Чвалюк А.М. Правові основи формування державного бюджету України

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються її зв’язок із науковими програмами, планами, темами; мета та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; сформульовано положення, які виносяться на захист і становлять наукову новизну, їх теоретичне та практичне значення; містяться відомості про публікації й апробацію основних положень роботи.

Розділ 1. “Теоретико-правові питання формування державного бюджету” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття державного бюджету як фінансово-правової категорії та етапи його формування” звертається увага на тлумачення вченими терміна „державний бюджет”, розкривається його співвідношення з близькими за сутністю категоріями, виділяються етапи формування державного бюджету. Відзначається, що у чинному законодавстві не міститься поняття „Державний бюджет України”. Здобувачем формулюється власне визначення, яке пропонується закріпити у БК України.

Зроблено висновок про те, що деякі вчені (здебільшого економісти) необґрунтовано проводять паралель між термінами „державний бюджет” та „бюджет держави”. Дисертант вважає некоректним та таким, що не відповідає чинному законодавству, ототожнення вказаних термінів та вживання їх як однакових понять у нормативних актах та науковій літературі.

У науковій та навчальній літературі по-різному визначається термін „формування державного бюджету”. Здобувачем підтримано визначення поняття „формування бюджету”, що дає Л.К. Воронова, яка робить акцент на процесі планування бюджету. Інтерпретація останнього дозволила дисертанту сформулювати власне визначення поняття „формування державного бюджету”, зробити висновок щодо існування двох складових цього процесу – формування державного бюджету як законодавчого акта (фінансового плану) та як фонду коштів. Зазначається, що дослідження присвячено першому етапу, а саме правовим основам формування державного бюджету як законодавчого акта.

Відповідно виділено етапи формування державного бюджету: проектний, робочий, завершальний, регулятивний. Під час проектного етапу здійснюється бюджетне планування, яке є невід’ємною частиною формування державного бюджету. Робочий етап охоплює перевірку Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету проекту закону про Державний бюджет України щодо відповідності його бюджетному законодавству; розгляд Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України та його прийняття. Завершальний етап передбачає розгляд Закону про Державний бюджет України (з можливим формулюванням пропозицій і поверненням на повторний розгляд до Верховної Ради України) Президентом України, його підписання та оприлюднення. У випадку внесення до Закону про Державний бюджет України змін вже після набуття ним юридичної сили починається регулятивний етап формування державного бюджету.

Зазначається, що проект державного бюджету набуває правового змісту, коли він починає відповідати вимогам, які законодавець висуває до проекту закону про Державний бюджет України, але остаточно набуває статусу законопроекту лише після його реєстрації у Верховній Раді України.

У підрозділі 1.2. “Розвиток законодавства про формування державного бюджету” досліджено історію виникнення та становлення державного бюджету і розвитку бюджетного законодавства, зокрема еволюцію терміна „державний бюджет” у нормативній базі. Незважаючи на твердження науковців, що феномен бюджету досліджено повністю, дисертант вважає, що починаючи з появи перших прототипів бюджетів у 1645 р. та до наших часів бюджетна система і державний бюджет знаходяться у безперервному розвитку, прагненні до досконалості. Приділено увагу соціально-економічним причинам та правовим чинникам, що привели до створення державного бюджету сучасності.

Враховуючи те, що формування державного бюджету тісно пов’язано з розвитком бюджетної системи, дисертант розглядає його в руслі становлення бюджетної системи України, яка бере свій початок із часів зародження Київської Русі як окремої держави. Починаючи з періоду формування Запорізької Січі наприкінці ХV ст. і до 1775 р. на території України існувала козацька організація з ознаками держави, мав місце так званий „січовий бюджет” як прототип державного бюджету, але йому в основному були притаманні функції складу, аніж бюджету.

За часів Петра І сформувалася схема обліку державних фінансів, яка була своєрідною формою формування бюджету. Науковці, які досліджували цей період часу, виділяють два основних типи фінансових документів: „сметный список”, „окладная розпись” (мовою оригіналу – Ч.А.). Однак всі документи, що дійшли до нас під такою назвою, не мають загальнодержавного характеру, а відносяться лише до окремих міст або „приказов”. У період царювання Катерини ІІ було зроблено спробу узагальнити зведення місцевих відомостей та змінено будову державного бюджету шляхом усунення принципу спеціалізації доходів, встановлено щорічну періодичність розписів, які набули значення державних у повному розумінні цього слова. На думку автора, його можна розглядати як аналог сучасного зведеного бюджету. Істотне значення для розвитку фінансової системи Російської Імперії мав „План фінансів” М.М. Сперанського, державний бюджет було підвищено до рангу бюджетного закону. Історія бюджетної реформи пов’язана з ім’ям В.О. Татаринова: ним було відзначено важливість стадії формування державного бюджету; уперше реалізовано принципи єдності та гласності державного бюджету, що одержав законодавчий порядок прийняття, спеціалізацію кредитів, чітке обмеження в часі.

З 1770 р. бюджетні надходження з України були складовою частиною загальнодержавних надходжень Російської Імперії. З приходом до влади Української Центральної Ради зроблено перший крок до незалежності – спроба формування власної фінансової системи, відокремленої від фінансової системи Росії. Це було задекларовано в I Універсалі Центральної Ради, але не реалізовано. Під час правління гетьмана П. Скоропадського формування державного бюджету покладалося на Міністерство фінансів.

З виникненням Союзу РСР починається переламний етап в історії розвитку бюджетної системи Української РСР. Перший бюджет України був розроблений на період 1922–1923 р. і включений у загальний Союзний бюджет. Пізніше бюджет УРСР мав статус республіканського.

Після проголошення незалежності вперше приймається Закон „Про Державний бюджет України на 1992 рік”. Шляхом внесення змін у закони й інші нормативні акти термін „бюджет Української РСР” заміняється поняттям „Державний бюджет України”, але тлумачення останнього, його ознаки законодавцем не були визначені. У перші роки незалежності сформовано основи та принципи побудови національної бюджетної системи, створено необхідний мінімум законодавчих актів, потрібних для її реалізації, уточнено процедуру формування державного бюджету. Важливу роль у цьому процесі відіграло прийняття БК України.

У підрозділі 1.3. “Принципи формування державного бюджету” визначено принципи, які притаманні формуванню державного бюджету. Наявність специфічних принципів державного регулювання бюджетної сфери засвідчує самостійність і відокремленість цієї групи суспільних відносин, а виділення принципів державної політики у сфері формування державного бюджету є основою подальшого розвитку відповідного інституту, у тому числі шляхом створення необхідної нормативно-правової бази.

Проведення порівняльно-правового аналізу бюджетного законодавства Німеччини, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії дозволило доповнити встановлену БК України класифікацію принципів бюджетної системи України та виділити такі принципи формування державного бюджету: 1) незалежності (втілюється шляхом реалізації державного суверенітету при формуванні та розподілі коштів Державного бюджету України через діяльність Парламенту та Уряду, інших виконавчих та контролюючих структур); 2) верховенства (означає примат приписів закону про Державний бюджет України над усіма нормативними актами, що ухвалюються у бюджетній сфері); 3) повноти (передбачає включення до вказаного закону всіх надходжень та видатків, що мають загальнодержавне значення); 4) обґрунтованості (реалізується через формування державного бюджету на відповідних показниках, розрахунках шляхом визначення його структури відповідно до Бюджетної декларації та в рамках програм дій, ухвалених Урядом та Парламентом); 5) ефективності (полягає у визначенні методик оцінки раціональності витрачання коштів державного бюджету, очікуваних наслідків, зокрема щодо можливості та термінів досягнення запланованих у Законі про Державний бюджет України соціально корисних цілей при мінімізації обсягу бюджетних коштів, який дозволить вирішити ці питання у повному обсязі); 6) гласності (передбачає обов’язкове оголошення параметрів законопроекту на всіх стадіях його розроблення, висвітлення діяльності Міністерства фінансів України та профільного комітету Верховної Ради України з цих питань у засобах масової інформації, інформування щодо змін параметрів бюджету тощо); 7) відповідальності учасників бюджетного процесу (означає, що у випадку порушення чинного законодавства на будь-якому етапі формування державного бюджету до винних осіб чи до державних органів повинні застосовуватися заходи впливу).

У підрозділі 1.4. “Методи формування державного бюджету” здійснюється порівняльно-правовий аналіз існуючих методів формування та регулювання державного бюджету.

Відзначається, що серед науковців немає одностайності у поглядах на методи формування державного бюджету залежно від черговості побудови його структурних частин. На думку дисертанта, роботу над складанням фінансового плану майбутнього державного бюджету слід розпочати із визначення доходів, що надасть змогу, порівнявши підготовлені незалежно одна від одної дві частини бюджету (дохідну та видаткову), скоригувати суми запланованих видатків відповідно до доходів.

Широкого розповсюдження в нашій державі набули податковий і неподатковий методи, які мають економічну природу та правові ознаки й застосовуються здебільшого під час мобілізації надходжень до державного бюджету.

До правових методів формування державного бюджету відноситься трансфертний метод, що використовується під час планування державного бюджету. Грошова емісія та державні внутрішні і зовнішні запозичення можуть виступати статтею фінансування бюджету. Ці методи суттєво відрізняються за економічним змістом та ставленням до них. Так, грошова емісія як джерело покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі і в Україні, офіційно заборонена (п. 6. ст. 15 БК України). Позиковий же метод вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження. Емісійний та позиковий методи за змістом є економічними і використовуються або можуть використовуватися виключно під час мобілізації надходжень до державного бюджету.

Державний бюджет може формуватися за допомогою двох основних методів: програмно-цільового та традиційного. Сутність першого полягає у встановленні першочергових результатів, яких необхідно досягти, і вже потім у порушенні питання про залучення грошових ресурсів, необхідних для досягнення запланованих результатів. Від адміністративно-командної системи управління залишився метод формування державного бюджету, в межах якого акцент робиться на формуванні доходів, а згодом, виходячи з реального стану речей, встановлюється обсяг витрат, необхідних для функціонування і розвитку держави. Цей метод є поширеним при формуванні бюджетів, тому його доцільно називати традиційним.

Розділ 2. “Правове регулювання доходів Державного бюджету України” складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Класифікація доходів державного бюджету” присвячений характеристиці існуючих класифікацій доходів державного бюджету, виявленню дискусійних положень законодавства та розробці авторських критеріїв для класифікації доходів державного бюджету.

Встановлено, що у правовій доктрині наявні різноманітні види і групи бюджетних доходів, що дозволяє класифікувати їх за певними підставами: соціально-економічними ознаками, методами мобілізації, порядком і умовами зарахування та використання тощо. Існує потреба у вдосконаленні та уніфікації термінологічного апарату, який має використовуватися при формулюванні відповідних категорій доходів. Дисертант не погоджується з класифікацією доходів будь-якого бюджету за соціально-економічною ознакою. Її не можна застосувати до доходів державного бюджету, оскільки він, як спеціальний фонд коштів, характеризується універсальністю, адже його показники охоплюють всі сфери й галузі економічного і соціального розвитку держави, тоді як місцеві бюджети мають більш вузьку спрямованість. Окремі вчені вважають запозичення поворотними доходами, тоді як згідно з п. 28 ч. 1 ст. 2 БК України вони віднесені до категорії „надходження до бюджету”. Таким чином, пропонується виключити наведену групу з класифікації доходів бюджетів.

Різниця між доходами і видатками спеціального фонду може бути як позитивною, так і мати знак „мінус”. У такому випадку наявним стає дефіцит спеціального фонду державного бюджету, який ніяк не є його доходом. Незрозумілим є текст п. 3 ч. 3 ст. 13 БК України: „різниця між доходами і видатками спеціального фонду”. Якщо доходи перевищують видатки, то це є перевищенням доходів над видатками, але не впливає на їх загальний обсяг. Інша річ, якщо на кінець бюджетного періоду завдяки умілому та економному використанню коштів розмір необоротної касової готівки перебільшив дозволені межі, то різницю можна перевести на рахунки як доход спеціального фонду державного бюджету. Пропонується викласти зазначену норму у такій редакції: „позитивну різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету на кінець бюджетного періоду”.

З метою удосконалення процесу формування державного бюджету доцільно провести першочергову класифікацію доходів державного бюджету виходячи із ступеня їх прогнозованості, виділяючи три групи доходів: прогнозовані, частково прогнозовані, не прогнозовані. Легко підлягають прогнозуванню податки і збори, а також деякі неподаткові надходження, що мають постійний характер. Велика ж частина неподаткових надходжень важко підлягає прогнозуванню. Є ще одна категорія доходів, яку неможливо спрогнозувати, оскільки правовідносини, через які ці доходи виникають, засновані на юридичних фактах, які є випадковими, не залежать від волі держави: це гранти, подарунки, спадок та клади. Вони складають незначну частину в структурі сукупного доходу державного бюджету, не мають систематичного характеру, тому неточність їх прогнозу суттєво не впливає на баланс основного фінансового плану держави.

Залежно від частоти надходження доходи державного бюджету пропонується поділити на такі: одноразові (одноразово поступили до державного бюджету в результаті реалізації конкретних правовідносин фінансового характеру); систематичні (надходять або повинні надходити до державного бюджету систематично, як правило, через рівні проміжки часу); періодичні (штрафи, пеня та інші фінансові санкції, які завжди присутні в державному бюджеті, але їх питома вага в загальній структурі мінлива і важко прогнозована).

Доходи державного бюджету також можна розділити на дві групи за територіальністю: внутрішні (поступають від діяльності, операцій і заходів, що здійснюються в межах митних кордонів України та її економічного простору); зовнішні (позики, гранти, подарунки, гуманітарна допомога, доходи від консульських установ та отримані в результаті зовнішньоекономічної діяльності державних підприємств, плата за участь українського контингенту в миротворчих операціях і деякі інші).

За матеріальною формою доходи державного бюджету поділяються на монетарні (грошові) і речові, а залежно від руху коштів – на пов’язані з рухом коштів та не пов’язані з ним.

Застосування під час формування доходів державного бюджету запропонованих класифікацій надасть змогу більш чітко спланувати його доходну частину.

У підрозділі 2.2. “Особливості правового регулювання податкових надходжень державного бюджету” визначено характерні риси правового режиму податків, зборів (обов’язкових платежів), що справляються в Україні.

Обґрунтовується пропозиція щодо необхідності активізувати такі механізми правового регулювання податкових надходжень: термінологічний – виведення визначень, які допоможуть уточнити категоріальний апарат науки податкового права; теоретичний – пошук методів вирішення основних теоретичних проблем; законодавчий – упорядкування законодавчої бази, досягнення узгодженості нормативно-правових актів, що стосуються оподаткування; адміністративно-управлінський – удосконалення діяльності органів, що забезпечують надходження до державного бюджету та їх прогнозування; статистично-аналітичний – проведення необхідної статистичної та аналітичної роботи з метою покращення обліку та управління податковими надходженнями; охоронний – здійснення контрольних заходів, наприклад, різних видів перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, з метою виявлення прихованих від оподаткування доходів.

Визнано за необхідне запровадження додаткових обмежень у бюджетному та податковому законодавстві, а саме щодо неприпустимості зміни законів про оподаткування, Закону про Державний бюджет України та абсолютної заборони застосування під час формування Державного бюджету України нормативно-правових актів з питань оподаткування та змін до них, що прийняті після 15 вересня року, що передує плановому, тобто після останнього можливого дня подання проекту закону про Державний бюджет України Урядом на розгляд до Верховної Ради України.

У підрозділі 2.3. “Неподаткові надходження у системі доходів державного бюджету” визначено особливості правового режиму неподаткових надходжень державного бюджету.

Аналізуючи позиції вчених, нормативно-правові акти, автор визначає види неподаткових надходжень державного бюджету. У ст. 92 Конституції України зазначається, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. На сьогодні багато зборів визначається підзаконними нормативними актами, що означає або їх не віднесення до категорії „збори”, що передбачено Основним Законом, або неконституційність відповідних підзаконних актів. Це має бути вирішене лише шляхом офіційного тлумачення відповідних положень Конституції України Конституційним Судом України.

Зауважується, що бюджетна класифікація неподаткових надходжень постійно розвивається та вдосконалюється, що також ускладнює їх правове регулювання. Чинна Бюджетна класифікація, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 604 від 27 грудня 2001 р., відносить до неподаткових надходжень понад 110 різних категорій доходів. Вони класифікуються на чотири групи, які визначені у ч. 3 ст. 9 БК України. Детальний аналіз класифікації дозволяє стверджувати, що значна частина реальних неподаткових надходжень належить одночасно до декількох категорій. Наприклад, важко визначити категорійну приналежність плати за утримання дітей у школах-інтернатах, збору за користування радіочастотним ресурсом; нез’ясованим залишається питання віднесення доходів від приватизації, яку бюджетні класифікації розглядають як фінансування бюджету. Для усунення цих суперечностей запропоновано відокремити їх у самостійні класифікаційні групи.

У підрозділі 2.4. “Характеристика інших надходжень державного бюджету” визначено особливості правового режиму недоходних надходжень до державного бюджету, зокрема державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.

Відмічається, що невирішеними залишаються питання загальної концепції державних запозичень України, парламентського та громадського контролю за цими процесами, що обумовлює певну неусталеність правозастосовної практики у цій сфері. Проблемним є визначення ролі та місця суб’єктів кредитування в бюджетних процесах, особливо на етапах складання бюджету, його обговорення та ухвалення.

Питання державного боргу більш детально регламентується законами про Державний бюджет України на відповідний рік, ніж БК України. Аналіз складу правовідносин у сфері державних запозичень дозволяє вказати на особливий статус держави, яка може виступати в ролі позичальника, боржника або гаранта. Враховуючи це, дисертант вважає, що загальні вимоги до істотних умов державних запозичень, форм їх здійснення та мети мають бути ретельно визначені не лише у відповідних угодах, але й попередньо у БК України.

Слід констатувати, що у вітчизняному праві майже відсутня регламентація порядку взаємодії держави та рейтингових агентств, тобто юридичних осіб (резидентів або нерезидентів), що спеціалізуються виключно на наданні послуг з визначення кредитного рейтингу та інформаційно-аналітичних послуг, пов’язаних із забезпеченням діяльності з визначення кредитних рейтингів. Їх повноваження підтверджуються експертними висновками Світового банку, Міжнародного валютного Фонду або Європейського банку реконструкції та розвитку. Робиться висновок, що у процесах зовнішніх запозичень існують проблеми організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру. Санація нормативної бази, що встановлює процедуру зовнішніх запозичень, має проводитися насамперед шляхом удосконалення законодавства про міжнародні угоди й посилення контролю за діяльністю виконавчої влади у цій сфері. Актуальною є проблема гласності та публічності фінансування бюджету (наприклад, запозичень).

Розділ 3. “Вдосконалення формування державного бюджету України” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Удосконалення діяльності органів державної влади щодо формування державного бюджету” присвячений аналізу повноважень органів державної влади, які беруть участь у процесі формування державного бюджету.

Визначено систему органів державної влади, які здійснюють організаційну, нормотворчу та контролюючу функції щодо забезпечення формування державного бюджету. Головними органами у цьому процесі є Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України, що йому підпорядковане, Верховна Рада України, у складі якої функціонує Комітет з питань бюджету.

Аналізуючи повноваження Президента України в процесі формування державного бюджету, встановлено, що у 2004–2006 рр. він впливав на процес формування державного бюджету шляхом утворення робочих груп з розроблення додаткових заходів щодо недопущення криміналізації і зловживань у бюджетній сфері, профільних комісій, ухвалення нормативних актів, але така правова практика в наступних бюджетних періодах розвитку не отримала. Запропоновано відновити зазначені повноваження.

Кабінет Міністрів України має виключне право законодавчої ініціативи у проекті закону про Державний бюджет України. Наприклад, Кабінет Міністрів України розробляє проекти законів про Державний бюджет України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей.

Компетенція Міністра фінансів України в процесі формування державного бюджету полягає у визначенні загального рівня доходів державного бюджету, оцінки обсягу його фінансування для розроблення пропозицій до проекту Державного бюджету України; спрямуванні та координації діяльності Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Головного контрольно-ревізійного управління України в контексті забезпечення надходжень до бюджету, представленні проекту закону про Державний бюджет України на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету виконує законопроектну, організаційну та контрольну функції. Комітет Верховної Ради України з питань економічної політики відповідно займається питаннями приватизації державного майна та аудиторської діяльності; до предметів відання Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності належать такі аспекти: грошово-кредитної політики; системи оподаткування, загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), інших доходів бюджетів неподаткового характеру; діяльності податкових органів; митної справи та митних тарифів і діяльності митних органів; діяльності Рахункової палати. Таким чином, спостерігається взаємопов’язаність та взаємне „перекриття” їх компетенції, особливо у площині формування державного бюджету.

Проаналізовано функції Державної податкової адміністрації України у цій сфері: прогнозування та аналіз надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчення впливу макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків та інших платежів, розробка пропозицій щодо збільшення доходів та зменшення втрат бюджету. Певну проблему створює наявність двох Положень про Державну податкову адміністрацію України, перше з яких затверджено Указом Президента України № 886/2000 від 13 липня 2000 р., друге – Постановою Кабінету Міністрів України № 778 від 26 травня 2007 р. Обидва акти закріплюють однаковий набір повноважень ДПА України, зокрема у сфері формування бюджету. Задля усунення неузгодженості пропонуємо скасувати дію Указу Президента України № 886/2000 від 13 липня 2000 р.

Окремо досліджено діяльність Фонду державного майна України як учасника процесу формування державного бюджету. Зокрема, його вплив на збільшення обсягів надходжень до останнього шляхом організації виконання програм приватизації, планів приватизації майна. Встановлено, що ефективному виконанню цим державним органом своїх завдань заважає застаріла нормативна база, що регулює процеси приватизації державного майна (Постанова Кабінету Міністрів Української РСР 1991 р. № 158), у зв’язку з чим виникає неузгодженість цих процесів із процедурою формування державного бюджету. Наголошується на актуалізації проектної діяльності Парламенту в цьому напрямі.

Органи державної влади, які забезпечують основний обсяг доходів державного бюджету (державна податкова та державна митна служби) не є прямо підпорядкованими Міністерству фінансів України, хоча й ним координуються, а діяльність окремих органів (Фонду державного майна України) навіть не координується Міністерством фінансів України. Для удосконалення взаємодії зазначених органів пропонується розробити інструкцію, в якій передбачити можливість ухвалення процедур, проведення спільних контрольних заходів, розмежування компетенції тощо.

У підрозділі 3.2. ”Встановлення відповідальності за правопорушення, що вчиняються під час формування державного бюджету” вказується на те, що одним із напрямків удосконалення формування державного бюджету є введення санкцій за бюджетні правопорушення, а також обґрунтовано, що у законодавстві не визначено види правопорушень, які скоюються у процесі формування державного бюджету, та відповідальність, що може застосовуватися у даному випадку.

Наголошено на тому, що заходи відповідальності за порушення законодавства під час формування державного бюджету мають переважно запобіжний характер. Підтримується позиція щодо необхідності прийняття окремого законодавчого акта про бюджетну відповідальність.

Зазначається, що у ст. 116 БК України дається визначення бюджетного правопорушення, зі змісту якого випливає, що воно може вчинятися і під час формування державного бюджету та полягає у недотриманні учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження державного бюджету, внесення змін до закону про Державний бюджет України. У той же час у БК України не відображено види правопорушень, що мають місце під час формування державного бюджету. Цей нормативний акт містить ст. 122 „Відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування”, у якій ідеться про порушення вимог щодо формування бюджету згідно з цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. З погляду дисертанта назва статті не відповідає змісту, бо в ній лише вказується на можливі порушення, але не визначено відповідальність органів місцевого самоврядування. Вважаємо за доцільне уточнити зміст цієї статті, що в подальшому сприятиме визначенню відповідальності відповідних суб’єктів при вчиненні правопорушень під час формування державного бюджету.

Вивчення зарубіжного законодавства, зокрема Російської Федерації, дозволяє дістати висновку про те, що, на відміну від нормативно-правових актів нашої держави, в ньому більш чітко описуються бюджетні правопорушення.

Враховуючи цей досвід, пропонується виключити з проекту Податкового кодексу України, внесеного Кабінетом Міністрів України, ст. 17022 „Порушення встановленого законом строку виконання доручень на перерахування до бюджетів податків, передбачених цим Кодексом” та ст. 17025 „Дії, спрямовані на неправомірний залік або повернення податків”, що є, на думку здобувача, недоречними у рамках податкового кодексу. В цих нормах описано бюджетні правопорушення, тому вони мають бути включені у главу 18 БК України.

Пропонується доповнити БК України такими статтями: 119-1 „Порушення встановленого законом строку виконання доручень на перерахування до бюджетів податків, зборів (інших платежів), передбачених цим Кодексом”; 119-2 „Дії, спрямовані на неправомірний залік або повернення податків”; 119-3 „Недотримання обов’язковості зарахування доходів до бюджетів”; 119-4 „Ненадання або несвоєчасне надання звітів та інших відомостей, необхідних для складання проектів бюджетів, їх затвердження, внесення змін, виконання і контролю за їх виконанням”. Наявність такої норми буде свідчити про виділення в окремий вид правопорушень, що мають місце під час формування бюджетів взагалі і державного бюджету зокрема.

Крім цього, слід погодитися й із пропозиціями науковців та практиків щодо необхідності конкретизації у БК України видів бюджетних правопорушень, за які винні особи притягуються до відповідальності залежно від того, на якій стадії бюджетного процесу вони вчиненні і які саме нормативно-правові акти було при цьому порушено.

Під час формування державного бюджету також вчиняються адміністративні правопорушення. У Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність не за бюджетне правопорушення, а за порушення законодавства про бюджетну систему, але жодна з його статей не описує правопорушень, які пов’язані саме із формуванням державного бюджету.