ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ МІСЬКОГО ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТУ Автореферат

Розділ 1. Загальна характеристика правовідносин за участі підприємств міського електротранспорту містить три підрозділи, які присвячено дослідженню історії розвитку законодавства про перевезення міським електротранспортом, визначенню поняття перевезень пасажирів, вантажів, багажу міським електротранспортом та аналізу досвіду зарубіжних країн щодо правового регулювання діяльності підприємств міського електротранспорту.

У підрозділі 1.1. «Історія розвитку законодавства, що регулює діяльність підприємств міського електротранспорту» проаналізовано загальні історичні віхи становлення відповідного законодавства. Законодавство про міський електротранспорт з’явилося на основі загального законодавства про транспорт, яке бере початок від Київської Русі та часів появи Російської імперії. Трамваї та тролейбуси з’явилися у містах України на рубежі ХІХ – ХХ століть одними з перших у Російській імперії та лише на кілька років пізніше за міста розвинених європейських країн. З цього часу до революції 1917 року тривав І етап розвитку господарсько-правового регулювання діяльності підприємств міського електротранспорту. У цей час ще не існувало окремого законодавства за різними видами транспорту, правовий режим перевезень та компетенція перевізників визначалися законодавством про договори, які були самостійними, опосередковували досягнення приватних і публічних інтересів і знаходилися більшою мірою в межах цивільно-правової науки. ІІ етап (радянський) тривав від 1917 року до початку 1990-х років. Протягом цього етапу отримали поширення та розвитку перевезення трамваями, тролейбусами та метро. Проте правовому регулюванню діяльності підприємств міського електротранспорту приділялося недостатньо уваги (Основи цивільного законодавства СРСР 1961 року містили лише сім статей, якими регулювалися відносини, пов’язані з перевезеннями вантажів, пасажирів, багажу). Протягом цього етапу яскраво проявився дуалізм у регулюванні господарських відносин: цивільним кодифікованим законодавством на рівні республік та підзаконними НПА визначалася більшість положень господарсько-правового регулювання діяльності підприємств міського електротранспорту при здійсненні перевезень пасажирів трамваями, тролейбусами й метро у містах УРСР. На сучасному етапі (після початку 1990-х років) діяльність підприємств міського електротранспорту здійснюється різнорівневим різногалузевим законодавством. Аналіз трьох етапів становлення законодавства про діяльність підприємств міського електротранспорту дозволив зробити прогноз, що подальше регулювання стимулюватиме перехід від використання у містах мікроавтобусів до великих автобусів, тролейбусів, трамваїв та метро. Наведена періодизація дозволяє зробити висновок про революційний розвиток законодавства про діяльність підприємств міського електротранспорту у сучасному періоді та про продовження його розвитку (у т.ч. у бік кодифікації транспортного законодавства, чільна частина якого належатиме міському електротранспорту).

У підрозділі 1.2. «Поняття перевезень пасажирів, вантажів, багажу міським електротранспортом» розглянуто вихідні категорії роботи: визначено походження, значення і законодавче визначення понять «перевезення», «транспорт», «пасажир», «багаж», «вантаж». На основі тлумачення кожного зі слів досліджуваного поняття доктринальним визначенням перевезення міським електротранспортом є «переміщення людей і матеріальних цінностей у необхідному напрямку у межах міста або на приміській території транспортним засобом міського підпорядкування на основі електродвигуна рейковими або безрейковими шляхами». У підрозділі було наведено характеристики перевезення пасажирів, вантажів та багажу міським електротранспортом. Вони дозволили зупинитися на наведеному доктринальному визначенні поняття. Наявність легального визначення виглядає зайвою через складність узагальнення: засоби міського електротранспорту можуть їздити тунелями, мостами, естакадами, а можуть і по залізних рейках чи дротах; можуть виїзджати за межі міста; можуть використовувати електричні дроти або електроакумулятори; можуть і не мати спеціально прокладених маршрутів тощо.

Встановлено належність підприємств міського електротранспорту до суб’єктів господарювання, а пасажирів – до суб’єктів господарського права. Тому було піднято питання щодо доцільності врегулювання цих відносин поряд із нормами ЦК України і нормами ГК України (в якості одного із аргументів можна навести наявність у ЦК України норм про перевезення вантажів, сторонами договору про що є суб’єкти господарювання).

У підрозділі 1.3. «Досвід зарубіжних країн у правовому регулюванні діяльності підприємств міського електротранспорту» розглянуто окремі елементи законодавства Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Казахстан та деяких інших країн і проведено порівняння з вітчизняним. Зроблено висновок про необхідність в Україні закону, аналогічного до Федерального закону РФ «Про транспортну безпеку», адже в сучасному світі в будь-якій країні можуть відбутися теракти або надзвичайні події у транспортній сфері. Для захисту інтересів пасажирів та інших учасників дорожнього руху за аналогією до законодавства РФ, Республіки Бєларусь, Фінляндії та у розвиток норм Віденської конвенції про дорожній рух запропоновано підвищити вимоги до водіїв, що здійснюють перевезення пасажирів (як мінімум, підвищити мінімальний вік та водійський стаж). Гідним уваги видається й проект закону міста Москви «Про транспортне обслуговування населення на автомобільному й наземному електричному транспорті в місті Москві», який містить статтю з нормами про організацію та ведення Реєстру недобросовісних перевізників. Запропоновано ввести подібні реєстри в Україні на загальнодержавному та місцевому рівнях, а перелік відомостей – розширити порівняно з московським аналогом. За зразок названо норму частини 1 статті 5 «Страховик» Закону Республіки Бєларусь «Про страхування», яка визначає, що страховиком є державна комерційна організація, утворена для здійснення страхової діяльності, якій в установленому законодавством порядку видано спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхової діяльності, що дає право на проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності перевізника перед пасажирами.

Серед недоліків законодавства названо положення вітчизняного Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та аналогічних законів РФ, Республіки Бєларусь та Республіки Казахстан, які не передбачають отримання ліцензії підприємствами міського електротранспорту. Наявність значної державної підтримки підприємств міського електротранспорту у частині оновлення парку транспортних засобів є тим позитивним досвідом Республіки Бєларусь та країн ЄС, який можна було б запозичити й для розвитку управління транспортною системою.

Розділ 2. Господарсько-правові основи діяльності підприємств міського електротранспорту складається із трьох підрозділів, у яких визначено обсяги господарської компетенції підприємств міського електротранспорту при здійсненні перевезень, мету й завдання господарсько-правового регулювання діяльності підприємств міського електротранспорту, подано характеристику правового режиму майна підприємств міського електротранспорту.

У підрозділі 2.1. «Господарська компетенція підприємств міського електротранспорту при здійсненні перевезень» встановлено обсяг компетенції підприємств міського електротранспорту та їх контрагентів, а також споживачів їхніх послуг. На основі розгляду компетенції учасників відносин з перевезень міським електротранспортом було зроблено висновок, що обсяги компетенції підприємств міського електротранспорту залежать від контрагентів, з якими вони вступають у правовідносини (замовників - місцевих органів виконавчої влади й міст, які мають права та обов’язки в особі органів місцевого самоврядування; посередників між замовником та перевізником – операторів ринку перевезень – муніципальних диспетчерських служб; споживачів послуг). У відносинах із замовниками – місцевими органами виконавчої влади і власне з містом, яке має права та обов’язки в особі органів місцевого самоврядування, спрямовуючи результати діяльності на задоволення потреб територіальної громади, компетенція встановлюється законодавством і договором про організацію надання транспортних послуг, яким і визначено обсяги та якість транспортних послуг за маршрутами (лініями) згідно з розкладом руху, вартість перевезення пасажирів, обов’язки та права сторін, порядок та строки проведення розрахунків, інші умови надання транспортних послуг. Договор діє протягом одного року. У відносинах із посередниками між замовником та перевізником – операторами ринку перевезень – транспортними організаціями, що надають послуги пасажирського транспорту населенню та здійснюють пов’язані з цим технологічне обслуговування пасажирів – попередній і поточний касовий продаж квитків, збір виторгу, диспетчерське управління перевезеннями, надання комплексу послуг на вокзалах, особливою постає компетенція підприємств міського електротранспорту. Їх компетенція визначається необхідністю більш професійного виконання своїх завдань окремо перевізником, і окремо оператором.

У відносинах із споживачами послуг - пасажирами – компетенція підприємств міського електротранспорту визначається правилами користування трамваєм, тролейбусом та метро, а також публічним договором перевезення пасажира та його багажу. При цьому компетенція підприємств міського електротранспорту у відносинах із пасажирами залежить від категорій останніх: вантажовідправник та вантажоотримувач при перевезенні вантажів на основі відповідного договору; пасажир, який має пільги на оплату проїзду; пасажир, який має право на безоплатний проїзд та право на перевірку перевізника; пасажир, що не має ніяких пільг чи прав на безоплатний проїзд.

У відносинах з іншими підприємствами, установами, організаціями при укладанні різних договорів у процесі здійснення господарської діяльності, а також при утворенні об’єднання підприємств існують особливості розподілу господарської компетенції. Об’єднання в асоціації, корпорації, інші організаційно-правові форми об’єднань підприємств суб’єктів різних видів міського електричного та іншого транспорту сприятиме формуванню ними єдиної транспортної політики на регіональному рівні. У межах утвореного об’єднання підприємств компетенція кожного з його учасників визначається установчим договором, якщо утворюється асоціація або корпорація, або статутом, якщо утворюється консорціум або концерн. При утворенні об’єднання підприємств за участю підприємства міського електротранспорту останнє може стати головним підприємством об’єднання та одержати додатковий обсяг прав або втратити їх частину. Проте в будь-якому разі воно здобуде переваги у спільному фінансуванні, координованості, диверсифікації ризиків тощо.

У підрозділі 2.2. «Мета й завдання господарсько-правового регулювання діяльності підприємств міського електротранспорту» метою господарсько-правового регулювання у сфері діяльності підприємств міського електротранспорту визначено розробку, винайдення та запровадження оптимальних механізмів впливу на всіх суб’єктів сфери діяльності підприємств міського електротранспорту, що дозволить надавати послуги з перевезень вантажів, пасажирів і багажу з мінімальними витратами електроенергії та запчастин і максимальним рівнем безпеки пасажирів та інших учасників перевізного процесу. Серед основних завдань господарсько-правового регулювання у сфері діяльності підприємств міського електротранспорту визначено подолання проблеми, пов’язаної із компенсацією плати за проїзд пільгових категорій пасажирів; розроблення механізму захисту прав пасажирів, які постраждали внаслідок ДТП та інших деліктів за участі засобів міського електротранспорту; зменшення рівня зношеності парку засобів міського електротранспорту; підвищення рівня обслуговування пасажирів.

Зменшити витрати комунальних підприємств міського електротранспорту й одночасно забезпечити інтереси пасажирів можливо за рахунок перекладення відшкодування збитків на рахунок страхування, яке є обов’язковим (пункт 6 статті 7 Закону України «Про страхування»). Запропоновано утворення державних страхових компаній або страховиків, що будуть господарювати на основі комунальної власності. Запропоновано спеціальний механізм реалізації страхування, який повинен сприяти переходу до загальнообов’язкової оплати проїзду, і в такий спосіб подоланню проблеми, пов’язаної з компенсацією плати за проїзд пільгових категорій пасажирів, захисту прав пасажирів, які постраждали внаслідок ДТП та інших деліктів за участі засобів міського електротранспорту, а також підвищенню доходів зновутворених державних і комунальних страхових компаній. Серед заходів, що сприятимуть зменшенню рівня зношеності парку засобів міського електротранспорту та підвищенню рівня обслуговування пасажирів слід назвати: збереження державного регулювання тарифів зі скасуванням бюджетних субсидій; збереження субсидій для окремих неприбуткових маршрутів; реорганізацію комунальних підприємств міського електротранспорту в акціонерні товариства для інвестування коштів у придбання нових транспортних засобів та комплектуючих матеріалів зі збереженням значного або контрольного пакету акцій у власності держави та/або територіальної громади; застосування концесійного механізму; проведення серйозних містобудівних проектів зі збільшення площі вулично-міської мережі, будівництва естакад, тунелів, надземних і підземних пішохідних переходів, утворення спеціалізованих доріг і маршрутів для руху різних видів транспорту тощо.

У підрозділі 2.3. «Правовий режим майна підприємств міського електротранспорту» показано, що майно підприємств міського електротранспорту знаходиться, в основному, на праві господарського відання. Зроблено висновок, що ефективною буде диверсифікація джерел отримання основних фондів підприємствами міського електротранспорту. Запропоновано підприємствам міського електротранспорту виходити з пропозиціями до територіальної громади щодо отримання державних коштів у вигляді субсидій, субвенцій чи кредитів та оновлення парку засобів міського електротранспорту. В роботі показано переваги договорів лізингу й концесії на прикладі транспортної сфери, сфери житлово-комунального господарства та інших і запропоновано використання концесійних механізмів.

З метою подолання проблеми застарілих основних фондів та підвищення ефективності використання майнових ресурсів підприємств міського електротранспорту можна закуповувати нові транспортні засоби й інші основні фонди в межах комплексних місцевих програм розвитку міського електротранспорту за рахунок державного й місцевих бюджетів на умовах співфінансування, а також за рахунок надання населенню та суб’єктам господарювання додаткових послуг за умови дотримання законодавства про ці види господарської діяльності (встановлення на зупинках, на землях трамвайних і тролейбусних депо, у метро та в інших пунктах невеликих магазинів та пунктів швидкого харчування, кафе, кав’ярень; надання тимчасово вільних основних фондів на основі конкурсу в оренду або концесію СПД; надання послуг з перевезення пасажирів ретро-трамваями з підвищеною вартістю проїзду чи трамваями-кафе; використання основних фондів ремонтно-будівельних, торговельних та постачальницьких організацій, навчальних закладів, науково-дослідних та проектно-конструкторських установ, закладів охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту, майно яких є власністю держави або територіальної громади й належить підприємству міського електротранспорту на основі права господарського відання, з метою надання платних додаткових послуг громадянам та суб’єктам господарювання; розміщення реклами ззовні та всередині трамваїв, тролейбусів і метро тощо).

Розділ 3. Організаційно-процедурна діяльність за участі підприємств міського електротранспорту містить два підрозділи, які присвячено дослідженню загальнотеоретичних і практичних особливостей застосування до порушників у сфері перевезень міським електротранспортом засобів господарсько-правової та іншої відповідальності.

У підрозділі 3.1. «Господарсько-правова та інша відповідальність при здійсненні перевезень підприємствами міського електротранспорту» подано дефініції юридичної господарської та адміністративної відповідальності та їх характеристику. На основі розгляду думок науковців щодо наявності адміністративної та кримінальної відповідальності суб’єктів господарювання, а також на основі розгляду прикладів із зарубіжної практики підсумовано, що більш доречно буде вести мову про застосування адміністративно-господарських санкцій. Виділено три основні групи порушників у сфері діяльності підприємств міського електротранспорту – суб’єкти господарювання - підприємства міського електротранспорту; споживачі послуг підприємств міського електротранспорту (пасажири); працівники підприємств міського електротранспорту (водії, кондуктори, контролери, слюсарі, ІТР та службовці, а також керівники підприємств).

Зроблено висновок про ефективність комплексності у застосуванні заходів відповідальності в досліджуваних правовідносинах. Критерієм віднесення до адміністративної, господарської та іншої відповідальності визначено не лише суб’єктний склад порушників, але й суб’єктний склад державних органів, які застосовують заходи цієї відповідальності.

У підрозділі 3.2. «Процесуальний порядок застосування заходів відповідальності у сфері здійснення перевезень підприємствами міського електротранспорту» йдеться про те, що найчастіше захист інтересів підприємств міського електротранспорту від порушень з боку інших підприємств реалізується через розгляд справ господарськими судами. Крім розгляду договірного спору між підприємством міського електротранспорту та іншим підприємством у господарському суді до учасників договірних відносин можуть застосовуватися й адміністративні санкції. При цьому складання актів про порушення вимог НПА у сфері підприємницької і господарської діяльності та розгляд справ про порушення здійснюють контрольно-наглядові органи виконавчої влади (в окремих випадках – суди) або органи місцевого самоврядування за правилами відповідних нормативних актів, але на принципах і умовах, аналогічних до тих, які застосовуються при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Реалізація заходів відповідальності за правилами адміністративного провадження дозволить спростити та удосконалити процесуальний порядок застосування заходів відповідальності у сфері здійснення перевезень підприємствами міського електротранспорту.

Для захисту інтересів підприємств міського електротранспорту від «внутрішніх порушників» доцільно запровадити на законодавчому рівні визначення, що при укладанні контракту з головою правління акціонерного товариства та іншими посадовими особами господарських товариств, які мають широкі права з управління діяльністю підприємства міського електротранспорту та укладанням від його імені угод, необхідно передбачити:

- повну відповідальність цих посадових осіб перед підприємством міського електротранспорту (принаймні у випадку вчинення навмисних дій);

- можливість застосування до них комплексної відповідальності.

Крім цього застосування до працівників міського електротранспорту та їх керівників різних заходів адміністративної, кримінальної, матеріальної, дисциплінарної відповідальності в комплексі із запровадженням стимулюючих заходів за сумлінне ставлення до своїх обов’язків сприятиме зменшенню кількості правопорушень у підприємствах міського електротранспорту.