роль суду в удосконаленні правової моделі регулювання відносин у сфері захисту економічної конкуренції» аналізується судова практика щодо застосування законодавства про захист економічної конкуренції та робиться висновок, що переважно суди зупиняються на перевірці обґрунтованості та вмотивованості рішень органів Антимонопольного комітету України – і це є закономірністю. Такі питання як межі ринку, ринкова влада та подібні і не повинні встановлюватись судом – це компетенція органів Антимонопольного комітету України. Суд перевіряє лише достатність доказів (аргументів) на користь того чи іншого висновку органу Антимонопольного комітету України, при цьому даючи їм оцінку.

Автором відзначається, що узагальнення судової практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції є, по-перше, необхідною складовою забезпечення ефективного результату правового регулювання, по-друге, розкриває підходи у правозастосуванні, забезпечує прозорість законодавства і передбачуваність його застосування, дозволяє відслідкувати його ефективність і своєчасно внести відповідні корективи до правового регулювання чи правозастосовної діяльності.

Наявна система адміністративних судів в Україні сформована відносно недавно, у зв’язку з цим має місце значний обсяг практики господарських судів щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України. Крім цього, в судовій практиці постала низка істотних проблем, пов’язаних зі сприйняттям багатьма суддями та фахівцями норм Кодексу адміністративного судочинства України. На сьогодні, відповідно до статистичної інформації Антимонопольного комітету України, 60 % його рішень оскаржуються в господарських судах, а 40 % – у адміністративних. На нашу думку, рішення Антимонопольного комітету України мають оскаржуватися в адміністративних судах, оскільки в їх основі лежить вирішення публічно-правового спору.