ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан питання, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Теоретичні основи державного управління інноваційною діяльністю в промисловості в умовах розвитку ринкових відносин» - розглянуто багатоплановість та розмаїтість аспектів проблеми ефективної організації державного управління інноваційною діяльністю, а також проведено дослідження щодо термінології, яка використовується в даній сфері.

В ході дослідження встановлено, що з метою вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень стосовно розробки інноваційної стратегії в промисловості необхідно використовувати такі методичні підходи: просторово-часовий, генетичний, геосистемний, відтворювальний, проблемний, геополітичний.

Як показало дослідження, саме відтворювальний підхід припускає всебічне вивчення цілісних систем як взаємозалежних сполучень внутрішніх елементів (підсистем). Сама суть  відтворювального процесу в промисловості складається у взаємообумовленій єдності промислового виробництва, обміну й споживання матеріальних благ. Саме наявність всіх фаз відтворювального циклу, їхня відносна завершеність у просторі й  часі дозволяють розглядати промисловість як відтворювальну систему й одночасно як підсистему більшої системи – відтворювальну систему держави (рис.).

Таким чином, відтворювальний підхід має важливе методичне значення для вивчення дії економічних законів у процесі державного управління інноваційною діяльністю в промисловості України. Відносне відокремлення відтворювального циклу означає не тільки відокремлення відтворення сукупного внутрішнього валового продукту в межах держави, але й відокремлення властивих промисловості внутрішніх протиріч та їх концентрованих виражень - складних соціально-економічних проблем.

Незважаючи на своєрідність української економіки, її тривалий перехід до ринку, відсталість від розвинених країн, держава неминуче втягується в процес глобалізації, випробовуючи на собі на даному етапі не стільки вигоди, скільки його тяготи й складності. Але ця реальність тільки підсилює потребу адекватної участі державного управління інноваційною діяльністю в подальшій трансформації економічної системи, у перебудові й підвищенні ефективності механізмів такого управління відповідно до вимог сучасної глобальної економіки.