ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі показано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами; визначено мету, основні завдання дослідження, наукову новизну, встановлено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретичні основи формування механізмів розвитку державно-приватного партнерства» – уточнено cутність і основні характеристики державно-приватного партнерства; досліджено форми і моделі функціонування державно-приватного партнерства; визначено особливості формування та розвитку державно-приватного партнерства в зарубіжних країнах.

Проведено аналіз ґенези управлінської думки й основних інструментів її забезпечення щодо формування та розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Встановлено, що існують різні підходи до визначення громадських цінностей у системі державно-приватного партнерства. Встановлено, що ієрархічне гарантування громадських цінностей, запропоноване в універсальному підході, нехтує необхідністю збалансування громадських цінностей, які по своїй природі знаходяться в стані змагання одна з одною. Така жорстка пріоритезація може завадити менеджерам при реалізації проектів. Прихильники інституційного підходу згодні з стейкхолдерським підходом у тому, що громадські цінності не є універсальними, однак вони являють собою не просто результат взаємодії зацікавлених сторін. Зроблено висновок, що можливість впровадження кращих практик в інше середовище є обмеженим.

Визначено, що досвід розвинених країн показує, що в соціально-економічному розвитку все більшу роль відіграє налагодження системи державно-приватного партнерства. Така форма співпраці виникає в тих сферах, за які держава традиційно несе відповідальність: об’єкти загального користування (транспортна, комунальна, соціальна інфраструктура, об’єкти культури), ремонт, реконструкція і зміст об’єктів загального користування, прибирання територій, житлово-комунальне господарство, освіта, охорона здоров’я.

Проаналізовано теоретичні засади та визначено, що поняття сутності державно-приватного партнерства, визначене у Законі України «Про державно-приватне партнерство» лише як співробітництво між державою та приватними юридичними особами, є дещо звуженим. Якщо мова йде про залучення потенціалу приватного бізнесу для вирішення суспільно-значущих проблем, які стосуються кожного пересічного громадянина, то розвиток цього механізму неможливий без залучення наукового потенціалу суспільства та широкої громадськості.

Доведено, що в Україні на сьогодні відсутня державна політика щодо розвитку соціальної відповідальності бізнесу. Влада сприймає соціальну відповідальність бізнесу досить однобічно, як “соціальне партнерство”, “соціальний діалог” чи “благодійність”. Результатом цього є недостатня підтримка соціальних програм і проектів підприємств органами державної влади, відсутність відкритого діалогу щодо розробки належних стимулів для бізнесу, який прагне у своїй діяльності реалізувати принципи соціальної відповідальності.

Проведено аналіз висновків дослідження ділового середовища, яке було зроблено міжнародною фінансовою корпорацією (IFC). Визначено, що українська система адміністрування податків є однією з головних перешкод для розвитку бізнесу, особливо для малого бізнесу і приватних підприємців. Розглянуто розрив у можливостях державного та приватного сектора в Україні, як по реалізації інфраструктурних проектів, так і по наданню публічних послуг. Встановлено, що він є суттєвим, що дає підстави сподіватися на значний ефект від запровадження публічно-приватного партнерства.

Використовуючи напрацьований позитивний досвід іноземних держав, для України запропоновано такі пріоритети забезпечення механізму державно-приватного партнерства, а саме: збільшення частки фінансових ресурсів приватних партнерів у процесі реалізації програм та проектів; скорочення бюджетних витрат на розвиток необхідних об’єктів та реконструкцію інфраструктури; упровадження прогресивних технологій та нанотехнологій. Основною перевагою державно-приватного партнерства для приватного сектора є можливість інвестувати у соціально-економічні проекти розвитку регіону, населеного пункту та брати в них участь.

Встановлено, що усі провідні світові держави розвивають нові напрями наукових досліджень, пов’язані зі створенням перспективних проектів. Системоутворюючим чинником при реалізації інноваційної моделі розвитку соціального сектора економіки є соціальна відповідальність. Відповідальність передбачає узгоджену систему обов'язків і певну сферу компетенції. Поширеною стає загальна відповідальність національних та місцевих органів влади, бізнесу й суспільства, які в сучасних умовах виявляють активність у реалізації проектів.

Невирішеність цілого ряду методологічних питань переходу до партнерських відносин, відсутність належного досвіду такого партнерства, нерозвиненість законодавчої та нормативної бази на всіх рівнях, бюрократичні перепони й еволюційні корупційні схеми взаємодії в даний час стримують упровадження партнерства як інноваційної форми моделі співпраці. Проте наявність соціальних і групових ризиків і шансів розвитку національної економіки та суспільства роблять цю проблему значущою навіть серед актуальних.