ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У першому розділі «Науково-методичні основи державного регулювання ринку електроенергії України» досліджено особливості державного економічного регулювання діяльності підприємств на ринку електроенергії України, здійснено огляд трактувань таких понять, як „монополія”, „природна монополія”, „державне регулювання” та окреслено особливості державного регулювання природних монополій, проаналізовано світовий досвід реформування ринків електроенергії.

Встановлено, що в Україні електроенергетика належить до сфери дії природних монополій, діяльність яких підлягає державному регулюванню відповідно до Закону України «Про природні монополії».

На підставі аналізу особливостей інфраструктури Оптового ринку електричної енергії (ОРЕ) України виявлено, що на ОРЕ сформована складна інфраструктура, яка постійно змінюється. Оцінка ефективності функціонування її складових дозволила встановити, що розподіл суб’єктів інфраструктури на генерацію, передавання і постачання електроенергії сприяє росту конкуренції між енергокомпаніями, що позитивно впливає на інші галузі економіки України.

Розкрито особливості державного регулювання природних монополій в енергетиці, а саме: необхідність законодавчо оформленого державного втручання в діяльність підприємств навіть у ринкових умовах і особливо в трансформаційний період; наявність таких цілей державного регулювання, як забезпечення вимог енергетичної безпеки; дотримання принципів державного регулювання, в яких головним є не пряме втручання в діяльність енергопідприємств, а створення сприятливого ринкового середовища і, де це можливо, конкурентних умов господарювання та ін.

Виявлено, що чинна в Україні система державного економічного регулювання діяльності суб’єктів ринку електроенергії не є достатньо ефективною, оскільки Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), виконує переважно не регулювання, а директивне встановлення цін (тарифів), алгоритму розподілу коштів між суб’єктами ринку електроенергії, створення штучних бар’єрів входу на ринок нових учасників (через перехресне субсидування, заборону на здійснення діяльності з постачання електроенергії за нерегульованим тарифом суб’єктами господарювання, які не зареєстровані на території цих областей тощо). Окрім того, регулювання на ринку електроенергії здійснює велика кількість установ і організацій, функції яких часто дублюються (наприклад, функції Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії, Державної інспекції з експлуатації електричних станцій і мереж та Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду). Також нормативно – правове забезпечення регулювання діяльності суб’єктів господарювання в електроенергетиці є нестабільним і непередбачуваним.

Огляд наукових досліджень причин існування природних монополій дозволив зробити висновок, що визначення природної монополії, подане у Законі України "Про природні монополії", є не зовсім точним, оскільки при певних умовах ефект масштабу зникає, тобто зникають необхідні умови для існування природної монополії. Тоді саме конкуренція дозволить створити у цій сфері такі умови, при яких ціни знижуватимуться при підвищенні якості виробленого продукту чи наданої послуги. Тому запропоновано наступне визначення поняття «природна монополія»: «це стан товарного ринку, що існує при певному рівні науково-технічного прогресу, при конкретній кон’юнктурі ринку, а також за наявності законодавчого захисту від конкуренції. При цьому задоволення попиту на такому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами). У зв'язку з цим попит на такому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)».

Узагальнення підходів науковців до поняття державного регулювання природних монополій засвідчило важливість формування дієвої системи державного економічного регулювання, за допомогою якої можна протидіяти негативним наслідкам функціонування природних монополій (нераціональне господарювання, встановлення завищених цін на товари (послуги), низька якість виробленої продукції чи наданих послуг). Потреба у державному втручанні в діяльність природних монополій пояснюється й тим, що через їхню специфіку, діяльність цих підприємств часто є збитковою і повинна орієнтуватися на державні дотації. На думку автора, регулювання державою діяльності природних монополій буде ефективним лише в тому випадку, коли держава не буде їх власником, адже це дасть можливість їй неупереджено та більш ефективно здійснювати таке регулювання.

Узагальнення світового досвіду реформування ринків електричної енергії засвідчило, що універсальної (найкращої) моделі регулювання й організації ринку електроенергії не існує. Кожна модель має свої переваги й недоліки. Встановлено, що запровадження в Україні моделі ринку, що базується на двосторонніх контрактах, яку обрали найрозвиненіші країни світу, сприятливо вплине на посилення конкуренції, але вимагатиме значних коштів, оскільки для її впровадження необхідне сучасне технічне обладнання з метою більш точного обліку виробленої, відпущеної та спожитої електричної енергії.

У другому розділі «Аналіз ефективності державного регулювання ринку електроенергії України» здійснено аналіз наслідків реформування електроенергетики України, методів державного економічного регулювання ринку електроенергії країни та його кон’юнктури.

Реформування ринку електроенергії України (створення Оптового ринку електричної енергії (ОРЕ) України за британською моделлю “пул”, розмежування діяльності з виробництва, передачі та постачання електроенергії, приватизація енергетичних компаній) позитивно вплинули на розвиток конкуренції у даній галузі. Для того, щоб існуюча в країні модель запрацювала в повному обсязі, необхідно вживати заходи щодо посилення конкурентних відносин на ОРЕ України, розширювати мережу незалежних постачальників, посилювати дисципліну у сфері оплати за спожиту електричну енергію.

Аналіз ефективності виконання НКРЕ своїх функцій (ліцензування, формування тарифної політики, регулювання платіжно-розрахункових відносин на ОРЕ, захист прав споживачів) дозволив виявити як позитивні, так і негативні процеси. Серед позитивних можна виділити підвищення рівня розрахунків грошовими коштами; впровадження економічного механізму оптимізації режимів електроспоживання; створення для енергопостачальних компаній спеціального стимулу оновлення, реконструкції та модернізації їх основних фондів (ОФ).

Серед негативних процесів визначено наступні: застосування різних принципів ціноутворення до виробників електроенергії на ОРЕ України; не врахування діючим податковим законодавством специфіки функціонування електроенергетичної галузі; наявність перехресного субсидіювання одних споживачів за рахунок інших через оптову ринкову ціну (ОРЦ) на електричну енергію, а також непромислових регіонів України за рахунок промислових через встановлення для споживачів єдиних тарифів на електроенергію в межах існуючих класів напруги; запровадження НКРЕ спеціального механізму розподілу коштів між учасниками ОРЕ, що створило систему жорсткого адміністративного втручання в діяльність підприємств.

Перехресне субсидіювання через ОРЦ на електричну енергію промисловими споживачами вартості електричної енергії, яка відпускається деяким категоріям споживачів за пільговими тарифами, зокрема населенню, негативно впливає на діяльність ОРЕ України та призводить до значного підвищення цін на продукцію промисловості. Розраховано, що у 2010 р. внаслідок перехресного субсидіювання тарифи для промисловості були вищими на 23,4%, тобто промисловий споживач, оплачуючи у 2010 р. електроенергію за середнім роздрібним тарифом 59,87 коп./кВт·год, 14,01 коп. за кВт·год доплачував за пільговиків.

Виявлено нецільове використання коштів так званого збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію (далі – Цільова надбавка), який є складовою ОРЦ і належить до загальнодержавних податків та зборів. Як свідчать дані табл.1, з кожним роком частка фінансування об'єктів електроенергетики в загальному обсязі фінансування заходів за рахунок коштів цієї Цільової надбавки, знижувалася. Більша частина коштів Цільової надбавки спрямовувалася на вирішення проблемних питань інших секторів економіки, насамперед – вугільної промисловості, незважаючи на те, що ця надбавка була запроваджена з метою створення сприятливих умов для збільшення обсягів інвестицій саме в електроенергетичну галузь і платниками Цільової надбавки є підприємства лише цієї галузі. Це не давало змоги підприємствам електроенергетичної галузі здійснювати широкомасштабне оновлення своїх ОФ.