ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СОЦІО-ПРИРОДНИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито ступінь наукової розробки проблеми, показано її зв’язок з науковими програмами й темами. Визначено мету та завдання дисертаційного дослідження, об’єкт, предмет і методологічну основу, сформульовано наукову новизну та практичне значення здобутих результатів. Викладено дані щодо апробації результатів дослідження, їх впровадження та публікації основних положень дисертації.

У розділі 1 «Методологічні засади державного регулювання економічного розвитку соціо-природних систем України» дано наукове обґрунтування категорії соціо-природних систем як макроекономічного явища та об’єктів державного регулювання, визначено сутність та структуру державного регулювання економічного розвитку соціо-природних систем, досліджено їх роль і місце в економічній, соціальній та екологічній підсистемах національного господарства, показано економіко-правові основи формування та державного управління розвитком соціо-природних систем в Україні.

Соціо-природні системи як макроекономічне явище та об’єкти державного регулювання – це системи, які охоплюють природоохоронні території, інституційно інтегровані з соціальними та економічними підсистемами, що забезпечують життєдіяльність населення на цих територіях з використанням відтворюваних ресурсів екосистем. На даний час цьому критерію відповідають лише території, що особливо охороняються державою у зв’язку з їх природною унікальністю, або природоохоронні території, які займають досить велику частку на різних континентах планети (у Європі – близько 15 відсотків).     

Основою соціо-природних систем є території та об’єкти природно-заповідного фонду та інші категорії природних територій, яким цей статус надано відповідно до законодавства України. Це, насамперед, 19 природних та 4 біосферних заповідники, 47 національних природних парків, 58 регіональних ландшафтних парків, які утворюють єдину територіальну композицію соціо-природних систем загальною площею 3,7 млн. га або 5,7 % території України. 

Основною проблемою державного управління розвитком соціо-природних систем України є ігнорування їх соціально-економічної складової і, як наслідок, недосконалість державного управління та недостатні обсяги фінансування. Очевидно, що однобокість в організації управління об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення лише як природоохоронними територіями, відсутність координації та підпорядкування їх різним державним органам виконавчої влади, організаціям і установам негативно впливає на їх розвиток як соціо-природних систем, не сприяє створенню належних умов і стимулів для місцевого населення.

Сутність державного регулювання економіки пов’язана з об’єктивними умовами розвитку держави, її політичної, економічної, соціальної, природоохоронної системи. Державне регулювання економічного розвитку соціо-природних систем виступає як цілеспрямований організуючий і регулюючий вплив держави на функціонування і розвиток окремих складових (соціальну, економічну, природоохоронну), а також їх взаємну гармонізацію з метою впорядкування і підвищення загальної ефективності та забезпечення пріоритетів політики розвитку соціо-природних систем у національному і глобальному вимірах (див. таблицю 1).

Методи державного регулювання економічного розвитку соціо-природних систем включають такі способи прямого і непрямого впливу держави, як правове регулювання, організаційно-управлінське регулювання, фінансово-економічне регулювання та пропагандистське регулювання. У свою чергу кожен із названих методів грунтується на застосуванні різних засобів, важелів та інструментів державного регулювання. Крім того, державне регулювання розвитку соціо-природних систем має поєднуватися з ринковими механізмами і вчасно реагувати на загальну ситуацію і зміни, що відбуваються у національному господарстві країни.