ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ СФЕРИ ПОСЛУГ Автореферат

У Вступі наведено загальну характеристику роботи, зокрема обґрунтовано актуальність теми, розкрито мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача в розроблення обраної теми.

У першому розділі “Теоретичні засади управління сферою послуг у контексті концепції сталого розвитку” конкретизовано понятійно-термінологічний інструментарій дослідження, розкрито сутність і значення сфери послуг у сучасному суспільстві, її роль у забезпеченні належного рівня життя населення та реалізації концепції сталого розвитку, окреслено наукові основи управління сферою послуг.

Виходячи з критичного аналізу теоретичних підходів до дослідження сфери послуг, за основу взято схему “діяльність – результат”. Згідно з нею, категорія послуга розглядається як економічна діяльність, а також як результат цієї діяльності, не втілений у матеріально-речовій формі, що безпосередньо задовольняє потреби споживачів шляхом надання тих чи інших нематеріальних благ або ж створення умов для їх споживання. Тобто послуга може бути як самостійним товаром, так і частиною процесу виробництва, просування на ринок і споживання уречевлених товарів. Виділено такі види послуг: для домашніх господарств, що сплачуються за рахунок їх власних доходів, а також можуть надаватися безоплатно чи на пільгових умовах; для суб’єктів економічної діяльності, які становлять необхідний елемент їх проміжного споживання; для всього суспільства у формі суспільних благ. Кожній групі послуг притаманні різні поєднання та пропорції між державним регулюванням і ринковими важелями управління процесами їх виробництва, розподілу та споживання.

Зосереджено увагу на необхідності дослідження сфери послуг у системних категоріях. На макросистемному рівні її розглянуто як підсистему національної економіки, основними ознаками якої є: укорочений відтворювальний цикл здебільшого через збіг стадій виробництва та реалізації; потреба в більшому обсязі людських і меншому ― природних ресурсів для виробництва послуг; менша капіталомісткість порівняно з випуском уречевлених товарів; прискорений обіг капіталу. На мезорiвнi сфера послуг є цiлiсною структурою, що являє собою сукупнiсть видiв дiяльностi з надання послуг iнституцiйним одиницям усiх секторiв економiки: нефiнансовим i фiнансовим корпорацiям, сектору загального державного управлiння, домашнiм господарствам, некомерцiйним органiзацiям, що обслуговують домашнi господарства. З цієї позиції їй притаманні такі загальносистемні властивості, як цілісність, ієрархічність, відкритість, інтегративність, емерджентність. На базовому рівні сфера послуг ― це система економічних відносин між суб’єктами господарювання та споживачами.

Обґрунтовано, що сферу послуг характеризують її видова, територіальна, функціональна й інституційно-організаційна структури. У цілях дослідження видової структури узагальнено класифікації послуг за критеріями функціонального призначення, їх місця у піраміді потреб людини, товарної форми, об’єкта впливу, рівня стандартизації та інше.

З’ясовано, що територіальна структура відображає розміщення суб’єктів сфери послуг, форми їх територіального зосередження, масштаби розвитку і територіальні пропорції з надання тих чи інших послуг. Формуються таксономiчно пiдпорядкованi просторовi системи послуг рiзних рiвнiв, що розглядаються як сегмент економiчного простору, видiлений на основi функцiональних взаємозв’язкiв, котрi виникають мiж виробниками, замовниками та споживачами послуг рiзного виду. Важливим управлiнським завданням є реалiзацiя механiзмiв стимулювання розвитку таких систем, оскiльки вони спроможнi бути чинником конкурентних переваг територiї, безпосередньо формуючи так званi полюcи зростання економiки або створюючи передумови для їх появи. Окремi види послуг, такi як екологiчнi, культурнi, туристичнi тощо, використовуючи мiсцевi активи (ландшафти, культурну спадщину), можуть набувати властивостей чинникiв ендогенного розвитку депресивних територiй, зокрема сiльської мiсцевостi. Капiталiзацiя цих активiв створює засоби для iснування мiсцевих громад поза матерiальним виробництвом зi значно меншим навантаженням на довкiлля.

За функціональною ознакою в складі сфери послуг виділено сферу соціальних послуг. Для аналізу проблем формування системи управління обґрунтовано доцільність дотримання відтворювального підходу, згідно з яким під соціальними розуміють послуги, що безпосередньо задовольняють життєво важливі суспільні й особисті потреби населення, створюючи при цьому позитивні зовнішні соціальні ефекти (екстерналії) та забезпечуючи соціальне відтворення соціуму. Таким чином, соціальна політика держави не обмежується соціальною підтримкою окремих груп населення, які перебувають у складних життєвих обставинах, а розширюється до формування умов для соціалізації та суспільної активності.