ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЄДИНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і задачі дослідження, об’єкт і предмет дослідження, перераховуються використані методи дослідження, розкривається наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію, впровадження одержаних результатів.

Розділ 1 «Підприємство як єдиний майновий комплекс – самостійний об’єкт цивільних прав», складається з 3 підрозділів і присвячується аналізу становленню законодавчої бази регулювання відносин, пов’язаних з обігом підприємства як єдиного майнового комплексу, та характеристиці його матеріальних та нематеріальних складових.

У підрозділі 1.1. «Становлення законодавчої бази» аналізуються правові джерела регулювання цивільного обігу підприємства як єдиного майнового комплексу та їх ґенеза.

Протягом 1917-1919 років в результаті націоналізації основних засобів виробництва майже всі майнові комплекси підприємств були вилучені у приватних власників і передані у власність держави. Всі їх зобов’язання (пасиви) анулювались, а гроші (активи) конфіскувались в дохід держави. В подальшому в радянській правовій науці та законодавстві підприємство розглядалося як структурна одиниця єдиного суб’єкта державної власності, а згодом – як суб’єкт цивільних правовідносин.

В 30-ті роки ХХ ст. майно сконцентрувалось у руках трестів – юридичних осіб за законодавством того періоду, які були самостійними учасниками цивільних правовідносин. В соціалістичний період під «підприємством» розуміли майно, яке брало участь в господарському обороті, як правило, нерухоме. Основним способом управління майном стали адміністративні, публічні методи володіння, користування та розпорядження державною власністю.

У новітній період тлумачення підприємства як єдиного майнового комплексу отримало підтвердження та розвиток у постанові Ради Міністрів СРСР «Про передачу державних підприємств, будівель і споруд» від 28 квітня 1980 року, відповідно до якої державне підприємство визначалось як майновий комплекс, який представляє собою економічну цільову та організаційну єдність.

Аналіз історичних фактів і наукових поглядів на єдиний майновий комплекс підприємства як об’єкт цивільного права дозволяє зробити деякі висновки, необхідні для оцінки суті, змісту та місця єдиного майнового комплексу серед об’єктів цивільного права. По-перше, підприємство як єдиний майновий комплекс розглядалось лише як частина єдиної державної власності, яка належала одному власнику – державі. По-друге, перехід права власності від держави, наприклад, до кооперативної організації завжди були публічними діями, адміністративними актами владного господарського управління, які тягнули за собою дві категорії правових наслідків – адміністративно-правові, пов’язані із зміною порядку управління, та цивільно-правові. По-третє, єдиний майновий комплекс підприємства як об’єкта цивільного права, розглядався, як правило, у вигляді нерухомих речей (будівель, споруд), тощо.

Майнова частина цілого підприємства як єдиного майнового комплексу складала для держави як єдиного власника основну ланку всього майна. Нерухоме майно, в той час, не лише було основою підприємства в економіці держави, але і давало змогу останній здійснювати різні форми управління та контролю за нерухомістю та підприємством в цілому через систему державної реєстрації.

Економічна реформація кінця 80-тих – початку 90-тих років ХХ століття вимагала повернення в цивільно-правову науку і законодавство категорії підприємства як єдиного майнового комплексу. Майнові комплекси набули ознак, притаманних об’єктам вільного господарського обігу (інтересу).

В чинному ЦК України значно розширилось коло об’єктів цивільного права. Поряд з іншими предметами матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, своє законодавче закріплення знайшло і підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191). Визначення підприємства як єдиного майнового комплексу міститься також в Законах України «Про приватизацію державного майна» (ст. 5) та «Про оренду державного та комунального майна» (ст. 4).

Єдиний майновий комплекс підприємства представляє собою самостійне майно, яке є відокремленим від іншого майна, котрим володіє власник. Даний об’єкт може бути предметом застави, купівлі-продажу, оренди і т.д. Економічна самостійність підприємства як єдиного майнового комплексу визначає його юридичну відокремленість.

Єдиний майновий комплекс підприємства – це сукупність майна, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги та борги, а також права на торговельну марку, гудвіл та інші матеріальні та нематеріальні активи, призначені для здійснення підприємницької діяльності на основі завершеного циклу виробництва продукції (робіт, послуг).

У підрозділі 1.2. «Характеристика матеріальних складників підприємства як єдиного майнового комплексу» аналізується матеріальна складова підприємства як єдиного майнового комплексу. Будь-яке підприємство як єдиний майновий комплекс включає в себе дві групи елементів (активів) – матеріальні та нематеріальні. Матеріальні, тобто майнові елементи, включають в себе, зокрема, такі активи: земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, сировину.

Згідно ст. 191 ЦК України майнові елементи, що утворюють підприємство як єдиний майновий комплекс, можна поділити на такі групи:

- нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі, споруди)

- рухоме майно (устаткування, інвентар, сировина, продукція, тощо);

- майнові права та обов’язки (права вимоги та борги).

Кількість об’єктів, необхідних для утворення єдиного майнового комплексу, визначається індивідуально для кожного підприємства, залежно від виду діяльності останнього. Необхідно, щоб мінімальна кількість об’єктів, яка утворює єдиний майновий комплекс, була достатньою для організації процесу виробництва та здійснення підприємницької діяльності. В даному випадку мається на увазі неповторний та комплексний об’єкт цивільних прав. Це пояснюється тим, що всі елементи, котрі складають майно підприємства як єдиного майнового комплексу, повинні бути об’єднані, тісно пов’язані між собою та підпорядковані єдині меті використання. Термін «комплекс» підкреслює внутрішнє поєднання всього майна.

До складу єдиного майнового комплексу входять майнові права та обов’язки. Під майновими правами маємо на увазі права вимоги власника єдиного майнового комплексу до боржників, пов’язані зі сплатою ними грошових сум, виконанням робіт і наданням послуг, права користування природними об’єктами – земельними ділянками та природними ресурсами. До складу єдиного майнового комплексу також входять борги та права вимоги, котрі виникають у зв’язку з діяльністю підприємства. Майновими є обов’язки, що пов’язані зі сплатою грошових сум, передачею товару, виконанням робіт та наданням послуг. Законодавець визначив, що до складу підприємства входять всі види майна, призначені для його діяльності, і навів приблизний їх перелік, включивши до нього таке поняття як борг. Борги за своєю суттю – це пасиви, які обтяжують діяльність підприємства. Наявність боргів у складі єдиного майнового комплексу підприємства, також впливає на ціну відчужуваного майна. Підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю. На нього поширюється правовий режим нерухомого майна для здійснення державної реєстрації та контролю за останнім.

Характерною ознакою, що відрізняє підприємство як єдиний майновий комплекс від інших об’єктів цивільних прав, є його цілісність. Принципова суть цілісності підприємства полягає в тому, що майно, яке відноситься до єдиного майнового комплексу, використовується для здійснення підприємницької діяльності. Належність підприємства як єдиного майнового комплексу до переліку об’єктів цивільних прав означає юридичне виокремлення його як самостійного, особливого об’єкту, а також визнання його оборотоздатності.

У підрозділі 1.3. «Нематеріальні складники єдиного майнового комплекс підприємства» аналізуються визначені законодавством нематеріальні складники підприємства як єдиного майнового комплексу.

До нематеріальних належать такі елементи, як право на торговельну марку або інше позначення, та інші права на об’єкти інтелектуальної власності. Ці права в грошовому вимірі відображаються на балансі підприємства як єдиного майнового комплексу у вигляді нематеріальних активів. У випадку відчуження єдиного майнового комплексу необхідно передати документи, що підтверджують майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. Це можуть бути документи, які підтверджують передачу прав, так і документи, які підтверджують факт приймання-передачі самого об’єкта, як результату творчої діяльності.

ЦК України у ч. 2 ст. 191 не дає вичерпного переліку прав інтелектуальної власності, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства. В дисертації наводиться розширений перелік нематеріальних складників підприємства, а саме: комерційне найменування, товарні знаки та знаки послуг, майнові права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Досвід іноземних держав свідчить, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу відносять гудвіл, який впливає на ціну майнового комплексу при його відчуженні. Гудвіл складається з багатьох елементів і включає в себе все те, що збільшує вартість підприємства як єдиного майнового комплексу. Таким чином, поняття гудвіл об’єднує права, активи та відносини, які складаються упродовж всього часу існування підприємства як єдиного майнового комплексу, його діяльності.

Гудвіл класифікують за певними критеріями, які впливають на його формування. Так, залежно від місцезнаходження підприємства як єдиного майнового комплексу, гудвіл поділяють на придбаний і невід’ємний. Невід’ємний гудвіл пов’язаний з цінністю місця, на якому розташоване підприємство як єдиний майновий комплекс, а придбаний гудвіл базується на способах здійснення підприємницької діяльності новим власником.

Існує вид гудвілу, який пов’язаний з назвою підприємства як єдиного майнового комплексу. Найменування підприємства як єдиного майнового комплексу – це елемент, який впливає на гудвіл і означає будь-яку перевагу, яка була придбана попереднім підприємством (компанією), і пов’язана або з приміщенням, або з назвою останнього. Важливість і цінність найменування конкретного підприємства як єдиного майнового комплексу, як діяльності, зазвичай, виражається в тому, наскільки часто та чи інша діяльність «трансплантується» на інше місце через франчайзинг.

Розрізняють гудвіл, який сформований на договорах з контрагентами. Останній включає в себе список клієнтів, і саме наявність таких договорів збільшує ціну підприємства як єдиного майнового комплексу при його відчуженні.

Гудвіл виникає із самої природи використання майнового комплексу, місцезнаходження, виду та якості товарів або наданих послуг, ділової репутації підприємства та інших факторів. Тому доцільно гудвілом, як нематеріальним активом, доповнити склад майна, яке формує єдиний майновий комплекс підприємства, з огляду на що дисертанткою запропоновано внести відповідні зміни до чинного законодавства.

Розділ 2 «Особливості договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу» складається з 3 підрозділів і присвячується змісту договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, правам та обов’язкам сторін, моменту виникнення права власності на єдиний майновий комплекс підприємства у покупця.

У підрозділі 2.1. «Поняття і зміст договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу» аналізуються істотні умови договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу.

В дисертаційному дослідженні розглядаються тенденції розвитку підприємства як єдиного майнового комплексу, аналізуються теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених щодо даного об’єкту цивільних прав, практичне застосування договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу в умовах сьогодення, характеризуються істотні умови, права та обов’язки його сторін. Також аналізується сучасний стан правового регулювання діяльності підприємства як єдиного майнового комплексу та розробляються пропозиції із вдосконалення відповідної нормативно-правової бази.

Зміст договору купівлі-продажу становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Умови продажу єдиного майнового комплексу підприємства можуть, за загальним правилом, самостійно визначатися сторонами. Тому можливим є варіант договору з переліком істотних умов, що відображаються в змісті договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу. Предмет, ціна, строк, спосіб розрахунку – це ті умови, які є істотними для даного виду договорів.

Виокремлення договору купівлі-продажу майнового комплексу підприємства в самостійний різновид договору обумовлено особливим характером предмету даного правочину. Відповідно до ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять всі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги та інші виняткові права, якщо інше не передбачене законом або договором. Законодавець, конструюючи модель договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, має на увазі продаж даного об’єкту, як особливого виду нерухомості, що є матеріальною основою підприємницької діяльності, бізнесу.

Предметом цього договору є конкретний єдиний майновий комплекс з чітко визначеним переліком майна, яке утворює склад останнього. Предмет договору характеризують такі чинники, як кількість і якість складників майнового комплексу.

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу є ціна, за якою він відчужується, та порядок розрахунків. Продавець на власний розсуд встановлює звичайну ціну за єдиний майновий комплекс підприємства, який підлягає продажу, і доводить її покупцю до укладення договору. Якщо покупець не погоджується із запропонованою ціною, обидві сторони за взаємною згодою можуть визначити для майнового комплексу підприємства іншу ціну. Під останньою розуміють ціну, за якою об’єкт договору передається іншому власнику за умови, що продавець бажає передати даний об’єкт, а покупець – оплатити його.

Згідно норм цивільного законодавства розрахунок між учасниками цивільних правовідносин здійснюється в готівковій і безготівковій формах. Сторони за договором купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу мають право вибрати будь-яку з існуючих форм розрахунків, проте в переважній більшості випадків використовується безготівковий розрахунок.

За погодженням сторін у договорі купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу може бути визначено строк. Строком договору є термін, протягом якого сторони мають здійснити свої права та виконати свої обов’язки відповідно до договору. Строк договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу законом не врегульований і встановлюється угодою сторін.

У підрозділі 2.2. «Права та обов’язки сторін за договором» аналізуються права та обов’язки продавця і покупця при відчуженні підприємства як єдиного майнового комплексу. До основних обов’язків продавця належать:

- обов’язок передати підприємство як єдиний майновий комплекс у власність покупцю в стані, придатному для виготовлення продукції або надання послуг;

- обов’язок підготувати підприємство як єдиний майновий комплекс до продажу. Акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, висновок незалежного експерта, перелік всіх боргів (зобов’язань) – це перелік документів, які продавець зобов’язаний надати покупцю;

- попередити покупця про права третіх осіб на підприємство як єдиний майновий комплекс;

- повідомити покупця про недоліки, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням підприємства як єдиного майнового комплексу.

Основні права продавця полягають у формуванні складу підприємства як єдиного майнового комплексу, у праві вимагати від покупця сплати встановленої ціни за вказаний об’єкт продажу тощо.

До основних обов’язків покупця належить обов’язок сплатити встановлену ціну за договором купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу.

Права покупця даного об’єкта нерухомості полягають у:

- вимаганні передачі підприємства як єдиного майнового комплексу в строк, встановлений у договорі, за актом приймання-передачі;

- проведенні незалежної оцінки з метою визначення ціни об’єкту продажу;

- зниження купівельної ціни при виявленні недоліків до моменту укладення договору;

- безоплатному усуненні прихованих недоліків та відшкодуванні витрат, понесених ним на їх усунення.

У підрозділі 2.3.«Момент переходу права власності на єдиний майновий комплекс підприємства за договором купівлі-продажу» визначається момент набуття права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс покупцем.

Договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу укладається в письмовій формі шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, та підлягає нотаріальному посвідченню. Документом, що підтверджує право власності відчужувача на підприємство як єдиний майновий комплекс, може бути статут підприємства та витяг з Єдиного державного реєстру, що видається в порядку статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». При відчуженні даного об’єкта цивільних прав слід також перевірити відсутність заборон та/або арештів на це майно. Незважаючи на те, що реєстр обтяжень не містить такого об’єкта як єдиний майновий комплекс, відсутність обтяжень можна перевірити на всі типи майна відчужувача. Також з’ясовується наявність чи відсутність податкової застави на майно відчужувача за реєстром обтяжень рухомого майна, що входить до майнового комплексу.

Продаж підприємства як єдиного майнового комплексу здійснюється поетапно:

- укладення договору купівлі-продажу і його подальша реєстрація;

- передача підприємства згідно з актом приймання-передачі.

Момент укладення договору не збігається з моментом виникнення права власності на об’єкт за цим договором.

Правочини, які вчиняються щодо підприємства як єдиного майнового комплексу, поширюються на всі складники, якщо інше не встановлено договором.

Після укладення договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу на основі акту прийому-передачі здійснюється його передача від продавця до покупця. Виконання договору може оформитись окремим документом, складеним сторонами (актом приймання-передачі підприємства як єдиного майнового комплексу), який не є підставою виникнення самостійних прав та обов’язків, а є лише технічною фіксацією виконання умов договору, тобто документуванням особами своїх дій з реалізації набутих прав і виконання обов’язків. В акті приймання-передачі повинні бути вказані дані щодо складу підприємства як єдиного майнового комплексу, відомості щодо повідомлення кредиторів про продаж об’єкта, а також дані про виявлені недоліки переданого майна. Цей акт сторони підписують у двох примірниках.

Аналіз практики укладення договорів купівлі-продажу майнового комплексу підприємства свідчить про те, що в законодавчому порядку необхідно передбачити окремий реєстр прав власності на підприємство як єдиний майновий комплекс.

Розділ 3 «Проблеми цивільно-правового захисту прав сторін та інших осіб у разі укладення договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу» складається з двох підрозділів і присвячується цивільно-правовій відповідальності сторін за неналежне виконання обов’язків за договором купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу та цивільно-правовим гарантіям захисту прав кредиторів у разі продажу підприємства як єдиного майнового комплексу.

У підрозділі 3.1. «Цивільно-правова відповідальності сторін за неналежне виконання обов’язків за договором купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу» аналізується відповідальність продавця та покупця за неналежне виконання обов’язків за договором купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу.

За порушення умов договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу наступає цивільно-правова відповідальність. Характер порушення зобов’язання (невиконання чи неналежне виконання) зумовлює вибір кредитором способу захисту порушеного права. При укладенні договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу сторони можуть встановити міри відповідальності. Сплата неустойки і відшкодування збитків не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі. Втрати кредитора повинні бути відшкодовані в повному обсязі.

Якщо при продажу підприємства як єдиного майнового комплексу на стороні продавця виступало декілька осіб, то при настанні відповідальності кожен з них буде нести солідарну відповідальність перед покупцем.

За невиконання або неналежне виконання умов договору купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, його сторони несуть взаємну матеріальну відповідальність. У разі неналежного виконання обов’язків за договором, збитки, понесені будь-якою із сторін, стягуються, незважаючи на санкції, в повному обсязі. Сплата неустойки не звільняє сторони договору від реального виконання його умов.

У підрозділі 3.2. «Цивільно-правові гарантії захисту прав кредиторів у разі продажу підприємства як єдиного майнового комплексу» аналізуються гарантії захисту прав кредиторів при продажу єдиного майнового комплексу підприємства. Підприємство як єдиний майновий комплекс використовується для здійснення підприємницької діяльності. Під час її здійснення виникають різного роду зобов’язання. Предмет виконання зобов’язання – це те благо, яке набуває кредитор у результаті виконання боржником покладеного на нього обов’язку вчинити певну дію. Предмет виконання зобов’язань, який стосується підприємства як єдиного майнового комплексу, чітко визначений вже на етапі виникнення цього зобов’язання та зберігає свою визначеність аж до його виконання.

Права кредитора, які порушені при продажу підприємства як єдиного майнового комплексу, можуть бути захищені за допомогою як універсальних, так і спеціальних цивільно-правових способів. Застосування в практиці універсальних способів захисту прав, які виникли з договірних зобов’язань, зумовлено особливою правовою природою таких зобов’язань. Так, у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків перед кредитором, боржник несе відповідальність, встановлену договором або законом. Порушення зобов’язання тягне, перш за все, відшкодування збитків, спричинених цим порушенням. Спеціальними способами захисту цивільних прав є, зокрема, стягнення відсотків за користування чужими грошима.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу поряд з активами входять пасиви у вигляді боргу. Однією з гарантій захисту прав кредиторів є їх письмове повідомлення про продаж майнового комплексу підприємства. Якщо у складі підприємства як єдиного майнового комплексу, переданого продавцеві покупцем, будуть зобов’язання (борги), які були переведені на покупця без відома кредитора, то перед таким кредитором продавець і покупець повинні нести солідарну відповідальність.