ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ ЗА УЧАСТЮ АВАРІЙНИХ КОМІСАРІВ ТА ЇХ РОЛЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукової розробленості теми, мету та завдання дослідження, методологічну та теоретичну основу, підкреслено наукову новизну та практичну значимість дисертаційного дослідження, відображено апробацію отриманих результатів, положення та пропозиції, що виносяться на захист.

Розділ 1 «Загальна характеристика правовідносин за участю аварійних комісарів» присвячено окресленню правових та практичних проблем, які виникають в результаті діяльності аварійних комісарів, висвітлено рівень дослідження правовідносин за їх участю в цивілістиці, а також визначено роль аварійних комісарів в забезпеченні безпеки дорожнього руху.

Підрозділ 1.1. «Проблематика та методологія дисертаційного дослідження» присвячено загальному аналізу діяльності аварійних комісарів в Україні та за її межами. Автор приходить до висновку, що юридична сутність аварійних комісарів має походження різного спрямування: в зарубіжних країнах – це представник страховика, який розслідує страхові випадки в області вантажоперевезень, пов'язані з втратою і псуванням вантажів; на пострадянському просторі аварійний комісар забезпечує права та інтереси потерпілої сторони в дорожньо-транспортній пригоді; в сучасній Україні – працівник страхової компанії або самостійний суб’єкт господарювання. Відсутність єдиної правової концепції щодо правового статусу аварійних комісарів в Україні породжує ряд теоретичних та практичних проблем.

Автор наголошує, що моделюючи єдину концепцію правового статусу аварійних комісарів в Україні, необхідно враховувати позитивний досвід зарубіжних країн, особливості становлення аварійних комісарів у вітчизняному економічному та правовому просторі, а також історичні аспекти формування такої правової категорії.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика законодавства, що регулює правовідносини за участю аварійних комісарів» проведено аналіз чинного законодавства України та визначено ряд питань, які наразі залишаються відкритими, невирішеними або спірними. Зокрема, автор обґрунтовує в необхідності відносини за участю аварійного комісара регулювати договірною конструкцією, а не трудово-правовою, так як аварійний комісар по-перше не повинен знаходитись у службовій залежності від замовника послуг та робіт, а по-друге, він повинен, при здійсненні своєї діяльності, керуватись диспозитивними принципами цивільного права. За таких умов, єдиною формою взаємодії аварійного комісара та страховика повинен стати цивільно-правовий договір.

Автор констатує, що законодавство України не має єдиної концепції стосовно сутності договірних відносин за участю аварійного комісара. Закріплення договірних відносин за участю аварійного комісара на рівні нормативно-правових актів у формі договору підряду, не відповідає практичній дійсності і знаходить протиріччя в чинному законодавстві при застосуванні аналогії закону. Більше того, питома вага послуг, які надаються аварійним комісаром під час настання страхового випадку має не менше знячення, а ніж об’єм виконаних робіт із встановлення причин та обставин настання страхового випадку та встановлення розмірів шкоди. Тому пропонується два можливих шляхи вирішення даного питання – укладення різних типів договорів (договору про виконання робіт із зясування причин настання страхового випадку та розміру шкоди та договору про надання послуг (організаційного, консультаційного, правового та іншого характеру)) або об’єднання всіх цих правових конструкцій в єдину змішану правову конструкцію, тобто у змішаному договорі. Другий шлях автор вважає більш раціональним та виправданим.

Відкритим залишається питання стосовно організаційно-правової форми діяльності аварійних комісарів. Аналіз практики дає можливість стверджувати, що така діяльність є підприємницькою, а тому аварійний комісар може функціонувати як фізична особа - підприємець або у складі юридичної особи (наприклад, служби аварійних комісарів), які повинні бути створені та діяти у відповідності з чинним законодавством України.

Автором акцентується увага на тому, що жоден нормативно-правовий акт не містить вказівок на вид відповідальності аварійних комісарів, підстави та міри її застосування. Пропонується внести в законодавство положення, згідно з яким аварійний комісар, аналогічно, як і судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Більше того, враховуючи, що в основі цих правовідносин лежить договірне зобов’язання, аварійний комісар, як і його контрагенти, повинні відповідати за порушення зобов’язання в порядку і в межах передбачених цивільним законодавством.

З метою вирішення прогалин у законодавстві України та усунення протиріч в уже існуючому нормативно-правовому регулюванні діяльності аварійних комісарів пропонується проект Закону України «Про аварійних комісарів».

У підрозділі 1.3. «Взаємодія аварійних комісарів з підрозділами ДАІ України та їх роль у забезпеченні безпеки дорожнього руху» автор стверджує, що як для аварійних комісарів так і для працівників ДАІ України спільним об’єктом правової діяльності є суспільні відносини пов’язані з пошкодженням транспортних засобів, ліквідацією наслідків дорожньо-транспортної пригоди, охороною життя та здоров’я потерпілих, забезпеченням безпеки дорожнього руху в умова ДТП. Тому такі правовідносини не можуть існувати без постійної взаємодії двох принципово різних за своїм правовим статусом учасників правовідносин – аварійних комісарів, як учасника цивільних відносин – з одного боку, та працівників ДАІ України, як учасника адміністративних відносин – з іншого.

В рамках такої взаємодії автором запропонована концепція спрощеної процедури фіксації події (страхового випадку), яка, на його думку, матиме позитивне значення. Зокрема, зменшить навантаження на підрозділи ДАІ України, чим сприятиме виконанню службових обов'язків працівниками ДАІ України по підвищенню безпеки дорожнього руху і боротьби з протиправними проявами; оптимізації діяльності підрозділів ДАІ України; сприятиме економії бюджетних коштів (на виїздах ДАІ); поліпшить сервіс для страхувальника і, отже, підвищить рівень довіри до страхування в цілому; значно зменшить кількість заторів на дорогах і відповідно, кількості ДТП, зокрема повторних.

Попри адміністративно-правове спрямування цього підрозділу, автор переконує, що ряд викладених положень слугують охоронні цивільних прав та інтересів потерпілих від ДТП, тим самим торкаються приватної сфери і заслуговують уваги в науці цивільного права.

Розділ 2 «Договір за участю аварійного комісара» присвячено обґрунтуванню цивільно-правового договору, як найбільш досконалої правової форми закріплення прав та обов’язків аварійних комісарів з страховиком та страхувальником, аналізу особливостей та сутності договірних відносин за участю аварійних комісарів, а також правовому статусу аварійного комісара та його контрагентів у таких договірних відносинах.

У підрозділі 2.1. «Юридична природа договірних відносин за участю аварійних комісарів» автор обґрунтовує позицію, згідно з якою договірні відносин за участю аварійного комісара не можуть бути врегульовані виключно договором на виконання робіт із з’ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків (п.9 Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів). Автор пропонує нову універсальну в таких правовідносинах договірну конструкцію – договір за участю аварійного комісара. Такий договір наразі немає правового закріплення і тому повинен бути віднесений до категорії непоіменованих договорів. Більше того, встановлено, що в даній конструкції поєднуються елементи різних договорів: договору підряду – отримання за фактом з’ясування причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків визначеного результату – аварійного сертифіката, який за своєю суттю не пов'язаний з особою підрядника і може продовжувати своє існування у цивільних відносинах як індивідуально визначена річ; договору про надання послуг – комплексу послуг, які надаються аварійним комісаром в рамках його кваліфікації у разі настання страхового випадку і споживаються замовником в момент їх надання.

У підрозділі 2.2. «Поняття та загальна характеристика договору за участю аварійного комісара» досліджено теоретичні підходи до визначення договорів, проаналізовані загальні та спеціальні положення законодавства в сфері договірного права та запропоновано доктринальне визначення договору за участю аварійного комісара. Автор пропонує доктринальне визначення договору за участю аварійного комісара, за яким одна сторона аварійний комісар (служба аварійних комісарів) зобов'язана надати іншій стороні (страховику чи страхувальнику) послугу аварійного комісара та (або) з’ясувати причини настання страхового випадку, визначити розмір збитків і передати замовнику аварійний сертифікат, а замовник зобов'язаний прийняти аварійний сертифікат, оплатити надані послуги та (або) виконану роботу.

На основі проведеної правової характеристики договору за участю аварійного комісара, автор приходить до висновку, що такий договір відноситься до двосторонніх договорів, оскільки правами та обов’язками наділені обидва контрагента. В залежності від суті та змісту договірних відносин зазначений договір може бути як консенсуальний, так і реальний. Оскільки суть діяльності аварійного комісара має оплатний характер, тому і договір належить до відплатних договорів з еквівалентним характером. Автором підтримується позиція, що у випадках, коли у договорі не встановлена і не може бути визначена ціна, то до такого договору повинна застосовуватись презумпція відплатності, а отже і правила щодо такої презумпції.

Підрозділ 2.3. «Сторони договору за участю аварійного комісара» присвячено визначенню контрагентів аварійного комісара та характеристиці спеціального законодавства, що визначає правовий статус сторін такого договору. Враховуючи, що підставою виникнення договірних відносин за участю аварійного комісара є страховий випадок, автор констатує, що замовником послуг та (або) робіт аварійного комісара є страховик або (та) страхувальник. Також замовником в таких правовідносинах може виступати Моторне (транспортне) страхове бюро України, яке є об’єднанням страховиків. Автор не погоджується з позицією законодавця, що договірні відносини між Моторним (транспортним) страховим бюро України та аварійним комісаром повинні набувати форми договору доручення, так як за таких умов втрачаються основні принципи діяльності аварійного комісара – об’єктивність та неупередженість.

На основі дослідження та наукового розмежування понять «сюрвеєр», «аджастер», «диспашер», «асистент» (асистанс), які мають деякі спільні ознаки з поняттям «аварійний комісар», що часто призводить до плутанини при їх використанні, автором встановлено, що сюрвеєр, по своїй суті, надає ті ж послуги та (або) роботи, що й аварійний комісар. Сюрвеєр, який здійснює свою діяльність на стадії врегулювання страхового відшкодування має такий же правовий статус, як і аварійний комісар. Тобто, він повинен відповідати кваліфікаційним вимогам, які ставляться до аварійних комісарів, в іншому випадку він немає права залучатися для з’ясування причин та обставин настання страхового випадку та визначення розміру шкоди. Різниця полягає лише у термінології, що використовується.

Поняття «аджастер» в українському законодавстві не використовується; воно має виключно теоретичну основу, тобто використовується лише науковцями-теоретиками страхового права, які запозичили його з міжнародної практики і ввели в обіг в Україні.

Дослідження договірних відносин за участю аварійних комісарів, в більшій мірі, проводиться в галузі страхування транспортних засобів, так як залучення вітчизняних аварійних комісарів в інших видах страхування поки що не набуло розповсюдження. На відміну від зарубіжного досвіду, де аварійні комісари, незалежно від того як вони іменуються, або аджастером, або сюрвеєром, або диспашером, чи в якості асистансу, здійснюють діяльність в різних сферах страхування в Україні договірні відносини з аварійним комісаром мають місце лише в страхуванні цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та страхуванні транспортних засобів.

Автор пропонує уточнити законодавче поняття «аварійний комісар» та закріпити на законодавчому рівні поняття «служба аварійних комісарів», з урахуванням напрямку проведеного дослідження.

Розділ 3 «Укладення договору за участю аварійного комісара та його зміст». У підрозділі 3.1. «Укладення договору за участю аварійного комісара», який присвячений дослідженню питань, що стосуються порядку укладення вказаного договору та його форми. З урахуванням того, що такий договір не має правового закріплення, автор наголошує, що сторони, укладаючи договір, повинні враховувати загальні цивільно-правові вимоги щодо порядку укладення договору, встановлені у статтях 638-649 ЦК України.

З урахуванням особливостей такого договору, автор констатує специфічне вираження оферти та акцепту. Договір за участю аварійного комісара може бут укладений за типом договору приєднання, і може набувати вираження дилерського або посередницького договору.

Договір про надання послуг аварійного комісара може укладатись як в усній так і в письмовій формі. Однак автор надає перевагу письмовій формі такого договору і переконує, що письмова форма договору сприятиме більш чіткому розумінню зобов’язальних відносин та гарантуватиме захищеність сторін на випадок виникнення спору.

Підрозділ 3.2. «Зміст договору за участю аварійного комісара» автор присвячує поглибленому дослідженню істотних умов договору та визначенню прав та обов’язків його сторін. До істотних умов такого договору автор відносить умови про предмет та ціну. Предметом досліджуваного договору є власне послуга аварійного комісара та (або) результат робіт у вигляді аварійного сертифікату. Умова про строк досліджуваного договору може визначатись як істотна умова договору лише у разі визначення її такою за домовленістю сторін.

Автор проводить детальний аналіз порядку складення та змісту аварійного сертифіката – результату діяльності аварійних комісарів. Пропонується більш деталізована форма аварійного сертифікату, а також порядок застосування іноземних аварійних сертифікатів. Останнє набуває особливої актуальності, у зв’язку із стрімкою підготовкою України до «Євро 2012» та рядом інших заходів, спряморваних на європейську інтеграцію.

Визначено ряд основних прав та обов’язків аварійного комісара та його контрагентів. За умови відсутності правового закріплення прав та обов’язків контрагентів аварійного комісара у договорі та з урахуванням того, що найслабшою стороною в таких правовідносинах залишається страхувальник, автор пропонує закріпити права та обов’язки замовника послуг та (або) робіт аварійного комісара в проекті Закону України «Про аварійних комісарів».

Підрозділ 3.3. «Відповідальність за договором за участю аварійного комісара» присвячено дослідженню питань відповідальності сторін договору у випадках невиконання або неналежного виконання його умов. Автор стверджує, що підставою цивільно-правової відповідальності, а тому і відповідальності сторін за досліджуваним договором, є склад цивільного правопорушення. Склад цивільного правопорушення повинен містити такі елементи: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність) особи; шкідливий результат такої роботи (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; винна особи, яка завдала шкоду. Розмір майнової відповідальності аварійний комісар (служб аварійних комісарів) не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків.