БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ОПТОВОГО ПОСТАЧАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ  ДИСЕРТАЦІЙНОЇ роботи

На підставі проведених досліджень в дисертаційній роботі висвітлено теоретичні засади та надано практичні рекомендації щодо напрямів удосконалення банківського кредитування підприємств оптового постачання аграрного сектору економіки.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету,   завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - «Теоретичні засади банківського кредитування підприємств оптового постачання аграрного сектору» досліджено еволюцію розвитку теоретичних уявлень про кредит; узагальнено теоретичну базу дослідження кредитних відносин в економіці; визначено специфічні особливості та узагальнено підходи до здійснення банківського кредитування підприємств      агропромислового комплексу.

Відповідно до вищесказаного банківському кредитуванню притаманні       наступні особливості:

1)    джерелом кредиту, як правило, є залучений банками капітал, тобто       отриманий за рахунок засобів банківських клієнтів;

2)    банк позичає тимчасово вільні грошові кошти, що знаходяться на рахунках банку, за відповідну плату;

3)    банк надає не просто грошові кошти, а грошовий капітал, який, виконавши кругообіг в процесі виробництва, повертається з приростом.

Автором акцентується увага на тому, що поява кредиту є результатом     перерозподілу фінансових ресурсів і обумовлена потребою в таких ресурсах у суб’єктів господарювання і наявністю тимчасово вільних коштів у фінансово-кредитних установ.

Теоретичною базою розробок у сфері банківського кредитування було      уточнення переліку та змістовного наповнення принципів та функцій кредиту; удосконалення термінологічного апарату, а саме категорії «кредит». В розумінні автора, кредит – це позика, яка видається на певний строк у грошовій або товарній формі за умови повернення та сплати відсотків за користування              позиковими коштами відповідно до встановленої ставки процента (процентної    ставки).

Автором формалізовано тенденції розвитку банківському кредитуванню, зокрема: 1) джерелом кредиту, як правило, є залучений банками капітал, тобто отриманий за рахунок засобів банківських клієнтів; 2) банк позичає тимчасово вільні грошові кошти, що знаходяться на рахунках банку, за відповідну плату; 3) банк надає не просто грошові кошти, а грошовий капітал, який, виконавши кругообіг в процесі виробництва, повертається з приростом.

У ході дослідження було встановлено, що у тому випадку, коли кредит класифікується згідно ознак, що характеризують його внутрішній зміст чи суть кредиту, то варто говорити про види кредиту; в іншому випадку, якщо           класифікаційні ознаки носять зовнішній чи формальний характер – мова йде про форми кредиту. Така закономірність дозволяє більш комплексно дослідити кредитні відносини між позичальником і кредитором на засадах добровільності, рівноправ’я, справедливої вартості, платності та перервності на мікрорівні і    постійного характеру на макрорівні. 

На практиці реалізацію об’єктивних функцій кредиту та дотримання          принципів кредитування забезпечується сукупністю прийомів та способів, які прийнято називати кредитним механізмом, а кредитуванням слід вважати        процесом надавання (отримання) кредиту в готівковій або безготівковій формі за умовами договору.

Дослідження принципів, на яких повинні здійснюватися кредитні           відносини, показало, що їх дотримання у процесі кредитних відносин дозволить позичальнику ефективно використати кредитні кошти, а кредитору отримати прибуток від операцій. Тобто існує певний зв'язок принципів з елементами процесу кредитування