ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ У МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, теоретико-методологічні засади та методи дослідження, охарактеризовано експериментальну базу. Розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, представлено дані про апробацію отриманих результатів, наведено відомості щодо структури та обсягу дисертаційної роботи.

У першому розділі – «Теоретичні основи проблеми формування культури професійного спілкування у майбутніх соціальних працівників інтерактивними методами навчання» – здійснено теоретичний аналіз основних наукових концептуальних підходів щодо розвитку культури професійного спілкування; визначено змістовий аспект культури професійного спілкування, показники та рівні культури професійного спілкування та виокремлено складові інтерактивних методів навчання.

Вивчення вітчизняними та зарубіжними науковцями питань спілкування та професійного спілкування особистості є предметом серйозних наукових досліджень різних напрямів: соціолого-філософського (М.Каган, М.Квєтний, В.Піча, О.Погорілий, О.Семашко, П.Гуревич, Р.Шакуров); соціально-психологічного (Б.Ананьєв, Г.Андрєєва, О.Бодальов, І.Вахоцька, Л.Виготський, О.Леонтьєв, Б.Ломов, В.Панферов, Б.Паригін, С.Рубінштейн); лінгвістичного (С.Ожегов, В.Яременко); педагогічного (І.Ашрафян, В.Галузяк, Д.Годлевська, І.Зязюн, В.Кан-Калик, А.Капська, О.Киричук, А.Мудрик, В.Рижов, Л.Савенкова та ін.), які сприяли розширенню наукових знань в галузі теорії і практики проблеми професійного спілкування особистості.

Незважаючи на зростаючу увагу дослідників до різних аспектів культури спілкування, культура професійного спілкування фахівця соціальної сфери поки мало осмислена як самостійне утворення, не визначений зміст процесу її формування, не обґрунтовані механізм і педагогічні умови, технології їх формування, фактори впливу на реалізацію процесу формування культури професійного спілкування у майбутніх фахівців соціальної сфери.

Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що поряд із поняттям «спілкування», існують інші поняття: «комунікативне мовлення», «комунікативна діяльність», «комунікативне спілкування», «педагогічне спілкування» тощо. Особливості професійного спілкування обумовлені видами діяльності особистості, її соціальною роллю у суспільстві, успіхами, самооцінкою та видом професійної діяльності, тому стало необхідним уточнення суті поняття «професійне спілкування». Нами розкрито це поняття як процес взаємодії індивідів, об’єднаних спільними професійними інтересами, професійною діяльністю, в ході якого відбувається обмін професійно значимою інформацією, досвідом, ідеями і реалізується поставлена професійна мета.

Узагальнюючи результати наукових досліджень та, спираючись на праці науковців, нами встановлено, що спілкування у ході діяльності спонукає особистість до розвитку і веде до подальшого самовдосконалення і саморозвитку індивіда. Це обумовлено тим, що професійне спілкування, як складова професійної діяльності особистості, включає в себе потреби, мотиви, інтереси, установки.

Тому, виходячи із специфіки діяльності соціального працівника, та з того, що соціальна робота як професійна практика зумовлюється функціональними особливостями та галузевою специфікою її професійної діяльності, чим відрізняється від інших, схожих за характером професій соціальної спрямованості, нами було проведено проективну та організаційно-методичну роботу за відповідними напрямами: визначено й охарактеризовано майбутніх соціальних працівників як суб’єктів соціально-педагогічної роботи в умовах вищого навчального закладу в сучасних умовах розвитку; виявлено особливості освітнього середовища сучасного ВНЗ як потенційної об’єктивної соціально-педагогічної умови для формування професійного спілкування майбутніх соціальних працівників.

Відзначаючи взаємозв’язок між спілкуванням і професійним спілкуванням, не можна відмежувати від них носія цих процесів – суб’єкта. В даному випадку таким суб’єктом виступає майбутній фахівець соціальної сфери. Зважаючи на нашу позицію щодо визнання майбутніх соціальних працівників як активного соціального суб’єкта, який здатний самостійно вибирати для себе соціальну роль, можна говорити про соціальну мобільність молодої людини, яка, у свою чергу, передбачає певні соціальні дії особи. Причому така особа має сама орієнтуватися у доцільності й адекватності соціальних дій у певному середовищі і в певній ситуації.

Виходячи з того, що фахівці соціальної сфери мають володіти значним професійним комунікативним потенціалом, дана якість має визначати характер їх спілкування й складатися з: комунікативних якостей, які характеризують розвиток здатності до спілкування; комунікативних здібностей, тобто здібностей володіти ініціативою в спілкуванні, здатності емоційно відгукуватися на стан партнерів по спілкуванню, здатності до самостимуляції та взаємної стимуляції у спілкуванні; комунікативної компетентності, тобто знання норм і правил спілкування. Проте, володіючи мовою як засобом комунікації, майбутній фахівець соціальної сфери здатен більш компетентно виконувати професійні завдання, знаходити взаєморозуміння з колегами, вирішувати професійні конфлікти шляхом переговорів, досягати професійного успіху та самореалізовуватися.

За означеними уміннями закріплена поширена в психолого-педагогічній та мовознавчій теорії і практиці назва «комунікативні», ми не обмежуємо їх характеристику лише здатністю людини до передачі інформації. Тому нами виокремлено три аспекти поняття «спілкування»: комунікативний, інтерактивний та перцептивний. На основі цього сформульовано сутність комунікативних вербальних професійних умінь студентів як уміння широко застосовувати з метою впливу та взаємодії з іншими суб’єктами спілкування інформаційний зміст соціальної сфери, здатність варіативно підходити до вирішення несподіваних комунікативних ситуацій фахового спілкування.

Під інформаційним змістом професії соціального працівника розуміємо сукупність знань про предмет даної галузі, методи й прийоми його дослідження, сутність наукових термінів, що складають поняттєво-категоріальний апарат соціальної сфери. У свою чергу комунікативні вербальні професійні уміння поділяються на групи: 1) уміння встановлювати психологічний контакт з клієнтами (їх оточенням), забезпечувати необхідні для спільної діяльності взаємовідносини з колегами, взаємодіючими соціальними інституціями; 2) мовно-мовленнєві уміння (здатність ефективно використовувати загальновживану літературну лексику та спеціальну термінологію й професійні слова з метою забезпечення успішності мовленнєвого акту, ознаками якого є змістовність, доступність, зрозумілість, доречність, різноманітність, виразність); 3) уміння вербально-професійної імпровізації (творча діяльність у мінливих умовах різноманітних професійних ситуацій).

Безперечно, вирішення питання ефективності формування культури професійного спілкування у соціального працівника, на наш погляд, залежить від знання самої структури культури спілкування. Враховуючи дослідження вітчизнаних та зарубіжних науковців (О.Леонтьєва, С.Рябушко, В.Соколова та ін.), нами виділено компоненти культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників: ціннісно-орієнтаційний; емоційно-особистісний; комунікативно-мовний, інтерактивно-діяльнісний.

Під час процесу формування культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників, що включає розвиток умінь і навичок, значущих для професійного спілкування, а також особистісних якостей, необхідно залучати студентів до відповідної діяльності (навчальної, позанавчальної, виробничої практики, участі у проектах, акціях тощо). Лише безпосередня участь у діяльності, пов’язаній з формуванням культури професійного спілкування, може сприяти зацікавленості студентів до саморозвитку і підвищення її рівня. Таким чином, нами визначено, що культура професійного спілкування соціального працівника є обов’язковою в структурі його професійної діяльності.

Спираючись на результати наукових узагальнень, нами визначено сукупність критеріїв (ціннісний, особистісний, комунікативний, інтерактивний) та їх показники.

Ціннісний критерій культури професійного спілкування передбачає врахування системи ціннісних орієнтацій та характеризується наступними показниками: знання особливостей сприйняття особистості в спілкуванні, залучення та утримання уваги; уміння зрозуміти позицію клієнта в спілкуванні та правильно оцінювати партнера (клієнта) по спілкуванню; володіння безконфліктними формами спілкування при вирішенні проблемних професійних питань; сформованість системи ціннісних орієнтацій у професійній взаємодії.

Показниками особистісного критерію є прояв емоцій, що лежать в основі актуалізації почуттів, думок, дій, за допомогою яких реалізовується культура професійного спілкування; сформованість умінь та навичок, досвід рефлексії; здатність до прояву та контролю емпатії; повага до засвоєних і дотримання моральних норм та соціальних вимог.

Комунікативний критерій характеризується умінням чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування; навичками встановлення контактів та комунікативної взаємодії з клієнтами, колегами, представниками взаємодіючих організацій; знаннями та дотриманнями етичних норм і правил ділового мовлення.

Інтерактивний критерій включає в себе спрямованість на взаємодію й співпрацю; здійснення дій, вчинків, що відповідають нормам та вимогам культури професійного спілкування; сформованість стилю спілкування; визначення здатності перенести досвід професійних стосунків з однієї комунікативної ситуації на іншу; прояв ініціативи і активної позиції у професійному спілкуванні.

Із урахуванням розроблених критеріїв і показників виділено три рівні сформованості культури професійного спілкування у майбутніх соціальних працівників: низький, середній та високий.

Цілеспрямована робота із формування професійного спілкування у майбутніх соціальних працівників зумовила відповідну процедуру проведення експерименту, яка здійснювалася на базі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Національного авіаційного університету та Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Учасниками експерименту були студенти І-ІІІ курсів, котрі навчаються за спеціальністю «Соціальна робота». В експерименті брали участь 324 студентів і 56 викладачів. Відповідно до вимог проведення експерименту було сформовано експериментальні (ЕГ – 232 респонденти) та контрольні (КГ – 92 респонденти) групи.

На етапі констатувального експерименту нами передбачалось дослідження методів навчальної роботи щодо формування культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників у вищих навчальних закладах. При визначенні наявного стану сформованості культури професійного спілкування студентів в ході констатувального експерименту використовували такі методи дослідження: аналіз змісту педагогічної документації (навчальні плани, програми, тематику лекційних і практичних занять), результати навчально-виховної діяльності, педагогічне спостереження, опитування (анкетування, бесіда, інтерв’ювання), тестування, метод експертного оцінювання.

Основними методиками оцінки рівня готовності до професійного спілкування були такі: оцінка професійно-етичних якостей особистості (В.Маріщук), оцінка спрямованості особистості (В.Смекала і М.Кучера), вивчення комунікативних здібностей (О.Леонтьєв, В.Кан-Калік), тестове опитування з питань визначення ціннісних орієнтацій (М.Рокич), толерантності (В.Бойко), вивчення емпатії (Н.Епштейн, А.Мехрабієн), вивчення рівня професійних умінь (Н.Амінов), вивчення рівня комунікативності (В.Ряховського).

На етапі констатувального експерименту та з метою виявлення стану культури професійного спілкування студентів вищих навчальних закладів у навчальному процесі, нами проаналізовано існуючі навчальні плани та програми, зміст тематики лекційних та практичних занять гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів, де готують фахівців спеціальності «Соціальна робота». У ході експериментальної роботи було відвідано: 72 лекції, 126 практичних, 128 семінарських занять, які показали реальний стан застосування викладачами інноваційних, інтерактивних методів навчання у викладанні матеріалу дисциплін, що сприяють підвищенню культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників. З них на лекціях: 5,5% у Черкаському національному університеті імені Б.Хмельницького, 38,7% у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 40,6% – у Національному авіаційному університеті; під час проведення практичних занять – 17,2% у Черкаському національному університеті імені Б.Хмельницького, 35% у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 45% – у Національному авіаційному університеті.

За результатами проведеного анкетування та проаналізованого опитування, нами встановлено, що лише 56,5% респондентів сформулювали своє розуміння поняття «культура професійного спілкування»; можливості реалізувати завдання культури професійного спілкування особистості студента в умовах вищого навчального закладу підтвердили 73% викладачів. Серед чинників, які стримують процеси формування професійної культури майбутнього соціального працівника визначили: 28% опитаних – «загальна ситуація в суспільстві»; 16% – «зайва регламентація навчально-виховного процесу»; 22% – «слабка матеріально-технічна база вищого навчального закладу»; 12% – «відсутність конкретних методик формування культури спілкування майбутніх соціальних працівників»; 12% – «психологічна непідготовленість викладачів»; 10% – «психологічна непідготовленість студентів».

Таким чином, за результатами констатувального етапу дослідження та аналізу даних, нами виявлено, що більшість студентів продемонстрували: низький 20% (64 особи) та середній – 45% (147 осіб) рівні сформованості, високий рівень – 35% (113 осіб).

Результати проведеного анкетування, тестування довели необхідність застосування інтерактивних методів навчання у процесі формування культури професійного спілкування як складової загальної професійної підготовки майбутніх соціальних працівників у вищому навчальному закладі.

Отже, отримані результати засвідчують наявність проблем у процесі формування культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників. Такий стан потребує обґрунтування та створення таких умов, механізмів і засобів, які сприяють розвитку особистості, всіх її позитивних властивостей і якостей – фізичних, інтелектуальних, духовних, перш за все, інноваційними, інтерактивними методиками навчання, які визначено нами, як система способів цілеспрямованої міжсуб’єктної взаємодії педагога (викладача) і студентів, спрямованих на розв’язання навчально-виховних завдань фахової підготовки у процесі навчально-пізнавальної діяльності вищого навчального закладу.

Другий розділ – «Експериментальна перевірка ефективності формування культури професійного спілкування у майбутніх фахівців соціальної сфери інтерактивними методами навчання» – присвячений проблемі моделювання та створенню педагогічних умов та застосуванню інтерактивних технологій навчання у процесі формування культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників; розкрито організацію, зміст і результати педагогічного експерименту, а також методичні рекомендації щодо формування культури професійного спілкування у майбутніх працівників соціальної сфери.

Для проведення експериментальної роботи та з метою виявлення реального стану сформованості культури професійного спілкування у майбутніх соціальних працівників, ми звернулися до методу моделювання як до багатопланового методу дослідження. При цьому моделювання будується на синтетичному підході: виокремлює цілісні системи й вивчає їх функціонування.

Визначені нами вище критерії та показники сформованості культури професійного спілкування майбутніх соціальних працівників дозволили нам розглянути культуру професійного спілкування у контексті системно-структурного підходу, зокрема, як ключову характеристику майбутнього фахівця, яка не тільки її характеризує, але й відповідає меті професійної підготовки працівників соціальної сфери у вищих навчальних закладах.

На початку формувального етапу експерименту, який охопив 324 студенти І-ІІІ курсів і 56 викладачів, увійшло 232 студенти ЕГ, які вивчали курси “Деонтологія”, “Основи красномовства”, “Психолого-педагогічні засади міжособистісного спілкування”, “Соціальна робота з різними групами клієнтів”, включені у роботу факультативу «Кейс-ситуації як інтерактивний метод формування морально-ціннісних орієнтацій майбутніх соціальних працівників», авторського тренінгу «Професійне спілкування соціального працівника» та КГ 92 студенти. Метою даного етапу стало оволодіння студентами способами комунікативних дій у процесі практичної діяльності, взаємодії з іншими людьми, клієнтами на основі набутих знань, який включає зокрема чотири компоненти: аналіз, оцінку діяльності (взаємодії), корекцію комунікативних умінь чи процесу навчання, рефлексію.

З урахуванням результатів аналізу проблеми дослідження, а також констатувального етапу експерименту зроблено припущення, що формування культури професійного спілкування буде результативним за умов організації процесу формування культури професійного спілкування і реалізації особистісного мотиву майбутніх соціальних працівників: застосування методів інтерактивного навчання, що моделюють конкретні ситуації професійної взаємодії (рольові, ділові ігри, дискусії, «мозковий штурм», кейс-метод тощо); орієнтація викладача на діалогічну форму взаємодії зі студентами, що забезпечує сприятливі умови навчання, мотивує до творчого пошуку та співпраці під час занять, емоційний контакт; формування у студентів комунікативних умінь, необхідних для підвищення рівня культури професійного спілкування, а також вдосконалення способів та прийомів взаємодії з різними категоріями клієнтів.