ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні основи управління сталим розвитком сільськогосподарських підприємств» викладено результати дослідження теоретико-методичних основ управління сталим розвитком сільськогосподарських підприємств, уточнено концептуальні основи формування сталого розвитку, ідентифіковано чинники та методологічні аспекти, що впливають на нього.

Враховуючи результати досліджень робіт науковців, які вивчають питання формування сталого розвитку зазначимо, що формування сталого розвитку на сільськогосподарських підприємствах – це процес змін, що базується на пошуку оптимальних співвідношень між соціальною, екологічною та економічною складової системи виробництва сільськогосподарської продукції для забезпечення нинішніх та майбутніх потреб суспільства. Таким чином, управління сталим розвитком є
цілеспрямованим втручанням в господарську систему підприємства з ціллю реорганізації для отримання заданих параметрів розвитку соціальної, екологічної та економічної підсистем.

На відміну від загальновідомого підходу до управління сталим розвитком, за яким адекватне управління досягається за рахунок досягнення оптимальних пропорцій між соціально-економічними процесами, що диференційовані за складовими (соціальна, економічна, екологічна), ми пропонуємо використовувати підхід, заснований на пошуку першоджерела сталого розвитку. Таким чином ліквідується суб’єктивізм при визначенні характеру соціально-економічного процесу та досягається концентрація зусиль на реалізації конкретного напряму досягнення сталого розвитку.

За результатами досліджень історичних фактів та системи розміщення про-дуктивних сил національного господарства, першоджерелом сталого розвитку
сільськогосподарського виробництва ми визначаємо земельні ресурси. Історично вони є основою формування соціальних та екологічних систем, та забезпечують основу задоволення потреб суспільства через систему виробництва.

Задоволення потреб суспільства досягається через отримання продукції, яка є результатом здійснення певних систематизованих операцій із земельними та іншими ресурсами сільськогосподарського виробництва. Результати загального аналізу тенденцій розвитку системи аграрного виробництва стали основою формування теоретичного допущення, за яким збільшення вартості виконання операцій в більшості випадків супроводжується відходом від технологічної схеми, яке призводить до
погіршення корисних властивостей земельних ресурсів (для сільськогосподарських угідь – зниження родючості ґрунту). Це негативно впливає на кількісні та якісні
показники отримання товарної продукції та ставить під сумнів питання сталості існуючого способу господарювання. На основі цього допущення сформовано гіпотезу: сталий розвиток сільськогосподарського виробництва ґрунтується на розробці системи заходів з підвищення ефективності землекористування. Операціонізуючи
поняття ефективності землекористування, як основи сталого розвитку сільського
господарства, та враховуючи представлене допущення сформовано робочу гіпотезу
дисертаційної роботи: сталий розвиток сільського господарства може бути досягнутий за рахунок реалізації заходів збереження продуктивних якостей ресурсів виробництва та підвищення виходу валової продукції на одиницю використовуваних
сільськогосподарських угідь.

Системна дія реалізації заходів підвищення ефективності землекористування сільськогосподарського виробництва забезпечується через систему землеробства. Основою такої системи є науково обґрунтована та практично апробована технологія. Узагальнюючи результати аналізу переваг та недоліків технологій, відмітимо, що перспективними в сучасних умовах є адаптаційні технології обробітку ґрунту.
Особливу увагу варто віддати трьом технологіям, для яких, з позицій менеджменту (MOST-модель), доцільно встановити ієрархію у формуванні сталого сільського
господарства:

1) Поточним станом системи землекористування сільського господарства
України можна вважати наслідки орної обробки традиційного землеробства, що
характеризується значною кількістю розораних площ та еродованими землями.

2) Місією національного аграрного виробництва є повсюдне поширення принципів екологічного (органічного) сільського господарства, що дозволятиме отримувати високоякісну натуральну продукцію, яка користується високим платоспроможним попитом на світовому аграрному ринку.

3) Метою є формування органічного землеробства, тобто впровадження в практику методів обробітку ґрунту і догляду за рослинами, які дозволяють отримувати екологічно чистий продукт без порушення екосистеми.

4) Швидкий перехід від орного землеробства до органічного неможливий, тому стратегічним завданням виробників повинно стати впровадження безорних технологій нульової обробки No-Till (або аналогів) як системи стабілізації фітосанітарного стану виробничої екосистеми.

5) Тактична реалізація мети ґрунтується на використанні технології точного землеробства, завданням якої є контролювати процес виконання технологічних вимог, виключаючи виникнення помилок і враховуючи особливості розвитку виробничої системи.

При такій побудові менеджменту впровадження технологій ключові принципи кожної з них не суперечать один одному, а гармонійно самодоповнюються, формуючи можливість отримання синергетичного ефекту. Це є показником цивілізованого підходу до управління.

Технологічні зміни повинні супроводжуватися відповідним технічним
оновленням, головним сучасним напрямом якого є формування високопотужних, широкозахватних технічних комплексів багатофункціонального призначення. Забезпечення достатнього рівня ефективності використання цих комплексів потребує відповідного навантаження, оптимальні обсяги якого можуть бути сформовані за рахунок кооперативних способів організації.

Таким чином, адекватний механізм управління сталим розвитком сільськогосподарського підприємства націлений на підвищення ефективності землекористу-вання та базується на реалізації наступних елементів:

- впровадження в сільськогосподарське виробництво ресурсоощадного землекористування;

- розвиток напрямів збільшення виходу валової продукції на одиницю площі сільськогосподарських угідь;

- розробка та впровадження технологічної системи, заснованої на принципах адаптації виробничої екосистеми;

- забезпечення відповідного рівня використання технічної підтримки технологічного процесу.

У другому розділі «Оцінка розвитку системи господарювання сільськогосподарських підприємств на прикладі Луганської області» досліджено макросередовище за складовими концепції сталого розвитку та його факторний вплив на характер розвитку господарської системи підприємств, проведено аналіз виробничої системи аграрних підприємств Луганської області та здійснена комплексна оцінка стану техніко-технологічної системи, проведено аналіз передумов формування
сталого розвитку сільськогосподарських підприємств.

Загальна оцінка перспективи сталого розвитку характеризується втратою продуктивних властивостей земельних ресурсів. За статистичними даними фактична врожайність впродовж останнього десятиліття за основними культурами не перевищує показника 40% від потенційної в умовах Луганської області: за озимою пшеницею – 23,7%, кукурудзою на зерно – 22,6%, ячменем – 35,9%, соняшником – 42,4%.

У поєднані з проблемами формування адекватної ціни реалізації продукції, на яку виробники все менше впливають через інфраструктурні проблеми, значно підвищився рівень критичної врожайності, що формує умови беззбиткового господарювання. За даними технологічних карт одного з типових господарств Луганської області ПАФ «Плугатар» на 2011р. загальні витрати на виробництво озимої пшениці складають 3199,6 грн./га, що при фактичних цінах попиту 2011 р. в 1318,4 грн./т вимагає отримання мінімальної врожайності на рівні 2,43 т/га. При цьому фактична врожайність не перевищує 2,65 т/га, що лише на 10% вище рівня забезпечення
беззбитковості виробництва озимої пшениці.

Високий рівень віддачі земельного ресурсу є результатом дії двох груп основних факторів, пов’язаних з реалізацією потенціалу сільськогосподарських культур: об’єктивного – природна родючість ґрунтів та їх придатність до культивації, та суб’єктивного характеру, до якого відноситься технологічна система землеробства.

Природна родючість сільськогосподарських угідь, як основної якості
земельних ресурсів у виробничій системі, обумовлюється наявністю та рухом органічної речовини. За даними агрохімічного обстеження досліджуваних господарств ґрунти в більшій мірі (близько 68 %) представлені чорноземами звичайними слабозмитими, що формують умови для отримання мінімального рівня природної врожайності не менше 3,26 т/га. Проте дослідження динаміки руху органічної речовини з використанням балансу землекористування дозволило зробити висновок, що наявне чергування культур призводить до щорічного виносу органічної речовини в об’ємі 1342,8 т з 1721 га (або 0,78 т/га), що означає щорічну втрату 13 га високопродуктивного чорнозему (доведення вмісту гумусу до 100 т/га). Використовуючи нормативну вартість оцінки землі зазначимо, що подібне відношення до земельного ресурсу означає щорічну втрату 283 712 грн. ресурсного потенціалу підприємства. При
такому рівні інтенсивності використання земельних ресурсів, за нашими розрахунками, запасу родючості для використання в сільськогосподарських цілях вистачить орієнтовно на 63 років, тобто на два покоління життя населення. Така ситуація не може формувати сталий розвиток соціуму.

Оцінюючи технологічну систему виробництва рослинницької продукції, відмітимо щорічне зростання вартості здійснення технологічних операцій, яке випе-реджає віддачу вкладених коштів реалізованою продукцією. Більш того, потребує
перегляду система ґрунтозахисних заходів. Так, практика впровадження пару
втратила доцільність в поточних умовах господарювання (табл. 1).