ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначено зв’язок робот з науковими програмами, планами, висвітлюється ступінь її наукової розробленості; формулюється мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет та метод дослідження; зазначається методологічна та теоретична основа проведеного наукового пошуку; визначається новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення; вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи.

Розділ 1. “Визначення джерел цивільного права України, їх система” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття джерел цивільного права” аналізуються правові чинники та категорії, які обумовлюють сутність джерел цивільного права та їх найбільш важливі риси, досліджуються їх особливості.

Дається авторське визначення джерел цивільного права, під якими розглядаються зовнішні форми виразу і закріплення правових норм, які приймаються або санкціонуються компетентними органами з метою правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин (цивільних відносин), заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Підкреслюється, що джерела цивільного права складаються з цивільно-правових норм, які покликані регулювати майнові та особисті немайнові відносини. Компетентні органи можуть самостійно формувати джерела цивільного права або санкціонувати певні правила поведінки на їх загальнообов’язковість. Зокрема, це стосується ділових звичаїв, які формуються у цивільному обороті.

У підрозділі 1.2. “Дія джерел цивільного права України” аналізуються особливості дії джерел цивільного права у часі, просторі, та за колом осіб.

Зазначається, що правові норми, які містять джерела цивільного права, набувають чинності у часі з моменту їх прийняття або опублікування чи в інший термін, що обумовлений законом. Крім того, для набрання чинності підзаконними актами (наприклад правовими актами міністерств тощо) потрібна їх реєстрація в органах юстиції.

Також підкреслюється, що специфіка дії джерел цивільного права у часі передбачає можливість або неможливість застосування тієї чи іншої норми цивільного права до цивільних відносин, що мають місце в даний момент, матимуть місце в майбутньому або ж мали місце в минулому (навіть до набуття чинності нормативно-правового акта, що містить дану норму), що виникають між особами (юридичними та фізичними) як на території України, так і на території іншої держави.

Обґрунтовується, що норми, які містяться в джерелах цивільного права, можуть мати зворотну дію в часі, але лише за умов, коли вони пом’якшують або звільняють від юридичної відповідальності.

Звертається увага на те, що джерела цивільного права поширюють свою чинність на всю територію України, за винятком локальних правових актів та актів, в яких безпосередньо визначена територія, на яку вони поширюються.

Робиться висновок, що джерела цивільного права поширюються на таких учасників, як фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави, інші суб’єкти публічного права.

У підрозділі 1.3. “Система джерел цивільного права України” досліджуються джерела цивільного права як системна правова категорія, провадиться їх класифікація.

Визначено, що усі джерела цивільного права є такими, що взаємопов’язані між собою, взаємодіють і утворюють таке правове явище, як система джерел цивільного права. Водночас зауважується, що система джерел цивільного права України – це не автономна система, а одна із ланок складнішого утворення – системи права. Належне відбиття особливостей системи джерел цивільного права, зумовлених природою її елементів, як у цивільному законодавстві, так і в юридичній науці має сприяти ефективності цивільного законодавства з одного боку, а з іншого – більш глибокому аналізу джерел цивільного права в юридичній науці.

Обґрунтовується, що джерела цивільного права є системною правовою категорією, оскільки вони перебувають між собою у взаємозв’язку та взаємодії.

Підкреслено, що значною мірою системність джерел цивільного права обумовлюється базовими принципами, засадами, які лежать в їх основі. До них, передусім, належать принципи пріоритету прав та свобод людини, верховенства права та верховенства норм Конституції України, які визнаються і діють відповідно до статей 3, 8 Основного Закону України. Вказані принципи можуть бути доповнені галузевими принципами, що лежать в основі цивільного законодавства України.

Обґрунтовано, що такі засади мають лежати і в основі джерел цивільного права та забезпечувати їх взаємозв'язок і системність, оскільки лише за цієї умови вони будуть ефективними.

Визначено, що як й будь-яка інша система, система джерел цивільного права має свій зміст, тобто сукупність її елементів – джерел цивільного права, під якими розуміють нормативно-правові акти, договір нормативного змісту, правовий звичай, судовий прецедент, принципи права, правові ідеї та доктрини.

Досліджено структуру системи джерел цивільного права та зроблено висновок, що цю структуру складає сукупність закономірних зв’язків, що існують між окремими видами джерел цивільного права, зокрема щодо їх функціональної субординації та особливостей правового регулювання суспільних відносин. Водночас систему джерел цивільного права утворює структурно організована сукупність джерел цивільного права як її елементів, що взаємопов’язані і взаємно впливають один на одного, утворюючи єдність форм правореалізаційної діяльності суб’єктів цивільного права.

Доведено, що вивчення системи найбільш оптимально проводити на основі класифікації. Досліджуються критерії класифікації джерел цивільного права. Вивчено джерела цивільного права за такими критеріями: за юридичною силою; за суб’єктами ухвалення; за сферою дії; за ступенем загальності правових норм; за характером волевиявлення; за галузями законодавства; за часом дії; за правовою формою; за суб’єктами нормотворчості. Підкреслюється, що найбільш значимою та важливою є класифікація джерел цивільного права за юридичною силою. Крім того, виходячи із поєднання таких критеріїв як правова природа та правові властивості джерел цивільного права, можна виділити основні джерела цивільного права: Конституція України, міжнародні договори України, ЦК України, закони України та система підзаконних актів, а також допоміжні джерела цивільного права: правовий звичай; статут юридичної особи; рішення уповноважених органів судової влади.

В процесі дослідження встановлено, що на даний час термін “законодавство України” потребує нормативного визначення і закріплення.

Розділ 2. “Типологія джерел цивільного права України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Конституція України як основне джерело цивільного права України” досліджується правовий статус Конституції України як джерела цивільного права, визначаються її основні риси.

Підкреслюється, що Конституцію України як джерело цивільного права характеризує і та обставина, що вона закріпила основні майнові права людини, особисті немайнові та особисті немайнові, що пов’язані з майновими. Адже становлення України як соціальної держави та визнання в ній людини як найвищої соціальної цінності має на меті піднесення на якісно новий рівень саме цих прав.

Зазначається, що нормами Основного Закону визначені основні, базові, майнові та особисті немайнові права особи. Обґрунтовується, що Конституція України є правовою основою для розвитку системи основних та допоміжних джерел цивільного права. Вказується, що Конституцію України як джерело цивільного права характеризує:

по-перше – норми Основного Закону містять основні принципи формування джерел цивільного права;

по-друге – норми Основного Закону містять принципи правового регулювання цивільних відносин;

по-третє – норми Основного Закону містять основні цивільні права особи, визначають її цивільну правосуб’єктність;

по-четверте – норми Основного Закону містять норми – гарантії цивільних прав особи.

У підрозділі 2.2. “Місце міжнародних договорів України в системі джерел цивільного права України” досліджується правовий статус міжнародних договорів України та їх місце в системі джерел цивільного права.

Зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є невід’ємною частиною цивільного законодавства України. Вказується, що Конституція України допускає укладання лише тих договорів, які відповідають її нормам. Адже, відповідно до ст. 9 Конституції України “укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України”.

Підкреслюється, що у тому разі, коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору. Це означає, що положення міжнародних договорів України мають певні переваги щодо застосування на території України, аніж внутрідержавні правові акти.

Звертається увага на те, що у сучасних умовах вирішенням проблеми узгодженості міжнародних договорів та внутрідержавних правових актів може стати удосконалення механізму надання згоди Верховною Радою України на обов’язковість того чи іншого міжнародного договору, яке було зроблене із введенням в дію Закону України “Про міжнародні договори України”.

Підкреслюється, що в системі джерел цивільного права, важливе місце посідають двосторонні та багатосторонні міжнародні договори та угоди.

Обґрунтовується, що одним із стратегічних напрямків розвитку України є входження її до інституцій Європи. Зокрема, інтеграція України до європейських структур зумовила реформування і поступове приведення цивільного законодавства України до відповідності із правом Європейського Союзу.

У підрозділі 2.3. “Цивільний кодекс України та інші акти законодавства України в системі джерел цивільного права України” досліджується правовий статус Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства в системі джерел цивільного права.

Обґрунтовується, що Цивільний Кодекс України є правовою основою для формування джерел цивільного права, актом, який встановлює базові засади правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин, розкриває правовий статус окремих видів джерел цивільного права.

Вказується, що крім Цивільного кодексу України до системи джерел цивільного права відносяться також закони України, правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим.

Зазначається, що серед джерел цивільного права важливе місце посідають закони, які ухвалює Верховна Рада України. Підкреслюється, що закони набувають чинності не раніше дня опублікування та діють до моменту їх скасування або протягом терміну, обумовленого у самому законі.

Звертається увага на те, що нормами законів встановлюються цивільні права людини і громадянина, питання щодо режиму власності, правові засади підприємництва, засади цивільно-правової відповідальності, а також засади функціонування кредитного та інвестиційного ринків, порядок випуску та обігу державних цінних паперів та регулюються найбільш важливі та значимі цивільні відносини.

Вказується, що закони є правовою основою для прийняття підзаконних правових актів, зокрема Президента та Кабінету Міністрів України, міністерств та інших органів державної влади та місцевого самоврядування.

Зазначається, що укази та розпорядження Президента приймаються на виконання Конституції, законів України. І в свою чергу, вони є основою для прийняття правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств тощо.

Встановлено, що органи місцевого самоврядування також мають вдосконалювати якість актів, які ними приймаються. Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймають рішення і з питань цивільного законодавства, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Визначено, що чинні нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування регулюють цивільні відносини здебільшого у сфері підприємницької діяльності, а також відносини, що стосуються права володіння та користування об’єктами комунальної власності.

Розділ 3. “Допоміжні джерела цивільного права” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Відомчі нормативні акти” вказується, що особливістю правових актів міністерств, центральних та інших органів державної влади є те, що вони конкретизують правові норми основних джерел цивільного права; набувають чинності за умови їх державної реєстрації в органах юстиції.

У підрозділі 3.2. “Звичаї і їх місце в системі джерел цивільного права України” досліджується правовий статус звичаїв в системі джерел цивільного права.

Зазначається, що цивільні відносини можуть регулюватися правовим звичаєм, зокрема – звичаєм ділового обороту. Вказується, що звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Надано визначення правовому звичаю як специфічній зовнішній формі закріплення норм цивільного права, які сформувалися внаслідок довготривалого і багаторазового застосування у сфері регулювання майнових та особистих немайнових відносин, що становить предмет регулювання цивільного права, санкціонований державою прямо (записана норма правового звичаю або нормативно правовий акт, в основі якого лежить правовий звичай) або опосередковано (нормативно-правовий акт містить лише посилання на правовий звичай або передбачає його застосування).

Визначено, що правові звичаї стають допоміжними джерелами цивільного права в тому випадку, коли вони, по-перше, здатні регулювати цивільні відносини, а по-друге, визнані державою та санкціоновані в тій чи іншій формі.

Обґрунтовується, що звичаї ділового обороту відносяться до допоміжних джерел цивільного права в разі, якщо вони регулюють цивільні відносини та визнані або санкціоновані державою в тій чи іншій формі.

Доведено, що використання ділових звичаїв у цивільному обороті дозволяє максимально врахувати інтереси його учасників, врахувати особливості ділових правил, традицій, які склались між ними а, отже, вони є досить ефективним і важливим джерелом цивільного права. Ділові звичаї повинні відповідати вимогам Конституції та законів України, актів законодавства України, які конкретизують і розвивають встановлені у них норми щодо специфіки функціонування певного типу цивільних відносин.

Робиться висновок про те, що звичаї ділового обороту в системі джерел цивільного права займають наступне місце після актів цивільного законодавства. Враховуючи те, що звичаї ділового обороту містять усталені правила поведінки учасників цивільних відносин, у ринкових умовах було б доцільно розширити сферу їх застосування.

У підрозділі 3.3. “Статут юридичної особи як джерело цивільного права України” досліджується статут юридичної особи у системі джерел цивільного права України.

Вказується, що значна частина цивільних відносин визначається у статутах юридичних осіб, на підставі яких вони діють у цивільному обороті. Підкреслюється, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються усіма учасниками (засновниками).

Звертається увага на те, що у статуті юридичної особи вказується її найменування органи управління, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень тощо.

Робиться висновок, що статут юридичної особи є допоміжним джерелом цивільного права, який за своїм правовим статусом має відповідати актам законодавства України.

У підрозділі 3.4. “Акти органів судової влади в системі джерел цивільного права України” досліджується правовий статус рішень органів судової влади в системі джерел цивільного права України.

Зазначається, що в системі джерел цивільного права окреме місце посідають рішення органів судової влади. Положення актів цивільного законодавства розраховані на багаторазове використання, а тому їх застосування не повинно викликати суперечок та можливості прийняття різних рішень щодо одних і тих же спірних питань. Для уникнення неоднозначного трактування окремих джерел цивільного права в системі органів судової влади створено і діє Конституційний суд України, який провадить офіційне тлумачення норм Конституції та законів України.

З урахуванням положень ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, обґрунтовується необхідність удосконалення актів цивільного законодавства, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини.

Зазначається, що рішення Верховного Суду України ґрунтуються на основі всебічного аналізу судової практики і забезпечують здійснення нагляду за дотриманням актів цивільного законодавства і однозначним їх трактуванням. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України носять загальний характер, сприяють уникненню прогалин у цивільному законодавстві і розраховані на багаторазове застосування.

Робиться висновок, що за своєю правовою суттю рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду України, у тому числі Постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Верховного Суду України у конкретних справах є допоміжними джерелами цивільного права.